Сутність, роль, функції та класифікація страхування.

У сучасних економічних умовах - страхування чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Страхування є послугою, яку надають за певну платню за цінами, що покривають витрати і приносять прибуток, а економічний простір, на якому реалізуються операції з купівлі-продажу цієї послуги, є ринком.

Страховий ринок у сучасній економіці не нове явище, він функціонує у взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими ринками, що і дає підставу розглядати його як комплексну модель, яка об'єднує необмежену кількість інших ринків, наявних за законами ринкової економіки. Так, підприємницька сфера в ринковому середовищі пов'язана з певним ризиком: банкрутства, катастрофи, недоотримання прибутку, втрати капіталу. Крім того, життєдіяльність практично кожної людини також має ризиковий характер (травматизм, непрацездатність, смерть), що потребує непередбачених витрат. Наявність елементів ризику, які неодмінно супроводжують суспільне виробництво, а також підприємницьку діяльність та життя окремих громадян, породжує необхідність їхнього попередження, відшкодування, зменшення збиткових наслідків. Взаємовідносини між людьми з приводу забезпечення стійких гарантій захисту їх майнових інтересів формують зміст категорії «страховий захист».

Станом на 31.12.2011 на страховому ринку України зареєстровано 116 страхових компаній з іноземним капіталом (26,2 % всіх зареєстрованих

страховиків (442)), із них 88 «ризикових» страхових компаній і 28 страховиків зі страхування життя. При цьому кількість страхових компаній, частка іноземного капіталу в яких 100 %, становить 17 страхових компаній

(з них 9 «ризикових» страхових компаній і 8 страховиків зі страхування життя) [75].

Страховий захист - сукупність економічних відносин, пов'язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодуванням їх наслідків з метою забезпечення безперервного і безперебійного суспільного виробництва, фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку і загального добробуту.

Страховий захист як економічна категорія має такі ознаки:

— випадковий характер настання несприятливих подій;

— вираження збитку в натуральній і грошовій формах;

— нерівномірність нанесення збитку;

— проведення заходів для попередження і подолання наслідків конкретних

подій;

— об'єктивна необхідність відшкодування збитків.

Страховий захист може бути забезпечений лише за наявності ресурсів, які зосереджуються для цих цілей у страховому фонді суспільства. Так, з'являється об'єктивна необхідність формування страхового фонду для збереження збалансованості пропорційного розвитку суспільного виробництва, зменшення збитків унаслідок виникнення ризикових ситуацій.

Необхідність страхового захисту визначається кількома аспектами:

— з позиції природних інтересів людства страховий захист виник як засіб збереження матеріального добробуту в разі настання непередбачуваних ситуацій або випадків, які можна передбачити, але яких неможливо уникнути, з метою розподілу збитків, завданих окремим громадянам, між багатьма членами суспільства, задля зменшення втрат потерпілих;

— економічний аспект страхового захисту пояснюється необхідністю організації суспільних відносин, які базуються на мобілізації та використанні фінансових ресурсів на відшкодування збитків з метою забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;

— соціальна потреба страхового захисту зумовлена необхідністю вирішення соціальних питань у суспільстві з метою захисту особистих інтересів громадян;

— в юридичному аспекті організація страхового захисту як цивільно- правових відносин здійснюється відповідно до чинного страхового законодавства та договору страхування;

— міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавчих актах різних країн з метою забезпечення страховикам та страхувальникам достатніх фінансових гарантій.

Страховий фонд - сукупність натуральних та грошових резервів, сформується за рахунок частини валового внутрішнього продукту (ВВП), який у результаті розподілу та перерозподілу трансформується у фонди споживання і нагромадження.

У суспільній практиці розрізняють три основні форми організації страхового фонду, рис. 7.1:

— централізований резервний страховий фонд;

— фонд самострахування;

— страховий фонд страховика

Рис. 7.1. Страховий фонд

Централізований резервний страховий фонд формується в натуральній і грошовій формах за рахунок загальнодержавних ресурсів. Цей фонд призначений для відшкодування збитків та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій - великомасштабних катастроф. Централізований резервний страховий фонд містить:

— стратегічні запаси держави у вигляді продукції, палива та інших матеріальних ресурсів, які знаходяться в підпорядкуванні спеціалізованого відомства Кабінету Міністрів - Державного матеріального резерву;

— резервний фонд державного бюджету та оборотну касову готівку Державного бюджету України, які перебувають у розпорядженні уряду;

— резервні фонди місцевих бюджетів, оборотну касову готівку та вільні залишки бюджетних коштів місцевих бюджетів, які перебувають у розпорядженні органів місцевого самоврядування.

З метою державного фінансового забезпечення системи соціального захисту як самостійної галузі страхування, досягнення соціальної стабільності держава формує грошові фонди цільового призначення. Такі страхові фонди організовують шляхом мобілізації обов'язкових страхових внесків фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення їх у разі непрацездатності, старості, малозабезпеченості.

У відповідності з обмеженими можливостями фінансового забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих ресурсів у ринковому середовищі особливої ваги набувають страхові фонди, що формуються спеціалізованими установами - страховими компаніями. У таких умовах найбільш пріоритетною, економною, ефективною формою страхового захисту суспільства є страхування, яке забезпечує можливість за відносно незначну плату страхових премій отримати страхове відшкодування за широким колом ризиків.

Страховий фонд страховика організовується в кожній страховій компанії у вигляді страхових резервів у грошовій формі за рахунок внесків страхувальників.

Розрізняють три основних форми створення страхового фонду:

— самостійна форма передбачає, що кожний окремо взятий господарюючий суб'єкт накопичуватиме необхідні матеріальні засоби і фінансові ресурси, які могли б покрити можливий збиток, не перериваючи на довгий час процес нормального функціонування.

— централізована форма страхового фонду створюється за рахунок державних ресурсів, які резервуються у централізованому порядку в натуральній і грошовій формах. Натуральні резерви формують із регулярно поновлюваних запасів готової продукції, сировини, матеріалів, палива, продовольства тощо. Грошові резерви фондів створюються щорічно під час складання державного бюджету. У галузях народного господарства грошові резерви створюються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям галузі.

— страхова форма створюється за рахунок внесків численних юридичних та фізичних осіб, що виявили бажання застрахувати свій можливий збиток від будь- яких непередбачених обставин. Кошти цього фонду, які збирають Спеціалізовані організації - страхові товариства, призначені для відшкодування своїм страхувальникам збитків, яких вони зазнали у результаті стихійних лих, нещасних випадків або інших непередбачених обставин, обумовлених у договорах страхування.

Термін «страхування» походить від лат. «securus» і «sine cura», що означають «безтурботний». Поняття «страхування» досить часто пов'язують зі словом «страх», а тому вживають у значеннях «підтримка», «гарантія успіху», «захист».

Зародження страхових відносин відбулося ще за тисячі років до нашої ери. Так, окремі елементи страхування простежувалися в законах царя Хаммурапі у Вавилоні (близько 1 800 р. до н. е.): розподіл між зацікавленими особами ризику можливих втрат (збитків), захист їх інтересів у разі настання певних подій. Найдавнішою формою страхового захисту було взаємне страхування. У XIII ст. воно поступово поширювалося в Італії, Англії, Німеччині, де значного розвитку набули торгівля, грошові розрахунки, морське судноплавство.

У XVII ст. у Західній Європі, а у XVMI ст. і на теренах сучасної України особливо активно розвивається класичне страхування за всіма видами ризиків: морське та вогневе страхування, страхування життя та від нещасних випадків. Страхові платежі та внески стають регулярними, мобілізуються у відповідному страховому фонді з метою організації страхового захисту, з'являються страхові товариства, які здійснюють свою діяльність задля отримання прибутку. Такі зміни привели до нового розуміння суті страхування.

В умовах командно-адміністративної системи управління господарством та державної монополії у страховій галузі страхування не враховувало інтереси зацікавлених осіб.

Із розвитком ринкових відносин змінюється і посилюється роль страхування. Розвиток суспільних відносин, удосконалення засобів виробництва призводять до збільшення кількості ризиків та величини збитків від їх настання. Разом із необхідністю страхування класичних ризиків з'являється потреба у страхуванні підприємницьких, фінансових, кредитних, банківських, валютних та нових специфічних ризиків перехідного етапу. В умовах ринку страхування стає не тільки методом захисту страхувальників від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін ринкової кон'юнктури, що можуть негативно вплинути на життєдіяльність усіх суб'єктів ринкових відносин.

Розкриваючи сутність страхування, доцільно розглядати його поняття в таких аспектах, як: гарантію захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб; економічну категорію; вид діяльності (бізнесу); форму фінансового посередництва; метод нейтралізації ризиків.

Офіційне, законодавчо регламентоване нормами права, визначення терміна «страхування» наведене в Законі України «Про страхування» (зі змінами і доповненнями): страхування - вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним

законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів. Відповідно рух грошових коштів між суб'єктами страхових правовідносин відбувається під впливом обов'язкових норм, законів, встановлених державою. Такі цивільно-правові договірні відносини передбачають обов'язок страховика здійснити страхові виплати у разі настання страхових подій згідно з договором страхування, а відтак гарантують захист майнових інтересів громадян та підприємств.

Згідно із Законом України «Про страхування» [39] до об'єктів страхування належать майнові інтереси, пов'язані з:

— життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

— володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

— відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди застрахованій особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

До суб'єктів страхування належать:

— страховики - фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та Господарським кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цими законодавчими актами, а також які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Тобто страховики - спеціалізовані організації, які за певну плату (страхову премію) беруть на себе зобов'язання відшкодувати збитки, завдані страховою подією, або виплатити страхову суму страхувальникам чи особам, яких вони зазначили у договорі страхування;

— страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, сплачують страхові премії і мають право на отримання відшкодування у разі настання страхового випадку;

— застраховані - особи, що беруть участь в особистому страхуванні, об'єктом страхового захисту яких є життя, здоров'я і працездатність. Застрахована особа, яка сплачує страхові внески, є одночасно страхувальником;

— вигодонабувачі - особи, зазначені страхувальником у договорі страхування для отримання страхового відшкодування або страхової виплати у разі, якщо страхувальник чи застрахована особа не зможе скористатися належними сумами самостійно.

Страхувальниками вважають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

У страхових відносинах може брати участь декілька страховиків. Страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками називається співстрахуванням. Страховик може страхувати ризики з виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика. Такі дії страховиків називаються перестрахуванням. У таких відносинах виокремлюються два суб'єкти:

— перестрахувальник - страховик, що передає другому страховику договір страхування;

— перестраховик - страховик, який бере договір страхування і зобов'язання за ним.

З позиції цільового формування і використання страхового фонду страхування можна вважати фінансовими відносинами. Водночас страхування охоплює особливі фінансові відносини, які дають підстави відрізняти страхування від інших економічних категорій. Тому доцільно виокремити ознаки, що

характеризують специфіку категорії страхування:

— під час страхування виникають грошові пере розподільчі відносини, зумовлені наявністю страхового ризику як імовірності та можливості настання страхового випадку, здатного завдати матеріальних та інших збитків;

— для страхування характерні замкнені перерозподільчі відносини між його учасниками, які пов'язані з солідарним розподілом суми збитку одного чи кількох суб'єктів на всіх суб'єктів, залучених до страхування;

— для організації замкнені розподілу збитку утворюють грошовий фонд цільового призначення, який формують за рахунок фіксованих внесків учасників страхування. Оскільки кошти фонду використовують тільки між учасниками його створення, розмір страхового внеску відображає частку кожного з них у розподілі збитку. З огляду на це, чим ширше коло учасників страхування, тим менший розмір страхового внеску, тим доступніше та ефективніше страхування;

— страхування передбачає перерозподіл збитку як між різними територіальними одиницями, так і в часі;

— характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд платежів.

Наведені ознаки вказують на те, що страхування тісно взаємодіє з такими економічними категоріями, як фінанси і кредит, проте має і принципові відмінності.

По-перше, страхування, як і фінанси, зумовлене рухом грошових коштів під час формування та використання відповідних цільових фондів у процесі розподілу та перерозподілу доходів і нагромаджень усіх суб'єктів господарювання. З одного боку, наявність такої ознаки наближує страхування до категорії фінансів, а з іншого - підкреслює його особливості.

По-друге, для страхування характерні економічні відносини, пов'язані лише з перерозподілом доходів і коштів для нагромадження з метою відшкодування збитків.

По-третє, страхування базується на можливості настання страхового випадку, тобто страхуванню притаманний імовірнісний характер відносин. Відповідно рух грошових коштів у страхуванні залежить від ступеня ймовірності заподіяння збитку страховими подіями. Чим вищою є така ймовірність, тим більшим є страховий внесок і розмір відшкодування.

По-четверте, замкнене розкладення збитків зумовлює таку специфічну ознаку страхування, як поверненність страхових платежів, внесених до страхового фонду. Внески кожного учасника страхового фонду призначені для страхових виплат, тобто повертаються у вигляді страхових сум або страхового відшкодування.

Економічний зміст страхування виражається діяльністю:

— формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів;

— відшкодування збитку й особисте матеріальне забезпечення громадян;

— попередження страхового випадку і зменшення розміру збитків від стихійних лих і нещасних випадків.

Страхування як економічна категорія - сукупність перерозподільних відносин, які виникають між двома суб'єктами - страховиком і страхувальником - з приводу формування грошових фондів за рахунок сплати останнім страхових внесків з метою захисту майнових інтересів у разі настання страхових випадків та поповнення цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку.

Страхові компанії відіграють значну роль у стимулюванні господарської активності учасників ринку, який створює конкурентне середовище, що викликає потужну психологічну мотивацію їх економічної діяльності. Страхування насамперед створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, надає впевненості в розвитку бізнесу. В такому аспекті страхування можна розглядати як форму фінансового посередництва, яка забезпечує формування та цільове використання спеціальних грошових фондів.

Економічній сутності страхування відповідають його функції, які конкретизують зміст цієї категорії. Функції страхування подано на рис. 7.2 .

Рис. 7.2. Функції страхування

Ризикова функція (функція страхового захисту) полягає в переданні за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику в разі настання страхових подій, передбачених чинним законодавством або договором страхування.

Функція формування і використання страхових резервів визначає особливість страхування як економічної категорії. За допомогою створення достатнього обсягу страхових резервів у вигляді страхових внесків здійснюється відшкодування матеріального збитку в разі настання страхових випадків або виплата страхових сум по закінченні дії договору страхування життя.

Заощаджу вальна функція дає змогу страхувальнику за рахунок страхових внесків накопичити певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії договору страхування. Така функція характерна лише для довгострокового страхування. Серед заощаджувальних видів виокремлюється особисте страхування, зокрема страхування життя.

Превентивна функція страхування спрямована на попередження можливих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій. Здійснення такої функції передбачає широкий комплекс заходів, їх фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення страхового ризику. При цьому страховики та страхувальники об'єктивно зацікавлені у попередженні настання страхових випадків.

Інвестиційна функція страхування передбачає розміщення тимчасово вільних коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, поворотності, прибутковості та диверсифікації. При цьому забезпечуються умови для інвестування цих коштів в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансових посередників з метою отримання прибутку.

Контрольна функція виявляється одночасно з іншими функціями у певних страхових взаємовідносинах. Відповідно до контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів.

Страхування характеризується не лише певними функціями, а й ґрунтується на основних, вихідних положеннях, що забезпечують його дію як економічного інструмента. У страхуванні виділяють загальні і конкретні принципи, рис. 7.3.

Вільний вибір страховика і виду страхування означає, що всім страхувальникам надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на проведення страхування. А страховикам держава гарантує вільний вибір видів добровільного страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності. Водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхового ринку, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.

Страховий ризик - ймовірність настання страхової події, що виражає обсяг можливої відповідальності страховика за певним видом страхування. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події.

Рис. 7.3. Принципи страхування

Страховий інтерес. Будь-який договір страхування може бути укладений тільки за наявності у страхувальника інтересу до організації захисту на випадок втрати майна, здоров'я чи життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі настання спеціально обумовлених подій. Зацікавленість у страховому захисті всіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам зростає з потребою відшкодуванн збитку в мовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або з можливостями отримання визначених страхових сум по закінченні дії договору страхування.

Принцип максимальної сумлінності можна вважати принципом взаємної правдивості між страховиком та страхувальником. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхової послуги, а страховик зобов'язаний правильно визначити збиток і виплатити страхове відшкодування

Принцип реальності страхового захисту передбачає виплату відшкодування в розмірах реального збитку. Реалізація такого принципу вимагає створення умов, за яких досягається мета страхування. Відповідно необхідно дотримуватися конкретних принципів страхування.

Принцип платності передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика. Це дає змогу страховику сформувати відповідні страхові резерви, забезпечити окупність та прибутковість його діяльності.

Принцип неперервності означає, що особі для отримання страхової виплати необхідно мати постійно діючий договір страхування, оскільки за його відсутності страхова виплата здійснюватися не буде.

Принцип повороткості передбачає повернення страхувальнику страхових платежів у вигляді страхового відшкодування в разі настання страхового випадку (при ризиковому страхуванні) або страхової суми (при страхуванні життя).

Принцип диверсифікації означає можливість здійснення діяльності страхових компаній поза межами основного бізнесу. Чинним законодавством чітко визначено, що предметами безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язані з формуванням і розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Проте цей принцип проявляється в рамках основної діяльності страховика, коли йдеться про розпорошення взятих на страхування ризиків за територіальною та галузевою ознаками, а також інвестиційної діяльності страховика.

Принцип франшизи передбачає частину збитків, яка згідно з договором страхування не відшкодовується страховою компанією, тобто власну участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Такий принцип застосовується з метою уникнення виплати за невеликими збитками, створення економічної зацікавленості у страхувальників, захисту страховиків від зловживань страхувальників.

Принцип суброгації означає передачу страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Інша назва - регресне право. На практиці таке право застосовується ще й до настання реальної виплати відшкодування.

Принцип контрибуції, відповідно до якого одна страхова компанія вимагає від іншої або інших компаній розподілити між собою виплату страхового відшкодування у випадку страхування одного і того ж об'єкта одночасно кількома компаніями від однакових ризиків. Для реалізації такого принципу на практиці необхідно перевірити достовірність інформації про наявність не менше двох полісів на відшкодування збитків за однаковими ризиками одних і тих самих предметів страхування.

З метою забезпечення надійного страхового захисту, платоспроможності та фінансової стійкості страховика у страхуванні застосовується принцип співстрахування (страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками) та перестрахування (передача однією страховою компанією іншій частини своїх зобов'язань згідно з укладеними договорами).

Галузь діяльності людини, кожна система знань потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості, без якої неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Досягнути необхідної впорядкованості дозволяє класифікація.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями. Система підпорядкованих понять формується за ознаками класифікації.

Розрізняють натуральну класифікацію, коли за головну ознаку обирають суттєві ознаки класифікованих понять (наприклад, за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї застосовують несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку). Ту чи іншу класифікаційну ознаку обирають залежно від мети класифікації.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед, це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.

Багатогранність і розгалуженість об'єктів страхування, широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування. Найбільш повною і поширеною у вітчизняній практиці є класифікація страхування, подана на рис. 7.4.

За формами проведення страхування поділяється на добровільне та обов'язкове.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між

страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення такого страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно, відповідно до вимог чинного страхового законодавства.

Обов'язкове страхування встановлює держава з метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства в цілому. Для здійснення обов'язкових видів страхування законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування.

Класифікація страхування за сферами діяльності або спеціалізацією страховика передбачає його поділ на страхування життя та загальне (ризикове) страхування. Зазначену класифікаційну ознаку покладено в основу виокремлення галузей страхування, які, у свою чергу, включають підгалузі та види відповідного

Рис. 7.4. Класифікація страхування

страхування. При цьому всі ланки такої класифікації охоплюють і обов'язкову, і добровільну форми здійснення страхування.

Чинним страховим законодавством за об'єктами страхування визначено три його галузі:

— майнове страхування - сукупність видів страхування, об'єктом яких є майно юридичних і фізичних осіб;

— особисте страхування - галузь страхування, в якій об'єктом страхування є життя, здоров'я, працездатність громадян;

— страхування відповідальності - галузь страхування, в якій об'єктом страхування є відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків унаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника.

Загальне страхування включає всі галузі, тоді як страхування життя є підгалуззю, видом особистого страхування, об'єкт страхових відносин в якому - майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям застрахованого.

Особисте страхування можна поділити на три підгалузі: страхування від нещасних випадків; медичне страхування; страхування життя і пенсій.

У свою чергу, підгалузями майнового страхування є страхування майна громадян та страхування майна юридичних осіб.

Класифікація страхування за родом небезпеки страховихризиків_передбачає виділення видів страхування за діяльністю страховика (морське, авіаційне, автотранспортне тощо) та за видами ризиків (фінансові, кредитні, екологічні тощо).

За статусом страхувальника страхові послуги поділяють на такі, що надаються юридичним особам, а також такі, які обслуговують інтереси громадян. Ця класифікаційна ознака не поширюється на особисте страхування.

Класифікація страхування за організаційно-правовою формою страховика використовується з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності. Відповідно розрізняють:

— комерційне страхування - послуги надають страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю;

— взаємне страхування - послуги надають товариства взаємного страхування;

— державне страхування - послуги надають державні страхові організації.

Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та

створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господарювання.

Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування - майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування - це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.

Соціальне страхування можна проводити у двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов'язкове, а колективне може бути як обов'язковим так і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.

Страховий випадок за договором особистого страхування - це подія, яка спричиняє шкоду життю або здоров'ю самого страхувальника або застрахованої особи. У накопичувальних видах особистого страхування страховим випадком може бути і якась нешкідлива подія в житті страхувальника або застрахованої особи.

Страхова виплата в залежності від умов договору може здійснюватися, як самим страхувальником, так і застрахованою особою або ж вигодонабувачем.

Застрахована особа в даному випадку - це зазначена в договорі особа, яка не платить страхову премію, але з нею може статися страховий випадок.

Страхування від нещасних випадків і хвороб. За договором страхування від нещасних випадків і хвороб страховим випадком може бути травма, втрата працездатності, інвалідність, хвороба, смерть в результаті нещасного випадку і т. д.

Шкода, заподіяна страховим випадком за договором страхування від нещасних випадків, грошовій оцінці не підлягає. Тому страхове відшкодування виплачується у фіксованій сумі, встановленій договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування може проводитися не тільки в грошовій формі, але й у формі медичного обслуговування. У цьому випадку мова йде про добровільне медичне страхування (ДМС).

Різниця між страхуванням від нещасного випадку (НВ) і ДМС полягає в тому, що при настанні страхового випадку в страхуванні від НВ вигодонабувач отримує обумовлену грошову суму, а в ДМС - обумовлене медичне обслуговування.

Страхування життя. Це страхування ще називають страхуванням на дожиття, накопичувальним, поворотним, ощадним.

За договором страхування життя страховим випадком зазвичай є подія, яка не тягне ніякої шкоди (наприклад, весілля, настання повноліття або пенсійного віку), а також та подія, яка може настати неминуча (смерть). Страхування життя не спрямоване на відшкодування матеріального збитку або компенсацію шкоди життю або здоров'ю. Воно, по суті, є способом отримання додаткового доходу, хоча може включати у себе елементи страхування від нещасного випадку.

Так, у випадку смерті застрахованої особи вигодонабувачем за договором страхування зазвичай стають спадкоємці застрахованої особи.

Майнове страхування та страхування майна. Передбачає захист від ризиків, які загрожують майновим інтересам страхувальника. При цьому майновий інтерес має на увазі не лише власне майно (будинок, квартиру, машину, цінні речі, завод, бензоколонку, виготовлення дверей) - у цьому випадку саме і говорять про страхування майна, одного із різновидів майнового страхування. Майновий інтерес виражається у грошовій формі, а гроші можуть не тільки вкрасти. Треті особи можуть претендувати на ваші кошти та майно на цілком законних підставах: внаслідок того, що ви заподіяли їм або, наприклад, не виконали свої договірні зобов'язання. А якщо ви підприємець, то ви можете недоотримати грошові кошти, на які розраховуєте. У цьому випадку майновий інтерес полягає в бажанні уникнути збитків від підприємницької діяльності.

У цьому зв'язку виділяють майнове страхування наступних видів:

— страхування майна;

— страхування відповідальності за заподіяння шкоди;

— страхування відповідальності за порушення договору;

— страхування збитків від підприємницької діяльності.

7.2.