3.2.2. Методи та способи сплати земельного податку.
В науці фінансового права є усталеною позиція, що обов’язковим елементом правового механізму податку є метод оподаткування [257; 46; 73][385]). Немає суттєвих розбіжностей і у визначенні даного поняття.
Під методом оподаткування розуміють порядок зміни ставки податку в залежності від зміни податкової бази [76; 94; 140][386]). На основі зміни розміру податкової бази виділяються такі методи оподаткування, як рівне, пропорційне, прогресивне і регресивне оподаткування [157][387]). За рівного оподаткування до всіх платників застосовується рівна сума податку, яка не залежить від розміру предмету оподаткування. За пропорційним методом для платників визначається рівна ставка (а не сума) податку. Прогресивний метод оподаткування – метод за якого ставка податку збільшується із зростанням розміру об’єкту оподаткування. За регресивного методу навпаки – із збільшенням податкової бази ставка податку зменшується [143; 156][388]).Специфіка методу оподаткування у правовому механізмі земельного податку зумовлена специфікою його предмету – земельної ділянки, що перебуває на праві власності у фізичних чи юридичних осіб. Тому законодавче закріплення методу оподаткування земельним податком базується на основі його фіскальної та регулюючої функції. Адже земельний податок – це не просто один із фінансових інструментів держави для наповнення власного бюджету. Завдяки встановленню методу оподаткування держава реалізує власну політику щодо ефективності і раціональності використання земельних ресурсів, створює рівні можливості у фізичних та юридичних осіб щодо реалізації права земельної власності, впливає на формування сектору приватних землевласників.
Закріплення законодавцем методу оподаткування випливає з розуміння земельного податку як прямого та реального податкового платежу.
Згідно зі ст. ст. 7 – 11 Закону України „Про плату за землю”, ставки земельного податку встановлюються у відсотковому відношенні від грошової оцінки земельної ділянки [442][389]). З аналізу даного Закону та інших нормативно-правових актів про земельний податок випливає, що ставки земельного податку збільшуються пропорційно із збільшенням розміру податкової бази. Таким чином, в сучасному податковому законодавстві закріплено пропорційний метод оподаткування земельним податком. На наш погляд, такий метод є найбільш оптимальним. По-перше, шляхом закріплення пропорційного методу оподаткування держава створює рівні умови для сплати земельного податку всім його платникам. Адже фізичні і юридичні особи, незалежно від виду господарської діяльності, загального розміру земельної ділянки сплачують однаковий відсоток вартості земельної ділянки. По-друге, ставка податку формується не на основі розміру земельної ділянки, а на основі проведеної її грошової оцінки. По-третє, держава, встановлюючи пропорційний метод сплати земельного податку, тим самим вказує на пріоритетність економічних важелів впливу на формування ринку землі в Україні.Способом оподаткування у науці фінансового права прийнято визначати шляхи реалізації суб’єктом податку власного податкового обов’язку щодо перерахунку нарахованих податкових сум в бюджет [157][390]). В залежності від особливостей реалізації платником податкового обов’язку визначають деклараційний, попередній (авансовий) і кадастровий спосіб сплати податку [258; 66; 94][391]). При нарахуванні і сплаті прямих реальних податків (яким є земельний), застосовується кадастровий спосіб оподаткування. В його основі лежить перерахунок суми у відповідності зі шкалою, що заснована на характеристиці кількісних та якісних показників майна, яке підлягає оподаткуванню [45; 76; 140][392]). Найбільш чітко ознаки і особливості кадастрового способу оподаткування проявляються у правовій регламентації земельного податку, основою нарахування і сплати якого є земельний кадастр.
Як вдало відзначив ще на початку минулого століття І.М. Кулішер: „в системі реального оподаткування поземельний податок – глава і основа, найбільш яскравий виразник системи. Альфа і Омега його – земельний кадастр” [72][393]).В науковій літературі земельний кадастр визначається, як документ (або сукупність документів), що містить сукупність відомостей про конкретну земельну ділянку (на основі яких її відносять до однієї чи іншої категорії земель існуючого правового режиму), що має обов'язкове значення для всіх організацій і осіб та затверджується органом державної влади [39; 144; 145; 52; 315][394]). Особливо важливим при вивченні земельного податку є той факт, що тільки за допомогою матеріалів кадастру реалізується норма про платність землеволодіння і землекористування. Земельний кадастр має за мету забезпечити встановлення обґрунтованих розмірів земельного податку, тобто встановлення такого механізму оподаткування землі, який би забезпечував господарське ставлення до неї, відповідав засадам справедливості і прозорості [312; 326; 350; 337][395]).
Для реалізації державою політики в сфері оподаткування землі необхідна об’єктивна інформація щодо стану і вартості земельних угідь. Ми не можемо погодитись з В.В. Буряковським, який вважає, що кадастровий спосіб оподаткування значною мірою носить історичний характер і застосовується при слабкому розвитку податкового апарату [143][396]). Правовий механізм земельного податку тісно і нерозривно пов’язаний з веденням земельного кадастру. Для точного відображення стану, кількості і якості предмету оподаткування – землі необхідна злагоджена діяльність цілої системи державних органів щодо постійного поновлення відомостей про використання земельних угідь, їх склад та зміну цільового призначення. Таким чином, систематизована інформація, що міститься в земельному кадастрі, є основою правового механізму нарахування земельного податку в цілому.