Висновки до розділу 2
Ефективне вирішення проблем правового регулювання окремих видів іпотеки та реалізації заставних прав можливе шляхом дослідження характерних особливостей регулювання іпотеки цілісного майнового комплексу підприємства та землі, а також питань звернення стягнення на заставне майно та його реалізацію, результатами якого є наступне.
1. Аналіз нормативно-правових актів, судової практики та наукових джерел свідчить про відсутність єдиного підходу щодо передачі підприємства в іпотеку. Закон України „Про іпотеку”, який є спеціальним з питань регулювання іпотечних відносин, не містить в собі положень, що регулюють порядок передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства, в той час, як саме даний предмет іпотеки сприяє нарощенню капіталовкладень. Відсутність спеціального законодавства щодо передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу зумовило на практиці застосування загальних норм, а це спричинює викривлення її суті та цільової спрямованості, а значить створює напруженість і кволість в розширені застосування іпотеки цілісного майнового комплексу підприємства. Крім того існування різного трактування поняття підприємства цивільним та господарським законодавством породжує складність у визначені предмету іпотеки.
2. На думку автора більш ефективною є передача в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства. У даному випадку є два позитивних моменти. Перший полягає в можливості отримати кредит або забезпечити господарське зобов’язання потрібного обсягу, а інший – у зниженні ризику втрати усього майна як для власника іпотекодавця так і для кредитора.
3. Передача в іпотеку підприємства як єдиного майнового комплексу наперед передбачає ускладнену процедуру визначення переліку об’єктів, що в майбутньому складатимуть предмет іпотеки, відсутність методики проведення його оцінки з урахуванням соціально-економічної складової підприємства, а також значний ризик втрати майна в ході неефективного здійснення господарської діяльності іпотекодавцем.
Так на момент виконання основного зобов’язання іпотекодержатель може отримати не підприємство, а його борги.4. Іпотека цілісного майнового комплексу підприємства, як правило, повинна використовуватися для виконання великих за обсягом довгострокових зобов’язань, наприклад з повернення грошових сум, отриманих за кредитним договором для фінансування технічного переоснащення підприємства. Не логічно передавати в іпотеку цілісний майновий комплекс підприємства для забезпечення поточного господарського зобов’язання або на термін менше року, оскільки такого терміну недостатньо для отримання прибутку і виконання належним чином основного зобов’язання.
5. При вирішенні питання щодо передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства необхідно посилити роль загальних зборів акціонерів (учасників товариства) або власника.
6. Обґрунтовується висновок про необхідність приведення у відповідність вимог Законів України „Про виконавче провадження” та „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в частині забезпечення права іпотекодержателя на першочергове задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна, в тому числі у разі настання юридичних наслідків, передбачених законодавством про банкрутство.
7. В умовах раціонального використання інституту іпотеки землі можна створити юридичні передумови капіталізації сільськогосподарської сфери. Зокрема, у відповідності до вимог законодавства провести приватизацію землі, що відповідно створить умови для застосування інструментів іпотеки та дозволить ввести її до господарського обороту. Наступним кроком є формування ринку землі, який оптимізує ринкові ціни на землю, сприятиме становленню раціональної різниці цін на землю в міських і сільських регіонах, підвищить кількість іпотечних кредитів, довгострокових інвестицій та в цілому капіталізує сільське господарство. Разом з тим, запропоновані автором пропозиції є лише теоретичним надбанням, оскільки запровадженню іпотеки землі повинен передувати ряд заходів, що сприятиме недопущенню масової скупки землі у селян за безцінь.
На даний час однозначного вирішення цієї проблеми не існує. А тому на думку автора іпотека землі є перспективним напрямом для подальших наукових розробок.8. Законодавство про іпотеку в основному орієнтоване на задоволення інтересів кредитора (іпотекодержателя), автор пропонує українському законодавцю вжити заходів щодо посилення захисту боржника (іпотекодавця). Доцільно ввести до чинного законодавства про іпотеку положення про прострочення терміну іпотекодержателем, згідно з яким іпотекодавець набуватиме право вимагати від кредитора реалізації заставленого майна, що захищатиме боржника від необґрунтованої відмови кредитором прийняти належним чином виконане господарське зобов’язання, а також надасть боржнику право на відшкодування завданих простроченням збитків.
9. Доцільно запровадити положення, яке б надавало право боржнику за певних умов користуватися правом на відмову у зверненні стягнення на заставне майно у разі значної несумірності між вартістю заставного майна і сумою боргу.
Результати дослідження, одержані у цьому розділі, опубліковані у статтях:
1. Рев’юк Н.В. Проблеми удосконалення законодавства про заставу // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 22. – С. 405-412.
2. Рев¢юк Н.В. Регулювання іпотечних правовідносин в Україні і перспективи їх розвитку в контексті Європейського вибору // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2005. – С. 132-137.
3. Рев’юк Н.В. До питання удосконалення законодавства, що регулює іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 31. – С. 388-394.