Заощадження та інвестиції

Сектор фірм може збільшити свої чисті інвестиції тіль­ки за рахунок заощадження домашніх господарств. Тому важливу роль в інвестиційній політиці відіграють заощадження.

Певна частина коштів по каналу «заощадження» використову­ється для поповнення запасу грошей, решта трансформується в інвестиції.

Рівновага в закритій економіці має характеризуватися макрое- кономічною тотожністю: Y = C + I + G, або I = Y - C - G. Права частина (Y - C - G) — це та частина виробленої продукції, яка залишається після задоволення попиту домашніх господарств і держави, тобто заощадження. Ті заощадження населення, що на­дійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх по­треб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені секто­ром «фірми» для інвестування. Можна записати: I = S.

Якщо формування заощаджень уповільнюється або зовсім зу­пиняється, починаються скорочення інвестицій та «проїдання» раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація виникає в умовах тривалої інфляції.

Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощу­вання інвестицій у секторі «фірми». При цьому зростання обсягу інвестицій не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів мобілі­зує уряд для державних закупівель. Тільки скорочення бюджет­ного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактич­ний обсяг інвестицій до його верхньої межі, навіть перевищити.

Грошовий ринок покликаний створити домашнім господарст­вам ефективний механізм повної трансформації заощаджень в ін­вестиції.

Монетариста вважають, що грошовий ринок має механізм, який одночасно впливає на підприємців (фірми) та на домогоспо- дарства (фізичних осіб), стимулюючи перших і других інвестува­ти та заощаджувати рівновеликі маси грошових коштів. Таким механізмом є динаміка відсоткової ставки як плати за викорис­тання грошових заощаджень (рис.

Рис. 5.6. Рівновага на фінансових ринках

Зміна відсоткової ставки одночасно впливає як на заощаджен­ня (пропозицію), так і на інвестиції (попит), тільки в протилеж­них напрямках. Якщо ставка відсотку зростає, посилюється сти­мулювання заощаджень та розміщення їх на ринку, тому що на кожну заощаджену грошову одиницю власник одержить додат­ковий доход. Одночасно послаблюється стимулювання до інвес­тицій, бо зростуть витрати на кожну одиницю інвестицій.

Кейнсіанці заперечують можливість автоматичного вирівню­вання заощаджень та інвестицій на тій підставі, що не тільки від­соткова ставка впливає на їх рух, а й сама ставка відсотку зміню­ється під впливом не лише попиту на інвестиції та пропозиції заощаджень.

Рішення про інвестиції і про заощадження приймають різні еко­номічні суб’єкти, які керуються різними цілями і міркуваннями.

Кейнсіанці вважають, що джерелом інвестиційних ресурсів також можуть бути гроші «поточної каси» населення, позички кредитних установ, нагромадження самих фірм і ресурси уряду.

Також кейнсіанці посилаються на втручання банків у потік «заощадження — інвестиції», яке нібито порушує їх рівновагу, бо заощадження можуть спрямовувати на погашення раніше оде­ржаних банківських позичок чи банки можуть фінансувати інвес­тиції за рахунок емісії. Проте і тут є слабкі місця.

Складним є втручання банків у потік «заощадження — інвес­тиції» через емісійну діяльність, але вони надто обмежені їх ін­фляційними наслідками і тому не можуть слугувати вагомим ар­гументом для заперечення здатності грошового ринку до саморегулювання.