Валюта та валютні відносини

Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економі­ки, як зовнішньоекономічні відносини. Валюта, валютні відноси­ни, національна валютна система є важливими складовими наці­ональної грошової системи.

Валютні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльно­сті національних господарств і обслуговуються валютою.

Об’єктом валютних відносин в Україні є валютні цінності.

Валютні цінності — платіжні документи (чеки, векселі, сер­тифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації), та інші фінан­сові інструменти іноземного походження, а також аналогічні пла­тіжні документи та фондові цінності національного походження.

Учасниками валютних відносин є безпосередньо держава, юридичні й фізичні особи. Правова регламентація виникнення, змін чи припинення валютних відносин базується на міжнарод­них угодах та внутрішніх аспектах.

Головним органом валютного регулювання є Національний банк. Він регулює валютні операції, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій, видає суб’єктам ринку дозвіл на відкриття депозитних рахунків за кордоном. Націона­льний банк визначає сферу і порядок обігу іноземної валюти на території країни, встановлює комерційним банкам максимальні розміри курсового ризику; визначає єдині форми обліку валют­них операцій.

Особливості національних валютних відносин визначаються ступенем розвитку економіки, зовнішніх зв’язків держави, полі­тичними обставинами, співвідношеннями між країнами та інши­ми факторами.

Валюту можна класифікувати за належністю до країни:

Національна валюта — це грошова одиниця будь-якої краї­ни. Для України — гривня, Росії — рубль.

Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банк­нот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу на те­риторії іноземної держави. Для України іноземна валюта — це кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні.

Колективна валюта — виражена в особливих міжнародних одиницях, що імітуються міжнародними фінансово-кредитними установами. Це СДР, євро.

Також валюту розрізняють за ступенем конвертованості.

Конвертованість, або оборотність грошової одиниці — це її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжна­родні платіжні засоби.

Розрізняють такі види конвертованості валюти:

— неконвертована,

— конвертована: повна конвертована та частково конвертована.

Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміня­ти на іноземні валюти за ринковим курсом. Такими зазвичай є валюти слаборозвинутих країн або країн з економічною кризою. До 1997 р. національна валюта України гривня була не конверто­ваною.

Конвертована валюта — національна грошова одиниця, яка має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей.

Конвертованою валюта стає завдяки державним зусиллям, спрямованим на досягнення товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, запровадження ор­ганізаційно-правових основ валютного регулювання, зниження інфляції до помірного рівня, накопичення достатнього золотова­лютного резерву тощо.

Повна конвертованість — при якій здійснюється вільне (без обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємництва на будь-які цілі.

Найбільшу довіру і найширше застосування мають валюти країн з найвищими економічними потенціалами: долар США, японська єна, англійський фунт стерлінгів, євро. Ці чотири валю­ти також вільно накопичуються в резервах ліквідності, за що во­ни дістали назву резервних валют.

Резервна валюта — національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються у міжнародних роз­рахунках у сфері зовнішньої торгівлі, для визначення цін на між­народному ринку, при іноземних інвестиціях, а також є основою для визначення валютних курсів.

Центральні банки накопичують резервні валюти як кошти для міжнародних розрахунків.

Часткова конвертованість — при який вводяться певні об­меження на обмінні операції, тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій.

Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошей, проте лише близько 20 держав мають повністю конвер­товану валюту (австралійський долар, канадський долар, англій­ський фунт стерлінгів, американський долар, японська єна, СДР, євро та інші). Майже 90 держав світу мають частково конверто­вані валюти (українська гривня, китайська юань, чеські крони, із­раїльські шекілі, польські злоті, російські рублі, кувейтські дина­ри, індійські рупії та інші).

Для того, щоб досягти повної конвертованості національної валюти, необхідно домагатися:

— поглиблення міжнародної спеціалізації на всіх етапах фор­мування вартості товарів;

— високого рівні конкурентоспроможності національної еко­номіки;

— належного рівня розвитку інфраструктури у соціально орі­єнтованій економіці;

— високого рівня продуктивності праці й ефективності еко­номіки;

— переходу до переважно економічних важелів управління економікою;

— відповідності купівельної спроможності національної ва­люти дійсному рівню ефективності суспільного виробництва;

— стабільного грошового обігу;

— існування потужної банківської системи тощо.

У кожній країні світу існує своя національна валютна система.

Національна валютна система — державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила ро­боти з валютами інших країн.