Методи оцінювання окремих елементів туристично- рекреаційного потенціалу регіону

Першочерговим завданням забезпечення сталого розвитку сфери туристичних послуг є оцінка її ресурсного потенціалу. Оцінка туристичних ресурсів є важливою передумовою планування туристичної галузі в національному і регіональному масштабах, оптимізації просторової та господарської організації територіальних туристично-рекреаційних комплексів.

Таблиця 1.5

Характеристика сегментів неявної інфраструктури рекреаційно-туристичної сфери [51, 52]

ускладнюється розробка цільових програм розвитку туризму, ефективне використання наявних туристичних ресурсів, їх охорона і розвиток. В цілому оцінка туристичних ресурсів і територій є найважливішим механізмом управління розвитком туризму, контролю за соціальними, екологічними та економічними наслідками туристичної діяльності.

На сьогодні у вітчизняній і зарубіжній науці накопичений значний досвід оцінки туристичних ресурсів територій та просторового планування рекреаційного господарства на основі такої оцінки. Проте, єдиної загальновизнаної методики досі не створено. Можливо це і є однією з причин того, що і сьогодні оцінка туристичних ресурсів України та її окремих регіонів здійснюється у вигляді абстрактних, невизначених характеристик типа - «великі», «величезні», «колосальні» і таке інше. Зрозуміло, що ці визначення не мають ніякої конкретики і не відбивають реального становища ресурсної бази туризму.

Проблема оцінювання туристично-рекреаційних ресурсів була започаткована у другій половині 60-х років минулого сторіччя в працях представників радянської та румунської шкіл рекреаційної географії. Перші теоретичні дослідження, спрямовані на створення методики комплексної (інтегральної) оцінки туристично-рекреаційних ресурсів територій (ТРРТ) були здійснені І. Сандру, Ю. О. Веденіним і М. М. Мирошниченком [58, 59].

У 70-ті роки спостерігалося розширення понятійно-категоріального апарату рекреаційного ресурсознавства, сформувалися основні методичні підходи до аналізу та оцінки ресурсів. Були досліджені такі їх властивості як комфортність, рекреаційна ємність, стійкість до рекреаційних навантажень [60, с.41]. У цей період у працях М. В. Багрова, Г. В. Ковалевського, А. А. Мінця, В. Б. Нефедової, М.О. Омуша, В. С. Преображенського були описані прийоми і методи рекреаційного оцінювання територій з позицій технологічного, медико-біологічного та психолого-естетичного підходів. Здійснювалась перевірка технології оцінки на різноманітному регіональному матеріалі. Серед наукових здобутків того часу важливе значення також мали дослідження Л. І. Мухіної, присвячені, зокрема, питанням суб’єкт-об’єктних відносин у рекреаційній оцінці, особливостям застосування кількісних і якісних, часткових та інтегральних оцінок [61]. У другій половині 70-х років ХХ ст. оцінка ТРРТ стає предметом наукових інтересів західноєвропейських вчених. Їх дослідження в цьому напрямку знаходились у площині просторового планування (spatial planning) і управління розвитком територій. Особливістю таких оціночних методик було переважне використання у територіальному аналізі системи так званих «операційних осередків», сформованих рівними квадратами координатної мережі. Іншою характерною рисою було широке застосування методів соціологічного опитування [62]. Окремі підходи, розроблені того часу, знайшли відображення в Європейській хартії регіонального (просторового) планування (Хартії Торремолінас), яку вважають одним з найважливіших системоутворюючих документів для сучасної туристичної діяльності [63, с.287-316].

У 80-ті роки в працях вітчизняних авторів спостерігається перехід від оцінки кількості і якості ресурсів до визначення можливостей їх освоєння, експлуатації, вартості створення інфраструктури [60, с.42]. Втім, принципових змін, порівняно з підходом минулого десятиріччя, не відбулося.

У 90-х роках минулого століття проблема визначення та розрахунку ресурсного потенціалу туризму розглядається під різними кутами зору в багатьох економічних та географічних дослідженнях. Механізм оцінювання природних та інших туристичних ресурсів аналізується такими авторами як О. О. Бейдик, Л. С. Гринів, О. В. Живицький, С. П. Кузик, В.І. Павлов, Л. М. Черчик та багатьма іншими. Оцінка матеріально-технічної бази туризму розглядалась Л. О. Івановою, К. Я. Кондратьєвим та іншими фахівцями. Однак підходи, що застосовувались дослідниками суттєво відрізнялись, нерідко містили протилежні концепції, що робило неможливим будь-яку методологічну уніфікацію. Російський вчений С. В. Крівов, характеризуючи цей період зазначає, що «проблема визначення і розрахунку туристичного потенціалу наводнила географічну і економічну науку без будь-якої контекстуалізації її значення і цілей» [64, с.89].

В останні роки з’являються методики, де як оціночні чинники додатково почали застосовувати різноманітність ландшафтів і їх пейзажно- естетичну привабливість, інтенсивність функціонування міжміських та приміських автобусних маршрутів, щільність і значущість архітектурних, археологічних, історичних пам’яток, наявність спортивних об’єктів, їх тип і пропускну спроможність, наявність та кількість санаторно- профілактичних установ, готелів, закладів культури наявність і різноманітність туристичних маршрутів різного типу. Також в останнє десятиліття, при аналізі туристичних ресурсів все частіше використовуються GIS-технології, які дозволяють не тільки у картографічний спосіб представляти результати оцінки, а й, значною мірою, автоматизувати саму оцінку [64, 65, 66].

Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що оцінка туристичних ресурсів складається з кількох взаємопов’язаних етапів (рис.

1.5. ).

1. Перший етап пов’язаний із формальним визначенням мети оцінювання. Такою метою може бути попереднє дослідження, планування, розробка програм, моделей розвитку туризму, вдосконалення системи туристичного бізнесу в регіоні, визначення інвестиційно привабливих регіонів у сфері відпочинку і туризму, складання кадастру рекреаційних ресурсів, визначення ступеня придатності районів для туристичного використання, визначення майбутньої економічної соціалізації районів у сфері туризму тощо [67, с.118].

Рис. 1.5. Етапи оцінки туристичних ресурсів

2. На другому етапі відбувається виділення чітких меж того, що буде оцінюватись. У географічних дослідженнях регіонального рівня найчастіше об’єктами оцінки виступають геосистеми. Однією з ключових проблем етапу є обґрунтований поділ території на окремі операційні територіальні одиниці (ОТО) - одиниці, виділені виходячи з мети дослідження і специфіки досліджуваної геосистеми. ОТО виступають в ролі елементарних одиниць географічних досліджень, на основі яких вивчається неоднорідність географічних систем [67, с.118]. В роботах економічного спрямування, як об’єкт оцінювання туристично- рекреаційного потенціалу, здебільше розглядають окремі адміністративно- територіальні одиниці.

3. Третій етап пов’язаний із виділенням суб’єкта оцінки, з позицій якого проводитиметься оцінка об’єкта. У ролі суб’єктів оцінки ТРПТ зазвичай виступають регіони, як економічні системи, організатори туристично-рекреаційної діяльності, види або типи туристично- рекреаційних занять, певні категорії туристів (рекреантів).

4. Протягом четвертого етапу відбувається визначення показників, необхідних для оцінки об’єкта (чинників та умов), які є суттєвими для його порівняльної характеристики, виходячи із сформульованої мети оцінки. Фактично перелік обраних показників у більшості випадків встановлюється на основі аналізу розв’язуваної проблеми і неформальних міркувань дослідника.

5. На п’ятому етапі проводиться збір інформації, необхідної для оцінки.

6. Шостий етап забезпечує приведення показників оцінки до єдиної системи вимірювання. Для цього, зазвичай, використовують оціночні шкали, нормування, ранжування тощо.

7. На сьомому етапі визначається спосіб «згортання» оціночних показників у часткові та (або) інтегральні показники ТРПТ з подальшим отриманням по них результатів оцінки.

8. Восьмий етап включає перевірку і, при необхідності, корегування результатів оцінки.

9. На останньому, дев’ятому етапі, відбувається інтерпретація отриманих результатів оцінки ТРПТ [67, с.118; 68, с.131].

Методологія оцінювання ресурсного потенціалу туризму останніми роками була збагачена інструментарієм, запропонованим професором Київського національного університету ім. Тараса Шевченко О. О. Бейдиком [69], який здійснив інтегральну оцінку природних і антропогенних ресурсів України і побудував на цій основі ресурсно- рекреаційний рейтинг регіонів України. Пізніше розробки О. О. Бейдика було використано в проекті Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні, який розроблено під керівництвом професора того ж університету Я. Б. Олійника [70]. Запропонований Київськими науковцями методичний підхід до оцінки туристичних ресурсів ми вважаємо найбільш прийнятним на сьогоднішній день через його логічність, зрозумілість і можливість практичного застосування для цілей туристичного розвитку.

Для комплексної оцінки рекреаційно-туристичних ресурсів України науковцями-авторами проекту застосовано метод бальної оцінки. На основі кількісних показників, експертного підходу, який базувався на значному експедиційному досвіді, з використанням п’ятибальної шкали здійснено оцінку рекреаційно-туристичних ресурсів території України в розрізі окремих областей і АР Крим. Окремо оцінений природний блок ресурсів (таблиця 1.6.).

Інтегруючий бал природного блоку адміністративно-територіальних одиниць України визначався як сума складових балів оцінки спелеологічних, орографічних, кліматичних, гідрографічних, рослинних і тваринних ресурсів. Оцінки визначались в амплітуді 1-5 балів.

При оцінці кожного з обраних видів ресурсів до уваги бралися його специфічні характеристики. Наприклад, оцінка орографічних ресурсів здійснювалась на основі якісних характеристик рельєфу території, враховувалися найбільш відомі гірські вершини, які знаходяться в межах тієї чи іншої області. Відповідно, одним балом оцінювались орографічні ресурси переважно рівнинних областей (Житомирська, Київська, Сумська, Херсонська, Чернігівська); 5-ма - територія переважно гірських та передгірських областей (автономії) - АР Крим, Закарпатська, Івано- Франківська, Львівська, Чернівецька; 2-4 балами - орографічні ресурси «проміжних» територій (2 бали - Волинська, Дніпропетровська, Кіровоградська; 3 - Донецька, Запорізька, Луганська, Черкаська; 4 бали - Вінницька, Тернопільська, Хмельницька).

Аналіз інтегральної оцінки природного блоку свідчить про те, що найвищу (5 балів) оцінку отримали Закарпатська область (загальна сума балів 25) і АР Крим (загальна сума балів 24), які мають по чотири-п’ять перших (5 балів) і других (4 бали) місць у більшості з шести природних номінацій. Найнижчу оцінку (1 бал) отримали Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Чернігівська і Полтавська області.

Таблиця 1.6

Інтегральна оцінка природних рекреаційно-туристичних ресурсів України [70]

У структурі антропогенних ресурсів виділені блоки архітектурно- історичних туристичних ресурсів, інфраструктурних, біосоціальних і подієвих. При визначенні балу архітектурно-історичного блоку адміністративно-територіальних одиниць України розробники методики виходили з того, що 1 бал нараховується при наявності на означеній території до 20 пам’яток, 2 бали - 21-50, 3 бали - 51-100, 4 бали - 101-150, 5 балів - понад 150 пам’яток. При встановленні балу інфраструктурного блоку враховувалось, що 1 бал нараховується при наявності на території 1­100 рекреаційно-туристських закладів; 2 бали - 101-200; 3 бали - 201-300; 4 бали - 301-400; 5 балів - понад 400 рекреаційно-туристських закладів.

Аналогічним чином встановлювалась бальна оцінка і по іншим видам антропогенних туристичних ресурсів. Загальна оцінка і ресурсно- рекреаційний рейтинг адміністративно-територіальних суб’єктів України надається в розрізі семи блоків: суспільно-географічного, природного, природно-антропогенного (національні парки, заповідники, ботанічні сади тощо), архітектурно-історичного, інфраструктурного, біосоціального і подієвого (табл. 1.7.).

Аналіз таблиці 1.7. свідчить, що максимальний загальний бал ресурсно-рекреаційного рейтингу отримала АР Крим (5 балів). Київська, Одеська, Вінницька і Львівська області - по 4 бали. Ці області і АРК можна вважати ресурсно-рекреаційними територіями-донорами. Мінімальний (1) бал отримали Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська області. Дві останні є депресивними у ресурсно-рекреаційному відношенні регіонами.

Аналіз і оцінка рекреаційно-туристичних ресурсів дозволяють встановити рівень забезпеченості ними окремих регіонів України та їх ресурсно-туристичні домінанти. За комплексною оцінкою можуть бути виділені три таких рівня: ресурснонадлишковий, ресурснозбалансований і ресурснодефіцитний регіони. При оцінці саме природного блоку виділяються: природно-ресурснонадлишковий, природно-

ресурснозбалансований і природно-ресурснодефіцитний регіони. Відповідно, по кожному з регіонів встановлюється його ресурсно- туристичні домінанти. Всього їх виділено 10:

- лікувально-оздоровча-туристська;

- культурно-історична-сакральна;

- оздоровчо-туристська;

- лікувально-оздоровча;

- сакральна;

- біосоціальна;

- екологічна;

- оздоровча;

- індустріальна.

Зіставлення забезпеченості рекреаційно-туристичними ресурсами та ресурсно-туристичних домінант адміністративно-територіальних одиниць України наведено у додатку А.

Таблиця 1.7

Ресурсно-рекреаційний рейтинг регіонів України [70]

За результатами оцінки можна зробити висновки: кожен з регіонів країни має свою специфіку, свою неповторність - етнокультурну, архітектурно-історичну, природно-ландшафтну, біосоціальну цінність, суспільно-географічне положення. Виступаючи як оригінальні територіальні структури, що мають на національному туристичному ринку лише їм притаманну «торгово-рекреаційну марку» (регіональний бренд), регіони характеризуються як відчутною нерівномірністю розвитку ресурсної бази, так і різними показниками функціонування галузі.

Так, наприклад, Одеська область за комплексною оцінкою вважається ресурснонадлишковим регіоном, а з точки зору наявності природних туристичних ресурсів - природно-ресурснодефіцитною територією. За даною методикою оцінки ресурсів її ресурсно- туристичними домінантами є лікувально-оздоровчий і екологічний туризм (додаток А). В той же час в інших джерелах з аналогічної проблематики відзначаються привабливі сценарії розвитку в області таких видів туризму як культурно-розважальний, діловий, пізнавальний, навчально-освітній [69, с.240]. Вочевидь, незважаючи на позитивні риси методики рейтингової оцінки, які ми раніше відзначали, слід визнати, що в окремих її складових вона потребує деяких удосконалень.

В цілому ж, варто зазначити, що розробка такої методики не є самоціллю. Отримані на її основі результати повинні знайти подальше застосування для цілей туристичного розвитку. У сучасних фахових наукових виданнях обговорюється проблема розробки єдиної комплексної моделі оцінки й районування туристичних ресурсів та територій як важливого елементу управління розвитком туризму [71].

Виходячи з даної позиції, а також враховуючи необхідність комплексного підходу до оцінювання туристичних ресурсів, ми вважаємо доцільним доповнити методику рейтингової оцінки ще, як мінімум, двома блоками - «Створення кадастру туристичних ресурсів» і «Паспортизація туристичних територій», які в сукупності і сформують модель комплексної оцінки туристичних ресурсів країни та її окремих територіальних одиниць.

Ілюстративно означена модель показана на рис. 1.6.

Блок «Ідентифікація туристичних ресурсів територій», як вже зазначалось у попередньому підрозділі, містить інформацію про всі туристично-рекреаційні ресурси регіону - природні і антропогенні.

Інформація даного блоку, її повнота, актуальність і об’єктивність є основою для формування всіх інших блоків моделі. При цьому реалізація даного блоку, тобто формування бази даних про туристичні ресурси, являє собою найбільш трудомісткий компонент моделі і потребує значних трудових і фінансових витрат.

Заради максимального інформаційного наповнення даного блоку необхідно використати всі напрацювання, які є на момент здійснення такої роботи: статистичні, економічні відомості, в тому числі водний і земельний кадастри, кадастр природоохоронних територій та ін.

Блоки «Класифікація ресурсів і туристичне районування територій» та «Оцінка ресурсів» є взаємопов’язаними, оскільки під час здійснення оцінки необхідно враховувати територіальну структуру ресурсів, що оцінюються, їх придатність для всесезонних видів туризму. В той же час при запровадженні районування туристичних територій, необхідно враховувати результати їх комплексної оцінки. На цих етапах варто скористатись рекомендацією О. О. Бейдика про те, що аналіз і оцінку рекреаційно-туристичних ресурсів території доцільно проводити в розрізі семи складових: суспільно-географічного, природного, природно­антропогенного, архітектурно-історичного, інфраструктурного, біосоціального і подійного блоків, кожний з яких має свою методику і технологію дослідження [69, с. 223].

Рис. 1.6. Модель комплексної оцінки туристичних ресурсів

Існують й інші пропозиції щодо класифікації туристичних ресурсів та територій при комплексній їх оцінці. Так, наприклад, російські вчені І. А. Селіванов та В. Г. Гуляєв, окрім розподілення ресурсів за ознакою їх походження (природні і антропогенні), застосовують й інші критерії. За ознакою «тип туристичного природокористування» вони виділяють такі види ресурсів як туристично-оздоровчі, туристично-пізнавальні і туристично-спортивні. Ідея авторів у даному випадку полягає в тому, що ресурси пропонується оцінювати не взагалі, а відповідно до конкретних функцій і видів туризму. Тут, безумовно, слід погодитись з такою пропозицією. В залежності від ролі об’єктів для розвитку туризму, зазначені автори поділяють їх на чотири категорії: ресурси міжнародного, національного, міжрегіонального і місцевого значення. За можливістю рекреаційного використання вони виділяють туристичні ресурси необмеженого, обмеженого і заповідного використання [71].

Можливо, при необхідності слід скористатись і такою градацією туристичних ресурсів, яку пропонують І.А. Селіванов та В. Г. Гуляєв. На основі оцінки і класифікації туристичних ресурсів здійснюється туристичне районування територій, тобто розподіл за принципом однорідності ознак, характером рекреаційного використання. Слід зазначити, що питання туристично-рекреаційного районування достатньо добре розроблені як в географічній літературі (наприклад, у працях Ананьєва М. А., Бейдика О. О., Крачила М.П., Любіцевої О. О., Пірожника І. І., Преображенського В. С. та багатьох інших), так і в працях, присвячених організації та економіці туризму (Гуляєва В. Г., Данильчука В. Ф., Кифяка В. Ф., Цьохли С. Ю. та інші). Вчені-географи та економісти пропонують різні критерії для виділення туристичних районів. Не вдаючись до полеміки з авторами, зазначимо, що головними ознаками для визначення таких районів можуть бути: наявність туристичних ресурсів, рівень рекреаційного освоєння території, ступінь розвинутості сфери туризму і її інфраструктури, основні туристичні функції, в залежності від виявлення яких район може характеризуватись як оздоровчий, пізнавальний або спортивний. Можливі сполучення цих функцій, що також відбивається в характеристиці району.

Результатом робіт у межах зазначених вище етапів має бути наступний блок «Установлення ресурсно-туристичного рейтингу адміністративно-територіальних одиниць». Нагадаємо, що методика рейтингової оцінки полягає у визначенні якісних і кількісних параметрів кожного блоку туристично-рекреаційних ресурсів територій в умовних балах, які згодом формують підсумковий рейтинг усіх туристичних територій.

У пропонованій моделі, після оцінки, класифікації і районування територій, ідуть етапи складання кадастру туристичних територій, які можна вважати найважливішими елементами структурування і формалізації результатів оцінки.

Кадастр туристичних ресурсів - це систематизовані дані про туристичні ресурси на основі їх комплексної економіко-екологічної оцінки, класифікації і районування туристичних територій [71, с.267].

Створення місцевих і регіональних кадастрів туристичних ресурсів, а також єдиного національного кадастру пропонується російськими вченими [30]. Більш того, у Російській Федерації вже є низка позитивних прикладів формування таких документів у низці регіонів країни. Зокрема, на території Приморського краю вже створені Паспорт, Реєстр туристичних ресурсів і Кадастр туристичних територій. У межах регіональної цільової програми з розвитку сфери туризму і рекреації Ленінградської області здійснюється робота щодо створення кадастру туристичних ресурсів регіону. Аналогічні напрацювання є й в інших регіонах Російської Федерації: Іванівській області, Алтайському краї, Смоленській області.

Кадастр туристичних ресурсів включає:

- класифікацію і оцінку туристичних ресурсів;

- порядок використання і доступу до туристичних ресурсів з урахуванням гранично припустимих навантажень на навколишнє природне середовище;

- режим охорони туристичних ресурсів, заходи зі збереження цілісності, відновлення і розвитку туристичних ресурсів;

- оцінку і картографічні характеристики територій.

Існують два різних методологічних підходи до створення кадастрів туристичних ресурсів. Більшість дослідників, які вивчали зазначену тематику у період планової економіки, пропонували підхід до формування кадастру туристичних ресурсів по вертикалі від центрального рівня до регіонального і згодом - до місцевого. Такий підхід був пов’язаний головним чином з тим, що всі процеси управління в колишньому СРСР здійснювались на підставі централізованого підходу, коли окремі регіони не мали самостійності у прийняті рішень і виконували всі розпорядження, які надходили з центру. Даний підхід застосовується іноді й в умовах ринкової економіки. Так, наприклад, за такою методологією - «зверху- донизу», було вирішено здійснювати розробку і реалізацію «Державної програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки». Відповідною Постановою КМУ спочатку було затверджено національну програму, а потім обласними радами було прийнято рішення про розробку регіональних програм розвитку туризму на 2003-2010 рр. в розрізі кожної адміністративно-територіальної одиниці України.

Що стосується розробки Кадастру туристичних ресурсів, то тут, на нашу думку, слід використати протилежний підхід. Створення національного кадастру туристичних ресурсів потребує наявності повної інформації про ресурси всіх регіонів, їх оцінки, класифікації. Зрозуміло, що основні роботи щодо збирання і обробки інформації мають бути проведені на регіональному і муніципальному рівнях. Отже, найбільш доцільним є формування кадастру туристичних ресурсів за схемою: місцеві кадастри → регіональні кадастри → єдиний національний кадастр туристичних ресурсів країни.

Така методика дозволить суттєво скоротити витрати на формування кадастрів, підвищити їх достовірність.

Після створення регіональних кадастрів туристичних ресурсів і єдиного державного кадастру та його затвердження, необхідно проведення паспортизації туристичних територій.

Паспортизація туристичних територій повинна використовуватись при розробці і обґрунтуванні державної та регіональної політики розвитку туризму. Вона необхідна для отримання об’єктивної і оперативної інформації про реальне економічне, екологічне і соціальне становище різних туристичних об’єктів і територій в цілях управління розвитком туризму.

Ідея ресурсно-рекреаційної паспортизації туристичних територій не є новою. Її висунув та обґрунтував київський географ проф.

Бейдик О. О. у своїй роботі [69, 2001 р.]. За його версією ресурсно- рекреаційний паспорт області (автономії) повинен генерувати найбільш суттєві якісні та кількісні характеристики ресурсно-рекреаційного потенціалу, геополітичного положення території. Паспорт засвідчує рекреаційно-туристську спеціалізацію даного суб’єкта адміністративно- територіального устрою держави та включає відомості про забезпеченість його рекреаційно-туристськими ресурсами, актуальні та потенційні для даної території види туризму, екологічний стан території, загальний бал ресурсно-рекреаційного рейтингу.

О. О. Бейдик не тільки обґрунтував структуру ресурсно- рекреаційних паспортів, але й фактично склав їх у розрізі всіх адміністративно-територіальних суб’єктів України [69, с.224-285].

Аналогічної позиції щодо створення і практичного застосування паспортів притримуються і російські фахівці. Так, за визначенням

В. Г. Гуляєва і І. А. Селіванова, «паспорт туристичної території - це нормативний документ, що містить основні кадастрові відомості про туристичну територію, кількісні і якісні характеристики туристичних ресурсів та нормативи туристичного споживання, які затверджуються в залежності від статусу федеральними, регіональними або місцевими адміністраціями» [71].

Отже, паспорта туристичних територій містять у стислому викладі дані, які є в кадастрах туристичних територій, а їх кінцевою метою є визначення гранично допустимих туристських навантажень на дану територію з урахуванням її повного відтворення і екологічного захисту. Саме на основі даних паспортів туристичних територій готуються пропозиції і приймаються рішення щодо характеру використання туристичних ресурсів території (без обмежень або з уведенням низки обмежень).

Система паспортизації туристичних територій повинна будуватись за територіально-ієрархічним принципом відповідно до адміністративного поділу держави:

а) туристичний паспорт країни;

б) туристичний паспорт області (автономії);

в) туристичний паспорт адміністративного району;

г) туристичний паспорт окремого туристичного об’єкту.

Паспорта туристичних територій різного територіально-ієрархічного рівня повинні бути узгоджені таким чином, щоб паспорта нижчого рангу слугували підставою для складання паспорта наступного, більш високого рангу. При цьому одночасно вони мають бути узгоджені з екологічними паспортами територій. На кожному рівні системи формується база даних туристичних паспортів, яка використовується зацікавленими користувачами.

Останнім блоком пропонованої моделі є моніторинг туристичних ресурсів. Під ним розуміється комплекс заходів з визначення фактичного стану ресурсної бази туризму і спостереження за її змінами. Основним завданням системи моніторингу туристичних ресурсів є отримання, узагальнення, аналіз і оцінка стану різних туристичних ресурсів та інформаційне забезпечення розробників програм розвитку туризму та інших зацікавлених сторін відомостями про їх якісні та кількісні характеристики.

Передбачається, що зміст системи моніторингу мають визначити такі основні процедури:

- визначення об’єкта спостереження та його обстеження;

- складання інформаційної моделі для об’єкта спостереження;

- розробки плану обстежень аналізів, вимірювань;

- оцінка стану об’єкта спостереження;

- прогнозування зміни стану об’єкта спостереження;

- надання інформації в зручній для використання формі і доведення її до споживачів.

Основними споживачами інформації системи моніторингу туристичних ресурсів мають бути: районні і обласні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування; центральний та місцеві органи виконавчої влади в сфері туризму, туристичні підприємства, розробники цільових державних, регіональних та місцевих програм розвитку туризму, інвестори, туристи.

Доцільними представляються пропозиції деяких фахівців стосовно того, що система моніторингу туристичних ресурсів повинна включати у свій склад декілька підсистем:

- підсистема моніторингу стану навколишнього природного середовища в межах діючої єдиної державної системи екологічного моніторингу, яка є механізмом збору і обробки даних про стан компонентів навколишнього середовища в регіоні;

- підсистема моніторингу природних і культурно-історичних ресурсів, яку необхідно створити в рамках центрального та місцевих органів виконавчої влади в сфері туризму;

- підсистема моніторингу соціально-економічних ресурсів, яку пропонується створити при Державному комітеті статистики України для збору, аналізу і обробки інформації про стан об’єктів туристичної інфраструктури, підприємств транспорту, трудових ресурсів туризму [71].

З метою забезпечення єдності задач, функцій і методів управління система моніторингу туристичних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади в сфері туризму з делегуванням частини його повноважень регіональним підрозділам з туризму.

Підсумовуючи зміст запропонованої моделі комплексної оцінки туристичних ресурсів, слід підкреслити, що найважнішим ефектом від її реалізації є те, що завдяки їй з’явиться об’єктивна, актуальна і динамічна база даних про стан туристичних ресурсів і територій, їх кількісні і якісні характеристики, динаміка змін в процесі розвитку. Таким чином, розробники програм розвитку туризму зможуть отримати актуальні і необхідні дані, що дозволить підвищити ефективність програм, значно знизити витрати на збір інформації про стан туристичних ресурсів, набагато спростить розробку програмних заходів і схем розвитку туристичної діяльності.