Теоретичні основи монетарної політики
Монетарна (грошово-кредитна) політика - це сукупність форм і засобів державного впливу на пропонування грошей з метою забезпечення рівноваги на грошовому ринку, яка сприяла б стабілізації економіки на рівні повної зайнятості за відсутності інфляції.
Теоретичні основи монетарної політики були закладені класичною, кейн- сіанською та монетаристською концепціями.
Згідно з класичною і неокласичною концепціями вплив зміни грошового пропонування на економіку описується кількісним рівнянням обміну: MV = PY або кембриджським рівнянням:
З рівнянь випли
ває, що за заданої швидкості обігу грошей (величини коефіцієнта реальних касових залишків) єдиним наслідком зміни грошового пропонування буде пропорційна зміна рівня цін. На величину реального доходу, яка визначається обсягом використовуваних факторів виробництва, зміна кількості грошей не вплине. Гроші є нейтральними відносно реального сектора економіки. Відтак монетарна політика може застосовуватись хіба що як антиінфляцій- ний захід.
У кейнсіанській концепції гроші не є нейтральними, зміна їх кількості
впливає на реальний сектор економіки через зміну процентної ставки. В основі кейнсіанського підходу лежить рівняння сукупного попиту (сукупних видатків): AE = C +1 + G + NE, де основною змінною є інвестиційні видатки. Зміна грошового пропонування, викликаючи зміну процентної ставки, спричиняє відповідну реакцію інвестиційного і сукупного попиту, що в свою чергу породжує мультиплікативну зміну обсягу виробництва і зайнятості. В залежності від фази циклу побічною реакцією може стати зміна рівня цін.
Оскільки головною проблемою кейнсіанці вважали подолання спаду і забезпечення повної зайнятості, то, оцінюючі дієвість фіскальних і монетарних заходів держави, вони на перше місце ставили фіскальну політику, тому що під час спаду інвестиційний попит слабо реагує на зниження процентної ставки.
У стані рецесії та депресії в економіці є незадіяні потужності та вільна робоча сила, і невелике збільшення інвестицій може забезпечити значне му- льтиплікативне розширення випуску. Державні закупівлі і зменшення податкового тиску, вважали кейнсіанці, швидше зрушать економіку і забезпечать післякризове відновлення потенціалу. Застосування ж монетарних заходів вони вважали більш доцільним для стримування ділової активності.Коли у 1970-х роках в економіках розвинених країн з'явились нові, доти небачені явища - спад виробництва одночасно з інфляцією - головною проблемою реальної економічної політики стало переборення інфляції у сполученні з антикризовими заходами. У такій ситуації фіскальні методи ведуть до збільшення дефіциту бюджету, що провокує ще більшу інфляцію. Подальше застосування кейнсіанських рекомендацій ставало все більш проблематичним, а їх теоретичний підхід зазнав критики з боку монетаристів, насамперед через недооцінку ролі грошового чинника.
Монетариста на чолі з М.Фрідменом продемонстрували багатогранність впливу грошового ринку на реальний сектор економіки і поставили грошово- кредитну політику на перше місце. Концепція, в якій головним об'єктом регулювання є гроші, з 1970-х рр. стає домінуючою.
В основу монетаристського підходу покладено рівняння обміну: MV = PY. Ліва частина рівняння показує причину, а права - наслідки від змін, що відбуваються в лівій. На основі емпіричних даних монетаристи приймають, що швидкість обігу грошей (V ) у короткостроковому періоді стабільна, тому що чинники, які впливають на неї, змінюються повільно, і ці зміни можна спрогнозувати і врахувати. За цих умов роль активного елементу відіграє грошова маса (М). Отже, між грошовою масою і номінальним ВВП (PY) існує пряма залежність. Її легко передбачити, коли держава буде здійснювати цілеспрямовану зміну грошової маси в обігу.
Спираючись на положення про стабільність швидкості обігу грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристы представили новий механізм впливу грошової маси на економіку.
На думку монетаристів, величина грошової маси безпосередньо впливає на всі елементи сукупного попиту, і не через ставку проценту, а завдяки реакції економічних суб'єктів на збільшення або зменшення реальних касових залишків в результаті зміни грошового пропонування. Достатньо збільшити грошову масу, як сукупний попит підвищиться, оскільки надлишок грошей економічні суб'єкти одразу ж намагатимуться перетворити не лише на фінансові, але й на реальні активи. Вплив сукупного попиту на номінальний ВВП здійснюється переважно через зміну рівня цін, а не завдяки зміні фізичних обсягів виробництва.Стабільний розвиток економіки, вважають монетаристи, можна забезпечити тільки за умов стабільного збільшення грошової маси. М. Фрідмен запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило, у відповідності до якого грошова маса повинна збільшуватись щорічно тими ж темпами, що і щорічний темп зростання реального ВВП.
16.2.