2.3. Правовий статус зборів кредиторів та комітету кредиторів

Відомо, що права кредиторів в умовах неплатоспроможності боржника знаходяться в системі прав інших кредиторів та у сфері публічного інтересу. Тому вирішення питань, пов’язаних з конкуренцією прав та інтересів сторін і учасників провадження у процедурі розпорядження майном боржника, має відбуватися на оптимальному сполученні приватних і публічних інтересів, що в подальшому повинно стати головним критерієм ефективності виконання правового механізму інституту банкрутства.

Однією з особливостей провадження справ про банкрутство є те, що до сторін віднесено представника комітету кредиторів (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство), який через збори комітету кредиторів представляє й забезпечує інтереси у справі про банкрутство всіх конкурсних кредиторів. Проте, визначаючи представника комітету кредиторів як сторону у справі про банкрутство, законодавець не навів його прав та обов’язав, за допомогою яких можливо було б визначити його правовий статус. Натомість, ст. 26 Закону про банкрутство законодавцем врегульовано порядок утворення і компетенцію зборів кредиторів і комітету кредиторів, які не є стороною у справі про банкрутство. У ст. 210 глави 23 Господарського кодексу України законодавець дає поняття кредиторів неплатоспроможних боржників і передбачає можливість утворювати збори (комітет) кредиторів, якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів. Отже, збори кредиторів і комітет кредиторів є механізмом, що об’єднує заінтересованих осіб для того, щоб компенсувати їх протиріччя для загальної потреби [168, с. 19]. У зв’язку з чим є наполегливою необхідність чіткого визначення правового статусу (компетенції) таких повноважних органів кредиторів при утворенні останніх у процедурі розпорядження майном боржника.

Кредитори (конкурсні), які беруть участь у справі про банкрутство (ст. 1 Закону про банкрутство), виступають як самостійні учасники провадження у процедурах банкрутства.

Якщо здійснити порівняльний аналіз норм Закону про банкрутство та норм корпоративного права України (Закон України «Про господарські товариства» – далі Закон про господарські товариства [53]), то можливо помітити обумовлену подібність у порядку скликання, проведення, прийняття рішень зборами кредиторів боржника і загальними зборами (учасників) акціонерів, у компетенції наглядової ради акціонерів господарського товариства та в повноваженнях комітету кредиторів боржника у справі про банкрутство. Досвід інституту банкрутства показує, що створення саме цих двох органів набуло поширення ще у XIX ст. і стало результатом того, що законодавство про неспроможність розвинутих європейських країн світу врахувало досвід побудови системи органів управління акціонерним товариством. Справді, порівняльний аналіз окремих норм національного законодавства про неспроможність і норм корпоративного права свідчить про обумовлену подібність у порядку проведення і прийнятті рішень зборами кредиторів і загальними зборами акціонерів. Так, Г.Ф. Шершеневич відмічав, дозволимо собі розлогу мовою оригінала: «… замечено было, что общее собрание акционеров нисколько не стесняет произвола директоров ввиду многочисленного состава и неподготовленности, напротив, учреждение наблюдательного комитета действительно ограничило бесконтрольность деятельности правления.

Враховуючи викладене, якщо збори кредиторів у справі про банкрутство можливо порівняти з функціями зборів засновників або акціонерів, які утворюються за Законом про господарські товариства (ст. 36, 41, 58, 59), то комітет кредиторів можливо порівняти з функціями наглядової ради, яка створюється у складі господарського товариства (ст. 46 Закону про господарські товариства). Згідно з положеннями Закону про банкрутство (ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство) передбачено, що під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів. Як вірно зазначає В.В. Джунь, «ця формула забезпечує необхідний баланс інтересів у провадженні у справі про банкрутство за лінією відносин – неплатоспроможний боржник і сукупність його кредиторів...» [38, с. 185]. Разом із тим існує різниця у компетенції зборів кредиторів і комітету кредиторів у процедурі розпорядження майном боржника.

Як було зазначено раніше, збори кредиторів є органом кредиторів, який реалізує питання правосуб’єктності всіх кредиторів боржника у справі про банкрутство, тобто є публічним суб’єктом організаційно-господарських повноважень. Основне їх призначення у процедурі розпорядження майном – це прийняття рішень щодо визначення кількісного складу, обрання та переобрання членів комітету кредиторів, прийняття рішення про дострокове припинення повноважень комітету кредиторів і окремих його членів (ч. 5 ст. 26 Закону про банкрутство). Крім того, до виключеної компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішень, що визначені ч. 2 ст. 27 Закону про банкрутство, які приймаються до закінчення процедури розпорядження майном боржника. Зазначені вище повноваження зборів кредиторів не можуть бути передані чи делеговані комітету кредиторів до закінчення процедури розпорядження майном боржника.

По-перше, збори кредиторів скликаються виключно арбітражним керуючим – розпорядником майна за місцезнаходженням боржника і проводяться протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду (ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство). Перші збори кредиторів вважаються повноважними, якщо на них присутні кредитори, що мають не менше ніж дві треті голосів, виходячи із даних затвердженого судом реєстру вимог кредиторів. Наступні збори кредиторів вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше половини голосів (ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство). Такий підхід законодавця стає оправданим, оскільки заважає зловживанню різними групами кредиторів боржника щодо прийняття рішень на їх користь. Всі рішення кредиторів вважаються прийнятими за умови, якщо вони прийняти простою кваліфікованою більшістю голосів кредиторів, присутніх на зборах кредиторів ( ч. 9 ст. 26 Закону про банкрутство).

По-друге, склад зборів кредиторів формується з конкурсних кредиторів, що мають право вирішального голосу, вимоги яких визнані господарським судом і внесені до реєстру вимог кредиторів боржника. Усі інші кредитори мають на зборах кредиторів лише право дорадчого голосу (абз. 3 ч. 1, ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство). Ініціювати скликання зборів кредиторів можуть арбітражний керуючий (розпорядник майна), комітет кредиторів за вимогою голови комітету кредиторів, окремі кредитори, сума вимог яких становить не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів. Протягом двох тижнів із дня надходження такої письмової вимоги про їх скликання арбітражний керуючий зобов’язаний скликати збори кредиторів (ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство) за місцезнаходженням боржника. З огляду на вищезазначене, розпоряднику майна слід дотримуватися вимог ст. 93 Цивільного кодексу України щодо місця проведення зборів кредиторів.

На відміну від зборів кредиторів, комітет кредиторів має ознаки правової визначеності – це постійно діючий орган кредиторів зі складом членів комітету кредиторів не більше ніж сім осіб (ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство). Законом про банкрутство не визначено періодичність проведення зборів комітету кредиторів у цієї процедурі та суб’єктів, що мають право ініціювати проведення зборів комітету кредиторів. У зв’язку з чим необхідно взяти до уваги та перенести положення ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство, якою врегульовано питання проведення зборів кредиторів і визначено суб’єктів, що мають право ініціювати скликання зборів кредиторів при організації і проведенні зборів комітету кредиторів. За своїм призначенням у процедурі розпорядження майном комітет кредиторів створюється для єднання волевиявлення усіх конкурсних кредиторів при прийнятті протокольних рішень, які приймаються у відповідності до компетенції комітету кредиторів, яка визначена ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство. Крім того, на думку автора, комітет кредиторів створюється для здійснення контролю за діяльністю арбітражного керуючого у процедурах банкрутства. У абз. 3 п. 6 ст. 25 Закону про банкрутство визначено, що при формуванні комітету кредиторів кредитор, що має двадцять п’ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Проте у деяких випадків такий кредитор може блокувати проведення перших і наступних зборів комітету кредиторів. У зв’язку з чим пропонується внести зміни до ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство вказавши, що кредитор, який має двадцять п’ять і більше відсотків голосів і систематично (два та більше разів) не приймає участь у перших або наступних зборах кредиторів, може бути достроково виключений зі складу зборів кредиторів конкурсними кредиторами.

Одним із важливих питань, які виникають у цій процедурі банкрутства, є участь у зборах кредиторів конкурсних кредиторів або їх представників, та обрання на комітеті кредиторів членів комітету кредиторів, яких Закон про банкрутство визначає стороною у справі. У зборах комітету кредиторів, безумовно, беруть участь конкурсні кредитори – юридичні особи чи фізичні особи, що здійснюють свої права через своїх представників – фізичних осіб. Президія ВГСУ в п. 9.3 рекомендацій «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 04.06.2004 р. зазначала, що членами комітету кредиторів «… вважаються окремі кредитори, а не фізичні особи, що є їх представниками у справі про банкрутство» [156, с. 97]. В юридичній літературі, присвяченій проблемам банкрутства, єдності думок з цього питання немає. М.В. Телюкіна стверджує, що «логіка конкурсних відносин складається з того, що в діяльності комітету кредиторів беруть участь саме фізичні особи - кредитори (або їх представники)» [172, с. 258-259], обґрунтовуючи це тим, що представницькі органи комітету кредиторів створюються для захисту інтересів кредиторів у процедурі банкрутства, і кредитори повинні бути впевнені, що члени комітету кредиторів не приймуть рішення, які суперечитимуть загальним інтересам усіх кредиторів. Науковець Х.О. Шухатян, досліджуючи концептуальні підходи до поняття сторін у провадженні справ про банкрутство, визначає, що наявність представницького органу кредиторів є особливістю такої форми господарського процесу, як провадження справ про банкрутство, коли стороною у справі про банкрутство виступає колективний орган без статусу юридичної особи, що складається з абсолютно самостійних суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, які характеризуються наявністю абсолютно різних вимог до боржника за різними зобов’язаннями [206, с. 140-146].

На думку автора, проблема полягає в тому, що повністю провести аналогію між корпоративними і конкурсними відносинами неможливо, оскільки правова природа корпоративних і конкурсних відносин різна. У цивільно-правовому змісті відносини, що складаються між кредиторами та їх представницькими органами, не можуть бути названі представництвом (гл. 17 Цивільного кодексу України) через те, що ні збори кредиторів, ні комітет кредиторів не є суб’єктами (учасниками) цивільного чи господарського права. У судовій процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство волевиявлення юридичної особи – конкурсного кредитора у відносинах з боржником формується: а) колегіальним органом юридичної особи кредитора або членом колегіального органу (голова правління, директор тощо), який, як фізична особа, уповноважений здійснювати відповідну компетенцію колегіального органу одноособово відповідно до встановлених установчими документами правил, б) за допомогою правового інституту представництва, відповідно до якого колегіальний орган (правління або дирекція) кредитора в межах наданих повноважень формує й визначає у відносинах банкрутства волю юридичної особи – кредитора, яка спрямовується на настання для останньої конкретних правових наслідків. Отже, волевиявлення юридичної особи –кредитора у відносинах банкрутства обов’язково повинно ототожнюватися з волевиявленням конкретних фізичних осіб, які діють безпосередньо або через реалізацію наданих ними повноважень відповідно до компетенції, що визначена установчими документами юридичної особи кредитора або через інститут представництва. Разом із тим представництво інтересів кредиторів у справі про банкрутство, на відміну від поняття представництва у позовному провадженні, має зовсім іншу правову природу, яка забезпечує перехід повноважень у процедурі розпорядження, майном боржника від самостійних конкурсних кредиторів до єдиного представницького органу кредиторів – комітету кредиторів, оскільки під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до вимог цього Закону.

Вищезазначене дозволяє стверджувати про те, що комітет кредиторів є окремим суб’єктом провадження у справі про банкрутство, який діє через своїх представників, є органом сприяння чи єднання «волі всіх кредиторів» [204, с. 415] саме в силу специфіці приписів Закону про банкрутство, яке відображається у протокольних рішеннях комітету кредиторів, що є обов’язковими для всіх кредиторів.

Частиною 1 ст. 26 Закону про банкрутство визначено, що протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна письмово повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів і організовує їх проведення. Тобто за загальним правилом учасниками зборів кредиторів у процедурі розпорядження майном боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, вимоги яких визнані господарським судом і внесені до реєстру вимог кредиторів розпорядником майна, кредитори боржника з правом дорадчого голосу, вимоги яких внесені до реєстру вимог окремо. Учасниками зборів кредиторів із правом дорадчого голосу також є учасники провадження у справі про банкрутство, зокрема, уповноважена особа працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, арбітражний керуючий (розпорядник майна), представник органу місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належить сфера діяльності боржника (для підприємств, що мають суспільну цінність або особливий статус, ст. 85 Закону про банкрутство). Головною причиною необхідності участі таких учасників у повноважних органах кредиторів є: 1) соціальна значимість такого неплатоспроможного боржника для місцевого регіону, де мешкає кількість працівників цього боржника, які з урахуванням членів їх сімей становлять не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, що створює підстави обов’язкового повідомлення такого учасника про хід провадження у справі про банкрутство, 2) проведення державою за допомогою повноважних органів виконавчої влади контролю безпеки та виконання спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю і здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу при здійснення господарської діяльності неплатоспроможними підприємствами вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної промисловості тощо.

Беручи до уваги вказане, украй необхідне створення таких правових механізмів, які б забезпечували права кредиторів і гарантували участь кожному учаснику у зборах кредиторів, незалежно від того, чи є голос учасника вирішальним чи дорадчим. Це право, на думку автора, повинно забезпечуватися: 1) нормами, які забезпечують порядок і форму повідомлення учасників про проведення зборів кредиторів боржника, 2) письмовою інформацією, яка відноситься до питання порядку денного на зборах кредиторів боржника, 3) встановленим порядком організації і проведення самих зборів кредиторів арбітражним керуючим (розпорядником майна). Вказане вище надасть можливість належним чином організувати і провести перші збори кредиторів.

Проте норма ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство не передбачає достатніх правових механізмів забезпечення прав конкурсних кредиторів у разі ухилення розпорядника майна від обов’язку (ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство) організації та скликання перших зборів кредиторів боржника та його відповідальність за ухилення від обов’язку проведення зборів кредиторів без поважних причин. Тобто виняткове право розпорядника майна скликати та організовувати збори кредиторів не дозволяє конкурсним кредиторам у разі ухилення розпорядника майна від проведення зборів кредиторів провести збори кредиторів самостійно. Проте, якщо звернути увагу на приписи ч. 5 ст. 12 Федерального закону Російської Федерації «Про неспроможність (банкрутство)», то остання більш захищає кредиторів від недобросовісних дій арбітражного керуючого при нескликанні зборів кредиторів і передбачає, що у випадку, якщо збори кредиторів не проведені арбітражним керуючим у строки, збори кредиторів можуть бути проведено особою або особами, які вимагають його скликання [187].

У зв’язку з вищенаведеним необхідно доповнити ст. 26 Закону про банкрутство нормою, відповідно до якої надати право на організацію перших зборів кредиторів, у разі ухилення розпорядника майна від їх проведення, конкурсним кредиторам, вимоги яких внесені до реєстру вимог кредиторів, що забезпечить захист інтересів всіх кредиторів від недоброзичливих дій арбітражного керуючого й виключить порушення строків виконання цієї процедури.

Частина 1 ст. 26 Закону про банкрутство передбачає письмове повідомлення розпорядника майна кредиторів боржника про час та місце проведення зборів кредиторів, але не визначає, яким порядком розпорядник майна повинен письмово повідомити кредиторів про час та місце проведення зборів кредиторів. Чи буде достатньою публікації письмового оголошення розпорядником майна про скликання зборів кредиторів у місцевому друкованому органі або необхідне розсилання кожному реєстровому кредитору та іншому учаснику зборів кредиторів повідомлення про час та місце проведення зборів кредиторів з доказами їх відправлення (рекомендованим поштовим відправленням про вручення поштового відправлення)? Це має істотне значення, оскільки визначення порядку письмового повідомлення реєстровим кредиторам із правом вирішального голосу та учаснику зборів кредиторів із правом дорадчого голосу стане дієвою гарантією того, що збори кредиторів, які відбулися, були повноважними і права кредиторів і учасників при організації і проведенні зборів кредиторів порушено не було. Найбільш розповсюдженим варіантом у судовій практиці є направлення кредиторам письмового повідомлення про місце та час проведення зборів кредиторів наслідком вручення рекомендованого поштового відправлення. Тоді, якщо конкурсний (реєстровий) кредитор, завчасно повідомлений розпорядником майна рекомендованим листом про час та місце проведення зборів кредиторів, не повідомив розпорядника майна про зміну свого місцезнаходження, він не вправі посилатися на неодержання письмово повідомлення про скликання зборів кредиторів, оскільки джерелом інформації про місцезнаходження конкурсного кредитора є реєстр вимог кредиторів, який відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство містить усі необхідні дані щодо кожного конкурсного (реєстрового) кредитора.

Положення ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство передбачають у процедурі розпорядження майном три підстави скликання зборів кредиторів, які вже утворені: а) за ініціативою арбітражного керуючого (розпорядника майна); б) за ініціативою комітету кредиторів; в) за ініціативою кредиторів, що мають не менше ніж одну третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів або мають у сукупності одну третину кількості голосів кредиторів. В.В. Радзивілюк вірно звертає увагу про філологічну абсурдність положень цієї норми Закону про банкрутство, що унеможливлює з’ясувати ризниці між ініціативою кредиторів, що мають у сукупності не менше одної третини всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, та ініціативою кредиторів, що мають у сукупності одну третину кількості голосів кредиторів, оскільки кількість голосів конкурсних кредиторів пропорційна сумі їх вимог [153, с. 88]. Разом із тим, на думку автора, якщо розпорядник майна не зібрав протягом двох тижнів із дня надходження письмової вимоги про їх скликання, збори кредиторів, комітет кредиторів або окремі кредитори, що мають у сукупності одну третину всіх вимог, можуть зобов’язати голову комітету кредиторів організувати проведення зборів кредиторів, оскільки вирішення цього питання лежить у площині повноважень комітету кредиторів (ч.8 ст.26 Закону про банкрутство), який представляє під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів. Вказане стане додатковою гарантією захисту прав та інтересів конкурсних кредиторів у процедурі розпорядження майном боржника.

Деяке інше має організація і проведення зборів комітету кредиторів. На відміну від зборів кредиторів, комітет кредиторів може збиратися у процедурі ні тільки за ініціативою розпорядника майна, а за ініціативою членів комітету кредиторів (сторона у справі про банкрутство), головою комітету кредиторів або за ініціативою кредитора, що має двадцять п’ять і більше відсотків голосів, оскільки згідно з положеннями ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство такий кредитор автоматично включається до складу комітету кредиторів.

Закон про банкрутство не встановлює місце проведення зборів комітету кредиторів. Натомість, комітет кредиторів може бути проведений і не за місцезнаходженням боржника, враховуючи, наприклад, віддаленість самого боржника від міста знаходження більшості кредиторів в інших областях України, відсутність приміщення у боржника для проведення зборів кредиторів та інше. Формою висловлення конкурсними кредиторами свого волевиявлення на зборах кредиторів і комітету кредиторів є голосування по питаннях, віднесених до компетенції таких органів кредиторів. Проте право вирішального голосу у процедурі розпорядження майном мають тільки конкурсні кредитори, чиї вимоги визнані господарським судом і внесені розпорядником до реєстру вимог кредиторів. На жаль, Законом про банкрутство не визначений наявний порядок проведення зборів кредиторів і комітету кредиторів, у зв’язку з чим доцільно буде внести зміни до ст. 26 Закону про банкрутство, в якої визначити порядок проведення і прийнятті рішень зборами (комітетом) кредиторів з визначенням необхідності обов’язкового складання протоколу зборів (комітету) кредиторів із зазначенням дати та місця проведення зборів, порядку денного, складення бюлетеню голосування, що створить єдність при прийнятті відповідних рішень повноважними органами кредиторів боржника.

Прогресивною новелою Закону про банкрутство є ч. 4 ст. 26 Закону про банкрутство, яка визначає, що під час визначення кількості голосів кредиторів із правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами у провадженні у справі про банкрутство, оскільки вищевказані вимоги кредиторів не відносяться до складу грошового зобов’язання кредитора і не забезпечені товарною масою боржника.

Як було вказано раніше, за загальним правилом рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість голосів кредиторів, що присутні на зборах чи комітеті кредиторів (ч. 9 ст. 26 Закону про банкрутство). Кількість голосів конкурсних кредиторів відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону про банкрутство визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів і кратній одній тисячі гривень, тобто по принципу 1000 грн. – один голос. Д. Малюска стверджує, що норма Закону про банкрутство, яка визначає кратність голосу кредитора у 1000 грн., дає кілька варіантів тлумачення. По-перше, голоси визначаються цілими числами, а десяті і соті частки голосу, які відображають заборгованість менше 1000 грн., відкидаються, і тоді ці кредитори в голосуванні не беруть участі. По-друге, в голосуванні беруть участь усі кредитори незалежно від розміру заборгованості, і голоси підраховуються з обліком десятих (сотих) часток голосу кредиторів [85]. На думку автора, необхідно дотримуватися іншої точки зору. У зборах (комітеті) кредиторів можуть брати участь конкурсні кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, у тому числі й з голосами менше 1000 грн., але без обліку десятих (сотих) часток голосу, оскільки законодавець (ч. 4. ст. 26 Закону про банкрутство) вже визначив кратність одного голосу у 1000 грн. Крім того, законодавець не ставить прийняття рішень на зборах або комітеті кредиторів у залежність від наявності або відсутності на зборах або комітеті кредиторів одного чи кількох кредиторів, що обрані до складу зборів кредиторів або складу членів комітету кредиторів. Для легітимності рішень зборів або комітету кредиторів достатньо простої кваліфікованої більшості голосів конкурсних кредиторів або членів комітету кредиторів.

При прийнятті рішень на зборах кредиторів чи комітеті кредиторів взаємовідносини між конкурсними кредиторами будуються на примушенні волевиявлення меншості волевиявленню більшості присутніх кредиторів, що входять до складу зборів кредиторів або членів комітету кредиторів, через більшість суми голосів. У цьому яскраво висвітлене публічно-правове начало у процедурі розпорядження майном боржника, яке створює основні засади формування єдиного волевиявлення конкурсних кредиторів при прийнятті рішень по питанням, поставленим на голосування, і надає послідовне просування судового процесу у справі про банкрутство у порядку, визначеному Законом про банкрутство. Отже, принцип рівних прав конкурсних кредиторів не гарантує кожному конкурсному кредитору або члену комітету кредиторів рівні правові можливості для прийняття необхідного рішення, оскільки збори кредиторів і комітет кредиторів створюються для захисту загального інтересу всіх кредиторів. Однак виникає інше питання, таке голосування «... не вирішує проблеми диктату волі великих кредиторів ...» [204, с. 38], які мають більшість голосів на зборах кредиторів, чи комітету кредиторів при прийняття того чи іншого рішення, що в деяких випадках не збігається з волевиявленням дрібних конкурсних кредиторів боржника. Такий дисбаланс між конкурсними кредиторами «більшості» і кредиторами «меншості» при прийнятті рішень не сприяє винесенню достатньо обґрунтованого рішення щодо наступної процедури банкрутства. Вихід з цієї ситуації автор бачить у необхідності поділу кредиторів боржника на класи, в яких будуть об’єднані однорідні вимоги кредиторів в залежності від суми вимог кредиторів до боржника, беручи до уваги досвід законодавства про банкрутство США. Так, згідно з Кодексом про банкрутство США рішення на повноважних зборах кредиторів приймається по класах однорідних вимог (параграфи 1122, 1123, 1129 Кодексу про банкрутство США) [211]. Клас вимог вважається проголосованим за те чи інше рішення, коли за нього проголосувало більше половини кредиторів класу або кредиторів, що мають дві третини від суми вимог цього класу. У цьому випадку для українського Закону про банкрутство слід установити чітку диференціацію кредиторів за такими критеріями. Тобто, якщо б конкурсні кредитори були поділені на класи, суд при прийнятті рішення міг би пересвідчитися та з’ясувати, яке кожним класом кредиторів приймалося рішення відносно боржника, і реально оцінити, чи було протокольне рішення прийнято на шкоду меншості кредиторів, чи ні.

Основна компетенція зборів комітету кредиторів визначена ч. 8 ст. 26 та ч. 7, 8 ст. 115 Закону про банкрутство, до якої відноситься обрання голови комітету, скликання зборів кредиторів, звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, звернення до господарського суду з вимогою про визнання правочинів (договорів) боржника недійсними на будь-якій стадії процедури банкрутства, звернення до господарського суду з клопотанням про призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора), припинення повноважень арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) і про призначення іншого арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора), підготовку та укладення мирової угоди, схвалення плану санації боржника, змін і доповнень до нього, визначення складу майна в разі продажу частини майна у процедурі санації боржника або ліквідації банкрута, внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника, а також схвалення звіту розпорядника майна про нарахування і сплату арбітражному керуючому грошової винагороди та відшкодування йому витрат (ч. 7, 8 ст. 115 Закону про банкрутство).

Законом про банкрутство остаточно встановлено (ч. 10 ст. 26 Закону про банкрутство), що проведення зборів кредиторів у зв’язку зі зміною реєстру вимог кредиторів або обрання (переобрання) комітету кредиторів у зміненому чи новому складі не можуть бути самостійною підставою для зміни або перегляду попередньо прийнятих зборами або комітетом кредиторів рішень. Тобто, якщо конкурсний кредитор, вимоги якого господарським судом були відхилені (повністю або частково) в попередньому засіданні суду, оскаржує ухвалу господарського суду в апеляційному чи в касаційному порядку, і ця ухвала господарського суду за наслідками перегляду скасована апеляційною інстанцією з підстав, визначених ст. 104 ГПК України, а вимоги кредитора визнані апеляційною інстанцією чи задоволена касаційна скарга цього кредитора касаційною інстанцією з підстав, передбачених ст. 111-10 ГПК України, то такий конкурсний кредитор не може звертатися до зборів (комітету) кредиторів чи господарського суду про перегляд попередньо прийнятих зборами або комітетом кредиторів протокольних рішень.

У відповідності до п. 57 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 15 [138] визначено, що рішення зборів кредиторів чи комітету кредиторів не може визнаватися господарським судом недійсним, оскільки за своєю правовою природою не є актом юридичної особи, державного чи іншого органу. Суд повинен давати оцінку цим рішенням і враховувати їх резолюції у прийнятті судових актів у справі, якщо такі рішення відповідають приписам чинного законодавства. Досвідчений дореволюційний науковець з питань неспроможності Г.Ф. Шершеневич, аналізуючи питання про визнання недійсним загальних зборів кредиторів, відмічав, що «… практика, не признавая недействительность общего собрания вследствие участия в нем лиц, не имевших на то прав, предписывает только исключение кредиторов из счета» [204, с. 418].

Господарський суд при розгляді заяв, скарг кредиторів у справі про банкрутство щодо неналежної організації і проведенні зборів (комітету) кредиторів, як свідчить судова практика, досліджує виявлені порушення при організації і проведенні зборів кредиторів або комітету кредиторів в контексті того, чи були ці порушення істотними й зачіпають такі порушення інтереси всіх конкурсних і неконкурсних кредиторів боржника при прийнятті протокольних рішень. Так, при розгляді справи про банкрутство судом було встановлено те, що збори комітету кредиторів в порушення вимог Закону про банкрутство були проведені розпорядником майна не за місцезнаходженням боржника, суду не надано також доказів письмового повідомлення всіх кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів, в порушення вимог Закону про банкрутство підрахунок голосів кредиторів розпорядником майна здійснювався з урахуванням сум штрафних санкцій. Вказані порушення суттєво вплинули на прийняття відповідних протокольних рішень конкурсними (реєстровими) кредиторами боржника. У зв’язку з чим суд повторно зобов’язав розпорядника майна провести збори комітету кредиторів з урахуванням вимог Закону про банкрутство [183].

З урахуванням вищезазначеного пропонується доповнити до ч. 9 ст. 26 Закону абзац 2 такого змісту: господарський суд відмовляє у задоволенні заяви чи скарги сторін і учасників провадження про перегляд попередньо прийнятих рішень зборів кредиторів або комітету кредиторів у разі, якщо судом не було виявлено порушень або виявлені порушення при організації і проведенні зборів кредиторів або комітету кредиторів не є такими, що суттєво порушують вимоги Закону про банкрутство і не зачіпають інтереси більшості конкурсних кредиторів та задовольняє заяву чи скаргу, якщо виявлені порушення Закону про банкрутство порушують інтереси більшості конкурсних кредиторів при прийняття протокольних рішень, що створює підстави для проведення повторних зборів кредиторів або комітету кредиторів.

Із дня визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або введення процедури санації, або затвердження мирової угоди, процедура розпорядження майном і повноваження розпорядника майна припиняються. Чи припиняється діяльність комітету кредиторів? На погляд автора, перехід до іншої процедури банкрутства не повинен бути підставою для припинення повноважень комітету кредиторів. Такою підставою може бути тільки прийняття відповідного рішення загальними зборами кредиторів (ч. 5 ст. 26 Закону про банкрутство).

З урахуванням вищезазначеного можливо зробити деякі висновки. Забезпечення повної рівноваги між всіма кредиторами не є головною ціллю процедури розпорядження майном боржника. На думку автора, питання взаємовідносин між кредиторами полягає у визначенні за допомогою права неспроможності механізму цінностей і пріоритетів, який направлений на відновлення платоспроможності боржника і задоволення вимог всіх кредиторів. У зв’язку з чим рішення на зборах кредиторів і комітеті кредиторів приймається волею більшої кількості кредиторів, присутніх на зборах кредиторів або комітету кредиторів, оскільки Закон про банкрутство захищає загальний інтерес всіх кредиторів , а ні приватний інтерес окремих кредиторів, що, у свою чергу, створює підстави просування судового процесу у справі про банкрутство. Необхідно також встановити у процедурі розпорядження майном боржника можливість пріоритетного розгляду питання про укладення мирової угоди між боржником і конкурсними кредиторами на перших загальних зборах кредиторів, що сприятиме відновленню платоспроможності боржника через відстрочення, погашення, прощення боргу.