Визначення рівноважного обсягу виробництва у кейнсіанських моделях мультиплікатора

В основу моделі покладено зв'язок між сукупними видатками та поточ­ними доходами макроекономічних суб'єктів. Вона побудована на ряді при­пущень. Основне припущення - незмінність загального рівня цін.

Кейнсіанці пояснюють таку поведінку цін трьома причинами:

■ часто змінювати ціни невигідно, - це спричиняє додаткові витрати, пов'язані з переписуванням ярликів, перевиданням каталогів, меню, тощо;

■ фірми намагаються підтримувати незмінний рівень цін навіть за зни­ження попиту, щоб зберегти своїх клієнтів в умовах монополістичної конку­ренції та олігополії;

■ щоб забезпечити безперервність виробництва, крупні виробники за- ключають тривалі угоди з постачальниками ресурсів і товарів, у тому числі й трудові угоди з профспілками, в яких передбачені договірні ціни та умови праці і рівень зарплати терміном на 2-3 роки.

У моделі припускають також, що норма амортизації дорівнює нулю, не­прямі податки відсутні, нерозподілений прибуток також дорівнює нулю, то­му весь вироблений внутрішній продукт (реальний ВВП) буде дорівнювати чистому продукту і одночасно національному доходу і особистому доходу (Y = Y_d).

Важливу роль у моделі відіграють екзогенні та ендогенні чинники. У спрощеній моделі припускають, що інструменти макроекономічної полі­тики є екзогенними змінними, і на початковому етапі досліджень урядові закупівлі, прибуткові податки і номінальна грошова маса стабільні, вони не­залежні від динаміки сукупного доходу і не впливають на зміну рівноваги.

Так само стабільними екзогенними змінними вважаються чинники чисто­го експорту як складової сукупних видатків - реальний використовуваний доход за кордоном, наявне сальдо чистих зарубіжних активів та реальний валютний курс.

За незмінності цін обсяги виробництва залежать від попиту, він є ак­тивною силою, яка лежить в основі економічної діяльності. Пропонування пасивно пристосовується до сукупного попиту, щоб очищати ринок. Стабіль­ність цін означає, що інфляція відсутня, а номінальні процентні ставки іден­тичні реальним.

Основна макроекономічна тотожність Y = C +1 + G + NE розглядаєть­ся в моделі як умова рівноваги на товарному ринку. Ліва частина рівняння (Y) відображає реальний ВВП, тобто сукупне пропонування товарів і по­слуг, а права частина рівняння- сукупний попит на них.

Сукупний попит визначається доходами, одержаними при виробництві ВВП, і у разі їх витрачання перетворюється на сукупні видатки суб'єктів економіки:

Якщо отримані в процесі виробництва доходи повністю використані на купівлю вироблених в економіці благ, то сукупний попит дорівнює сукупно­му пропонуванню, тобто сукупні видатки рівні сукупному випуску, отже, має місце рівновага:

Проте реальні поточні видатки макроекономічних суб'єктів, як правило, не рівні їх поточним доходам. Для того, щоб зрозуміти причини відхилень, розглянемо детальніше компоненти сукупних видатків.

Нагадаємо, що їх основною складовою є сукупні споживчі видатки (С). У розвинених країнах вони становлять понад 60% сукупного попиту. Спожи­вчі видатки досить стабільно зростають разом зі зростанням доходу, але вони завжди менші, ніж фактично одержаний домогосподарствами поточний до­ход, оскільки частина його спрямовується на заощадження. Рівень споживчих видатків визначається граничною схильністю до споживання, а узагаль­

нена функція споживання має вигляд:

Інвестиційні видатки складають близько 15% сукупного попиту.

Для спрощення аналізу в моделі припускають, що рівень запланованого інвестиційного попиту початково є незмінним і представляє собою автоном-

ну величину, при цьому враховуються зміни лише приватних інвестиційних видатків.

Урядові закупівлі (G) і податки (T) також приймаються як стабільні ав­тономні величини.

Чистий експорт представляє собою поточний рахунок CA, у його фун­кціїреальний використовуваний до­

ход за кордоном, наявне сальдо чистих зарубіжних активів та реальний ва­лютний курс є також стабільними екзогенними змінними.

Об’єднавши функції всіх компонентів, отримуємо функцію сукупних ви­датків або функцію реального сукупного попиту:

Графічна модель сукупних видатків будується на основі функції спожи­вання. У моделі споживчі видатки спрощено розглядаємо як функцію від по­точного доходу з постійною граничною схильністю до споживання, що відо­бражає рівнянняТоді функція сукупних видатків приймає

вигляд:

Рис.

На графіку 9.1. функція споживання зображена пунктирною лінією з ку­том нахилуФункція суку­

пних видатків (AE) перевищує функцію споживчих видатків (С) за кожного рівня сукупного доходу на величину, що дорівнює сумі ав­тономних видатків всіх інших суб’єктів. Ця функція є зростаю­чою, тому що вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживан­ня, через що зростає і рівень всіх видатків. Функція реальних сукупних видатків є першою складовою мо-

делі.

Другою складовою є „лінія 45⁰“

- лінія рівноважного сукупного випуску. Нагадаємо, що „лінія 45⁰“ відобра­жає ситуації, коли в системі „видатки - випуск“ (видатки - доходи) існує рів­новага. Кожна точка цієї лінії показує, що отримані в процесі виробництва

доходи повністю використані на купівлю вироблених благ (AE = Y). Це

означає, що сукупний попит досягнув ефективного рівня, за якого весь виро­блений в економіці реальний ВВП реалізований. Лінія сукупних видатків завжди більш похила, ніж лінія ефективних видатків, тому що попит розши­рюється не пропорційно до збільшення ВВП.

Рис. 9.2. Рівновага у моделі,кейнсіанський хрест“ (видатки-випуск)

Якщо на графік ефективних видатків нанести функцію реаль­них видатків, то одержимо мо­дель рівноваги на товарних рин­ках, яка отримала назву „кейнсі­анський хрест“ (рис. 9.2). Інша назва моделі - „видатки- випуск“, оскільки вона ілюструє зв'язок між сукупними видатками і випуском реального ВВП.

Рівновага на товарних ринках досягається у точці Е, де функ­ція сукупних видатків перетина­ється з лінією 45⁰. Цій точці від­повідає рівноважний обсяг суку­пного доходу Y.

Рис. 9.3. Досягнення рівноваги у моделі „видатки - випуск“

Яким чином досягається рів­новага на товарних ринках у реальній господарській практиці? З мікроеконо- міки ми знаємо, що на ринках окремих товарів збалансування попиту і про­понування до рівноважних значень відбувається завдяки зміні ціни, яка виконує роль механізму їх вирівнювання. На макрорівні роль механіз­му вирівнювання сукупних видатків і сукупного випуску виконує зміна товарних за­пасів, яка спонукає фірми змінювати рівні виробництва. Рис. 9.3 ілюструє дію цього механізму.

Припускаємо, що реаль­ний ВВП відповідає рівню Y₁, нижчому за рівноважний Y. У цьому випадку запла­новані видатки АЕ1 перевищують обсяг виробництва на величину відрізку ab. Поточне виробництво не в змозі задовольнити попит, тому фірми почи­нають продавати товари із своїх запасів, що призводить до їх зменшення. Водночас фірми намагаються відновити запаси до планового рівня, тому на­ймають додаткових робітників, купують додаткові ресурси і розширюють виробництво. Обсяги виробництва зростають доти, доки зрівняються з суку­пним попитом. Економічна система рухається вгору по кривій сукупних ви­датків AE до точки Е, де попит повністю задовольняється, а запаси дося­гають нормативної величини. У точці Е економічна система перебуває в рі­вновазі.

У протилежному випадку, коли ВВП відповідає рівню Y2, сукупні видат­ки менші за реальний обсяг виробництва на величину відрізку cd. Незапла- новане збільшення запасів сигналізує, що фірми виробляють більше, ніж продають. Щоб зменшити запаси, фірми звільняють частину робітників і консервують частину виробничих потужностей. Поступово виробництво ско­рочується до рівноважного обсягуТак через коливання запасів і виро­бництва економіка врівноважується.

Коливання реального ВВП ілюструються також за допомогою іншої то­тожності - „вилучення - ін’єкції“: S + T + Z = I + G + E, або для випадку приватної економіки - тотожності „заощадження - інвестиції“: S = I. У приватній економіці, де кругопотік доходів охоплює лише фірми і домогос- подарства, частина доходу може не використовуватись на споживання, а ви­лучатись на заощадження. Тоді споживчі видатки будуть недостатніми, щоб викупити весь вироблений ВВП. Проте виробництво переключається на інве­стиційні товари, на які пред’являють попит фірми. Заощадження перетворю­ються на кредитні ресурси для фірм і використовуються ними як інвестиції. Як ми знаємо, умовою рівноваги у закритій приватній економіці є рівність заощаджень та інвестицій: S = I. Інвестиції розглядаються як ін’єкції, що доповнюють споживчі видатки (Y = C + S; AE = C + I).

У графічній моделі „заощадження - інвестиції" інвестиції приймаються як незмінні автономні. Вони мають вигляд горизонтальної лінії I. Натомість заощадження є зростаючою функцією від доходу, величина їх зростання ви­значається граничною схильністю до заощадження _. На рис. 9.4. функція інвестицій і функція заощаджень зображені на одному графіку. У стані рів­новаги (точка E) заощадження збігаються з інвестиціями. Це означає, що плани домогосподарств стосовно споживання і заощаджень збігаються з пла­нами фірм стосовно інвестицій, а ненормативних запасів у фірм немає.

На обсязі виробництва Y₁ заощадження менші за інвестиції (S < I) на величину відрізку ab, отже, домогосподарства збільшили свої споживчі ви­датки, відповідно збільшиться сукупний попит, запаси фірм зменшаться, на що фірми відреагують розширенням виробництва з Y₁ до Y, тобто незапла-

нованими інвестиціями у запаси.

Рис. 9.4. Досягнення рівноваги у моделі „заощадження - інвестиції"

скорочують обсяги інвестицій, зважаючи на те, що споживчий попит віднос­но зменшився, оскільки домогосподарства більшу частину приросту доходу використали на заощадження. Економіка повертається до рівноважного рівня

Якщо економічна система зміститься праворуч від точки рівноваги E, виникає проти­лежна ситуація, S > I на ве­личину відрізку cd. Високі рі­вні виробництва (Y₂), які пе­ревищують рівноважний обсяг, викликають збільшення факто­рних доходів, що спричинить зростання заощаджень, а оскі­льки споживання зростає мало, запаси фірм зростають вище від запланованих рівнів. Фірми виробництва Y.

Аналогічно виглядає модель „вилучення - ін’єкції". Вона будується на основі функцій заощаджень та інвестицій. Сумарні вилучення перевищують функцію заощаджень на величину всіх інших вилучень (T, Z). Ін'єкції

(G, E) розглядаються як автономні стабільні величини, що додаються до ін­вестицій. Цей різновид моделі детально проаналізуємо при розгляді механіз­му державного регулювання.

Основне завдання кейнсіанських моделей - визначити змінні, які зміню­ють сукупний попит, зміщують криву сукупних видатків, спричиняючи ко­ливання рівнів виробництва, у тому числі визначити, як діють інструменти, котрі застосовує уряд для згладжування циклічних коливань в економічній системі. Спочатку розглянемо спрощену модель, де змінюються лише прива­тні інвестиції, а на її основі проаналізуємо більш складні моделі коливань приватної відкритої економіки та впливу макроекономічної політики уряду.

9.2.