ВИСНОВКИ

Споживчі видатки домогосподарств виступають важливим чинни­ком формування сукупного попиту. їх рішення про розподіл доходу на споживання і заощадження впливають на основні макроекономіч- ні змінні і стан економіки в цілому.

Класична теорія пов’язувала споживання з використовуваним до­ходом, але у його розподілі акцентувала увагу на заощадженнях, які розглядала як відкладене на майбутнє поточне споживання. Головним чинником вибору між споживанням і заощадженнями виступала процентна ставка: її підвищення спонукало збільшити заощадження і зменшити поточне споживання.

У кейнсіанській теорії визначальним чинником споживання і за­ощаджень є поточний використовуваний доход. Згідно з основним психологічним законом Кейнса, схильність до споживання зростає зі зростанням доходу, але меншим темпом, відтак середня схильність до споживання знижується.

Емпіричні дослідження підтверджували цю тенденцію для корот­кострокового періоду і не підтверджували для довгострокового. Нові­тні наукові розвідки, котрі ґрунтувалися на теорії міжчасового вибору

І.Фішера і спиралися переважно на мікроекономічні основи аналізу поведінки домогосподарств, запропонували декілька версій пояснен­ня цього феномену.

Теорія перманентного доходу виходить з того, що поточне спожи­вання домогосподарства залежить від середнього рівня очікуваного за тривалий час доходу. Тимчасові зміни у доході чинять незначний вплив на споживання, його визначальним чинником є постійний до­ход. Домогосподарства прагнуть підтримувати стабільний рівень споживання і використовують для заощаджень та запозичень фінан­сові ринки. Відтак споживання виявляється найбільш стабільним компонентом сукупного попиту, а середня схильність до споживання на довгострокових інтервалах — постійною.

Теорія життєвого циклу акцентує увагу на тому, що співвідношен­ня між споживанням і заощадженням змінюється по стадіях життєво­го циклу: у молоді роки і у старості заощадження від’ємні, у зрілому віці додатні. Стабільність споживання упродовж життя забезпечуєть­ся за рахунок запозичень у молоді роки та використання заощаджень трудового періоду у літньому віці, воно постійне у часі.

Сучасна неокласична теорія розглядає доход не як екзогенну, а як ендогенну змінну, вважаючи визначальним для рішень домогоспо- дарств про споживання і заощадження їх зв’язок зі ставкою проценту.