Вступ до макроекономіки

Макроекономіка є однією з галузей економічної науки, що формує наукові уявлення про функціонування економіки на наці­ональному рівні. Аналізуючи основні фактори й наслідки еконо­мічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні методи ак­тивного впливу на об’єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення.

В основі макроекономіки, як і інших галузей економічної нау­ки (політичної економії, мікроекономіки, менеджменту, маркети­нгу, економіки окремих галузей тощо) лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: протиріччя між матеріаль­ними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими вони володіють для задоволення цих потреб. Суть цієї супереч­ності полягає в тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, — обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розгляда­ється з позиції не окремих суб’єктів економічної діяльності (фі­зичних або юридичних осіб), а всієї сукупності економічних суб’єктів, тобто національної економіки в цілому.

Економічна теорія аналізує господарське життя на двох рів­нях: мікроекономічному та макроекономічному. Коли аналізу­ються конкретні фірми і домогосподарства, окремі товари та ре­сурси, галузі й ринки, це є мікроекономічний аналіз, або мікро- економіка (від грец. mikros — малий).

Макроекономіка (гр. makros — великий) — досліджує гос­подарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб’єктів, тобто національну або світову економіку в цілому. Ма- кроекономіка формує наше уявлення про функціонування еконо­мічної системи на національному рівні.

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням, своєї зрілості вона досягла в 30-тих роках ХХ ст., в період світової економічної кризи, коли набу­ла здатності впливати на економічну практику. Але свій поча­ток макроекономічна наука бере ще з епохи середньовіччя (з XVI ст.).

Сучасна макроекономіка продовжує інтенсивно розвиватися. Цей розвиток відбувається за двома напрямками. По-перше, в макроекономіці, як і в будь-якій науці, постійно виникають нові теоретичні положення, які витискають застарілі, що не витрима­ли перевірки практикою. По-друге, причинно-наслідковий меха­нізм функціонування економіки також постійно розвивається, що породжує нові питання, які потребують відповідей.

Можна зробити таке порівняння: якщо мікроекономіка вивчає дерево, то макроекономіка вивчає весь ліс.

Але разом з тим межі між мікро- та макроекономікою досить умовні. В економічній теорії деякі проблеми розглядаються од­ночасно як на мікро-, так і на макрорівні, зокрема, коли аналізу­ється стан справ у конкретних галузях і на окремих товарних ри­нках, коли аналіз ситуації є важливим як для конкретних підприємств цих галузей, так і для економіки країни в цілому. Тому деякі економісти пропонують використовувати термін «ме- зоекономіка» для аналізу цієї пограничної сфери, до якої нале­жать галузі та ринки.

Більше того, мікроекономічні одиниці, разом узяті, формують макроекономіку. Для цього в економічній теорії застосовується так зване агрегування, тобто об’єднання в укрупнену єдину гру­пу економічних показників, які характеризують сумарну еконо­мічну діяльність господарюючих суб’єктів суспільства.

Так, наприклад, національна економіка складається з таких агрегатів як: домогосподарства, підприємства, держава. Макро- економіка, досліджуючи зв’язки між агрегатами, оперує агрего- ваними узагальнюючими показниками (наприклад, валовий вну­трішній продукт, валовий національний продукт, національне багатство тощо). Водночас ця наука широко використовує серед­ні величини, наприклад доход на душу населення.

Макроекономіка як наука особливу увагу приділяє чотирьом складовим національної економіки: сферам виробництва, зайня­тості, цін та зовнішньоекономічних зв’язків.

До цілей макроекономіки можна віднести:

• економічне зростання;

• повну зайнятість;

• економічну ефективність виробництва;

• стабільний рівень цін;

• справедливий розподіл доходів;

• соціальний захист;

• оптимальний платіжний баланс;

• економічну забезпеченість громадян;

• зовнішньоекономічну безпеку;

• економічну свободу.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема еконо­мічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан еко­номіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи еко­номічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які або прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме тому макроекономіка є необхідною й дуже корисною наукою. Вона з’ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов’язками уряд, що мусить запобігати глибоким спадам виробництва та ін­фляції, що підривають підвалини суспільства.

До інструментів макроекономіки відносяться:

• фіскальну (бюджетно-податкову) політику;

• монетарну (кредитно-грошову) політику;

• стабілізаційну політику;

• політику регулювання доходів;

• зовнішньоекономічну політику.