Висновки до розділу 3
У даному розділі досліджено особливості вирішення на практиці спорів, що виникають при застосуванні іпотеки. Вибірковий аналіз судової практики свідчить про те, що найбільше спорів виникає з такого приводу.
1. Передачі в іпотеку підприємства, зокрема щодо прийняття рішення про його передачу повинно належати до виключної компетенції Вищого органу господарського товариства або власника, оскільки цілісний майновий комплекс підприємства - це потужний та стратегічно важливий для підприємства об’єкт. Мова йде не про плутанину між тлумаченням поняття спільної та колективної власності, а про захист суб’єктів господарювання та оптимізацію ризиків.
2. Вирішення спорів між суб’єктами господарювання з приводу обмеження права іпотекодавця щодо розпорядження заставним майном. На думку автора це не є доцільним. По-перше, іпотека володіє такою властивістю як право слідування, тобто право вимоги, що слідує за річчю, у кого у власності вона б не була. По-друге, вартість предмету іпотеки, як правило значно більша і у деяких випадках у декілька разів перевищує розмір основного господарського зобов’язання.
3. Вирішення спорів щодо підприємств-банкрутів, майно яких передано в іпотеку. Визнання принципу пріоритетності кредитора у задоволенні своїх вимог із заставного майна стає надзвичайно актуальним у разі порушення щодо суб’єкта господарювання провадження у справі про банкрутство. Український законодавець зобов’язаний гарантувати фінансову безпеку кредитору вищого пріоритету на заставне майно, право на яке було раніше внесено до державного реєстру перед правами, які були занесені до нього пізніше, або перед правами, що взагалі не зареєстровані.
4. Вирішення спорів про визнання недійсними торгів з реалізації заставного майна. Аналіз автором проблем, які виникають в цій частині, та можливостей їх вирішення свідчить, що визнання недійсними прилюдних торгів у зазначеному випадку може бути у разі: реалізації майна, що не підлягає відчуженню та на яке неможливо звернути стягнення відповідно до законодавства України; порушення правил оцінки нерухомого майна; не проведення належної організації прилюдних торгів; початкова ціна встановлена з порушенням законодавства тощо.
Відповідно до ст. ст. 2, 5 Закону України „Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка в свою чергу здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного їх виконання неупереджено, своєчасно і повно. Звернення стягнення на заставне майно є примусовим, оскільки провадиться за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса. Тому логічно, що уся відповідальність за реалізацію предмету іпотеки, в тому числі за організацію прилюдних торгів та оформлення результатів повинно покладатися на державних виконавців. При цьому у Законі України „Про виконавче провадження” відсутня норма, яка регулює відповідальність органів державної виконавчої служби за недотримання вимог чинного законодавства щодо проведення реалізації заставного майна та не передбачено відшкодування збитків учасникам іпотечних правовідносин, що мали місце.5. З урахуванням результатів проведеного дослідження інституту іпотеки необхідно запровадити ряд теоретичних положень щодо розширення можливостей іпотеки та внести зміни і доповнення до нормативно-правових актів України.
Результати дослідження, одержані у цьому розділі, опубліковані у статтях:
1. Рев’юк Н.В. Проблеми удосконалення законодавства про заставу // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 22. – С. 405-412.
2. Рев¢юк Н.В. Регулювання іпотечних правовідносин в Україні і перспективи їх розвитку в контексті Європейського вибору // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2005. – С. 132-137.
3. Рев’юк Н.В. До питання удосконалення законодавства, що регулює іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 31. – С. 388-394.
Викладені теоретичні і практичні результати, отримані в процесі дисертаційного дослідження, на думку автора, створять можливість удосконалити законодавство про іпотеку та перетворити її у ефективну господарсько-правову конструкцію залучення інвестицій до народного господарства та джерело фінансування розвитку економіки.