§ 3. Прибуток як економічна категорія: сутність, види, розподіл

У реальній дійсності прибуток — кінцева мета і ру- шійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми).

На практиці прибуток розраховується як залишок після ви- рахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажу- чи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукуп- ними витратами на її виробництво і реалізацію. Наприклад, продано товарів на 1000 грош. од., витрати на їх виробництво і реалізацію становили 800 грош. од. За таких умов, на перший погляд, ніби зрозуміло, що прибуток становить 200 грош. од. Але це не зовсім так, оскільки невідомий механізм формуван- ня даного прибутку. Це по-перше. По-друге, постає питання, як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визна- чити розмір (чи процент) прибутку та знайти, де ховається його джерело.

В економічній теорії, у т. ч. й політекономії, немає єдиної відповіді на ці запитання. В одних авторів під поняттям «прибу- ток» поєднані всі форми доходів на ресурси: підприємницький дохід (у т. ч. проценти на капітал); рента — дохід від викорис- тання землі (природних ресурсів); заробітна плата — дохід на працю (використання робочої сили).

зводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, ко-

ли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рен- тою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати су- тність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий до- хід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господа- рюючого суб’єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балан- совий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгал- терський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балан- сового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в йо- го розпорядженні після сплати податків, рентних та інших пла- тежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економі- чний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприєм- ства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й норма- льний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток

— це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під остан- нім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному вироб- ничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: про- цент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отри- мати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з’ясували питання щодо структурних елементів під- приємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького до- ходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприєм- ницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша — ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефек- тивність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі- таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група — це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон’юнктура ринку, розмір податків, величина банківського про- цента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розгляда- ти цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що ви- користовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозум і- ло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні сво- го капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто нази- вають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марк- систської методології, прибуток і процент — це специфічні фор- ми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ри- нку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядаєть- ся ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна роз- глядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визнача- ється залежно від норми прибутку (р¹).

Норма прибутку (p^¢)=

Прибуток

^(p) _{( )} ?100 % .

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма хара- ктеризують ефективність використання всього капіталу або сту- пінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8— 10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Ос- нови економічної теорії: політекономічний аспект», є фактич- но різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) пр и- бутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції^*. Зростання прибутку забезпечується передусім зме- ншенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчи- слити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з ви- тратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (до- хідність).

Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процент- ному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Да- ний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибут- ковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на ос- нові рівноважних цін.

Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресур- сів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішо-

^* Див.: Основи економічної теорії: Політеконом. аспект: Підруч. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища шк.; Знан- ня, 1997. — С. 234.

го) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ре- сурсів.

Другий варіант — це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних виробничих фондів і оборотних засо- бів, що характеризує рентабельність підприємства.

Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відно- шення прибутку до використаних факторів, другий — характери- зує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Та- ким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

· величину маси прибутку;

· структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

· економію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Пра- ктика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок по- точного масового виробництва, поглиблення поділу праці, біль- ших можливостей впровадження досягнень НТП.

Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопро- дуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на струк- турі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому пробле- ма доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.