Підходи до залучення банківських кредитів при фінансуванні підприємницької діяльності

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб'єктами: кредитором (юридичною та (або) фізичною особою, що має під­тверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов'язкових платежів тощо), який надає позичку, і позичаль­ником, який отримує позичку.

Кредит є обов'язковим атрибутом ринкової економіки, де ви­робництво, обмін товарів об'єднані в єдиний замкнутий ланцюг і порушення однієї його ланки може призупинити обмін товарів, ви­робництво окремих товарів, якщо не буде кредиту.

У спеціальній економічній літературі можна знайти різноманітні визначення кредиту, зокрема:

• кредит - це економічні відносини між юридичними і фізич­ними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на за­садах повернення і, як правило, з виплатою процентів;

• кредит - це форма перерозподілу тимчасово вільних коштів з метою їх ефективного використання;

• кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху по­зичкового капіталу.

Одночасно, важливою умовою існування кредиту є функціону­вання виробництва та посередників на принципах госпрозрахунку та комерційного розрахунку (прибуток). Передача грошей в кредит не змінює власника засобів, він має бути повернений за рахунок

отримання прибутку. Якщо надана в позику вартість не повернена, то кредит втрачає свою економічну суть.

Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв'язків, які є до­говірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредито­ром у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установи, по­зичальниками - юридичні чи фізичні особи.

Необхідність кредитних взаємозв'язків пов'язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в проце­сі відтворення неспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора - одержання прибутку у виді процента за кредит, а для позичальника - задоволення тимчасової потреби в додаткових гро­шових коштах.

Кредитування - це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації співпраці між кредитором та позичальником.

Кредит, за яким банки чи небанківські фінансові установи пере­дають кошти в позику юридичній або фізичній особі для цільового використання на певний термін та під процент, називається фінан­совим кредитом.

У сучасних умовах найрозповсюдженішим із фінансових креди­тів є банківський кредит. Термін «банківський кредит» у науці і прак­тиці вживається досить часто, водночас маючи різні визначення.

Так, словник сучасної економіки Макміллана визначає, що бан­ківський кредит - це кредитування банківською системою будь- яким з можливих засобів: за допомогою банківського авансу, дис­контування векселів або купівлі цінних паперів.

Великий енциклопедичний словник А.Н. Азриліяна подає визна­чення банківського кредиту як основної форми кредиту, за якої гро­шові кошти надаються банками у тимчасове користування.

Тлумачний словник Т. М. Мезенцевої трактує поняття банківсько­го кредиту як кредиту, який надається банками, спеціальними кре­дитно-фінансовими установами функціонуючим підприємствам та іншим позичальникам у вигляді грошових позик. У цьому тлума­ченні банківський кредит може надаватися не лише банківськими установами, а й іншими спеціальними фінансово-кредитними ін­ституціями.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» №2121-111 від 7 грудня 2000 р. визначає банківський кредит як будь-яке зобов'я-

зання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання борж­ника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми.

Таким чином, під банківським кредитом розуміється сума тимча­сово вільних грошових коштів банку, яку він надає чи зобов'язується надати позичальнику у користування на умовах належного забезпе­чення, повернення у визначений строк, оплати та цільового харак­теру використання.

У банківській практиці існують найрізноманітніші види креди­тів, що надаються юридичним та фізичним особам, їх можна класи­фікувати за певними ознаками (рис. 7.4):

1) за цільовим спрямуванням кредит поділяють на:

• виробничий - використовується на фінансування виробничої діяльності та реалізації сукупного суспільного продукту і є важ­ливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів суб'єктів господарювання;

• споживчий - спрямовується на фінансування споживчих цілей населення (поліпшення житлових умов, облаштування підсобного домашнього господарства, придбання товарів, а також на різні не­відкладні потреби);

2) за призначенням і характером використання розрізняють кре­дити:

• у поточну діяльність - надаються позичальникам на задово­лення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних акти­вів за розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат (кредити на купівлю сировини та інших виробничих запасів, сезон­ні затрати тощо);

• в інвестиційну діяльність - надаються позичальникам на задо­волення тимчасової потреби в коштах під час здійснення ними дій щодо реалізації інвестицій або інвестиційного проекту (капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, нове будівництво та освоєння землі, купівля буді­вель, споруд, обладнання).

3) за групами позичальників розрізняють кредити:

• юридичним особам - суб'єктам господарювання (підприєм-

Рис. 7.4. Класифікація банківських кредитів

ствам, організаціям, фірмам);

• банківським установам;

• небанківським фінансово-кредитним установам (кредитним спілкам, ломбардам);

• фізичним особам (фізичним особам-приватним підприємцям, населенню);

• державним органам влади;

4) за строками використання кредити поділяються на:

• короткострокові (до одного року) надаються банками за ви­никнення тимчасових фінансових труднощів у зв'язку з витратами виробництва та обігу;

• середньострокові (до трьох років) надаються на придбання обладнання, транспортних засобів, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень;

• довгострокові (понад три роки) надаються на формування основних фондів,при чому кошти для повернення кредиту будуть надходити протягом тривалого періоду експлуатації, що виходить за межі одного року;

5) за термінами користування кредити розподіляються на:

• строкові, тобто кредити, надані на обумовлений у договорі строк;

• до запитання - це кредити, що видаються на невизначений термін і погашаються на першу вимогу кредитора;

• прострочені кредити - це кредити, строк повернення яких, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг іще не по­вернуто кредитору;

• відстрочені, або пролонговані кредити - це кредити, стосовно яких на прохання позичальника банк ухвалив рішення про перене­сення на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію);

6) за характером забезпечення розрізняють:

• забезпечені заставою - надаються під заставу майна, майно­вих прав тощо;

• гарантовані - видаються кредитором під гарантію третьої сто­рони.

• з іншим забезпеченням (поручительство третьої особи, стра­хування тощо);

• незабезпечені (бланкові) - можуть надаватися банківською установою в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним

позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та відмінну репутацію у банківських колах;

7) за характером повернення:

• з разовим поверненням кредиту - заборгованість треба по­вністю погасити вдень, визначений у кредитному договорі, або до­строково, за бажанням позичальника чи на вимогу кредитора (з по­переднім повідомленням позичальника);

• з поступовим поверненням кредиту рівними частинами осно­вного боргу - передбачається погашення основної суми кредиту од­наковими частинами протягом усього періоду кредитування;

• погашення кредиту рівними строковими виплатами (ануїтетне погашення) - передбачає рівномірне часткове погашення загальної суми боргу (ануїтетними платежами), пов'язане із надходженням виторгу від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів;

• погашення кредиту змінюваними строковими виплатами - пе­редбачає погашення кредиту щомісячними платежами, які включа­ють у себе щомісячний платіж з погашення основної суми боргу та щомісячну сплату процентів за користування кредитом;

8) за видом процентної ставки вирізняють кредити:

• з фіксованою ставкою процента - процентна ставка не може змінюватися протягом дії кредитного договору, характерні для ста­більної економіки;

• з «плаваючою» ставкою процента - кредитор залишає за со­бою право змінювати процентну плату впродовж строку користу­вання кредитом позичальником;

• дисконтні кредити - виплата процентів здійснюється в момент надання кредиту. Ця схема виплати застосовується до особливо не­надійних клієнтів;

9) за періодичністю сплати процентів за кредитом:

• при погашенні заборгованості;

• щомісяця;

• щотижня;

• щодня;

• за індивідуальним графіком;

10) за валютою надання кредиту розрізняють:> у національній валюті (у гривні);

• в іноземній валюті (у доларах США, євро, російських рублях тощо);

• мультивалютні (у декількох видах валют);

11) за кількістю кредиторів розрізняють:

• кредити, які надаються одним банком;

• консорціумні кредити - надаються консорціумом банків (пу­лом), у якому один із банків бере на себе роль менеджер забирає з банків-учасників потрібну клієнтові суму ресурсів, укладає з ним кредитну угоду, надає кредит та розподіляє отримані процентні ви­плати між учасниками консорціуму;

• паралельні кредити - надаються одному клієнту кількома бан­ками на однакових (заздалегідь погоджених) договірних умовах;

12) за формою надання:

• у безготівковій формі - надаються шляхом сплати платіжних (розрахункових) документів позичальника з кредитного рахунка пе­рерахуванням коштів з кредитного рахунка на поточний (чи картко­вий) рахунок позичальника;

• у готівковій формі - надаються видачею готівки з каси банку, зокрема, для розрахунків із здавачами сільськогосподарської про­дукції, за кредитами, наданими в межах кредитних ліній ЗРР, а та­кож фізичним особам;

13) за методами надання:

• у разовому порядку;

• відповідно до відкритої кредитної лінії;

• гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за по­требою із стягненням комісії за зобов'язання);

14) за строками погашення:

• водночас - повернення кредиту без визначення проміжних строків, як правило, встановлюється підчас надання кредиту на ре­алізацію проекту, за яким надходження грошових коштів очікується одномоментно після його реалізації, або за відсутності у позичаль­ника достатніх обсягів надходжень від іншої господарської діяль­ності для забезпечення поетапних розрахунків за кредитом;

• на виплату - встановлюється графік погашення, виходячи з технологічного циклу роботи підприємства, порядку та термінів проведення розрахунків з контрагентами, періодичності надходжен­ня коштів на рахунки позичальника;

• достроково - повернення кредиту має бути здійснене на вимо­гу кредитора або якщо таке бажання виявив позичальник;

• з регресією платежів - графік погашення, встановлений кре­дитним договором, передбачає, що на початку користування креди­том позичальник сплачує більші суми, а потім - менші;

• після закінчення обумовленого періоду - кредитний договір визначає наявність пільгового періоду, після закінчення якого по­чинається погашення кредиту;

15) за ступенем кредитного ризику:

• стандартні кредити - операції, за якими кредитний ризик є не­значним;

• кредити з підвищеним ризиком - кредитні операції, за якими кредитний ризик є підвищеним та може збільшуватися за виникнен­ня несприятливої для позичальника ситуації;

16) за обсягами кредитних коштів:

• великі:

• середні;

• дрібні.

Банківські установи, з огляду на пріоритети грошово-кредитної політики, власні інтереси та потреби позичальників, можуть засто­совувати різні методи кредитування, які визначають форму кредит­ного рахунку, порядок видачі та погашення кредиту, методи конт­ролю за цільовим використанням кредиту та засоби регулювання заборгованості.

Метод банківського кредитування - це спосіб та процедура на­дання банківського кредиту.

У банківській практиці найпоширенішими методами кредиту­вання є кредитна лінія, контокорентний кредит, овердрафт, разовий строковий кредит, онкольний кредит та револьверний кредит (рис. 7.5).

Кредитна лінія - юридична оформлене зобов'язання банку на­дати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту.

Надання та погашення кредиту може здійснюватися траншами у межах визначеного максимального рівня. Кредитні лінії в основ­ному надаються для задоволення короткострокових потреб у обі­гових коштах, таких як фінансування дебіторської заборгованості, придбання сировини й запасів, або купівля готових товарів тощо.

Рис. 7.5. Методи банківського кредитування

За формою кредитна лінія - це письмова угода між банком і по­тенційним позичальником із зазначенням строку та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою.

Загальний строк дії договору кредитної лінії визначається за до­мовленістю сторін, однак, як правило, кредитні лінії відкриваються на строк не більше одного року. Укладаючи угоду на кредитну лі­нію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які об­межують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного залишку (задля підтримки лінії) на поточному (депозитному) рахун­ку в банку в межах 20-30 % від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні бор­гу за рахунок цього резерву сплачувати кредитний процент (один із різновидів дисконтного кредиту).

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями: за ставкою процента, що сплачується за кредитні кошти та за потре­бою сплати комісійних платежів.

Ставки процентів за кредитними лініями можуть бути як фіксо­вані, так і змінні, котрі базуються на ставках грошового ринку плюс премія за ризик.

Потреба сплати комісійних платежів фактично виступає ціною банківського зобов'язання тримати лінію в дії. Комісійні платежі банку можуть сплачуватись за відкриття кредитної лінії, надання кредитів у проміжні строки, що відрізняються від попередньо ви­значених кредитною угодою, та за інші послуги, які введені кре­дитною угодою. Величина комісійних платежів може залежати від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, а також від ре­путації суб'єкта підприємництва-позичальника, додаткових послуг, що надаються банком.

При наданні кредиту у формі кредитної лінії позичальнику від­кривається один кредитний рахунок, з якого проводиться перера­хування коштів платіжними дорученнями клієнта відповідно до цільового призначення кредитної лінії. Можливість перерахування коштів (дотримання ліміту) контролюється кредитним працівником та підтверджується візуванням платіжних доручень клієнта. Осно­вні види кредитних ліній зображені на рис. 7.6.

Поновлювальна (револьверна) кредитна лінія - це кредит, що надається банком суб'єкту підприємництва в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або части­нами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Позичальник, використавши та погасивши всю заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах, що не перевищують визначеного кредитною угодою ліміту. Ліміт є макси­мально допустимою заборгованістю за кредитною лінією. Понов­лювальні кредитні лінії характеризуються значними оборотами за кредитним рахунком і відкриваються банком, якщо позичальнику постійно бракує оборотних коштів, необхідних для підтримуван­ня безперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покривати потребу в обіговому капіталі, яка постійно збільшується. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати новий кредит у межах встановленого ліміту та стро-

Рис. 7.6. Види кредитних ліній

ку дії договору. Часто револьверна кредитна лінія може перегляда­тись щодо строку її погашення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється хвилеподібне, на кредитному рахунку завжди є непогашений залишок, який може бути постійним джерелом фор­мування оборотних коштів. Поновлювальна (револьверна) кредитна лінія, як правило, є незахищеною, тому її відкривають фінансове надійним позичальникам, що здійснюють стабільну торговельну або виробничу діяльність, якій властивий швидкий обіг коштів та стабільний попит на продукцію.

Непоновлювальна кредитна лінія передбачає видачу кредит­них коштів траншами, загальна сума яких за весь строк дії кредит­

ного договору не може перевищити встановлений ліміт. Після пер­шого часткового або повного повернення кредиту подальше його надання не здійснюється. Непоновлювальні кредитні лінії відкрива­ються позичальникам, які спланували потребу в кредиті на визначе­ний період у майбутньому та узгодили з банком можливість повного або часткового отримання кредиту в межах ліміту в обумовлені тер­міни. Фактично такі лінії є гарантійним зобов'язанням банку видати кредит у межах визначеного ліміту у потрібний позичальнику строк протягом певного проміжку часу.

Сезонна кредитна лінія відкривається банком за умови, коли суб'єкту підприємництва періодично бракує обігових коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товар­них запасів. Кредити цього виду погашаються після закінчення ви­робничого циклу за рахунок виручки від продажу продуктів вироб­ництва. Погашення боргу й процентів здійснюється одноразово.

Мультивалютна кредитна лінія - це особливий вид поновлю­вальної кредитної лінії, за умовами якої можливе надання траншів у будь-якій із заздалегідь обумовлених валют. Мультивалютні лінії надаються суб'єктам підприємництва, які одночасно працюють як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку та мають регулярні по­треби валютних коштах. Під час кредитування за мультивалютною кредитною лінією для кожного виду валют відкривається окремий кредитний рахунок. Погашення траншів та процентів здійснюється у тих валютах, у яких вони були отримані. При цьому укладаєть­ся один кредитний договір та встановлюється один ліміт у націо­нальній валюті України, який є граничною сумою заборгованості за всіма траншами. Всі зобов'язання позичальника за цим кредитом мають спільне забезпечення.

Рамкова кредитна лінія відкривається банком для оплати низки поставок товарів у межах одного контракту, який реалізується про­тягом року або іншого періоду (наприклад, фінансування поставки обладнання за здійснення інвестиційного проекту).

При відкритті кредитної лінії з повідомленням позичальника по­відомляють про верхню межу кредитування, недопустимість її пе­ревищення або стягнення за це більших процентів.

За підтвердженої кредитної лінії позичальник щоразу узгоджує умови конкретної суми кредиту в межах кредитної лінії.

Отже, кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова погреба позичальника в обігових коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних (сезонних) витрат. Вигідність кредитної лінії в тому, що позичальник має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але сплачує процент лише за ту суму, яку фактично пози­чив на цей момент. Кредитні лінії відкриваються на певний час, най­частіше на рік. Більшість з них забезпечує позичальник як тривалі зв'язки з банком, що автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації процентні ставки, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичаль­ника.

Контокорентний кредит - метод кредитування, при якому бан­ківська установа відкриває суб'єкту підприємництва-позичальнику єдиний контокорентний (поточно-кредитний) рахунок, через який здійснюються всі поточні та кредитні операції: за дебетом відобра­жаються виплати з доручення позичальника і отримання банків­ських кредитів, а за кредитом - грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунку свідчить про наявність у позичальника власних коштів і означає, що він стосов­но банку є кредитором. І навпаки - дебетове сальдо свідчить про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент - це договір про взаємне кредитування.

Контокорент є активно-пасивним рахунком, за яким банк визна­чає граничну суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування, тобто визначенню максимально допустимого розмі­ру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються проценти або на користь позичаль­ника, або на користь банку, причому в останньому випадку - за під­вищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім процентів банки нараховують також комісійні платежі за послуги. Після закін­чення контокорентного періоду (кварталу, півріччя) сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг позичальника. Такі стосунки банк може бу­дувати тільки із платоспроможними клієнтами, з'ясувавши заздале­гідь їх фінансовий стан і репутацію.

Під час надання контокорентного кредиту банком встановлю-

ється ліміт кредитування для кожного позичальника індивідуально, що залежить від його фінансового стану, масштабів виробничо-ко­мерційної діяльності та репутації. У межах контокорентного рахун­ка позичальник отримує широку можливість маневрування обіго­вими коштами; оскільки може оперативно, у будь-який час, без по­передньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважаєть­ся ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальником повністю або частково. Повнота його використання у межах виді­леного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації:

> коли запропонованого кредиту (тобто ліміту) не вистачає для покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів без укладення додаткової угоди;

> коли дебетове сальдо на контокорентному рахунку постійно перевищує ліміт кредитування, банк з'ясовує причини такого від­хилення і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За корис­тування кредитними коштами понад встановлений договором роз­мір кредиту клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит іще дорожчим.

У банківській практиці використовується надання кредиту у формі овердрафту, який можна розглядати як особливий вид конто­коренту.

Овердрафт - метод кредитування, за якого банк у межах зазда­легідь узгодженого ліміту допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника, тобто, за використання цього методу кредитування передбачається надання банком корот­кострокового кредиту, який реалізується через списання коштів з рахунка позичальника понад залишок на ньому.

Відмінність овердрафту від кредитування за контокорентним ра­хунком полягає в тому, що при кредитуванні за методом овердраф­ту поточний рахунок позичальника зберігається й існує можливість появи на такому рахунку дебетового сальдо. Це означає, що, відкри­ваючи окремий рахунок, позичальник понад свої залишки на рахун-

ку та надходження на нього має право на додаткову оплату розра­хункових документів за рахунок ресурсів банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм позичальник здійснює поточні платежі, які тимчасово перевищують надходжен­ня коштів на поточний рахунок.

Кредитування за методом овердрафту здійснюється у межах по­годженого ліміту.

Ліміт овердрафту - це максимально допустимий розмір дебето­вого сальдо на поточному рахунку позичальника, що може виник­нути протягом визначеного періоду (наприклад, операційного дня) у результаті перевищення суми платіжних доручень позичальника над залишком коштів на його рахунку.

Банківські установи при кредитуванні за методом овердрафту можуть використовувати такі види лімітів:

• ліміт як максимально допустимий розмір планового дебетово­го сальдо на рахунку позичальника, що може виникнути протягом операційного дня в результаті перевищення суми платіжних дору­чень позичальника над залишком на його рахунку;

• ліміт у розмірі не більше середньомісячного кредитового обі­гу позичальника;

• ліміт як максимально допустима сума заборгованості, яку може мати позичальник за цим видом кредиту протягом строку дії договору (з урахуванням нарахованих, але не погашених процентів).

Разовий строковий кредит - це кредит, рішення про надання якого приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта. При цьому надання коштів від­бувається однією сумою без траншів. Метою разового строкового кредиту є цільове кредитування договорів, контрактів, що розра­ховані на повернення вкладених коштів. Найбільш поширені у ві­тчизняній практиці цільові короткострокові кредити, які надаються з простих кредитних рахунків. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції.

Найпростішою формою разового кредиту є дисконтний кредит. Його часто надають позичальникам, які бажають започаткувати власний бізнес. За дисконтного кредитування ставка процента є фіксованою, оскільки необхідно відрахувати певну суму процен­тів іще на початковій стадії надання кредиту. На практиці механізм

оплати дисконтного кредиту такий: позичальник одержує кредит з утриманням його ціни, а в кінці періоду сплачує номінальну вар­тість кредиту.

У практиці банківських установ використовується також он­кольний кредит, який є короткостроковим і погашається на першу вимогу кредитора. При здійсненні онкольного кредитування банк відкриває позичальнику спеціальний поточний рахунок під заставу товарно-матеріальних цінностей чи цінних паперів. У межах забез­печеного кредиту банк сплачує всі рахунки суб'єкта підприємниць­кої діяльності. Погашення кредиту здійснюється на першу вимогу банку за рахунок коштів, які надійшли на рахунок позичальника або ж шляхом реалізації наданого у забезпечення майна. Онкольний кредит погашається позичальником, як правило, з попередженням за 2-7 днів. Процента ставка за таким кредитом може бути нижчою, ніж за строковими кредитами.

Отже, банківська установа при кредитуванні позичальників може запропонувати різні методи кредитування. Вибір банком і по­зичальником необхідного методу кредитування залежить від таких чинників, як:

• характер кредитної операції,

• сфера діяльності позичальника,

• вид кредиту,

• обсяг кредитних коштів,

• ризики діяльності галузі позичальника тощо.

Саме від правильно обраного методу кредитування залежить прибутковість кредитної операції та ефективність використання по­зичальником у повному обсязі кредитних коштів.

В свою чергу різноманіття видів й умов залучення банківського кредиту суб'єктом підприємницької діяльності визначають необхід­ність ефективного управління цим процесом. Тому, політика залу­чення позикового капіталу конкретизується з урахуванням особли­востей банківського кредитування, виділяючись в такий самостій­ний вид фінансової політики підприємства, як політика залучення банківського кредиту, конкретизує умови залучення, використання й обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими основними етапами (рис.7.7):

Рис. 7.7. Основні етапи розробки політики залучення банківського кредиту

• перший етап ~ визначення цілей використання банківського кредиту, що залучається. Оскільки різні види банківського креди­ту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підпри­ємства в позикових коштах (у цьому проявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання випливають із за­гальних цілей залучення позикового капіталу;

• другий етап ~ оцінка власної кредитоспроможності підприєм­ства. Політика залучення банківського кредиту, що розробляється підприємством, має узгоджуватись за основними своїми параметра­ми з відповідними параметрами кредитної політики комерційних банків. У складі параметрів кредитної політики банків чільне міс­це належить оцінці рівня кредитоспроможності позичальників,що визначає диференціацію умов кредитування їх клієнтів. Для того, щоб підприємство могло визначити базу переговорів з банками про

умови кредитування, воно повинно попередньо оцінити рівень своєї кредитоспроможності, тобто оцінити свої можливості за конкрет­них умов одержати кредит у повному обсязі й розрахуватися за сво­їми борговими зобов'язаннями перед банком у визначений кредит­ним договором строк.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспромож­ності позичальників при диференціації умов їх кредитування вихо­дить із двох основних критеріїв:

1) характеру погашення підприємством раніше отриманих кре­дитів - як відсотків по них, так й основного боргу;

2) рівня фінансового стану підприємства.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

• гарний, якщо заборгованість за кредитом і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін, а також при пролонгації кре­диту не більше одного разу на строк не більше 90 днів;

• слабкий, якщо прострочена заборгованість за кредитом і від­сотками по ньому становить не більше 90 днів, а також при пролон­гації кредиту на строк більше90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків по ньому);

• недостатній, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотками по ньому становить більше 90 днів, а також при пролон­гації кредиту на строк понад 90 днів без виплати відсотків по ньому.

Із цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності одержання кредиту у ко­мерційних банках.

Єдиної системи оцінювання кредитоспроможності позичальника серед банків не існує. Кожен банк намагається використати опти­мальну для себе методику аналізу кредитоспроможності своїх клі­єнтів. У загальному вигляді оцінювання кредитоспроможності - це поетапне дослідження, у процесі якого аналізуються:

1) рівень менеджменту суб'єкта підприємництва (організаційна структура, дотримання законодавства, керівництво, досвід та ком­петентність);

2) характер угоди і характеристика зовнішнього середовища, в яко­му функціонує суб'єкт підприємництва (регіональні і галузеві чин­ники, характер діяльності клієнта,географічна діяльність компанії);

3) кредитна історія суб'єкта підприємництва (взаємовідносини банків-кредиторів з позичальником);

4) конкурентоспроможність продукції;

5) фінансовий стан;

6) забезпечення угоди.

Незважаючи на те, що банківські установи самостійно розроб­ляють методику оцінювання кредитоспроможності позичальни­ка, будь-яка з них має включати:

1) кількісне оцінювання кредитоспроможності (визначення ос­новних фінансових показників діяльності позичальника, здатність позичальника отримати дохід з усіх видів діяльності);

2) якісне оцінювання кредитоспроможності (репутація, історія бізнесу, характеристика ділової активності, зв'язки зі споживачами продукції і постачальниками,склад засновників, місцезнаходження позичальника, повернення попередніх кредитів, оцінювання ринко­вого становища, рівень менеджменту, привабливість продукту та ін.);

3) аналіз ефективності кредитного проекту (окупність проекту, маркетингове дослідження, грошовий потік з проекту, умови реалі­зації продукції, власний внесок грошових коштів у проект, перспек­тивність розвитку галузі та ін.);

4) аналіз забезпеченості кредитної операції;

5) загальну оцінку кредитоспроможності і визначення кредитно­го рейтингу позичальника;

6) правила остаточного прийняття рішення про надання кредиту.

До основних економічних показників діяльності суб'єкта під­приємництва - юридичної особи, які необхідно йому проаналізува­ти при оцінці власної кредитоспроможності відносяться:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загаль­ної ліквідності);

• фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних кош­тів, співвідношення залучених і власних коштів);

• обсяг реалізації;

• обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахун­ки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

• собівартість продукції (у динаміці);

• прибутки та збитки (у динаміці);

• рентабельність (у динаміці);

• кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в ми­нулому, наявність діючих кредитів).

Комплекс коефіцієнтів для визначення кредитоспроможності може включати такі групи показників:

1) абсолютні показники:

а) власний капітал позичальника; б) активи позичальника.

2) показники фінансової стійкості, які відображають рівень вико­ристання власних і залучених коштів у формуванні ресурсів підпри­ємства, з'ясовуючи його залежність від тих чи інших джерел кош­тів, а відповідно і спроможність погашати заборгованість.

Фінансова стійкість визначається за такими показниками:

а) коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінан­сового ризику:

КН = ЗК / ВК , (7.2)

де ЗК - запозичений капітал;

ВК - власний капітал;

б) коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (ВК-НЕОА)/ВК, (7.3)

де НЕОА - необоротні активи.

3) показники платоспроможності, які дають змогу оцінити кре­дитоспроможність підприємства залежно від структури його акти­вів, величина яких співвідноситься з зобов'язаннями підприємства, вказуючи на ліквідність його балансу.

Платоспроможність визначається за такими показниками:

а) коефіцієнт миттєвої ліквідності (КМЛ), що характеризує, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені висо- коліквідними активами:

КМЛ= Авл/ПЗ, (7.4)

де А_вл - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

ПЗ - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами;

б) коефіцієнт поточної ліквідності (КПЛ), що характеризує мож-

ливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КПЛ = АЛ/ПЗ, (7.5)

де А_л - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних акти­вів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних.

Коефіцієнт поточної ліквідності зазначає, наскільки коротко­строкові зобов'язання можуть бути погашені за рахунок коштів на поточному рахунку, на інших рахунках в установах банків, за раху­нок коштів у короткострокових цінних паперах, тобто яку частку короткострокових зобов'язань можна сплатити за рахунок готівки та інших коштів у розрахунках;

в) коефіцієнт загальної ліквідності (КЗЛ), що характеризує, на­скільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КЗЛ = ОА/ПЗ, (7.6)

де ОА - оборотні активи.

4) показники рентабельності:

а) рентабельність активів (РА) зазначає, який прибуток одержить підприємство з кожної гривні, вкладеної в майно:

РА = ЧП/А х 100, (7.7)

де ЧП - чистий прибуток;

А - активи;

б) рентабельність продажів (РП) відображає, скільки прибутку одержить підприємство на кожну гривню реалізованої продукції:

РП = ЧП/ЧВ х 100, (7.8)

де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції.

5) показники ділової активності:

а) коефіцієнт оборотності запасів (К_ОбЗП)(разів):

КОбЗП = ЧВ/ЗПсер (7.9)

де ЗПсер - середні залишки запасів у періоді;

ЧВ - витрати на виробництво продукції за період;

6) оборотність запасів (ОбЗП)(у днях):

ОбЗП = ЗПсер / ЧВ х Т, (7.10)

де Т - кількість днів у періоді;

в) коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (К_ОБДЗ) (разів):

КОВДЗ = ЧВ/ ДЗсер, (7.11)

де ДЗсер - середня дебіторська заборгованість;

г) оборотність дебіторської заборгованості (у днях):

ОбДЗ = ДЗсер / ЧВ х Т, (7.12)

д) частка дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги в оборотних активах (ЧД3_ОА):

ЧД3ОА = ДЗ/ОАх100, (7.13)

де ДЗ - обсяг дебіторської заборгованості;

е) коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості за това­ри, роботи і послуги (К_ОБКЗ) (рази):

КОБЮ = ЧВ/ КЗсер, (7.14)

де КЗсер - середня кредиторська заборгованість; є) оборотність кредиторської заборгованості (ОбКЗ) (у днях):

ОбКЗ = КЗсер /ЧВхТ, (7.15)

ж) співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованостей за товари, роботи і послуги (К_дз/кз):

КДЗ/КЗ = ДЗ/КЗ, (7.16)

6) показники грошового потоку:

а) співвідношення чистих надходжень коштів на всі рахунки по­зичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основ­ного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з ураху­ванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів) та для суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті, з урахуванням зміни валютного курсу (К _{ЧГН/ОБК}):

^К ЧГН /ОБК = [(ГНсм х n) - (Зм х n) - Зі] / ОБК, (7.17)

де ГН_см - середньомісячні грошові надходження на рахунки по­зичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредит­

них коштів);

n - кількість місяців дії кредитної угоди;

З_м - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

З_і - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед креди­торами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу);

ОБК - сума основного боргу за кредит і проценти за ним (за кре­дитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу).

Для суб'єктів підприємництва, діяльність яких пов'язана з се­зонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців. Нормативні акти НБУ передбачають, що оптимальне теоретичне значення показника К _{ЧГН/ОБК} має становити не менше ніж 1,5.

б) співвідношення надходжень грошових коштів від реалізації товарів (робіт, послуг) до обсягів реалізації (К_гар/р):

^КГНР / Р ⁼ ГНРсм/ Р, (7.18)

де ГНР_см - середньомісячні надходження грошових коштів (у гривневому еквіваленті) від реалізації товарів (робіт, послуг) на всі поточні рахунки в банківських установах (бажано за не менш ніж

шість останніх повних календарних місяців);

Р - сума обсягу реалізації товарів (робіт, послуг), інших опера­

ційних доходів, доходів від участі в капіталі, інших фінансових до­ходів та інших доходів в грошовому виразі, приведених до середньо­місячного значення.

Цей показник вказує на успішність реалізаційної політики під­приємства та рівень платіжної дисципліни його контрагентів - по­купців його товарів (робіт, послуг).

в) стабільність надходжень грошових коштів на рахунки зазначає середньомісячну кількість випадків (разів на місяць), коли відбува­ються надходження грошових коштів (у гривневому еквіваленті) від реалізації товарів (робіт, послуг) на всі поточні рахунки контрагента в банківських установах.

Отримані в результаті проведених розрахунків показники об­робляються за допомогою прийнятої в банку бальної шкали (табл. 7.2). При цьому значення кожного коефіцієнта відповідає певній кількості балів. Крім того, присвоєний значенню кожного показника бал зважується на відповідний коефіцієнт ваги.

Підсумкова рейтингова оцінка фінансового стану розраховується як сума добутків кожного значення показника (балу) на відповідний коефіцієнт ваги. Відповідно до встановленої в банку шкали отрима­ний результат дозволяє зарахувати підприємство до певного класу за рейтингом надійності, що відповідає інтервалу значень, в який потрапляє підсумкова рейтингова оцінка.

Результати оцінки кредитоспроможності одержують своє відбит­тя в присвоєнні позичальникові відповідного кредитного рейтингу

Таблиця 7.2

Аналіз кредитоспроможності позичальника - юридичної особи

Продовження табл. 7.2

Продовження табл. 7.2

(групи кредитного ризику), відповідно до якого диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприєм­ство може попередньо визначити самостійно, керуючись відповід­ними методами його оцінки комерційними банками.

• третій етап - вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається. Цей вибір визначається в основному такими умовами:

• цілями використання кредиту;

• періодом намічуваного використання позикових коштів;

• визначеністю строків початку й закінчення використання при­ваблюваних коштів;

• можливостями забезпечення приваблюваного кредиту.

Відповідно до встановленого переліку видів кредиту, що залуча­тиметься, підприємство проводить вивчення й оцінку комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінка таких бан­ків проводиться за привабливістю їхньої кредитної політики;

• четвертий етап - вивчення й оцінка умов здійснення банків­ського кредитування в розрізі видів кредитів. Цей етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним через різноманіття оцінюваних умов й здійснення численних розрахунків.

Так, на цьому етапі визначаються: граничний розмір кредиту, граничний строк кредиту, валюта кредиту, рівень кредитної ставки, форма кредитної ставки, вид кредитної ставки, умови виплати про­центів, умови погашення (амортизації) основного боргу, форми за­безпечення кредиту.

Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють від­повідно до кредитного рейтингу позичальника й діючої системи обов'язкових економічних нормативів, затверджуваних НБУ. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні такими видами обов'язкових економічних нормативів:

• максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу зв'язаних позичальників);

• максимальний розмір великих кредитних ризиків;

• максимальний розмір кредитів, надаваних банком своїм ак­ціонерам або пайовикам;

• максимальний розмір кредитів, надаваних банком своїм інсай- дерам.

Крім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяль­ності кожен комерційний банк установлює звичайно власну систему лімітів суми, окремих видів

Граничний строк кредиту кожен комерційний банк установлює у відповідності зі своєю кредитною політикою у формі лімітних пе­ріодів надання окремих видів кредиту.

Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значимість тільки в тому випадку, якщо воно веде зовнішньоекономічні опера­ції. При здійсненні таких операцій підприємство може мати потребу в кредитах в одній з необхідних йому іноземних валют.

Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінці кре­дитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, сформована на базі дисконтної ставки НБУ й середньої маржі комерційних банків, прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його строку, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника й надаваного їм за­безпечення позички.

Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки протя­гом кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується звичайно при короткостроково­му кредитуванні підприємств; вона дозволяє більш точно визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік платежів по його обслуговуванню.

Вид кредитної ставки відіграє істотну роль у визначенні вартості

банківського кредиту. Так розрізняють процентну (для нарощення суми боргу) і облікову (для дисконтування суми боргу) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага має бути віддана підприємством процентній ставці, тому що в цьому випад­ку його платежі по обслуговуванню боргу (а відповідно й вартість кредиту) будуть меншими.

Умови виплати процентів характеризуються строками їх сплати. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів:

• виплаті всієї суми процентів в момент надання кредиту;

• виплаті суми процентів за кредитом рівномірними частинами (звичайно у формі ануїтету);

• виплаті всієї суми процентів в момент погашення основної суми боргу.

Умови погашення (амортизації) основного боргу також вплива­ють як на вартість, так і на розмір реально використовуваних кре­дитних коштів. Існують три принципові варіанти погашення (амор­тизації) основного боргу:

• певними частинами в процесі кредитного періоду;

• відразу ж після закінчення кредитного періоду;

• після закінчення строку кредитування з наданням пільгового періоду для погашення боргу.

Форми забезпечення кредиту визначають в основному його вар­тість - чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижче рівень його вартості за інших рівних умов за рахунок диференціації розміру премій за ризик.

Таким чином, основними умовами, які підвищують вартості бан­ківського кредиту та знижують реальний розмір використовуваних підприємством кредитних коштів, є:

• застосування в розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтної) ставки;

• авансовий платіж суми відсотка по кредиту;

• часткове погашення суми основного боргу протягом кредит­ного періоду;

• зберігання певної суми залучених кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів.

Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредиту­вання мають бути компенсовані йому шляхом зниження рівня вико­

ристовуваної кредитної ставки в порівнянні із середньо ринковим її рівнем (за аналогічними видами кредитів).

З цією метою, у процесі оцінки умов здійснення банківського кредитування, в розрізі видів кредитів використовується спеціаль­ний показник - «грант-елемент» (ГЕ), який дозволяє порівнювати вартість залучення кредиту на умовах окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку. Розрахунок цього по­казника здійснюється за наступною формулою:

де ПР - сума процентів, що сплачується, у конкретному інтервалі (п) кредитного періоду;

ОБ - сума основного боргу, що амортизується в конкретному ін­тервалі (п) кредитного періоду;

БК - загальна сума банківського кредиту, залученого підприєм­ством;

і - середня ставка відсотка за кредит, що склався на фінансовому ринку по аналогічних кредитних інструментах, виражена десятко­вим дробом;

n - конкретний інтервал кредитного періоду, по якому здійсню­ється платіж коштів комерційному банку;

t - загальна тривалість кредитного періоду, виражена числом вхідних у нього інтервалів.

Так як «грант-елемент» порівнює відхилення вартості залучення конкретного кредиту від середньо ринкової (вираженої у відсотках до суми кредиту), його значення можуть характеризуватися як додат­ною, так і від'ємною величинами. Ранжуючи значення «грант-еле- мента» можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприєм­ством кредиту відповідно до пропозицій окремих комерційних банків;

• п'ятий етап - «вирівнювання» кредитних умов у процесі укла­дення кредитного договору. Термін «вирівнювання» характеризує процес приведення умов конкретного кредитного договору у від­повідність із середніми умовами покупки-продажу кредитних ін­струментів на фінансовому ринку. «Вирівнювання» кредитних умов здійснюється в процесі переговорів із представниками конкретних комерційних банків при підготовці проекту кредитного договору. Як основний критерій при проведенні процесу «вирівнювання» кре-

дитних умов використовуються показник «грант-елемент» й ефек­тивна ставка відсотка на кредитному ринку.

• шостий етап - забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту. Оскільки банківський кредит є одним з най­більш дорогих видів позикового капіталу, то забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві має приділятися першорядна увага. Критерієм такої ефективності виступають:

• рівень кредитної ставки по короткостроковому банківському кредиті має бути нижче рівня рентабельності господарських опера­цій, для здійснення яких він залучається;

• рівень кредитної ставки по довгостроковому банківському кредиті має бути нижче коефіцієнт рентабельності активів, інакше ефект фінансового левериджу буде мати негативне значення.

Ефективність використання короткострокових банківських кре­дитів визначається на основі розрахунку оборотності цих кредитів і порівняння швидкості їх обороту з швидкістю обороту власних оборотних коштів суб'єкта підприємництва. Якщо суб'єкт підпри­ємництва протягом року неодноразово отримує кредити банків для поповнення оборотних активів і має досить сталу заборгованість за короткостроковими кредитами, швидкість оборотності цих кредитів (ОБ_КК ) визначається за формулою:

де ЗЗККр_с - середній залишок заборгованості за банківськими кредитами, включаючи прострочені, у звітному періоді, тис. грн.;

Т - тривалість звітного періоду, дні;

П_ККр - повернення короткострокових кредитів у звітному періо­ді, тис. грн.

Ефективність залучення банківських короткострокових кредитів також характеризується часткою прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) одержаного суб'єктом підприємництва саме за ра­хунок використання банківських короткострокових кредитів (П_ККр):

де Пр - прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг);

ОА_СР - середньорічна сума оборотних активів суб'єкта підпри­ємництва;

З_ККр(Ср) - середньорічна заборгованість за короткостроковими кредитами.

Щоб зробити висновки про конкретні вигоди суб'єкта підприєм­ництва від залучення короткострокових банківських кредитів, отри­маний за формулою (7.20) результат зіставляється із сумою сплаче­них відсотків за даними кредитами.

Аналіз ефективності залучених суб'єктом підприємництва на капітальні вкладення довгострокових банківських кредитів по­лягає у визначенні строку окупності прокредитованих витрат, що включають і відсотки за кредит. Цей строк визначається за рахунок дисконтованого грошового потоку, тобто за рахунок прибутку за ви­рахуванням податку на прибуток плюс амортизаційні відрахування від вартості прокредитованого об'єкта основних засобів. Якщо да­ний термін дорівнює терміну, який встановлено кредитною угодою банку, або менший за нього, прокредитовані капітальні вкладення вважаються ефективними.

• сьомий етап - організація контролю за поточним обслугову­ванням банківського кредиту. Поточне обслуговування банківського кредиту складається із своєчасної сплати процентів за кредит від­повідно до умов кредитного договору. Ці платежі включаються в розроблювальний підприємством платіжний календар і контролю­ються в процесі моніторингу його поточної фінансової діяльності;

• восьмий етап - забезпечення своєчасної й повної сплати (амортизації)суми основного боргу за кредитами. Способи аморти­зації суми основного боргу залежать від передбачених кредитним договором умов його погашення.

За вимогами кредитного договору або з ініціативи позичальника на підприємствах може завчасно створюватися спеціальний фонд погашення кредиту, платежі в який здійснюються за графіком. На кошти цього фонду, збережені в комерційному банку, нараховується депозитний відсоток.

3.