2.4. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ В СОЦІОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ ОСВІТИ

Починаючи з 70-х років оптимістичний погляд на освіту як ефективні інвестиції був переглянутий багатьма школами. Економічному погляду, що освіта розглядається як інвестиції у знання і кваліфікацію, які роблять людину продуктивнішою, вони протиставили інші соціологічні підходи.

Особливої критики зазнала наукова методологія досліджень з розрахунку високої норми віддачі від освіти. Натомість освіта визнавалася залежною від класової структури суспільства та учасників його відтворення, тим самим переосмислюючи точку зору, що збільшення освіти означає більше справедливості і демократії. Концепція «культурного капіталу» була сформульована представниками теорії відтворення Борд'ю, Пассероном та Бурданом. Згідно з нею інтелектуальні досягнення розподіляються нерівномірно в суспільстві. Ті, хто має владу в суспільстві, визначають сутність та зміст освіти відповідно до своїх власних переконань та інтересів. Іншими словами, вони визначають не тільки тих, хто буде володіти в суспільстві культурним капіталом, а й які саме знання будуть складати культурний капітал. Освітня олігополія здійснює розчленування поверхні суспільства на структурно-функціональні блоки.

Ще далі іде теорія «соціального контролю»: освіта має бути і є знаряддям пригноблення і навіть репресій, засобом збереження статускво в соціальній структурі суспільства. З іншого боку, школа має обов'язок готувати патріотичних громадян, з ідеалами служіння суспільству. Ця мета є легітимним використанням влади держави, легітимною формою соціального контролю (148, с. 36-37).

Десь в 60-х роках сформувався такий напрям загальної соціологічної думки, як постмодернізм. Формування його починається з початку XX століття в різних областях європейської культури.

Постмодернізм з'явився швидше не як наукова теорія, а як інтелектуальна течія, представники якої з гуманістичних позицій осмислювали ті зміни, що відбуваються в індустріальному суспільстві (епоха модернізму). Серед основних представників постмодернізму —- Ж.. Бодрійар, Ж.-Ф. Ліотар, К. Райт-Міллс, К. Кумар, А. Гідденс, А. Турен та інші. Предметом уваги постмодерністів виступають і процеси змін у системі виробництва (демасифікація, дестандартизація, подолання фордистських принципів організації, відхід від старих форм індустріального виробництва), і зміни в ролі людини (зміна ціннісних орієнтирів, норм поведінки, рушійних мотивів і стимулів), і зміни в соціальному середовищі (зростання комплексності, плюралістичності соціуму, зниженні можливості прогнозування соціуму та більшій невизначеності суспільного прогресу, відхід від масовості соціальних дій) (40, с. 140-141). Період модернізму, який фактично ототожнюється з індустріальним суспільством, характеризується пануванням індивідуалізму, відношенням до людини як до простого представника класу чи іншої соціальної групи та максимальною заформалізованістю всіх сторін суспільного життя. Новий історичний час, що приходить на зміну модернізму, визначається 1 першу чергу через модифікацію природи людини, зміну місця людини й соціальній структурі суспільства. Однією з основних рис нового суспільній виступає його зростаюча комплексність, яка базується на небаченій ролі індивідуальної свідомості і поведінки. Раціоналізація поведінки людини, схвалювана теоретиками в епоху індустріального суспільства (І. Бентам, М. Вебер), розглядається як негативне явище, що веде до (збільшення відчуження людини від суспільства і стає занадто високою Ціною за досягнення матеріального та економічного прогресу (А. Туроу). Постійне зростання ролі знань та інформації в розвитку господарської діяльності знаходить свій прояв у тому, що остання все більше залежить від творчої активності особистості. В поясненні сучасного виробництва і сучасної соціальної структури постмодерністи звертаються не стільки до об'єктивних факторів чи конкретних дій людини, скільки до суб'єктивних обставин, системи мотивів і стимулів, що визначають ці дії. Досліджуються зміни в ціннісній орієнтації людини як суб'єкта виробництва і як суб'єкта споживання, що відбуваються в процесі становлення нового суспільства і відходу від старого. Вивчаючи економічні проблеми виробництва і споживання з точки зору суб'єкта, постмодерністи підкреслюють розширення обсягів суспільного сектору, поступове усунення меж між виробництвом і споживанням (Ж. Бодрійар). Зазначені аспекти мають безпосереднє відношення до такої специфічної сфери діяльності як освіта, продукування результатів в якій передбачає одночасно і виробництво, і споживання.