2.4. Правове положення інших учасників процедури розпорядження майном боржника
Стаття 1 Закону про банкрутство визначає серед інших учасників процедури розпорядження майном власника майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) суб’єкта підприємницької діяльності – боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
До таких осіб можливо віднести Державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (ч. 1 ст. 46 Закону про банкрутство) в особі Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку [54], Міністерство юстиції України в особі його підрозділу - департаменту з питань банкрутства, якому надані повноваження, що пов’язані з забезпеченням реалізації державної правової політики з питань банкрутства, відповідно до Указу президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України від 06.04.2011 р. [180], Державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр абз. 2 ч. 5 ст. 85 Закону про банкрутство.Серед вищевказаних учасників процедури особливу увагу привертає правовий статус власників майна (органів, уповноважених управляти майном), до яких відносяться Кабінет Міністрів України та відповідні органи виконавчої влади. Участь органу, уповноваженому управляти майном боржника у процедурі розпорядження майном боржника (орган виконавчої влади), є обов’язковою (такий учасник залучається судом до участі у справі про банкрутство – ч. 7 ст. 96 Закону про банкрутство) в разі банкрутства юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації (ч.
4 ст. 96 Закону про банкрутство), перелік яких визначений Законом України «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації» [57] та у випадках банкрутства державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків. Зазначені учасники самостійно приймають рішення про доцільність надання державної підтримки таким неплатоспроможним підприємствам, розроблюють заходи, спрямовані на забезпечення захисту інтересів держави і вибору оптимальних шляхів реструктуризації та погашення боргових зобов’язань, за допомогою призначеного судом розпорядника майна проводять аналіз фінансово-господарського стану боржника, у процедурі розпорядження майном погоджують план санації, що розроблений боржником за участю розпорядника майна відповідно до вимог ч. 11 ст. 23 та ст. 29 Закону про банкрутство, беруть участь у зборах кредиторів і роботі комітету кредиторів із правом дорадчого голосу (ч.1.ст.26 та ч.8.ст.96 цього Закону). При укладенні мирової угоди (ч. 7 ст. 77 Закону про банкрутство) такий учасник зобов’язаний у десятиденний строк із дня одержання проекту мирової угоди від арбітражного керуючого (у тому числі від розпорядника майна – уточнення автора – С.В.) розглянути й надати свій висновок про погодження або відмову у погодженні мирової угоди. Крім того, у разі порушення справи про банкрутство і введення процедури розпорядження майном до суб’єкта з особливим статусом (містоутворюючі та особливо небезпечні підприємства) під час розгляду таких справ про банкрутство учасником провадження визнається орган місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці та центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належить сфера діяльності боржника (ч. 5 ст. 85 Закону про банкрутство). Разом із тим, хоча Закон про банкрутство і наділив правами учасників вищезазначених суб’єктів, останні або використовують їх не в повному обсязі, або зовсім ухиляються від участі у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном без надання будь-яких письмових пояснень. Наприклад, у справі про банкрутство спиртового заводу учасники провадження – власник майна боржника в особі Міністерства аграрної політики України, орган місцевого самоврядування не вживали відповідних заходів, направлених на відновлення платоспроможності боржника, не представили суду порядку проведення розрахунків із кредиторами боржника, враховуючи особливості провадження у справах про банкрутство таких підприємств [185]. У більшості випадків таке ставлення пов’язане з відсутністю практичного досвіду таких учасників щодо порядку та мети провадження у справі про банкрутство таких суб’єктів господарювання і її окремої процедури розпорядження майном, відсутністю на місцевому і державному рівнях наявного правового механізму, направленого на відновлення платоспроможності таких боржників за допомогою діючих процедур банкрутства. У зв’язку з чим необхідно проводити на місцевому та державному рівнях семінари чи тренінги з метою доведення та роз’яснення таким учасникам їх прав і обов’язків, що надані Законом про банкрутство, а органам виконавчої влади та місцевого самоврядування через господарський суд зобов’язувати брати участь у справі про банкрутство і приймати рішення, пов’язані з рухом провадження у справі про банкрутство таких суб’єктів господарювання. Зокрема, абз. 2 ч. 7 ст. 77 Закону про банкрутство визначено, що дії та бездіяльність уповноважених державних органів щодо погодження мирової угоди можуть бути оскаржені арбітражним керуючим до господарського суду у межах провадження у справі про банкрутство.На підставі вищенаведеного пропонується внести доповнення до ст. 85 і ст.96 Закону про банкрутство, закріпивши, що після порушення справи про банкрутство і введення процедури розпорядження майном боржника орган місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці або центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника, зобов’язаний у трьохмісячний термін розробити сумісно з кредиторами графік погашення заборгованості, визначивши порядок, чіткі строки погашення боргу, підстави для дострокового припинення процедури розпорядження майном боржника в разі невиконання умов графіку погашення заборгованості, який погоджується після проведення попереднього засідання суду зі створеним комітетом кредиторів суб’єкта підприємницької діяльності з особливим статусом або комітетом кредиторів містоутворюючого підприємства.
Не зайвим буде встановити солідарну відповідальність власника майна (уповноваженої ним особи), керівника боржника за збитки, що були нанесені кредиторам у випадку свідомого невиконання графіку погашення заборгованості.Окремим учасником провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном є також Фонд державного майна України та його регіональні відділення, які здійснюють повноваження, керуючись Законом України «Про Фонд державного майна України» від 09.12.2011 р. [62], і приписами ст. 141 Господарського кодексу України. У процедурі розпорядження майном такий учасник на письмовий запит суду надає інформацію щодо наявності чи відсутності у статутному фонді (капіталі) суб’єкта господарювання частки державного майна. Залежно від наявної кількості частки державної власності, що знаходиться у боржника, визначаються особливості здійснення провадження у справі про банкрутство підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50% (ст. 96 Закону про банкрутство). Крім того, у процедурі розпорядження майном Фонд державного майна України надає господарського суду інформацію (довідку) про знаходження на балансі підприємства (організації) – боржника державного майна, яке було передано до статутних фондів господарських товариств на умовах безоплатного зберігання. Ця інформація потрібна для визначення у попередньому порядку у процедурі розпорядження майном кількості наявних майнових активів боржника, які можна направити на задоволення вимог кредиторів, без врахування державного майна, яке знаходиться на балансі боржника й має відповідний правовий режим використання. Крім того, у відповідності до положень ст. 7 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» [59] Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна під час провадження справ про банкрутство державних підприємств, що перебувають у його управлінні, і господарських організацій з корпоративними правами держави. Це стосується випадків укладення мирової угоди між кредиторами та боржником у процедурі розпорядження майном, яка передбачає умови обміну вимог кредиторів на активі боржника або його корпоративні права або інші способи відчуження державного майна ( ст. 79 Закону про банкрутство).
Згідно з приписами ст. 3 Закону про банкрутство учасником процедури розпорядження майном боржника є Державний орган з питань банкрутства, який на цей час входить до складу Міністерства юстиції України та його територіальних органів і наділений функціями щодо реалізації державної політики з питань банкрутства. На цей час основними завданнями Державного органу з питань банкрутства за Законом про банкрутство є сприяння створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур банкрутства державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків, організація системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), встановлення вимог для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), формування та ведення Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майном, керуючих санацією, ліквідаторів) України та Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлення порядку проведення аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів господарювання, організування проведення такого аналізу при порушенні проваджень у справах про банкрутство державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків, підготовка методичних рекомендації з питань проведення процедур банкрутства тощо. Отже, на цей час переглянуто повноваження Державного органу з питань банкрутства, який вже не пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих для державних підприємств або підприємств у статутному капіталі яких є частка державної власності. Крім того, прийнятим Законом про банкрутство передбачена відміна ліцензування господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Так, ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) Державним органом з питань банкрутства за заявою арбітражного керуючого замінюються на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), враховуючи приписи ч. 6 розділу Х Прикінцевих і перехідних положень Закону про банкрутство.
Окремим учасником провадження у процедурі розпорядження майном боржника є представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників. Згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство представник працівників боржника – особа уповноважена загальними зборами ( конференцією), на яких були присутні не менш як дві третини штатної чисельності боржника, або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника (а за наявності кількох первинних організацій - їх спільним рішенням) представляють їх інтереси під час провадження у справі про банкрутство із правом дорадчого голосу. Як вірно визначає науковець С.М. Грудницька, необхідно визначити, що права трудових колективів необхідно для захисту інтересів самого підприємства, у тому числі для здійснення контролю за керівництвом підприємства [31]. Уповноважена особа акціонерів або учасників суб’єкта підприємницької діяльності – боржника – особа, уповноважена загальними зборами акціонерів або учасників, що володіють більш як половиною статутного капіталу боржника (ст. 1 Закону про банкрутство). Отже, вищевказані учасники мають право представляти інтереси працівників боржника, акціонерів або учасників під час процедури розпорядження майном і брати участь у зборах кредиторів і комітету кредиторів боржника із правом дорадчого голосу (ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство). Крім того, такий учасник має право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство лише в тому разі, якщо таким рішенням їх права порушені, на що було обґрунтовано звернуто увагу у п.11 Постанови № 15 Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. [138]. Разом із тим представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників не користуються наданими правами за Законом про банкрутство у достатньо повному обсязі. Це обґрунтовується у більшості випадків відсутністю на момент розгляду справи про банкрутство в наявності працівників боржника, які на загальних зборах чи конференції працівників боржника можуть обрати представника працівників боржника для участі у процесі під час провадження у справі про банкрутство, засновників (учасників) товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю чи повноважних (легітимних) органів акціонерів, які б змогли забезпечити захист інтересів акціонерів (збори акціонерів, виконавчі органи товариства (правління), спостережна рада) і делегувати відповідні повноваження повноважному представнику. Крім того, як показує досвід практики, існує брак достатнього обсягу знань таких учасників щодо механізму провадження у справах про банкрутство суб’єктів господарювання, крім наявної заінтересованості в отриманні певної суми заборгованості із заробітної плати, суми дивідендів, повернення частки, внесеного до статутного капіталу підприємства, що у значній мірі створює явну незацікавленість такого учасника у відновленні платоспроможності неплатоспроможного суб’єкта підприємницької діяльності. У зв’язку з чим, як вважає дисертант, необхідно посилити у процедурі розпорядження майном інтереси вищезазначених учасників провадження наслідком прямої участі останніх у діяльності комітету кредиторів із правом вирішального голосу, поряд з представниками конкурсних кредиторів, з метою надання останнім, зокрема, прав щодо представлення заходів, напрямів, направлених на відновлення платоспроможності боржника, що створить додаткові важелі, особливо запобіганню банкрутству суб’єктів господарювання, що мають суспільну цінність або особливий статус (містоутворуючі та особливо небезпечні підприємства).
Необхідно звернути увагу і на те, що за Законом про банкрутство (ст. 1) справа про банкрутство не може бути порушена та в подальшому включено до реєстру грошових вимог кредиторів вимоги, що виникли із зобов’язань суб’єкта господарювання – боржника (юридичної особи) перед засновниками (учасниками, акціонерами тощо ), що виникли з такої участі. Це вимоги, що випливають із зобов’язань учасників (акціонерів) щодо повернення останнім частки, яка була внесена для формування статутного капіталу боржника, сплати прибутку (дивідендів засновникам і акціонерам), із зобов’язань членства (участі) у кредитної спілки тощо. Такі зобов’язання не є грошовими у розумінні норм Закону про банкрутство, оскільки за природною суттю є корпоративними і носять внутрішній характер і не можуть конкурувати із зовнішніми зобов’язаннями створеної юридичної особи, тобто із зобов’язаннями боржника як учасника господарської діяльності перед іншими учасниками (суб’єктами) господарської діяльності. У зв’язку з чим засновники (учасники, акціонери) мають право лише отримати майно боржника, що залишилося після задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації (ч. 7 ст. 45 Закону про банкрутство). Разом із тим при виключенні зі складу товариства за рішенням загальних зборів товариства учасника товариства до порушення справи про банкрутство, як вважає Верховний суд України, така особа не є учасником товариства і при наявності безспірних вимог кредиторів має стати кредитором із грошовими вимогами до боржника - юридичної особи у розумінні норм Закону про банкрутство [133].
Виходячи зі змісту ст. 1 Закону про банкрутство у процедурі розпорядження майном боржника керівник боржника є учасником провадження у справі про банкрутство. Такий висновок був зроблений в Постанові Верховного суду України від 14.10.2003 р. у справі № 20-4/653, відповідно до якої було визначено, що прийняття судових рішень, пов’язаних із відстороненням керівника боржника від посади, має відбуватися за обов’язковою участю цього керівника [112, с. 234-236]. З урахуванням вищевказаного потрібно внести доповнення до ст. 1 Закону про банкрутство й визначити серед учасників провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном керівника боржника.
Закон про банкрутство не визначає прокурора як учасника провадження у процедурі розпорядження майном. Однак норми приписів ст. 121 Конституції України і ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» [60] не мають прямої заборони щодо звернення прокурора до господарського суду в інтересах держави як кредитора з відповідною заявою про порушення провадження у справі про банкрутство або з грошовими вимогами до боржника у процедурі розпорядження майном. Безпосередній вплив на судову практику розгляду справ про банкрутство щодо представництва прокуратурою України інтересів держави в господарському суді здійснило рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) [158]. З урахуванням висновків Конституційного суду України Вищий господарський суд України в п. 4 та п. 6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» зазначив, що за змістом ч. 2 п. 3. резолютивної частині Рішення Конституційного суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді включає не лише подання прокурором позовної заяви, але й розгляд будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора. Такою іншою справою може-бути справа про банкрутство, яка порушена господарським судом за заявою прокурора із зазначенням кредитора – державного органу, уповноваженому державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, наприклад, органу державної податкової служби як органу стягнення обов’язкових платежів. Крім того, прокурор може взяти участь у вже порушеній справі про банкрутство і представляти інтереси держави в особі кредитора, боржника та інших учасників справи про банкрутство, зазначених у ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [139, с. 43-44]. Наукові погляди щодо повноважень прокурора дуже різні, «...оскільки існують діаметрально протилежні думки щодо повноважень органів прокуратури» [65, с. 12]. На думку Р.Г. Афанасьєва, наприклад, інститут прокуратури необхідно залишити в процедурах банкрутства, як у законодавстві Російської Федерації, де прокурор має право звернутися до суду в разі виявлення ознак навмисного банкрутства, наявності заборгованості за обов’язковими платежами.... [5, с. 56]. Б.М. Поляков, навпаки, вважає за недоцільне участь прокурора у процедурі банкрутства, обґрунтовуючи це тим, що прокурор звертається до суду із заявою про порушення справи про банкрутство винятково, а тому не повинен ініціювати процедуру банкрутства, оскільки немає потреби «... брати на себе відповідальність інших суб’єктів господарювання» [114, с. 28]. Ось чому, на думку автора, головною «домінантою» діяльності цього органу повинна стати лише можливість порушення кримінальної справи у відношенні посадових осіб, винних у навмисному банкрутстві. Розглядаючи різні наукові погляди згаданих авторів на проблему участі прокурора у процедурі банкрутства, слід зауважити, що всі вони мають певну логіку. Однак, враховуючи те, що прокуратура відіграє найважливішу роль у суспільних відносинах на даному етапі розвитку законодавства про неплатоспроможність, такий суб’єкт у випадках захисту інтересів держави, громадянина, державних підприємств має право брати участь як учасник провадження у справі про банкрутство, у тому числі у процедурі розпорядження майном, тому доцільно внести доповнення до ст. 1 Закону про банкрутство й визначити серед учасників провадження у справі про банкрутство прокурора.
З урахуванням вищенаведеного можливо зробити висновок щодо необхідності розширення кола учасників процедури розпорядження майном, які підпадають під дію Закону про банкрутство, що створить додаткові гарантії захисту прав всіх учасників провадження у справі про банкрутство та логіки правотворчості в державі при формуванні й регулюванні юридичних норм (актів) у суспільстві в їх системно – динамічному вигляді.