1.6. Наукові підходи до класифікації і типології промислово- агломераційних утворень

Різноманітність природних, економічних, соціальних, політичних, розселенських, демографічних, комунікаційних та інших умов, в яких розвиваються промислово-агломераційні утворення, зумовлюють об’єктивну тенденцію до зростання їх неоднорідності та широкої диверсифікації за рядом суттєвих ознак.

Групування промислових агломерацій за рядом сутнісних ознак потребує чіткого встановлення та розмежування понять „класифікація”, „типізація”, „типологія”. Е. Б. Алаєв стверджував, що ці терміни часто використовують як синоніми, оскільки вони об’єднані певною цілісною гносеологічною спрямованістю - розчленуванням множини об’єктів для їх подальшого упорядкування і систематизації за певними ознаками [5]. Однак, різниця в їх застосуванні має певні історичні традиції, тому їх слід розглядати як взаємопов’язані, а не тотожні поняття. Якщо розуміння класифікації можна вважати детально розробленим в суспільно-географічній науці, то різниця між типізацією і типологією продовжує викликати певні дискусії. Отже, класифікація виступає групуванням об’єктів, що досліджуються за певними сукупностями (класами), які різняться між собою переважно кількісними показниками.

Слід зазначити, що детальної спроби класифікації і типізації промислово- агломераційних утворень ще не проводилось. Виробничі (промислові) агломерації виділялись лише як окремий тип територіально-виробничих комплексів в рамках їх загальної типізації, що була детально розроблена в працях М. М. Колосовського, П. М. Алампієва, Є.

Детальну та обґрунтовану типологію промислових комплексів запропонував С. І. Іщук, поділивши їх за трьома ознаками (за розміром території, походженням і типами промислової сировини та за основною спеціалізацією). С. І. Іщук виділив за першим критерієм мікрокомплекси, до яких відніс промислові центри, вузли та агломерації. Також він зазначає, що проведення детальної типології вузлів та агломерацій має відбуватись на основі систематизації їх функціональних та структурних елементів, зокрема виробничої спеціалізації, заснованої на енерговиробничих циклах та територіальних особливостях їх розвитку. Ця точка зору, на нашу думку, має бути покладена в основу проведення типології і промислових агломерацій [116].

Дослідження М. М.

Вагомий внесок у розвиток типології локальних промислових утворень, переважно вузлового типу, зробили А. Т. Хрущов та М. Д. Шаригін [280]. Зокрема, останній запропонував типізацію промислових вузлів, спираючись на дві головні ознаки: виробничу і територіальну. Шаригін виділив такі типи вузлів: 1) комплекси переробної індустрії (машинобудівні, текстильно- промислові); 2) гірничо-металургійні комплекси (пірометалургійні чорних і кольорових металів, гірничо-хімічні, рідкометальні); 3) енергопромислові (гідроенергопромислові, вуглепромислові); 4) нафтогазохімічні (нафтохімічні; газохімічні); 5) біопромислові (індустріально-аграрні, лісопромислові, океанічні) [288]. Цю думку, як вже зазначалось, детально проаналізував та розвинув в подальших дослідженнях С. І. Іщук.

А. Т. Хрущовим також проведена детальна типізація промислових вузлів [282]. Вона відображає такі основні позиції: 1) основний виробничий профіль (з точки зору впливу на предмети праці); 2) спеціалізацію і структуру виробництва (за поєднанням різних елементів); 3) ступінь зрілості (розвитку) виробництва; 4) умови і передумови формування виробництва; 5) масштаби виробництва за величиною виробленої продукції. За виробничим профілем А. Т. Хрущов виділив вузли добувної і переробної промисловості та змішаного типу. Кожен з них в свою чергу був диференційований за ознаками спеціалізації і структури виробництва. За ступенем зрілості вирізняються вузли, що склались історично, вузли що були докорінно реконструйовані, а також вузли, що формуються. Кожна з цих груп в свою чергу включає вузли, що сформувались на основі сировинних та енергетичних ресурсів, трудових ресурсів та вигідного ТГП, природних і трудових ресурсів. Ця типізація має істотне значення і для здійснення детальної систематизації промислових агломерацій.

Спроби провести класифікацію і типізацію міських агломерацій були здійснені рядом радянських учених: П. І. Дубровіним, Г. М. Лаппо, Є. Н. Перциком, Н. І. Наймарком, І. Н. Заславським та ін. [134]. Так, П. І. Дубровін ще наприкінці 50-х років запропонував декілька підходів до класифікації і типізації міських агломерацій [89]. За політико-економічними критеріями, він виділяв капіталістичний і соціалістичний типи агломерацій, за морфологічними ознаками - моноцентричні і поліцентричні, за напрямком розвитку - приморські, радіальні, векторні тощо. Окрім цього, до уваги брались класифікаційні характеристики агломерацій за людністю міста-центру, радіусом агломерування, щільністю населення тощо.

Г. М. Лаппо також пропонував поділяти агломерації за генетичними, морфологічними та функціональними ознаками [150]. За першою з них, вчений виділяв два типи агломерацій: ті, що сформувались „від міста” та „від району”. Перший тип агломерацій є здебільшого моноядерним і виник на основі поширення впливу великого історичного міста. Внаслідок надмірної концентрації населення та господарства в ядрі, частина функцій що має доповнюючий та обслуговуючий характер, переноситься в агломеровані поселення, які розвиваються у тісній взаємодії із центром. Ядро та периферія характеризуються значною диференціацією та спеціалізацією виробництва на основі територіального поділу праці. Другий тип агломерацій є поліядерним і сформувався в районах компактного залягання корисних копалин переважно паливного та рудного типів. При їх розробці виникає група поселень, які мають подібну спеціалізацію. Згодом, один чи декілька населених пунктів, які характеризуються більш вигідним ЕГП та сприятливими умовами для концентрації населення і розвитку соціального комплексу, займають домінуюче положення і поширюють свій вплив на навколишні території, формуючи агломераційну зону тяжіння.

Є. Н. Перцик та Ю. Л. Пивоваров класифікували міста та агломерації за ознаками чисельності населення, особливостями ЕГП, генезису, господарської спеціалізації тощо. Цікавою на наш погляд є динамічна типологія агломерацій, запропонована Н. І. Наймарком та І. Н. Заславським [180]. На основі аналізу 32 показників (ознак) міських агломерацій, ними було виділено сім основних блоків, що стали основою для проведення типології: 1) планувальні показники, 2) характеристика людності та рівня соціально-економічного розвитку, 3) природні умови розвитку, 4) динамічні характеристики розвитку, 5) показники розвитку внутриагломераційного транспорту, 6) характеристика ЕГП, 7) площа агломерації. Аналіз формалізованих даних цих блоків за допомогою ЕОМ дав змогу авторам виділити наступні групи агломерацій на основі критеріїв динаміки їх розвитку: 1) нединамічні агломерації, 2) слабодинамічні, 3) середньодинамічні, 4) високодинамічні, 5) особливо динамічні. При цьому окреслені вище блоки були погруповані на фактори „величини” та „розвиненості” агломерації. Суттєвим недоліком даної типології, на нашу думку, є недостатнє врахування виробничого профілю агломерації, прогресивності і галузевої диференційованості структури господарства, а також ряду територіальних особливостей розвитку агломераційних утворень.

Узагальнюючи попередній досвід [74;95;128], слід виділити декілька головних ознак, за якими може здійснюватись типологія промислових агломерацій, поділивши їх умовно на функціонально-структурні та територіально-структурні. До функціонально-структурних ознак промислових агломерації можна віднести тип суспільної формації в якій розвиваються агломерації (індустріальний, постіндустріальний), приналежність до агломераційних утворень певної групи країн із специфічними особливостями господарського розвитку (перехідної економіки, нової індустріалізації, інші індустріально-аграрні, західноєвропейські, північноамериканські, азіатсько- тихоокеанські та австралійські), ступінь зрілості агломерації (історично сформовані і ті, що формуються під впливом різних факторів), умови та фактори їх формування (на основі природних ресурсів, праці, капіталу, інновацій та інформації і їх комбінації), провідні галузі промислової спеціалізації (гірничодобувна промисловість, металургія, машинобудування,

електроніка, хімія, легка і харчова промисловість та їх комбінації). До територіально-структурних (морфологічних) ознак промислових агломерацій відносяться тип ядра (моноядерний, поліядерний), характер розвитку агломерованої зони (моновекторний, полівекторний, радіально-кільцевий, радіально-напівкільцевий, приморський, розосереджений), а також особливості процесів урбанізації, що проявляються у формуванні міст різної людності в агломерованій зоні тяжіння (великі, середні, малі міста). Всі ці ознаки виявляють ті істотні відмінності промислових агломерацій, які не є характерними для вузлів: наявність центру (ядра, ядер) і периферії (агломерованих територій), територіальні обриси та характер поширення агломераційних процесів, нерівномірність урбогенезу. При цьому, нами прямо не враховуються показники щільності населення (які частково закладені в аналізі людності) та ЕГП (локальний рівень якого враховано в особливостях розвитку агломерованої зони, а регіональний і глобальний здебільшого має подібні риси та не слугує, на нашу думку, основою для поділу агломерацій на підтипи, оскільки кожна з них формується саме у „виграшних точках простору”).

Отже, для проведення узагальненої типології промислових агломерацій, на нашу думку, слід відштовхуватись від загальних суспільно-цивілізаційних рис їх формування. Так, в рамках функціонально-структурних ознак, слід розрізняти агломерації, що розвиваються в індустріальному та постіндустріальному суспільстві. Перші з них характеризуються високим рівнем зосередження і територіальної концентрації промислового виробництва, переважанням трудомістких підприємств, які отримують додаткові економічні переваги внаслідок використання ефекту масштабу виробництва, наближеності до масового споживача, зосередження фінансових ресурсів та розвиненої ринкової інфраструктури, скорочення витрат на транспортування та інженерно- технічне обслуговування, розвитку тісних виробничо-технологічних зв’язків, розгалуженої спеціалізації, кооперації і комбінування. Процеси агломерування в них супроводжуються високою індустріалізацією ядра (ядер), в яких розміщуються великі головні підприємства, що виготовляють кінцеву продукцію, а в агломерованій зоні (теж високоіндустріалізованій) - розміщуються спеціалізовані допоміжні та обслуговуючі види виробництв і їх філіали, які доповнюють основний технологічний процес. Проте, найбільш зрілі промислові агломерації індустріального типу характеризуються поступовим скороченням темпів індустріалізації ядра, винесенням великих підприємств до агломерованої зони і розвитком в центрі третинного та четвертинного сектору.

В рамках індустріального типу промислових агломерацій можна виділити три підтипи: країн перехідної економіки, нової індустріалізації та інших індустріально-аграрних країн (рис. 1.2). Агломерації країн перехідної економіки сформувались в колишньому СРСР, а також в державах Східної Європи та в Китаї.

Цифрами на рис. 1.2 позначені:

1) Гірнича промисловість і металургія з додатковими галузями машинобудування; 2) Гірнича промисловість і хімія з додатковими галузями машинобудування; 3) Металургія і металоємне машинобудування і (або) хімія; 4) Наукоємне машинобудування і (або) хімія, індустрія будматеріалів, легка і харчова промисловість, поліграфічна галузь (старопромисловий столичний підтип); 5) Наукоємне машинобудування і (або) хімія (нафтохімія), електроніка; 6) Металургія з додатковими галузями машинобудування; 7) Хімія з додатковими галузями машинобудування; 8) Наукомісткі високотехнологічні машинобудування і (або) хімія з високим рівнем спеціалізації і кооперування (в т. ч. в рамках ТНК); 9) Інноваційне машинобудування і (або) хімія споживчого спрямування, фармацевтика, індустрія будматеріалів, легка і харчова промисловість поліграфічна галузь (новопромисловий столичний підтип); 10) Спеціалізоване багатогалузеве інноваційне машинобудування і (або) хімія (нафтохімія), електроніка; 11) Інноваційне машинобудування (приладобудування), електроніка високої спеціалізації та експортної орієнтації; 12) Інноваційна хімія (нафтохімія) високої спеціалізації та експортної орієнтації та (або) машинобудування; 13) Спеціалізоване машинобудування, інноваційна хімія, легка/харчова промисловість (столичний підтип); 14) Гірничодобувна промисловість і металургія та спеціалізоване машинобудування; 15) Гірничодобувна промисловість, спеціалізована хімія та додаткові галузі

машинобудування; 16) Металургія і металоємне машинобудування високої технологічності; 17) Хімія сировинної орієнтації і нафтохімія, додаткові галузі машинобудування; 18) Гірнича промисловість і металургія; 19) Гірнича промисловість і хімія; 20) Металургія і металоємне машинобудування; 21) Спеціалізоване машинобудування і хімія, індустрія будматеріалів, легка і харчова промисловість (столичний підтип); 22) Спеціалізоване машинобудування і хімія (нафтохімія) та (або) нафтопереробка, легка промисловість.

Їх основними рисами слід вважати відносно високий ступінь зрілості агломераційних утворень, збереження спеціалізації на галузях добувної промисловості та матеріало- і енергоємної обробної промисловості, розвиток низькоінноваційного машинобудування, низький рівень впровадження ринкових механізмів господарювання, недостатню відкритість до процесів міжнародної інтеграції, низькі показники концентрації капіталу (в тому числі і іноземного), збереження державної монополії як в стратегічних галузях промисловості так і в деяких інших галузях, що не розраховані на короткотермінові підприємницькі цілі.

Промислові агломерації нових індустріальних країн розвиваються в Південно-Східній Азії (азіатські „дракони”) та в Латинській Америці (Бразилія, Аргентина, Венесуела та ін.). Вони ще остаточно не сформувались, тому зарано говорити про них, як про промислово-агломераційні утворення у класичному розумінні. Однак, процес їх розвитку протікає досить швидко завдяки дії цілого ряду сприятливих факторів, про які ми скажемо нижче. Наразі зазначимо, що узагальнюючими рисами для них виступають: високий рівень інноваційності та експортної орієнтованості виробництва, скорочення частки видобувних та сировинно- і енергоємних галузей промисловості, залучення значних ресурсів капіталу, переважно за рахунок ТНК та іноземних інвесторів, наявність дешевої та чисельної робочої сили, відносно низька вартість землі та інших природних ресурсів.

Промислові агломерації інших індустріально-аграрних країн виникають переважно в тих регіонах світу, що лише нещодавно стали на шлях стрімкого індустріального розвитку. Такими є деякі держави Азії (Туреччина, Індія, Пакистан тощо) та країни Південної Америки (Уругвай, Чилі тощо). В цих державах також не можна виділити класичні промислово-агломераційні утворення, всі вони знаходяться лише на стадії активного формування, хоча міські агломерації (особливо столичні) стали для них типовим явищем. Промислово-агломераційні утворення, що формуються в цих країнах характеризуються значним розвитком добувної та низькоінноваційної обробної промисловості. Частка новітніх технологій та виробництва, орієнтованого на іноземні інвестиції, зростання міжнародної активності (в рамках ТНК) і особливості висококонцентрованого соціального середовища, поки що залишається незначною.

В країнах з перехідною економікою слід розрізняти агломерації, господарство яких сформувалось історично та ті, що зазнали істотних трансформацій під впливом ринкових механізмів розвитку. Агломерації першого підтипу виникли навколо потужного ядра (ядер), що являє собою здебільшого історичне місто, або групу міст ранньої індустріалізації, які характеризуються сформованими, диверсифікованими зв’язками на основі глибокого поділу та інтеграції праці. Процеси промислового агломерування почались в утвореннях такого підтипу із середини ХХ ст. Вони володіють здебільшого застарілою індустріальною базою (що концентрується переважно в ядрі агломерації), низькоефективною та сировинно- і енергоємною структурою виробництва, яка залишилась у спадок від радянських часів і характеризуються переважанням великих неінноваційних підприємств як в центрі, так і на периферії

Ринкові відносини відіграють в подібних агломераційних утвореннях незначну роль, їх вплив на трансформацію галузевої і територіальної структури агломерації досить обмежений. Саме тому, провідними факторами розвитку цих промислово-агломераційних утворень виступають: 1) наявність природних і трудових ресурсів і 2) наявність трудових ресурсів та розвиток науково- дослідної діяльності. На основі дії кожної із зазначених груп чинників формуються певні поєднання провідних галузей спеціалізації промислових агломерацій, які детально охарактеризовані на рис. 1.2.

Агломерації які перебувають в стадії трансформації галузевої і територіальної структури під впливом ринкових відносин відносяться до динамічних міжнародно-орієнтованих промислових утворень, що розвиваються за рахунок недержавного капіталу, на засадах підприємницької ініціативи, залучення інвестицій (переважно, іноземних), формування конкурентного середовища, кредитно-фінансової і банківської системи та ринкової інфраструктури. Цей підтип промислових агломерацій визначається більш високою інноваційністю та економічною ефективністю функціонування агломерованих підприємств, скороченням ролі сировинних і трудоємних галузей виробництва, розвитком інновацій, виробництва високотехнологічних предметів споживання, активізацією малого і середнього бізнесу, роздержавленням і приватизацією. Ядро таких агломерацій орієнтується на розвиток третинного і четвертинного сектору ринкових функцій, а промислові підприємства виносяться до агломерованої зони тяжіння завдяки дії законів земельної ренти, перевагам більш ефективного використання ресурсів праці, капіталу, модульності та конкурентоспроможності. В межах цього підтипу можна виділити дві групи факторів, що є визначальними для розвитку промислових агломерацій: 1) трудові ресурси і довізна сировина та (або) комплектуючі, переважно іноземні і 2) трудові ресурси, інновації і розвиток ринкової інфраструктури. Конкретні типи промислової спеціалізації цих агломерацій подано на рис. 1.2.

Країни нової індустріалізації перебувають лише на початкових стадіях розвитку промислових агломерацій [166]. Незважаючи на те, що агломерування населених пунктів розвивалось в цих державах вже давно (починаючи з 80-х років ХХ ст.), аналогічні процеси у промисловому виробництві, пов’язані із формуванням специфічного агломераційного ефекту, виникають лише останнім часом. Саме тому, серед промислових агломерацій нових індустріальних країн можна виділити лише ті, що наразі формуються під впливом індустріалізації і діяльності ТНК. Формування агломераційного ефекту в нових індустріальних країнах пов’язано із широким залученням іноземного капіталу та інновацій, розвитком експортно-орієнтованих видів промислового виробництва високої рентабельності, які отримують додаткові переваги внаслідок здешевлення землі і природних ресурсів, робочої сили та сприятливого інвестиційного і фінансового клімату. Агломерації нових індустріальних країни характеризуються надмірною концентрацією промисловості в ядрі (ядрах) та поселеннях ближньої зони тяжіння, однак розподіл виробничих функцій між ними розвинений слабо. Лише самий історичний центр ядра агломерації позбавлений індустріальної функції. У ньому здебільшого розміщуються адміністративно-корпоративні, кредитно-фінансові, банківські, науково- інноваційні, торговельно-розподільчі, зовнішньоекономічні й інші функції [299]

Можна виділити дві групи факторів, що визначають розвиток промислових агломерацій цього підтипу: 1) залучення фінансових ресурсів монополістичного капіталу (переважно іноземного та з ТНК) і трудових ресурсів і 2) трудові ресурси і природні ресурси (в т.ч. довізних) часто із залученням іноземного капіталу і капіталу ТНК. Кожна з цих груп визначає певну провідну спеціалізацію агломерацій, що була розкрита вище. Перша група факторів діє переважно в країнах „азіатських драконах”, які не мають достатньої кількості власних природних ресурсів і створили спеціальні умови для проникнення та розвитку на їх території інноваційних виробництв ТНК. Друга група факторів діє в країнах Латинської Америки, де інтереси ТНК пов’язані із розробкою та освоєнням багатих мінеральних ресурсів та створенням на їх основі високотехнологічних видів виробництв, які потребують значних затрат праці та сировини. Отже, промислові агломерації країн нової індустріалізації розвиваються за активної підтримки міжнародних компаній і ТНК, без якої будь-яке агломерування виробництва було б занадто ускладненим і розвивалося б вкрай повільно.

Зародки промислових агломерацій є також в інших індустріально- аграрних країнах [166]. Проте, вони перебувають лише на початкових етапах агломерування через недостатній рівень розвитку спеціалізації і кооперування виробництва, промислової кластеризації та комплексування. В цих агломераціях, як правило, розвинене лише високоіндустріальне ядро та інколи ряд невеликих населених пунктів навколо нього, що утримують доповнюючі та обслуговуючі промислові функції. Домінуючими факторами розвитку агломераційних утворень індустріально-аграрних країн виступають природно- ресурсні чинники, а також розвиток ринкових методів господарювання. Тому, слід розрізняти агломерації, що формуються 1) на основі природних і трудових ресурсів і 2) на основі трудових ресурсів і розвитку ринкової інфраструктури. Відповідно, формується і провідна спеціалізація виробництва.

Якісно інший тип являють собою промислові агломерації постіндустріального суспільства. В них максимально повно проявляються всі агломераційні переваги високорозвиненого концентрованого соціального середовища. Промислове виробництво в них витісняється з ядра агломерації до периферійної зони і розвивається там на засадах модульності, інноваційності, експортної орієнтованості, прогресовизначальності тощо. Основою для ефективного розвитку та концентрації промисловості в постіндустріальних агломераціях є високорозвинена фінансово-кредитна і банківська сфера, широко розгалужена ринкова інфраструктура та висококонкурентне середовище, потужна науково-дослідна діяльність, а також бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій, засобів транспорту і зв’язку.

Важливу роль відіграють також трудові ресурси постіндустріальної агломерації. Вони характеризуються виключно високим рівнем кваліфікації та спеціалізації праці, розширеними знанням, уміннями і навичками, заснованими на широкому використанні інформаційних технологій, значним інтелектуальним і творчим потенціалом. Думка про те, що саме інтелект і творчість людини набувають провідного значення у розвитку суспільства та процесах урбогенезу є однією з провідних в сучасній зарубіжній суспільній географії та макроекономіці та підтримується багатьма вченими (В. Іноземцев, Р. Крауфорд (R. Crawford), С. Крук (S. Crook), П. Ф. Друкер (P. F. Drucker), Ж. Еллюль (J. Ellul) та ін.). Розширений попит на промислову продукцію, який формується у високо-контактному, соціально-концентрованому середовищі агломерацій, також стимулює постійне зростання та вдосконалення виробничих потужностей.

Процеси постідунстріального агломерування супроводжуються також значною концентрацією капіталу, який в ринкових умовах набуває олігополістичних ознак (на відміну від індустріальних агломерацій, де капітал здебільшого концентрується в руках монополістів, в т.ч. державних). Завдяки швидкості здійснення трансакцій, високій мобільності фінансових ресурсів, активізації та уніфікації банківської і комерційної діяльності на загальнодержавному та міжнародному рівнях досягаються виключно сприятливі умови для розвитку модульних, комерційно-спрямованих виробництв, а також для багатовекторної олігополістичної конкуренції. Цей останній аспект формування постіндустріальних агломераційних утворень підкреслюється в працях М. Портера (M. Porter), М. Енрайта (M. Enright), Масахіти Фуджити та Жан-Франсуа Тісса (Fujita M., Thisse J.-F.) та ін.

Таким чином, агломеровані території мають суттєві переваги для розвитку промислового виробництва в постіндустріальному світі, порівняно із великими висококонцентрованими ядрами агломерацій індустріального суспільства. Вони полягають у: 1) суттєвому зниженні затратної частини виробництва, пов’язаної із низькою земельною рентою, скороченням витрат на робочу силу, соціальне облаштування працівників, бюрократичні перепони, конкурентну боротьбу за обмежені ресурси концентрованого ядра, та 2) у формуванні середовища підвищеної контактності, комунікативності, соціального динамізму, інформатизації і комп’ютеризації, науково-освітньої активності, фінансової, бізнесової та ринково-комерційної насиченості, яке забезпечує крупне постіндустріальне ядро, поширюючи свій вплив на навколишні території. На цих територіях, як показали попередні дослідження, істотно зростають показники продуктивності праці у промисловому виробництві, рентабельності, фондоозброєності, фондовіддачі тощо. Відповідно до цього визначаються і провідні фактори розвитку промислових агломерацій постіндустріального типу: висококваліфіковані трудові ресурси, олігополістичний капітал, інформаційні і комунікаційні технології, інновації тощо (рис. 1.3).

Ці фактори діють по-різному в різних групах країн постіндустріального світу. Тому, для детальної типології промислово-агломераційних утворень їх слід поділити на три підтипи: західноєвропейські, північноамериканські та азіатсько-тихоокеанські і австралійські [188].

Західноєвропейський підтип промислових агломерацій сформувався в умовах обмеженості (або вичерпання) мінерально-сировинних і земельних ресурсів, історично сформованого урбаністичного середовища, високого рівня кваліфікації промислово-виробничого персоналу та активного впровадження інноваційних технологій. Серед них виділяються історично сформовані агломерації, а також ті, що формуються під впливом постіндустріалізму (ці два підтипи характерні для всіх постіндустріальних агломераційних утворень) [299]. Історично-сформовані агломерації виникли на базі світових міст, що характеризуються всебічним розвитком соціального середовища, високою концентрацією третинного і четвертинного секторів господарства, зосередженням інтелектуального і творчого потенціалу, фінансових ресурсів та інновацій (переважно, це європейські країни „сімки”). Можна виділити дві провідні групи факторів їх формування: 1) на основі висококваліфікованих трудових ресурсів та високотехнологічних інновацій і 2) на основі висококваліфікованих та спеціалізованих трудових ресурсів, олігополістичного капіталу та високорозвиненої ринкової інфраструктури. Конкретні типи поєднання провідних галузей спеціалізації промислових агломерацій охарактеризовані на рис. 1.3. Як видно, ці агломерації майже позбавились матеріало- та енергоємних видів діяльності низько кваліфікованої праці, віддавши перевагу модульним інноваційним виробництвам.

В тих західноєвропейських агломераціях, що перебувають у стадії формування, постіндустріальні види діяльності не отримали такого всебічного та повноцінного розвитку, як у попередньому підтипі. Не маючи достатньою мірою власних фінансових та трудових ресурсів високої кваліфікації, вони змушені залучати їх з інших аналогічних утворень Західної Європи та світу (це агломерації старопромислових районів та малих високорозвинених країн Європи). В цьому підтипі можна виділити агломерації, що формуються 1) на основі кваліфікованих трудових ресурсів та залучення високотехнологічних інновацій і 2) на основі кваліфікованих трудових ресурсів, залучення олігополістичного капіталу та розвиненої ринкової інфраструктури. Характерною рисою для кожного з цих підтипів є збереження сировинно- та енергоємних виробництв, які поступово переносяться на неагломеровані території, або змінюють свій профіль [299].

Північноамериканський підтип промислових агломерацій сформувався на базі значних фінансових ресурсів, кваліфікованого промислово-виробничого персоналу та широкого запровадження інновацій в галузі комп’ютерних, інформаційних і комунікаційних технологій, софтизації і серверизації виробництва [299]. Для історично сформованих агломерацій характерні модульність виробництва (на основі постфордизму), розвиток корпоратизації і ТНК (переважно, головних представництв), генерація ІТ і КТ, залучення ззовні мінерально-сировинних ресурсів глибокої переробки. Переважна їх більшість розміщена в Сполучених Штатах в районі Ґалфу, Каліфорнії та вздовж узбережжя Атлантики. Провідними групами факторів їх розвитку виступають: 1) висококваліфіковані трудові ресурси, олігополістичний капітал та високорозвинена ринкова інфраструктура та 2) висококваліфіковані трудові ресурси, інформаційні технології (ІТ) та високотехнологічні інновації, софтизація і серверизація. Основні галузі промислової спеціалізації кожного з цих підтипів подано на рис 1.3.

Північноамериканські агломерації, що розвиваються під впливом постіндустріалізму формуються здебільшого в районах старопромислового освоєння. В них можуть розвиватись на залишкових принципах нафто(газо)переробка, металургія, хімія сировинної орієнтації. Проте, ці галузі відіграють переважно другорядне значення. В основному агломерації такого типу сформувались в районі Приозер’я та Ґалфу.

Цифрами на рис. 1.3. позначені:

1). Інноваційне високоточне машинобудування, комп’ютерні інформаційні і комунікаційні технології (ІТ і КТ); 2) Інноваційне машинобудування, мікроелектроніка і електротехніка (в т. ч. нано- та інші прогресивні технології ); 3) Інноваційна хімія (біохімія) та високотехнологічне машинобудування; 4) Мікроелектроніка, електротехніка, багатогалузеве інноваційне машинобудування, ІТ, інноваційна хімія, фармацевтика, легка і харчова промисловість (столичний підтип); 5) Спеціалізоване точне машинобудування, автомобілебудування, транспортне машинобудування, приладобудування та (або) хімія здебільшого експортної орієнтації; 6) Інноваційне високоточне машинобудування, комп’ютерні інформаційні і комунікаційні технології (ІТ і КТ) із залишками традиційних низькотехнологічних галузей; 7) Інноваційне машинобудування, мікроелектроніка і електротехніка із залишками традиційних низькотехнологічних галузей; 8) Інноваційна хімія та високотехнологічне машинобудування із залишками традиційних низькотехнологічних галузей; 9) Електроніка, високоточне машинобудування, інноваційна хімія із залишками неінноваційного машинобудування / хімії та галузей сировинної орієнтації; 10) Вузькоспеціалізоване машинобудування та (або) хімія із залишками низькотехнологічних галузей сировинної орієнтації; 11) Спеціалізоване точне машинобудування, автомобілебудування, транспортне машинобудування, приладобудування та (або) інноваційна хімія здебільшого в межах однієї чи декількох корпоративних структур; 12) Високотехнологічне машинобудування, електроніка, електротехніка, приладобудування, авіа-космічна індустрія, об’єднані тісними корпоративними і міжкорпоративними зв’язками; 13) Інноваційне високотехнологічне машинобудування, комп’ютерні технології, ІТ і КТ, інноваційна хімія, фармацевтика, поліграфічна, легка і харчова підгалузі (столичний підтип); 14) Інноваційне машинобудування, комп’ютерні технології, ІТ і КТ, засоби зв’язку, мікроелектроніка; 15) Машинобудування, електротехніка, приладобудування із залишками малої та високотехнологічної металургії, об’єднані тісними корпоративними зв’язками; 16) Високотехнологічне машинобудування та хімія, нафтогазохімія, із залишками традиційних галузей: добувної (нафтової, газової) промисловості; 17) Інноваційне високотехнологічне машинобудування, комп’ютерні технології, ІТ і КТ у поєднанні з традиційними низько технологічними галузями машинобудування і хімії, легкої і харчової промисловості; 18) Електронне машинобудування, електротехніка, мікроелектроніка, робототехніка, нанотехнології, космічна техніка, ІТ і КТ; 19) Електроніка, приладобудування, інноваційна хімія споживчої орієнтації, поліграфія, легка і харчова промисловість (столичний підтип); 20) Мала та високотехнологічна металургія, металоємне високотехнологічне машинобудування, автомобілебудування, верстатобудування; 21) Інноваційна хімія, нафтогазохімія, нафтопереробка у поєднанні з хімічним та інноваційним машинобудуванням; 22) Інноваційне високоточне машинобудування, приладобудування, металургія, металообробка, хімічна промисловість; 23) Інноваційне електронне машинобудування, автомобілебудування, хімічна промисловість, виробництво будматеріалів, легка і харчова промисловість, поліграфія (столичний тип).

В цілому, вони мало відрізняються від попередників, окрім того, що мають недостатню кількість власних високоякісних ресурсів праці і капіталу та змушені їх залучати ззовні. Вони розвиваються 1) на основі сировинних ресурсів, кваліфікованих трудових ресурсів, залучення олігополістичного капіталу та 2) на основі кваліфікованих трудових ресурсів та залучення високотехнологічних інновацій. Провідні галузі спеціалізації проаналізовані нами вище.

Останнім підтипом промислових агломерацій постіндустріального суспільства є азіатсько-тихоокеанський та австралійський. Він стоїть осторонь виділених раніше підтипів і включає в себе досить різнорідні агломераційні утворення, об’єднані макрорегіональною спільністю та загальним генезисом агломераційних процесів. Азіатсько-тихоокеанські (японські) агломерації сформувались як осередки високоінноваційного виробництва в умовах обмеженості земельних та мінерально-сировинних ресурсів. Якщо раніше провідними галузями господарства в них виступали мала високотехнологічна металургія, хімія і нафтохімія, матеріалоємне та працемістке машинобудування, то зараз ці галузі промисловості майже повністю витіснені з високоагломераційного середовища на периферію і розвиваються або поза межами агломерації, або в її віддалених окраїнних районах. Сучасні японські агломерації являюсь собою складний конгломерат технополісів, технопарків, наукових лабораторій, в центрі яких знаходиться велике поліфункціональне місто - осередок кредитно-фінансової, банківської активності, адміністративних корпоративних функцій, центрів комунікацій, ІТ, комп’ютерних технологій тощо. Характерними рисами, що істотно відрізняють японські агломерації від європейських та американських, є виключно висока концентрація модульних підприємств на обмеженій територій, вкрай високий рівень кооперування і комбінування в межах ТНК, переважна орієнтація на виробництво інформації, створення нових зразків техніки та розробки ультрасучасних технологій (переважно, в галузі ІТ, космосу, робототехніки, нано- та біотехнологій). Японські промислові корпорації перейшли на вищу стадію агломерування виробництва, заклавши початок його мегалополізації, що найбільш характерно для,,Японського промислового поясу” [301].

В межах азіатсько-тихоокеанського підтипу доцільно виділити дві групи факторів, що визначають характер розвитку промислових агломерацій: 1) висококваліфіковані трудові ресурси, інформаційні технології (ІТ) та високотехнологічні інновації, мегалополізація і софтизація та 2) висококваліфіковані трудові ресурси, довізна сировина та олігополістичний капітал. В межах кожного з цих підтипів формується два провідних напрямки спеціалізації, які окреслені в схемі на рис. 1.3.

До промислових агломерацій, що розвиваються на засадах постіндустріалізму відноситься австралійський підтип. В його межах формуються агломерації, які в минулому були потужними центрами добувної промисловості, що наразі поступово переміщується з ядра до малих і середніх агломерованих міст. Австалійські агломерації активно залучають інновації (переважно японські та північноамериканські), а також значні фінансові ресурси ТНК [299]. Однак, рівень концентрації капіталу та обсяги іноземних інвестицій залишаються незначними. Тому, серед них доцільно виділити лише одну групу провідних факторів формування - на основі кваліфікованих трудових ресурсів, сировинних ресурсів та запозичених інновацій.

На завершення, коротко зупинимось на класифікації агломерацій за територіально-структурними ознаками. В її основі, як зазначалось раніше, лежать морфологічні характеристики агломераційних утворень, особливості структури ядра, зони агломерації та інших агломерованих поселень (табл. 1.2).

Ці кількісні характеристики разом із функціонально-структурними ознаками (якісною характеристикою) промислових агломерацій, на нашу думку, можуть виступати основою для подальшої типології промислово- агломераційних утворень світу. Вони, відповідно, є „присудком типології”, а функціонально-структурні особливості - „підметом”.

Табл. 1.2. Територіально-структурні ознаки промислових агломерацій

Табл. 1.2. Подовження.

Розроблено автором

Запропонована нами типологія промислових агломерацій є науковим узагальненням теоретичних і практичних досліджень попередніх авторів та потребує більш детального уточнення і доповнення на матеріалах конкретних розрахунків. Однак, в силу своєї універсальності, вона має вагоме пізнавальне значення для подальшого аналізу сутності і характеру розвитку промислово-агломераційних утворень.