2.2. КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В ТЕОРІЯХ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Продуктивна природа витрат на освіту стала предметом дослідження багатьох вчених за кордоном. Розвиток цих проблем пов'язується з концепцією «людського капіталу», яка виникла в 60-х роках XX століття у США.

Основна увага в дослідженнях теоретиків «людського капіталу» сконцентрована на проблемах економічної ефективності інвестицій у людину. З усіх видів «людських інвестицій» найбільше піддається економічному аналізу освіта, доход від якої можна кількісно визначити. В цих дослідженнях переважав монетарний підхід до аналізу проблем формування людського капіталу, порівняння грошових витрат та віддач від прийняття рішень щодо інвестицій в освіту. Підтверджувалася систематична кореляція між рівнем освіти та зарплатою: середня зарплата у більш освічених працівників вище, ніж у менш освічених.

Такий же висновок загалом належить і іншому, альтернативному погляду на освіту. Дж. Стігліц (115), Л. Туроу, П. Вайлс та інші розглядають освіту як засіб відбору. Не заперечуючи зв'язок між рівнем освіти робітника та його доходом, вони по-іншому пояснюють самий механізм економічної ефективності освіти. Однією з найважливіших функцій освіти вони вважають не «продукування людського капіталу», а селективну функцію, тобто встановлення, ідентифікація здібностей різних людей. Той, хто довше вчиться, в майбутньому буде отримувати більшу зарплату і вважається продуктивнішим працівником. Однак цей факт не є результатом того, що система освіти підвищує продуктивність працівників, швидше за все вона просто визначає тих, хто є найбільш продуктивним виробником. Таким чином, система освіти розглядається як засіб відбору, який відділяє найздібніших від менш здібних.

За такого погляду ефективність освіти залежить від того, наскільки успішно вона розподіляє людей за їхніми здібностями. Якби не було системи освіти, то цей розподіл відбувався би менш ефективно: люди працювали б не там, де вони мають індивідуальні переваги продуктивності праці. З іншого боку, наявність освітнього «фільтру» може бути негативних явищ, коли бурхливий ріст освіти набуває нераціонального характеру. Продукування освітою значної кількості освічених і, і цо не можуть знайти роботу, відповідну до їхнього рівня, породжує знецінення дипломів, безробіття кваліфікованих кадрів, означає марну Шроту коштів. З появою праць Т. Шульца в 60-х роках більшість досліджень розрахунків зростання почали включати освіту як важливий фактор в його поясненні. Підрахунки ефекту освіти давали різні результати. Е. Денісон розрахував, що внесок освіти в ріст Сполучених Штатів між 1929 і 1982 роками складав 14%. А. Маддісон навів схожі результати для Європи між 1913 і 1987 роками — 16%. За короткостроковий період (наприклад, 1950-1962) підрахунки дали менші цифри для країн Західної Європи (5%), тоді як для США залишилися незмінними (15%) (159)

Нові моделі, що з'явилися в 80-х роках, намагалися визначити джерела стабільного зростання за внутрішніми факторами, до яких пропонували включити в модель такі: інвестиції в людський капітал, підготовка на робочому місці, зовнішня економія від спеціалізації та впровадження нових товарів у структуру виробництва.

Інвестиції в людський капітал. У моделях економічного росту концепції людського капіталу, функція сукупного виробництва залежить піл активів фізичного капіталу, робочої сили та активів людського капіталу, втіленого в робочій силі. Розмір нагромадженого людського капіталу залежить від кількості ресурсів, направлених у галузь, функцією якої є виробництво людського капіталу, та від природи цієї функції. Темп росту сукупного продукту в цій моделі може бути тільки частково оптимальним з точки зору суспільства, тому що приватні агенти не можуть трансформувати в свої власні всі цілі, пов'язані з інвестиціями у фізичний чи людський капітал.

Рух капіталу між країнами не зменшує відмінностей у зарплаті між цими і зарплата буде вищою в країнах з більшими вкладеннями у фізичний і людський капітал. Це пояснює міграційний рух праці з бідних країн у багаті. У розвинених країнах праця всіх рівнів кваліфікації отримує вищу заробітну плату, ніж у менш розвинених.

Професійна підготовка та економічне зростання. Професійна підготовка це специфічна сфера інвестування в людський капітал, пов'язана % нагромадженням знань з конкретної діяльності. Р. Лукас і Дж. Стігліц визначили її як нагромаджений досвід та інформацію, забезпечену ринком. На відміну від моделей, заснованих на інвестиціях у людський капітал, де рішення з нагромадження цього типу капіталу (наприклад, ходити до школи) рівнозначні вилученню ресурсів з виробництва, в моделях, заснованих на професійній підготовці,[активи людського капіталу ростуть разом із діями, направленими на виробництво благ.

Як і в попередній моделі, для професійної підготовки врівноважений темп росту буде менш оптимальним. Видатки на освіту можуть поліпшити оптимальний розподіл ресурсів, і тоді розвиток виробництва благ, що включає високу ступінь підготовки, буде економічно ефективним.

Впровадження елементів міжнародної торгівлі дало можливість зробити цікаві висновки. Країни, які виробляють блага, що дають широкі можливості для професійного навчання, мають вищі темпи росту, ніж країни, які спеціалізуються на благах, що залучають меншу кількість навчання. Країни, які спеціалізуються на останньому типі товарів, можуть потрапити у зачароване коло, яке веде їх від низького рівня професійної підготовки до низького росту, а звідти знов назад до низького рівня підготовки. Якщо країни нагромаджують виробничий досвід виготовленням продукції, яку вони можуть ефективно виробляти, то вони тим самим інтенсифікують свої вихідні порівняльні переваги. Ця модель також обґрунтовує необхідність захисту молодих галузей промисловості, які не можуть ефективно розвиватися в непевному середовищі.

Тип моделі, заснований на структурних змінах у виробництві кінцевих та проміжних товарів, запропонувала Н. Стокі (170). Нові товари вищої якості створюються, щоб замінити традиційні товари, в результаті процесу навчання, що відбувається в кожній галузі, але має наслідки для економіки в цілому.

Ефект відкритої торгівлі буде залежати від природи інновацій, пов'язаних з процесом навчання. Якщо процес навчання має вузько спеціалізований характер і концентрується на вже існуючих товарах, то відкритість буде підсилювати переважаючу модель спеціалізації та обмежувати можливості впровадження нових товарів. Якщо ж, навпаки, навчання в даній галузі має цінність для інших секторів економіки, то більша відкритість не обмежує впровадження нових товарів вищої якості. Навіть якщо навчання локалізується в окремій галузі, імпортозамінна стратегія може бути проведена так, що ріст галузі, де сконцентровані інновації, пов'язані з навчанням, буде стимулюватися через встановлення торговельних бар'єрів.

Таким чином необхідно, щоб вплив професійної підготовки охоплював широкий ряд товарів. Якщо ні, то це буде просто посилювати існуючу модель виробництва, перешкоджаючи впровадженню нових товарів та обмежуючи торгівлю. Для того, щоб стимулювати впровададження нових товарів, ефект професійної підготовки повинен бути найсильніший у передових галузях, а не у відсталих. За допомогою пільг ЦИМ різного роду споживчих товарів легко буде обмежити виробництво традиційних товарів.

Продовження ідей неокласичного напряму представниками теорії раціональних очікувань — ТРО (Р. Лукас), грунтується на вихідному положенні про керівну роль інформації для дій ринкових суб'єктів. Тільки достовірна інформація, а не будь-які регулюючі дії на ринку можуть забезпечити ринковим діячам прийняття правильного рішення. Щодо освіти інформація є недосконалою за своєю природою.

По-перше, дія ринкових обставин викривлюється нерівністю можливостей. Нерівність між різними сім'ями у можливостях фінансувати свою освіту не тільки робить більш нерівними можливості отримання роботи та розподіл доходів у суспільстві, а й сприяє неефективності освіти взагалі, тому що освіта буде недоступна незабезпеченим верствам.

І по-друге, інформація щодо майбутніх потреб економіки в рівні І структурі кваліфікації працівників та відносно потенційних віддач освіти ніколи не є досконалою ( 58, с. 680). Тому логічно буде користуватися тією інформацією, що є в уряду, і це підтверджує необхідність партнерства між підприємцями та державою у визначенні освітньої політики.

По-третє, недосконалість інформації значною мірою пояснюється асиметрією, тобто викривленнями наявної інформації. Тут Р. Лукас наводить три приклади асиметрії інформації. Відбір учнів чи студентів не завжди може бути адекватним, якщо інформація про претендентів є неповною чи викривленою. Другий приклад асиметрії інформації пов'язаний з відбором навчальних програм. Приватно організована освіти, а інколи і певні державні програми, можуть перебільшувати значення та потенційні віддачі від такого вибору навчання. Особливого значення надає Р. Лукас асиметрії інформації щодо професійної підготовки на підприємстві. Для уряду є потенційним марнотратством надавати підприємцям стимули для організації навчання на робочому місці. Саме тому краще надавати субсидії підприємцям для навчання поза межами підприємства, хоча вартісно це менш ефективніше, ніж навчання на своєму підприємстві.

Таким чином, обсяг реальної освіти і професійного навчання і недостатнім, що зумовлює необхідність політики державного втручання. Вирішення цієї проблеми Р. Лукас бачить у введенні позик для тих, хто хоче отримати освіту. Такі програми можуть бути значною мірою самофінансовані, забезпечуючи платежі за позиками залежно від майбутньої зайнятості. У такий спосіб буде забезпечуватися фінансування освіти для наступних поколінь.

2.3.