Сутність та різновиди запозичених ресурсів суб' єктів підприємництва

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капі- талодавцями і капіталоотримувачем - об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта підприєм­ництва.

Запозичений капітал - капітал, що формується через отриман­ня підприємством різноманітних кредитів та позик, а також тимча­сових його зобов'язань щодо здійснення платежів.

У балансі суб'єкта підприємництва позичковий капітал відобра­жається у складі зобов'язань за умов, що оцінка цих зобов'язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення. Най­важливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 7.1.

Згідно з П(С)БО №2 «Баланс» зобов'язання - це заборгованість суб'єктів господарювання, що виникла в наслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів під­приємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Обов'язки підприємства розглядаються як його зобов'язання, якщо вони:

Таблиця 7.1

Характеристика позичкового капіталу суб'єктів підприємництва за різними параметрами

• по-перше - існують на даний момент і є наслідком минулих господарських операцій (придбання матеріальних цінностей) або подій (понесені збитки, за які суб'єкт господарювання несе відпо­відальність).

• по-друге - пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з ме­тою збереження господарських зв'язків суб'єкта господарювання або у відповідності із здійсненням нормальної господарської діяль­ності

• по-третє - мають визначений термін виконання, хоча точна дата може бути невідомою

• по-четверте - прийняті відносно суб'єктів, які можуть бути ідентифіковані якщо не в момент прийняття зобов'язання, то в мо­мент його виконання Залежно від строків виконання зобов'язань згідно з ГТ(С)БО №2 «Баланс» позичковий капітал суб'єкта підпри­ємництва поділяється на довгостроковий і поточний.

Так, під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'я­зання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 ка­лендарних місяців, або протягом строку, що перевищує операцій­ний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Довгострокові зобов'язання і відповідно довгостроковий по­зичковий капітал підприємства поділяють за такими видами:

• позички банків та інші позички, термін погашення яких пере­вищує 12 календарних місяців;

• довгострокові зобов'язання за емітованими облігаціями;

• відстрочені податкові зобов'язання;

• довгострокові векселі видані;

• довгострокові зобов'язання з фінансової оренди та оренди ці­лісних майнових комплексів;

• інші довгострокові зобов'язання, зокрема відповідно до зако­нодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов'язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необ­хідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом опера­ційного циклу або мають бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал включає такі види зобов'язань:

• короткострокові кредити банків;

• поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);

• векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в

забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підряд­ників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);

• кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам і підрядникам за отримані матері­альні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборго­ваності, що забезпечена векселями);

• поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних по­ставок продукції, виконання робіт(послуг), а також суми попере­дньої оплати покупцями і замовниками рахунків постачальника);

• поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом (заборго­ваність підприємства за всіма видами платежів до бюджету, вклю­чаючи податки з працівників підприємства, а також зобов'язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);

• поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування (забор­гованість по зборах на обов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове соціальне страхування, обов'язкове соціальне страху­вання на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним стра­хуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по ін­ших розрахунках за страхування);

• поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці (забор­гованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, матеріальних допомогах тощо);

• поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками (забор­гованість підприємства його учасникам (власникам), пов'язана з розподілом прибутку (дивідендів)та іншими виплатами, нарахова­ними засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним і майновим паями, а також виплатами у зв'язку з одер­жанням належної вибулому учаснику частини активів підприєм­ства);

• поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків (заборгова­ність підприємства пов'язаним сторонам і кредиторська .заборгова­ність по внутрішньовідомчих розрахунках);

• інші поточні зобов'язання (суми зобов'язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахова­ними процентами та ряд інших).

До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за п'ятим розділом балансу «Доходи майбутніх періодів», у якому показуються доходи, отримані протягом поточ­ного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів.

Глибше зрозуміти сутність запозиченого капіталу можна через розгляд його класифікаційної характеристики. Таке класифікацій­не ранжування запозиченого капіталу можна розглядати за різними ознаками. Питання класифікації зобов'язань суб'єктів господарю­вання, тобто їх запозиченого капіталу, розглянуті багатьма автора­ми. Слід наголосити, що в економічній літературі наводиться різна кількість класифікаційних ознак запозиченого капіталу. Проаналі­зувавши виділені різними авторами ознаки класифікації зобов'язань підприємства, ми вважаємо, що основними щодо розкриття його сутності та структури є такі ознаки (рис.7.2):

1) за конкретною метою запозичення:

• для поповнення, модернізації необоротних активів;

• для формування, поповнення оборотних активів;

• для задоволення інших потреб щодо діяльності підприємства;

2) за конкретними джерелами запозичення:

• запозичені в зовнішніх кредиторів (кредити банків, товарний (комерційний) кредит постачальників, заборгованість перед дер­жавними органами по сплаті податків та інших платежів);

• запозичені в працівників підприємства (учасників) (заборго­ваність перед працівниками з оплати праці, з виплати дивідендів);

3) за терміном запозичення:

• довгострокові, що мають бути погашені в термін, який біль­ший одного операційного циклу, або в термін, більший дванадцяти місяців з дати балансу (забезпечення наступних витрат та платежів без сум цільового фінансування та сум цільових надходжень, а та­кож довгострокові зобов'язання);

Рис. 7.2. Класифікація різновидів запозиченого капіталу

205

• короткострокові - усі інші зобов'язання (поточні зобов'язання);

4) за формою запозичення:

• у грошовій формі (банківський кредит);

• у формі основних засобів (фінансовий лізинг);

• у товарній формі (комерційний кредит);

• в інших матеріальних чи нематеріальних формах;

5) за формою забезпечення:

• незабезпеченні позичкові кошти;

• забезпечені поручительством чи гарантією;

• забезпечені заставою;

6) за фермою сплати:

• монетарні, що відображають суму грошових коштів, що під­лягають сплаті кредиторам;

• немонетарні, що представляють собою зобов'язання постави­ти товар або надати послуги визначеної кількості та якості;

7) за періодом запозичення:

• теперішні;

• майбутні;

8) за складовими елементами згідно П(С)БО 2:

• забезпечення наступних витрат та платежів без сум цільового фінансування та сум цільових надходжень;

• довгострокові зобов'язання;

• поточні зобов'язання.

Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зо­внішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств на­лежать:

• банківські (фінансові) кредити;

• кошти, залучені в результаті емісії облігацій;

• комерційні (товарні) позики.

Потреби суб'єктів підприємництва при здійсненні їх фінансово- господарської діяльності у фінансових ресурсах вимагають постій­ного їх забезпечення як власними, так і запозиченими джерелами. Тому є необхідною розробка спеціальної фінансової політики залу­чення запозиченого капіталу

Політика залучення запозиченого капіталу представляє собою частину загальної стратегії формування капіталу, що передбачає за­безпечення найбільш ефективних форм та умов залучення запози-

ченого капіталу за різними джерелами у відповідності із потребами розвитку суб'єктів господарювання.

Процес формування політики залучення суб'єктом підприємни­цтва запозичених коштів включає такі етапи (рис.7.3):

1) аналіз залучення та використання запозиченого капіталу за попередній період, що має на меті виявлення обсягу, складу та форм залучення запозичених коштів суб'єкта господарювання, а також оцінку ефективності їх використання. Такий аналіз проводиться в п'ять етапів:

• на першому етапі аналізу вивчається динаміка загального

Рис. 7.3. Основні етапи розробки політики залучення суб'єктом підприємництва запозиченого капіталу

обсягу залучення запозичених коштів у розглянутому періоді. Тем­пи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної й інвестиційної діяльнос­ті, загальної суми активів підприємства;

• на другому етапі аналізу визначаються основні форми за­лучення запозичених коштів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту й внутріш­ньої кредиторської заборгованості в загальній сумі запозичених ко­штів, що використовуються підприємством;

• на третьому етапі аналізу визначається співвідношення об­сягів використовуваних підприємством запозичених коштів за пері­одом їхнього залучення. У цих цілях проводиться відповідне угру­повання використовуваного запозиченого капіталу за цією ознакою та вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових запозичених коштів підприємства і їхня відповідність обсягу вико­ристовуваних оборотних і необоротних активів;

• на четвертому етапі аналізу вивчається склад конкретних кре­диторів підприємства й умови надання ними різних форм фінансово­му й товарного (комерційного) кредиторові Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового й товарного ринків;

• на п'ятому етапі аналізу вивчається ефективність викорис­тання запозичених коштів у цілому й окремих їхніх формах на під­приємстві. Перша група цих показників зіставляється в процесі ана­лізу із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання запозичених коштів на підприємстві у сформованих обсягах і формах;

2) визначення цілей залучення запозичених коштів в плановому періоді. Тобто запозичені кошти залучаються на суворо визначені цілі. Основними цілями залучення запозичених коштів підприєм­ствами є:

• поповнення необхідного обсягу оборотних активів. У цей час більшість суб'єктів підприємництва, що здійснюють виробничу ді­яльність, не мають можливості фінансувати повністю поповнення оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок запозичених коштів;

• формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. Ме­

тою залучення запозичених коштів у цьому випадку виступає необ­хідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підпри­ємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація) та оновлен­ня основних засобів (фінансовий лізинг) тощо;

• забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників. У цих випадках запозичені кошти залучаються для видачі позичок своїм працівникам на індивідуальне житлове будівництво, облашто- ваність садів і городніх ділянок і на інші аналогічні цілі;

• інші тимчасові потреби;

3) визначення максимального обсягу запозиченого капіталу, тоб­то проведення розрахунків, на основі яких встановлюється ліміт ви­користання запозичених коштів у господарській діяльності;

4) оцінка вартості залучення запозиченого капіталу з різних дже­рел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм запозиченого капіталу, який залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення запозичених коштів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в запо­зиченому капіталі;

5) визначення співвідношення обсягу запозичених коштів, що за­лучаються на коротко та довгостроковій основі. Розрахунок потре­би в певній величині коротко- та довгостроково запозичених кош­тах базується на цілях їх використання у плановому періоді. Тоб­то ціллю цього розрахунку є встановлення термінів використання запозичених коштів для оптимізації їх співвідношення. В процесі розрахунків визначається повний та середній строк використання запозичених коштів.

Повний строк використання запозичених коштів - це період часу з початку їх надходження до кінцевого погашення усієї суми боргу. Він включає в себе три періоди часу:

а) строк корисного використання - період часу, протягом якого безпосередньо використовуються запозичені кошти в процесі гос­подарської діяльності;

6) пільговий період - час з моменту закінчення корисного вико­ристання запозичених коштів до початку погашення боргу;

в) строк погашення - час, протягом якого здійснюється повна ви­плата основного боргу та відсотків по ньому.

Розрахунок повного строку використання запозичених коштів здійснюється в розрізі перелічених елементів виходячи з цілей їх використання.

Середній строк використання запозичених коштів представляє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони знахо­дяться у використанні. Він визначається за формулою:

ССВзп = СКВзп/2 + ППВзп + СПзп /2 (7.1)

де ССВзп - середній строк використання запозиченого капіталу; СКВзп - строк корисного використання запозиченого капіталу; ППВзп - пільговий період;

СПзп - строк погашення.

6) визначення форм залучення запозичених коштів, що диферен­ціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових коштів під­приємство здійснюють виходячи із цілей і специфіки своєї госпо­дарської діяльності.

7) визначення складу основних кредиторів, що визначаються за формами залучення позикових коштів. Основними кредитора­ми підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування;

8) формування ефективних умов залучення запозичених ресур­сів. До числа важливіших із цих умов відносяться:

а) строк надання кредиту;

б) ставка відсотка за кредит;

в) умови виплати суми відсотка;

г) у мови виплати основної суми боргу;

д) інші умови, пов'язані з одержанням кредиту.

Строк надання кредиту є однією з визначальних умов його залу­чення. Оптимальним вважається строк надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета його залучення (наприклад, іпо­течний кредит - на строк реалізації інвестиційного проекту; товар­ний кредит - на період повної реалізації закуплених товарів тощо).

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, видом і розміром.

За застосовуваними формами розрізняють процентну ставку (для, нарощування суми боргу) і дисконтну ставку (для дисконту-

вання суми боргу). Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага має бути віддана процентній ставці, тому що в цьому випадку ви­трати по обслуговуванню боргу будуть меншими.

За застосовуваними видами розрізняють фіксовану ставку відсо­тка (встановлювану на весь термін кредиту) і плаваючу ставку від­сотка (з періодичним переглядом її розміру залежно від зміни дис­контної ставки центрального банку, темпів інфляції й кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого ставка відсотка залишаєть­ся незмінною, називається процентним періодом. В умовах інфляції для підприємства більш вигідною є фіксована ставка або плаваюча ставка з високим процентним періодом.

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. По товарному кредиту він приймається при оцінці й у розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайно­го розрахунку за поставлені товари, вираженої в річному вираху­ванні.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком випла­ти його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіан­тів: виплаті всієї суми відсотка в момент надання кредиту; виплаті суми відсотка рівномірними частинами; виплаті всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу (при погашенні кредиту). За інших рівних умов кращим є третій варіант. Умови виплати осно­вної суми боргу характеризуються передбаченими періодами його повернення.

Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: частково­му поверненню основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повному поверненню всієї суми боргу піс­ля закінчення строку використання кредиту; повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду по закінчен­ню строку корисного використання кредиту. За інших рівних умов третій варіант є для підприємства більш доцільним. Інші умови, пов'язані з одержанням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банку, різний рівень розміру кредиту стосовно суми застави й т.п.

9) забезпечення ефективного використання запозичених коштів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності та рента­бельності запозиченого капіталу;

10) забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими запо­зиченими ресурсами. З метою цього забезпечення по найбільш ве­ликих кредитах може заздалегідь резервуватися спеціальний пово­ротний фонд. Платежі по обслуговуванню кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточ­ної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий обсяг позикових ко­штів у формі фінансового й товарного (комерційного) кредиту, за­гальна політика залучення позикових коштів може бути деталізова­на потім у розрізі зазначених форм кредиту.

2.