§ 3. Організаційно-економічні форми підприємства

Типовими організаційними формами підприємниць- кої діяльності в світовій практиці є: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, акціоне- рне товариство.

Повне товариство являє собою форму організації підприємс- тва, засновану на особистій участі власників в його управлінні. Для неї характерні такі складові: необмежена відповідальність за зобов’язаннями товариства всіх його членів; спільна власність членів; нестійкість організаційної структури.

Статус товариства в кожній країні визначається по-різному (наприклад, у Франції повне товариство — це юридична особа, у Німеччині — ні). Головна відмітна ознака цієї форми підприєм- ства полягає в тому, що члени товариства несуть і спільну, і роз- дільну відповідальність. Оскільки майно товариства є спільним, частка власності одного члена (учасника) в майні підприємства може передаватися тільки за згодою всіх інших учасників. Кож- ний член товариства є і керівником, і представником інших парт- нерів по товариству. У повному товаристві кожний учасник має право на управління, всі його члени володіють рівним правом голосу.

Повне товариство має ті самі переваги, що й індивідуальне підприємництво: гнучкість при виборі програм і сфер діяльності, максимальну свободу маневру. Позитивним у створенні повного товариства є і те, що структура органів управління визначається самими власниками. Діяльність у повному товаристві базується на особистій довірі його членів один до одного. За всіма цими

характеристиками повне товариство понад усе підходить для ор- ганізації невеликих підприємств.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це фо- рма організації підприємства, за якої його учасники роблять пев- ний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену від- повідальність у межах своїх внесків.

Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерним. На відміну від акціонерних товариств, у ТОВ ство- рюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) в формі ТОВ — в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капі- талу для організації ТОВ звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цін- ними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов’язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І нарешті, як правило, структура органів управління ТОВ прос- тіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, в Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства — ди- рекція (правління). Функції управління в ТОВ поділені між зага- льними зборами і дирекцією. Кількість голосів учасників на збо- рах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймаються простою більшістю голосів. Дирекція здійснює оперативне керівництво ТОВ. Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю як організаційна форма підприємництва дає можливість обмежити ризик величиною внеску в пайовий капітал. Воно вимагає мен- шого капіталу для ведення справи, відрізняється простою систе- мою звітності. ТОВ — оптимальна форма організації для сімей- них об’єднань.

Командитне товариство являє собою форму організації під- приємства, в якій поєднуються обмежена і необмежена (повна) відповідальність. У командитному товаристві є два типи учасни- ків — командитисти, які відповідають за зобов’язаннями товари- ства тільки в межах своїх внесків, і повні особи, що відповідають усім майном.

значається угодою. Часто до командитних товариств застосову- ють ті самі правові норми, що й до повних товариств. У команди- тному товаристві керівниками і представниками інших його чле- нів можуть бути тільки повні члени, а командитисти не можуть бути ними. В одних країнах командитне товариство є юридичною особою (Франція), в інших (Швейцарія) — ні. Якщо командитне товариство не є юридичною особою, воно має ті самі переваги, що і повне товариство: звільняється від сплати податку на прибу- ток (дохід) підприємства, має свободу у виборі своєї структури. Фінансовий контроль над підприємством, здійснюваний коман- дитистами, відокремлений від управлінського контролю, викону- ваного повними членами. Командитне товариство має реальну можливість залучати додаткові фінансові кошти для своєї діяль- ності, оскільки поява нових членів не змінює його форми.

Акціонерні товариства (АТ) також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компаній з обмеженою відповідальніс- тю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки влас- ним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обме- жується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утво- рюється, як правило, в грошовій формі і розподіляється на тото- жні за своєю номінальною величиною неподільні паї. Останні репрезентовані у вигляді цінних паперів — акцій.

Підприємницька діяльність у ринковій економіці представле- на великим і дрібним бізнесом, великими і малими підприємст- вами. Розміри підприємства визначаються передусім кількістю зайнятих у ньому. Як правило, за цією ознакою підприємства по- діляються на: дрібні, середні, великі, особливо крупні. Автомати- зація виробництва зумовлює те, що у визначенні розміру підпри- ємства важливу роль відіграють й інші ознаки — обсяг продажів, величина активів, одержаний прибуток.

Концентрацію виробництва потрібно розглядати в двох аспек- тах: збільшення розмірів підприємств і зростання частки великих підприємств у тій чи іншій галузі. Концентрація виробництва на рівні підприємства дозволяє виявити його оптимальний розмір. Він визначається мінімумом витрат виробництва і обігу на оди- ницю продукції, рентабельністю. Хоча збільшення розміру під- приємства звичайно веде до зниження витрат на одиницю проду-

кції, цей процес має певні межі. При досягненні того чи іншого масштабу виробництва подальше збільшення розміру підприємс- тва супроводжуватиметься зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності підприємства. Тому в різних країнах тенденція до зростання розміру підприємства, характерна для першої полови- ни ХХ ст., змінилася протягом останніх десятирічь стабілізацією їх масштабів. Це пояснюється насамперед життєвим циклом про- дукції, що виробляється, швидким моральним старінням існую- чих технологій і виробничих потужностей в умовах НТР. Великі підприємства не здатні швидко перебудовувати виробничий про- цес відповідно до суспільних потреб, тобто оперативно змінюва- ти асортимент та постійно підвищувати якість продукції.

Сучасне акціонерне товариство значно розмиває саме поняття

«фірма» («підприємство»). Нині велика фірма — це складний ба- гатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових підприємств. У сучасній фірмі (концерні) як системі підприємств концентрація виробництва виявляється в зростанні частки вироб- ничих комплексів у суспільному виробництві. При цьому конце- нтрація виробництва не обмежується розмірами власного капіта- лу фірми. Фірма пов’язана з безліччю дрібних і середніх під- приємств, що задовольняють її потреби в деталях, вузлах, комплектуючих, виробах. Самостійність цих підприємств номі- нальна. Реально вони включені в структуру сучасної фірми на основі підрядних і субпідрядних робіт. Концентрація виробницт- ва фірми виходить за рамки власних підприємств, за межі власного капіталу.

Оптимальність розміру підприємства в рамках фірми підпоряд- кована її ринковій стратегії. Задоволення внутрішніх потреб фірми в якому-небудь продукті робить найкращим варіантом невелике підприємство, а необхідність завоювання ринку для своєї продук- ції, особливо для нового продукту, все ж таки зумовлює збільшен- ня оптимального розміру підприємства. Отже, відповідність роз- мірів підприємства в рамках фірми виражається в поєднанні ве- ликих і дрібних підприємств. Сучасними формами концентрації виробництва виступають комбінування і диверсифікація. Обидві форми включають технічно і функціонально взаємопов’язані ви- робництва, сприяють розвитку виробництва для власних потреб і розширенню номенклатури товарів, що випускаються. Комбіну- вання як система взаємопов’язаних процесів означає укрупнення виробництва на рівні фірми. Диверсифікація, охоплюючи в осно- вному суміжні галузі, породжує диверсифікований концерн, що існує у вигляді розгалуженої групи акціонерних товариств. Укруп-

нення виробництва в даному разі відбувається на рівні відділення концерну. Диверсифікація посилює процес прихованих форм кон- центрації виробництва внаслідок технологічного і функціональ- ного підключення безлічі підприємств до концерну. Більше того, вона перетворює укрупнення виробництва в інтернаціональний процес, тим самим формуючи основу для великого підприємниц- тва, що посідає провідні позиції в ринковій економіці.

Переваги великого виробництва пов’язані з такими обставинами:

· по-перше, тільки великим фірмам доступне масове виробни- цтво. Цей, здавалося б, елементарний факт часто забувають у нас ті, хто сподівається виключно на дрібну власність в надії нагоду- вати країну. Тим часом навіть у США 34 % дрібних фірм вироб- ляють усього лише 3,2 % сільськогосподарської продукції, тоді як 1,4 % великих господарств — 32 %;

· по-друге, великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, оскільки мають можливість освоєння нових вироб- ництв (адже в цей час тільки в автомобілебудуванні «порогові» інвестиції досягають 1 млрд дол.) і проведення великих науково- дослідних робіт (99 % усіх наукових досліджень у США субси- дують 600 корпорацій);

· по-третє, великі фірми характеризуються стійкістю і міцні- стю становища, що сприяє підвищенню стабільності в економіці. Великі компанії ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змі- нюють власників;

· по-четверте, тільки великим фірмам доступна значна еко-

номія суспільної праці через економію на масштабах виробницт- ва, комбінування, а також забезпечення зайнятості у великих ма- сштабах.

Однак переваги великої фірми — ще не гарантія постійного підвищення її доходів і прибутку. Це пояснюється тим, що вихід фірми за межі оптимальної величини призводить до збільшення транспортних витрат, ускладнення управління (у т. ч. до негнуч- кості й бюрократизації прийняття управлінських рішень).

Отже, підприємствам (фірмам) у ринковій економіці притаман- ні різні форми. Так, існування середніх фірм зумовлене їх роллю у ринковій економіці: вони являють собою значну конкурентну силу для великого бізнесу; мають тенденцію до монополізації; висту- пають як постійне джерело подальшої концентрації капіталів. Тенденція динаміки середніх фірм пов’язана зі скороченням їх кількості.

Для дрібних фірм характерно: здатність швидко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури; динамічне оновлення. Дрібні фірми у ринковій економіці постійно підтримують конкуренцію.

«Непотоплюваність» дрібного підприємництва пов’язана з таким:

· по-перше, великим корпораціям часто просто невигідно знищувати дрібний бізнес, якщо він не являє собою прямої не- безпеки для діяльності самого гіганта. Включення дрібної фір- ми в свою структуру виявляється менш вигідним, ніж ділова співпраця з нею і навіть допомога, адже від діяльності дрібної фірми-постачальника залежить якість продукції всієї корпо- рації;

· по-друге, дрібні фірми діють там, де немає необхідності в

масовому виробництві, великих витратах, тобто дрібні фірми ча- сто мають свою сферу діяльності, не заважаючи на шляху вели- кому бізнесу;

· по-третє, важливу роль відіграє підтримка дрібного бізнесу з боку держави. Справа у тому, що традиційно дрібне підприєм- ництво розглядається як символ національної підприємливості. Сприяє розвитку дрібного підприємництва й антимонопольне за- конодавство.

Проблема розвитку підприємництва є актуальною для Украї- ни, особливо щодо малих підприємств. Розвиток малого бізнесу сприяв би вирішенню таких завдань у національній економіці: по-перше, підтримав би конкуренцію, ставши ринковою альтер- нативою монопольним структурам; по-друге, це наповнило би ринок товарами і послугами; по-третє, створило б нові робочі місця, пом’якшуючи проблему зростаючого безробіття; по-чет- верте, сприяло б формуванню підприємницького прошарку, тим самим надаючи людям можливість виявити і реалізувати свої підприємницькі здібності.

Основні труднощі організації і функціонування малого під- приємництва в Україні пов’язані з такими основними проблема- ми. Це, перш за все, проблема фінансування: великі капітали, як правило, прагнуть до великих економічних структур, невеликі ж нагромадження, яких недостатньо для створення власної справи, спрямовуються у торговельно-закупівельну посередницьку дія- льність. Інша проблема — це високі податки, що на тлі інфляції позбавляють малі фірми не тільки можливості розширятись, але й ставлять на межу виживання. Нарешті, ще одна проблема — це правова незахищеність, пов’язана як з державним, так і приват- ним рекетом. Виживають тільки ті фірми, що мають «кришу».

Звідси — необхідність створення спеціального правового поля, спрямованого на розвиток і захист дрібного товаровиробника в Україні.