Зміна рівноваги та мультиплікативний ефект. Рецесійний та інфляційний розриви

Розглядаючи процес встановлення рівноваги на товарних ринках як взаємо­дію обсягів сукупних видатків і реального обсягу виробництва, ми приймали всі екзогенні чинники сукупного попиту за незмінні.

Змінити величину сукупних видатків можуть зміни очікувань домогоспо- дарств відносно майбутнього доходу, настроїв інвесторів, процентних ставок, податків та державних закупівель, стану на зарубіжних ринках та численні інші чинники. Вплив цих екзогенних чинників викликає переміщення кривої сукупних видатків.

Попередні графіки прямо (рис. 9.3) або опосередковано (рис. 9.4) ілюст­рували рух вздовж кривої АЕ, в результаті якого система переміщувалася у точку рівноваги. Тобто за інших рівних умов пристосування обсягів виробни­цтва до сукупних видатків графічно виглядало як рух економічної системи вгору і вниз вздовж заданої кривої сукупних видатків.

Тепер проаналізуємо, що відбуватиметься з обсягом випуску, коли змі­ниться сукупний попит, тобто крива сукупних видатків буде переміщуватись за всіх рівнів сукупного доходу.

Рис. 9.5. Зміни сукупних видатків та мультиплікативний ефект

Наприклад, якщо політич­на і економічна ситуація в країні складається сприятли­во, серед інвесторів панує оптимістичний настрій, і во­ни вирішують збільшити ав­тономні інвестиції на ΔI. В принципі не має значення, в якому секторі економіки від­буваються зміни, але найпро­стіше проаналізувати реакцію економіки на зміну приватних інвестицій.

Дж. М. Кейнс особливо підкреслював чутливість еко­номічної системи навіть до незначних змін у сукупних видатках.

За будь-якого обсягу виробництва крива сукупних видатків AE₁ під впливом збільшення інвестицій на ΔI переміщується вгору у положення

* *

AE₂, в результаті чого рівноважний ВВП збільшується з Y₁ до Y₂. Заува­жимо, що рівноважний ВВП розширюється на величину, значно більшу, ніж приріст інвестицій (ΔY_{1 2} > ΔI). Аналогічно, якщо інвестиції зменшаться на деяку величину проти попереднього рівня (-ΔI), то ВВП зменшується на більшу величину (-ΔY_{1 3} > -ΔI).

Графік показує, як економічна система крок за кроком переміщується праворуч у точку рівноваги E₂. Прямий вплив додаткових автономних інве­стицій (ΔI) збільшує сукупні видатки на ту ж саму величину (E₁ → а) і на таку ж величину (a → b) початково збільшує ВВП: Y — Y₁ = ΔI. Але на f

обсязі доходу Y сукупний попит перевищує пропонування на величину bc, - це штовхає виробництво до подальшого розширення. Графічно пристосува­льна реакція виглядає як поступальний рух вздовж лінії 45⁰, під час якого ви­робництво поступово наздоганяє сукупний попит у точці E₂.

Багаторазове розширення або звуження обсягу випуску (реального дохо­ду) під впливом зміни сукупного попиту отримало назву мультипликатив­ного ефекту (від лат. multiplico - помножую). Його можна представити в за­гальному вигляді як ΔY = μ ∙ ΔAE, проте оскільки найбільш мінливим компонентом сукупних видатків є інвестиції, то як правило мультиплікатив- ний ефект пов’язують саме з їх зміною: ΔY = μ ∙ ΔI.

Відношення зміни рівноважного випуску, викликаної зміною інвестицій­ного попиту, до зміни автономних інвестицій називається простим мульти­плікатором видатків (попиту). Оскільки ΔY = μ∙ ΔI, то початкову фор- мулу мультиплікатора можна вивести таким чином:

μ = ΔY / ΔI.

Мультиплікатор попиту - це коефіцієнт, який визначає, у скільки разів змінюється сукупний доход (обсяг виробництва) внаслідок збільшення або зменшення сукупного попиту на одиницю. Збурення у попиті передають­ся по всій економіці і не має значення, звідки вони походять. Мультиплікатор діє в обох напрямках - він пояснює циклічні коливання системи.

У зв'язку з цим виникають два запитання:

■ чому при збільшенні інвестиційного попиту доход зростає на вели­чину більшу, ніж величина збільшення автономних інвестицій?

■ чому розширення доходу не є нескінченним, а доходить лише до пе­вної величини?

Відповідь на перше запитання випливає з кругопотоку доходів: видатки одного індивіда є доходами іншого. Це можна проілюструвати простим при­кладом: коли інвестори вирішать побудувати нове підприємство, доходи до­датково найнятих будівельних робітників, субпідрядників, постачальників зростають; вони витрачають їх на купівлю товарів і послуг, в результаті збі­льшуються доходи продавців, перукарів, юристів і т.д., які в свою чергу та­кож підуть купувати товари і послуги, збільшуючи доходи кравців, пекарів і т.д. Отже, первинні автономні інвестиції породжують вторинні, третинні, тобто похідні споживчі видатки. Реагуючи на зростання попиту, кожна ланка економіки починає нарощувати обсяги виробництва товарів і послуг, стиму­люючи подальше збільшення видатків, у тому числі й індукованих інвестицій з ефектом акселератора. Діючи спільно, механізми мультиплікатора- акселератора викликають обвальне збільшення, а в протилежній ситуації (ко­ли попит падає) - обвальне зменшення сукупного доходу. Це - найпростіша інтерпретація циклічних коливань.

Відповідь на друге запитання випливає з того, що не весь додатковий до­ход цілком витрачається на споживання вітчизняних товарів. Якби весь дода­тковий доход спрямовувався на збільшення споживання, то процес мульти­плікації був би нескінченним. Але домогосподарства збільшують видатки на споживання лише у відповідності з граничною схильністю до споживання.

Процес поетапної мультиплікації доходів представляє таблиця 9.1.

Таблиця 9.1.

внаслідок інших вилучень - у вигляді податків та імпортних закупівель. Ці вилучення прискорюють процес затухання, тому величина мультиплікатора зменшується. Врахувавши ці зміни, можемо отримати більш реальний муль­типлікатор, який називають складним. Далі ми детально проаналізуємо вплив на величину мультиплікатора кожного з вилучень і виведемо формули склад­

ного мультиплікатора попиту.

Проте слід врахувати, що можуть змінюватись не лише вилучення, які впливають на схильність до споживання, але і величина схильності до додат­кового інвестування в залежнос­ті від фаз ділового циклу. В сприятливих умовах з кожним наступним циклом зміни доходу

Рис. 9.6. Зміна схильності до інвестування

виникає не лише додаткове спо­живання, але і додаткові стиму­ли до розширення інвестування, оскільки величина прибутку зростає. Тоді

крива інвестицій (рис 9.6.) буде не горизонтальною лінією (∕₀), а стане ви­

східною прямою (∕₁), відображаючи зростаючу граничну схильність до ін­вестування (і ). Гранична схильність до інвестування обчислюється подібно

Врахування граничної схильності до інвестування перетворює простий мультиплікатор попиту на так званий „супермультиплікатор“, величина якого значно збільшиться. Наприклад, колито величина простого мульти­плікатора дорівнює 4, якщо ж врахуємо, що гранична схильність до інвесту­вання становитьто отримаємо:

Ефект мультиплікатора можна проілюструвати такожна моделі „заоща­дження - інвестицій, причому, як показують графіки на рис. 9.7, мульти- плікативний ефект може викликатись не тільки додатковими інвестиціями, але й зміною заощаджень.

Якщо обсяг автономних інвестицій зростає (рис. 9.7.а), то пряма I зміс­

Рис. 9.7. Мультиплікативний вплив зміни інвестицій і заощаджень на доход

. Пояснення цього впливу ґру­нтується на розглянутому у розділі 5 зв'язку між споживанням і за­ощадженнями. Збільшення вели­чини заощаджень за кожного рівня доходу означає, що домогосподар­ства зменшать своє споживання на ту ж величину. Через зменшення споживчих видатків зменшиться сукупний попит, на що фірми від- реагують скороченням виробницт­ва. Скорочення виробництва при­зведе до зменшення доходів, отже, до зменшення і споживання, і за­ощаджень. Це явище дістало назву „ парадоксу ощадливості".

Парадокс полягає у тому, праг­нення домогосподарств збільшити заощадження зрештою призво­дить до їх зменшення. Справа у тому, що для окремого індивіда збільшення власних заощаджень за рахунок зменшення споживання у майбутньому забезпечує приріст

доходу. Однак на макрорівні зменшення споживання одних суб'єктів означає недоотримання доходів іншими, тому для суспільства в цілому збільшення заощаджень може мати негативний наслідок у вигляді скорочення обсягів виробництва і доходу.

Якщо ж домогосподарства вирішать зберігати менше, функція заоща­джень зміститься вниз, а функція споживання - вгору, відповідно збільшить­ся сукупний попит, виробництво зросте, а отже, зростуть доходи, а разом з

ними і сума заощаджень. У кінцевому результаті фактична сума заощаджень може залишитись такою ж, як і була до того, як домогосподарства захотіли їх зменшити, або навіть зрости.

Питання про те, що для суспільства є більш бажаним - споживання чи за­ощадження - здавна є дискусійним. Відповідь на нього залежить від стану, в якому перебуває економічна система.

Якщо економіка на спаді, зростає безробіття і люди, занепокоєні можливі­стю втратити роботу, починають скорочувати поточне споживання і збільшу­вати заощадження, то така поведінка матиме негативні наслідки для суспіль­ства, тому що зменшення сукупного попиту прискорює і поглиблює кризу. В цій ситуації, навпаки, бажане збільшення споживання і сукупного попиту. Збільшення ж заощаджень приносить користь окремим людям, але не є кори­сним для суспільства в цілому.

Зовсім інша ситуація, коли економіка утримує повну зайнятість. У цей час збільшуються доходи, і зростання заощаджень буде стимулювати інвестиції, що прискорить темпи економічного зростання, оскільки і абсолютна величи­на споживання за цих обставин, як правило, зростає. Країна може розширити границі виробничих можливостей, і загальний рівень суспільного добробуту підвищиться.

Досі ми акцентували увагу на механізмі встановлення рівноваги і її змі­нах. Але чи завжди рівноважний стан економіки буде оптимальним, тобто: чи забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва повну зайнятість ресурсів, ефективність їх використання в економічній системі? Велика депре­сія 1929-33 рр. показала, що рівновага може встановлюватись за дуже не­сприятливих умов, коли фактичний рівноважний обсяг національного вироб­ництва значно нижчий, ніж потенційний ВВП. У випадку, коли сукупних ви­датків не вистачає для досягнення потенційного ВВП, виникає рецесійний розрив.

Рецесійний розрив - це ве­личина, на яку сукупні видатки ме­нші за той їх рівень, котрий забез­печує досягнення повної зайнятос­ті. Або рецесійний розрив - це ве­личина, на яку повинні збільшитись сукупні видатки, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.

Ситуацію рецесійного розриву ілюструє рис. 9.8. Потенційний ВВП - максимальний обсяг вироб­ництва, якого економічна система досягає в умовах повної зайнятості, відповідає рівню Yf. Фактично рівновага встановлюється у точці Е, якій відповідає рівноважний обсяг виробництваЯк ми знаємо, в умовах рів­новаги за інших незмінних умов не існує жодних рушійних сил, здатних ви­вести економічну систему з досягнутого стану.

Рис. 9.8. Модель рецесійного розриву

Оскільки обсяг випуску зрівноважує сукупний попит, то фірми не мають стимулів збільшувати виробництво до потенційного рівня, оскільки не зможуть продати додатково вироблену продукцію. За умови стабільності цін дефіцит сукупного попиту стримує розширення виробництва. У той же час ВВП-розривсвідчить про те, що в країні існує безробіття. Однак

фірми не будуть наймати додаткових робітників і випускати продукції біль­ше, ніж зможуть продати.

Щоб зрушити економічну систему з точки рівноваги, необхідно підняти попит до ефективного рівня, тобто сукупні видатки повинні збільшиться на величину рецесійного розриву Rg, якому на рис. 9.8. відповідає відрізок ef.

Тоді крива сукупних видатків зміститься вгору∣, а фактичний

ВВП досягне рівня потенційного. Всі безробітні будуть втягнуті у виробниц­тво.

У протилежному випадку, коли в економіці, спостерігається інвестицій­ний бум, сукупний попит зростає вище потенційного обсягу виробництва. В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, фірми не можуть швидко збільшити фізичні обсяги виробництва, оскільки в країні немає вільної робо­чої сили і матеріальних ресурсів. Потрібно або мати технологічні відкриття, або знайти додаткові ресурси за межами країни. Тому фірми можуть швидко зрівноважити високий попит лише підвищенням цін. Тобто в економіці по­чинається інфляція, в результаті якої номінальний ВВП перевищує реальний ВВП. Виникає інфляційний розрив.

Оскільки в кейнсіанських моделях прийнято припущення про незмінність цін, то зростання номінального ВВП графічно відображається як перевищен­ня фактичним обсягом ВВП потенційного. Ситуацію інфляційного розриву ілюструє рис. 9.9. Сукупні видатки AE₁ перетинають лінію 45⁰ праворуч від

потенційного ВВП (Yf). Фактич­ний ВВП (номінальний) досягає рі­вня Y.

Інфляційний розрив - це величина, на яку сукупні видатки перевищують рівень видатків, кот­рий забезпечує неінфляційний по­тенційний обсяг ВВП. Або інфля­ційний розрив - це величина, на яку сукупні видатки повинні бути зменшені, щоб усунути інфляцій­ний надлишок за умов повної за­йнятості. На рис. 9.9 йому відпові­дає відрізок ef.

Рис. 9.9. Модель інфляційного розриву

Величину інфляційного розриву (Ig) можна визначити так само, як ми

визначили величину рецесійного розриву: Ig = ΔI = ΔY/ μ, де

ΔY = (Y_f -Y*).

За допомогою розглянутих моделей мультиплікатора кейнсіанці підводять до думки, що в умовах незмінності цін у приватній економіці не завжди зна­ходяться економічні сили, здатні забезпечити потенційний рівень ВВП, тобто розвиток за умов повної зайнятості на безінфляційній основі.

9.2. Визначення рівноважного обсягу виробництва у відкритій економіці

Зміни національного виробництва у відкритій економіці можуть бути зу­мовлені як внутрішніми чинниками, так і експортно-імпортними операціями. Піднесення виробництва може бути викликане збільшенням попиту іноземців на товари і послуги вітчизняного виробництва. Збурення у попиті може пере­даватись від однієї країни до іншої, призводити до значних змін у ВВП через дію механізму мультиплікатора. Так, в Україні у 2000-2004 рр. високі темпи зростання ВВП (9-13%) були досягнуті переважно за рахунок збільшення експорту за збереження досить низького внутрішнього попиту.

Розглянемо більш детально вплив зовнішньоекономічного сектора на ма- кроекономічну рівновагу на моделі кейнсіанського хреста. На даному етапі аналізу модель ускладнюється експортно-імпортними операціями, але припу­скаємо, що податки відсутні й інші інструменти державного втручання не­змінні.

Рис. 9.10. Вплив чистого експорту на рівновагу у відкритій економіці

З точки зору національної економіки експорт може вважатись автоном­ним, оскільки його величина залежить не від стану економіки даної країни, а від рівня національного доходу і схильності до імпорту в зарубіжних країнах. Тому крива експорту по відношенню до рівня вітчизняного виробництва і доходу буде мати вигляд горизонтальної лінії Е (рис. 9.10.а).

Імпорт, навпаки, залежить від рівня внутрішнього доходу, а також від схильності населення до імпортуванняПоказник граничної

схильності до імпортуванняі може обчислюватись як частка приросту обсягу споживання, але частіше він обчислюється як частка приросту реаль­ного використовуваного доходу:Наприклад, якщо з кожних

100 грн. приросту використовуваного доходу 15 грн. спрямовується на збі­льшення імпорту, то гранична схильність до імпортування становитиме Водночас деяка частина видатків на імпорт є автономними. Представлена на рис. 9.10.а) крива імпорту Z є висхідною, вона відображає збільшення видатків на ім­порт зі збільшенням доходу за наявності деякої величи­ни автономних видатків (Z₀ ) і має кут нахилу 0,15, визначений граничною схи­льністю до імпортування:

Рис. 9.10.а) показує, що коли реальний ВВП дорів­нює нулю, обсяг імпорту рі­вний відрізку 0Z₀. За низь­ких рівнів доходу експорт перевищує імпорт, за дохо­ду Y_n криві E та Z пере­тинаються, тобто обсяг екс­порту стає рівним обсягу імпорту, а за вищих обсягів доходу імпорт перевищує величину експорту,

Різниця між величиною експорту та імпорту за кож­ного рівня доходу предста-

вляє чистий експорт NE або сальдо торговельного балансу. На рис. 9.10. чи­стий експорт представлений кривою NE, виведеною як вертикальна різниця значень експорту та імпорту за кожного рівня доходу. В точці, де E = Z, чи­стий експорт стає рівним нулю, крива NE перетинає горизонтальну вісь. На обсягах доходу, більших за Y_n, імпорт перевищує величину експорту, тоді виникає дефіцит торговельного балансу, NE стає від'ємною величиною.

Розглянемо, як експортно-імпортні операції впливають на рівноважний рівень виробництва і доходу (рис. 9.10.б). За початкову приймаємо рівновагу (E_d) у закритій економіці, сукупні видатки якої відображає крива

Тепер введемо у модель кейнсіанського хреста чистий експорт. Щоб отримати криву сукупних видатків AE_z у відкритій економіці, за кожного рівня доходу до кривої AE_d додаємо величину чистого експорту. Автономний рівень сукупних видатків для кривої AE_z (точка її перетину з вертикальною віссю) складається з автономних споживчих видатків, інвести­цій і видатків уряду закритої економіки (0a_d) плюс сальдо експортно- імпортних операцій (NE) і в сумі дорівнює відрізку 0a_z.

Крім того гранична схильність до імпортування змінює кут нахилу кривої сукупних видатків (AE_z), яка базується на функції споживання. Якщо у за­критій економіці з кожного приросту національного доходу у 100 грн. на приріст споживання спрямовується 75 грн., то гранична схильність до спо­живання C =75/100=0,75. У відкритій же економіці, при видатках споживачів 75 грн. і граничній схильності до імпортування 0,15, споживачі куплять віт­чизняних товарів лише на 60 грн. (75 - 15), отже гранична схильність до спо­живання з врахуванням імпорту складе C_z = 0,6. Узагальнено: C_z = C — Z. Таким чином, кут нахилу кривої сукупних видатків зменшиться з 0,75 (AE_d ) до 0,6 (AE_z ). Крива AE_z більш похила, ніж початкова крива AE_d. Рівновага у відкритій економіці досягається у точці E_z за меншого, ніж у за­

* критій економіці рівноважного обсягу виробництва Y_z.

З введенням в аналіз зовнішньоекономічного сектора величина простого му­льтиплікатора видатків змінюється, оскільки змінюється кут нахилу кривої су­купних видатків. Кожна одиниця приросту доходу тепер призводить до меншо­го зростання споживчих видатків на вітчизняні товари, оскільки частина додат­кового доходу використовується на збільшення покупок імпортних товарів.

Формула простого мультиплікатора видатків модифікується. Якщо прос­тий мультиплікатор видатків у закритій економіці визначався за формулою: μ = 1/(1 - с'), то простий мультиплікатор для відкритої економіки має вигляд:

Обчислимо мультиплікатори видатків у закритій та відкритій економіці Отже, у відкритій економіці величина мультиплікатора зменшиться за інших рівних умов.

Розглянемо на прикладах, як визначається рівноважний обсяг реального ВВП з врахуванням закордонного сектора.

Приклад 1. Припустимо, що в економіці автономні видатки (коли Y = 0 ), розподілялись таким чином (у млрд. грн.): автономні споживчі видатки C₀ = 20; автономні приватні інвестиції I = 120; державні видатки G = 160; екс­порт E = 190; автономний імпорт Z₀ = 10. Відомо, що гранична схильність до споживання C = 0,75; гранична схильність населення до імпортування Z = 0,15. Функція споживання у відкритій економіці приймає вигляд:

Виходячи з основної тотожності: Y = C +1 + G + (E — Z), складаємо рівняння рівноваги:Звідси

Y = 20 + (0,75 - 0,15) Y + 120 + 160 + 190 - 10;

Y - 0,6 Y = 480;

Можемо визначити, який обсяг ВВП купують вітчизняні споживачі:

C^d = 20 + 0,75?1200 - 0,15 ?1200 = 740. Цю суму вони витрачають на това­ри і послуги, виготовлені в країні. Але їх реальні споживчі видатки більші на величину імпорту:

За даними задачі можна також визначити стан торговельного балансу, або чистий експорт:Тор­

говельний баланс не має ні надлишку, ні дефіциту (190 E = 190 Z ).

Приклад 2. Функція споживання для закритої економіки C = 10 + 0,7Y ; планові приватні інвестиції - 50 млрд. грн.; видатки уряду - 100 млрд. грн.; експорт - 60 млрд. грн.; гранична схильність до імпортуванняЗнай­демо рівноважний обсяг ВВП у відкритій економіці та стан торговельного балансу країни.

Складаємо рівняння рівноваги:звідки

Дефіцит торговельного балансу складає 28, оскільки експорт дорівнює 60 млрд. грн., а імпорт 88 млрд. грн.

На скільки зріс би обсяг ВВП, якби приватні інвестори збільшили б свої видатки на 20 млрд. грн.?

Отже, у відкритій економіці чутливість ВВП до зміни автономних видат­ків значно менша, ніж у закритій, через зменшення мультиплікатора.

Подібна ситуація виникає, коли змінюється величина експорту (рис. 9.11). Оскільки експорт розглядаємо як автономну величину, то зростання експорту (E₁ → E₂), через що стан торговельного балансу покращується. Проте по­ліпшення торговельного балансу буде меншим, ніж величина додаткового експорту, тому що разом зі зростанням доходів збільшиться також і абсолют­на величина імпорту за тієї ж схильності до імпортування.

Рис. 9.11. Зміна рівноважного доходу при зміні експорту

Наприклад, C = 0,7, Z = 0,2, попередній рівень ВВП Y₁ = 300 млрд. грн.; обсяг експорту збільшився на 20 млрд. грн., тоді:

Збільшення імпорту внаслідок збільшення схильності до імпорту, навпа­ки, призведе до зменшення рівноважного обсягу виробництва (рис. 9.11). Внаслідок збільшення схильності до імпорту його крива Z₂ стане більш стрімкою, а крива сукупних видатків - більш похилою (AE₃), величина му­льтиплікатора зменшиться. Якщо експорт залишиться на рівні початкового (E₁), то рівноважний обсяг виробництва зменшиться доСкорочення виробництва всередині країни приведе до збільшення безробіття. Існує дум­ка, що в ситуації, коли безробіття зростає, потрібно обмежити імпорт товарів, через що попит на вітчизняні товари зросте, і виробництво, реагуючи на зро­стання попиту, розшириться всередині країни. Тим більше, що схильність до імпортування зменшиться, отже, крива сукупних видатків стане більш стрім­кою, відповідно збільшиться мультиплікатор і зростання прискориться.

Однак, існує й інша думка. Виникає небезпека, що інші країни також на­магатимуться розширити виробництво за рахунок скорочення ввозу товарів з інших країн, отже, зменшиться вітчизняний експорт, скоротяться обсяги сві­тової торгівлі. В кінцевому результаті всі програють. Тому навіть під час спаду виробництва краще сприяти взаємовигідній торгівлі.

На практиці обсяг чистого експорту залежить не тільки від реального ви­користовуваного доходу всередині країни. Він зазнає впливу багатьох інших чинників, передусім залежить від величини доходу в інших країнах, від курсу валют, який впливає як на експорт, так і на імпорт, зовнішньоторговельної політики уряду та інших інструментів, які застосовує держава для регулю­вання розвитку економічної системи.

У наступних розділах ми продовжимо розгляд проблем, пов’язаних з впливом зовнішньоекономічного сектора на національну економіку, застосо­вуючи більш складні моделі.

Тепер розглянемо, який вплив на рівноважний обсяг національного виро­бництва чинить взаємодія державних органів і всіх інших суб’єктів економі­чної системи.