ОСВІТА В КОНЦЕПЦІЯХ МЕНЕДЖМЕНТУ

Освіта як фактор економічної політики ст&та об'єктом уваги і з боку аналітиків з проблем менеджменту. Огляд цих ідей має особливе значення тому, що наслідки їхніх пропозицій втілюються у формуванні суспільної думки в підприємницькому середовищі та серед менеджері і! усіх рівнів організаційної структури бізнесу.

Пітер Друкер вказує не тільки на важливість спеціальної політики в цьому напрямі, а й також на важливість глобальних гуманістичних принципів, що повинні керувати нею. Економіка, в якій знання стають головним джерелом багатства, природно формує і нову потребу більшої ефективності та відповідальності освітніх інститутів. Це вимагає глибоких змін в освіті, глибших ніж ті, що відбувалися за останні три сторіччя, коли стало популярним використання друкованих книг (150).

За П. Друкером, освітня система в Сполучених Штатах, Великобританії та країнах, що взяли їх за зразок, стартувала з помилкового припущення, що необхідно навчати незалежних професіоналів та суспільних лідерів. Реальне життя ж доводить, що переважна більшість студентів цієї системи буде працювати як заробники заробітної плати в комплексних організаціях. Освітні заклади, на його думку, не здатні навчити своїх студентів елементарним правилам, як справлятися з реальністю, що їм зустрінеться, тобто: як заробляти на життя у великих чи малих організаціях. Зокрема, вони не навчають найелементарнішій техніці, як бути ефективним членом організації: вміти коротко, просто і ясно висловлювати свої ідеї, вміти працювати в групі та керувати власною працею. Друкер вважає, що тип освіти, потрібний в майбутньому, повинен не тільки виконувати цю прагматичну функцію, але й також повинен концентруватися на втіленні соціальної відповідальності на основі моральних та етичних цінностей.

Освітня система повинна бути відкрита, з найвищою мобільністю. Найбільший розвиток буде за освітою у сфері поведінки, особливо для осіб з вищим рівнем підготовки, навіть якщо школи та університети будуть дивитися на це з недовірою і взагалі не будуть її вводити, формальна освіта повинна взяти на озброєння серйозні принципи, які б студенти вивчали для життя, а не для школи: це те, що досі ніхто не робив.

Освіта відповідає за те, щоб не допустити переродження мерітократії (коли влада в суспільстві належить еліті обдарованих) в плутократію (коли влада в суспільстві належить групі найбагатших). Діти батьків, які забезпечені чи мають високий рівень навчання, завжди будуть мати Переваги, але ці переваги не повинні бути нездоланною перешкодою для іншої молоді. Компенсувати це допоможе механізм фінансування навчання через стипендії та позики, тим самим попереджуючи доход, який освіта буде генерувати протягом життя студента.

На думку японського дослідника К. Омае, дуже мало вчених розуміють вирішальне значення початкової освіти в Японії (164). Після викінчення другої світової війни була висловлена думка, що для країни Існує тільки «вибір між експортом додаткової вартості та смертю від голоду». Це розглядалося як дороговказ розвитку країни з уніфікованою системою цінностей за відсутності будь-якої формальної політики І цьому відношенні.

Японська освіта має тенденцію акцентувати на гармонізації роботи командою: найсильніші діти вчаться використовувати свій інтелект Допомагаючи слабшим товаришам та налагоджуючи міжособові відносини. За Омае, саме цього таланту потребують японські виконавці N наш час. Без такого навчання типові риси японського менеджменту (гуртки контролю якості, пожиттєва зайнятість тощо) не будуть працювати як потрібно.

Західна освіта приділяє значно більшу увагу індивідуалізму, і це виправдане тільки для тих індивідів, які зайняті у великих компаніях та можуть проявляти байдужість до організації (в розумінні менеджменту) підприємства. Омае стверджує, що якщо будь-яка західна країна спокуситься копіювати підходи японського менеджменту, то вона повити буде велику увагу приділити тій визначальній відмінності, яка починається на найранніших стадіях та підсилюється наступними стадіями освіти. Отже, специфічний стиль менеджменту виникає не стільки через японський характер, скільки завдяки змісту і методам, що застосовуються в японській освіті.

Таким чином, цей автор доводить, що японська етика праці є прямим результатом системи освіти. Держава із свого боку відіграє важливу роль у визначенні та встановленні довгострокових національних цілей. Наприклад, після 1945 року було встановлено ціль: досягнення економічного успіху без реконструкції своєї мілітаристської могутності, реалі­зація якої наочно демонструє позитивні риси японської економіки.

Досліджуючи досягнення конкурентних переваг на міжнародному рівні, М. Портер концентрує основну увагу на розробці механізму підвищення конкурентоспроможності країни через конкурентоспроможність її підприємств (167). Конкурентоспроможність країни залежить більше від здатності створювати продуктивні фактори, ніж від наявності цих факторів з початку. Портер наголошує, що час і увага, які приватний сектор надає освітнім і державним дослідницьким закладам, є настільки ж важливим, як і гроші, що він витрачає. Компанія життєво зацікавлена в активах факторів, до яких вона здобуває доступ, навіть коли (і особливо коли) вони також вигідні конкурентам, споживачам та іншим постачальникам факторів. Головною рушійною силою створення факторів виступає держава, роль її виправдана існуванням екстерналій. Однак державні механізми самі собою рідко виступають джерелом конкурентних переваг. Як правило, освітня бюрократія витрачає роки на визначення потреби в нових спеціальностях, таких як інформатика, не дивлячись на тиск промисловості.

Освіта та професійна підготовка виступають найважливішими важелями, що має держава для підвищення конкурентоспроможності промисловості. Основним пріоритетом держави повинно бути оптимальне функціонування загальної освітньої системи. Необхідно впроваджувати політику з'єднання освітньої системи з промисловістю і підтримки навчальної діяльності підприємств для того, щоб забезпечити створення специфічних факторів виробництва, потрібних кожній галузі. Політика освіти та професійної підготовки, природно, повинна відображати конкретні обставини кожної країни, але М. Портер, посилаючись на свої дослідження, підтверджує такі її головні риси: |

1) повинні бути високі освітні стандарти. Студенти повинні повністю їм під повідати. За таких вимог держава відіграє вирішальну роль, оскільки неможливо досягнути високих стандартів без втручання уряду в їхнє встановлення та прогнозування;

2) професія вчителя повинна мати високий соціальний престиж і статус. Необхідно формувати суспільну повагу до цієї професії. Не менш важливим є також забезпечення адекватного рівня доходу її представникам;

3) більшість студентів повинні здобувати освіту разом з певною практичною орієнтацією. Мінімальні базові знання практики зроблять можливим у майбутньому спеціалізовану підготовку на робочому місці;

4) крім університетів необхідні інші навчальні заклади вищої якості. Економіка не може різко поліпшитися без студентів, що не мають доступу до загальної вищої кваліфікації, необхідної для їх професійного розвитку та специфічної кваліфікації, необхідної в кожній галузі. Високий процент молоді, що може бути задіяна в університетських дослідженнях, є безпомилковим сигналом для більш ефективного розвитку людських ресурсів;

5) необхідний тісний зв'язок між навчальними закладами та підприємцями. Цей зв'язок буде поліпшуватися, якщо навчальні заклади будуть гнучко адаптуватися до специфічних вимог місцевої промисловості. Успішним буде тісний зв'язок між дослідницькими інститутами та промисловістю, якщо ці інститути будуть спеціалізуватися на специфічній промисловій тематиці, якщо будуть укладатися дослідницькі контракти між підприємствами і університетами та поширюватися будуть механізми їх співпраці;

6) компанії повинні здійснювати значні інвестиції у професійну підготовку своїх працівників. Щоб досягнути прогресу в досягненні конкурентних переваг, держава повинна не заважати цій діяльності застосуванням податків на прибуток, що інвестується на навчання, чи прийняттям інших законів, які стоять на перешкоді цій діяльності;

7) міграційна політика повинна сприяти притоку осіб спеціальної кваліфікації. В короткостроковому періоді заходи цього типу можуть скоротити дефіцит кваліфікованої робочої сили.