1.5. Закономірності формування та принципи розвитку промислових агломерацій

Промислові агломерації сформувались та розвиваються на основі дії ряду об’єктивних законів, що відображають істотні, внутрішні, суттєві і необхідні зв’язки між елементами певного цілого, об’єктивної дійсності [205;287].

В такому випадку, поняття закономірності можна визначити як сукупну дію декількох спеціальних законів [205], що виражають сукупність відносин між діяльністю людей і територією на якій вона відбувається [293]. Існує як загальний набір закономірностей, притаманних різноманітним промислово- територіальним комплексам, так і спеціальний, що відображає розвиток окремих ТВК, зокрема промислових агломерацій.

На думку С. І. Іщука [116], система загальних закономірностей формування і розвитку ТВК в умовах переходу суспільства до ринкової економіки охоплює такі основні процеси: 1) комплексно-пропорційний розвиток виробництва; 2) територіальну концентрацію виробництва і населення;

3) ефективну спеціалізацію; 4) формування раціональної структури господарства; 5) ефективність територіальної організації виробництва.

1) комплексно-пропорційне розміщення промислового виробництва з метою найбільш раціонального і ефективного використання природних, матеріальних та трудових ресурсів;

2) наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива і енергії, до місць зосередження трудових ресурсів та районів споживання готової продукції;

3) розміщення промислових підприємств із врахуванням можливостей розвитку форм суспільної організації виробництва - концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування;

4) формування раціональної структури промисловості, всебічний розвиток і удосконалення функціонування промислових утворень комплексного характеру - галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислових комплексів;

5) розміщення промислових підприємств у відповідності з вимогами охорони навколишнього середовища, найбільш раціонального використання природних ресурсів та ефективного вирішення екологічних проблем;

6) розміщення промислових підприємств із врахуванням об’єктивного процесу внутрідержавного і міждержавного поділу праці та спеціалізації промисловості сусідніх країн і економічних районів держави.

Закономірності формування власне промислових агломерацій ще детально не розкриті в географічній літературі. Заслуговують на увагу деякі міркування М. В. Удальцової [264], яка виділяла: 1) закономірність концентрації і централізації виробництва; 2) закономірність планомірного розвитку; 3) закономірність формування господарства агломерацій на базі основних економічних законів соціалізму; 4) закономірність зростання потреб населення агломерації; 5) закономірність економії часу в межах агломерації. Деякі з наведених закономірностей мають, на нашу думку, суб’єктивний характер (наприклад, третя), деякі - нечітко розкривають особливості самого процесу агломерування (четверта і п’ята), деякі справедливі лише за певної (в нашому випадку - індустріальної) суспільної формації (перша закономірність).

Економічні закономірності формування промислових агломерацій розкриті також в ряді робіт зарубіжних учених [313;317;322], які акцентують увагу на особливостях організації капіталістичного виробництва в межах агломерацій та на територіальній диференціації економічної ефективності процесів агломерування. Так, Масахіта Фуджита і Жан-Франсуа Тісс (Fujita M., Thisse J.-F.) наголошують на існуванні закономірності зростання в межах агломерації високоприбуткових інноваційних промислових виробництв не пов’язаних із добуванням, використанням та переробкою природних ресурсів [317]. Вони отримують значні переваги розвитку та підвищують свою економічну ефективність завдяки використанню переваг агломераційного ефекту території.

Д. Старрет (Starrett, D.) [317] стверджує про наявність закономірності формування в межах агломерації нерівноважної просторової конкуренції промислового виробництва, яка визначається перевагами агломераційного ефекту і сприяє інтеграції підприємств навколо нього. Цю думку поділяє також ряд російських учених [119]. Н. Калдор (Kaldor, N.) стверджує, що конкуренція в агломераціях має олігополістичні риси, оскільки промисловість орієнтована на прибутковість, що постійно зростає, тому кінцева економіка агломерації (обмежена просторово та організаційно) може пристосувати для цього лише кінцеву кількість фірм. Обмежений простір надає конкуренції специфічної форми, оскільки кожна фірма агломерації конкурує лише з найближчим оточенням, отже створює ситуацію олігополії [344].

Альфред Маршалл (Marshall, A.) в своїй концепції екстерналій або зовнішніх ефектів (Marshallian externalities) говорить про закономірність формування в межах агломерації високоспеціалізованої робочої сили, спрямованої на виробництво нових ідей, заснованих на акумуляції людського капіталу і особистих (face-to-face) контактах і комунікаціях [342;348;350]. Цю думку поділяє і К. Матсіяма (Matsuyama, K.), який виділяє закономірність „сніжного кома” (snowball effect), за якою промислові підприємства агломерації переживають постійні процеси зростання диверсифікації і спеціалізації виробничої діяльності [317].

Значна кількість досліджень зарубіжних авторів присвячена аналізу закономірностей формування прибутковості підприємства в межах агломерації. Так, Р. Е. Холл і С. І. Джонс (Hall, R. E., Jones, C. I.), встановивши наявність процесів групування високоприбуткових підприємств навколо ядер агломерування, виділяють закономірність зменшення продуктивності праці на душу населення із віддаленістю від ядра агломерації [317]. Е. Мілль (Mill, E. S.) та інші стверджують, що високу ефективність виробництва в межах агломераційних утворень забезпечують мобільні фактори виробництва (праця і капітал), для яких існує закономірність зростання їх концентрації при наближенні до ядра агломерації [313].

Підсумовуючи викладені вище міркування та аналізуючи накопичений вітчизняний і світовий досвід суспільно-географічного вивчення промислових агломерацій можна виділити наступні закономірності їх формування:

1. закономірність приядерної та примагістральної територіальної

концентрації виробництва. Ця закономірність заснована на дії об’єктивних законів регіональної конкурентоздатної та територіальної концентрації, оскільки саме на згаданих вище територіях промислові підприємства отримують найвищі показники економічної ефективності виробництва. На її основі в межах високорозвинених агломерацій формується специфічна поясно-секторна структура, кожен елемент якої отримує свої унікальні функціональні риси. На підприємствах кожного поясу і сектору сформувалась своя унікальна спеціалізація, яка обумовлена низкою природних, розселенських, демографічних, історичних,

комунікаційних, ринково-кон’юнктурних чинників. В результаті, підприємства різних територій отримують різний економічний ефект в залежності від особливостей суспільно-географічного мікроположення в межах зони агломерування.

2. закономірність посилення диверсифікації та спеціалізації виробництва.

Ця закономірність сформувалась під дією законів територіальної диференціації та інтеграції. Агломераційний ефект території, висока контактність середовища та територіальна концентрація різноманітних суб’єктів господарювання сприяють подрібненню промислових підприємств, звуженню їх спеціалізації, посиленню диверсифікації виробництва та реалізації кінцевої і проміжної продукції в ринкових установах агломерації. Основними рушійними силами при цьому вступають жорстка конкуренція, дефіцит факторів економічного розвитку, зростання науково-технічних інновацій, розвинена комерційна сфера та система ринкових відносин. В результаті окремі підприємства, керуючись мінімізацією витрат (перш за все, на сировинні і земельні ресурси) та зростанням продуктивності праці і ефективності використання основних засобів (завдяки НТП), звужують свою діяльність, переводять її у вузькоспеціалізоване русло, в якому вони можуть зайняти свою нішу і ефективно конкурувати з іншими виробниками. Особливо стрімко підвищення диверсифікації та спеціалізації підприємств протікає в ядрі агломерації (переважно, за рахунок модульних інноваційних виробництв) та на приядерних і примагістральних територіях (за рахунок високотехнологічних промислових підприємств). Віддалені та

низькокомунікативні райони агломерації мають меншу галузеву різноманітність, ніж попередні (розділ 4.4).

3. закономірність зростання регіональної конкурентноздатності

промислових підприємств агломерації олігополістичного характеру. В щільно урбанізованому, соціально розвиненому, контактно-

перевантаженому середовищі агломерацій при гострому дефіциті ряду економічних факторів розвитку підприємств (перш за все, землі та капіталу) істотно посилюється конкурентна боротьба за них серед різних суб’єктів економічної діяльності. В результаті, на агломерованих територіях ефективно розвиваються лише ті підприємства, які вдало використовують свої економічні переваги, активно впроваджують інновації, підвищують рівень конкурентноздатності продукції тощо. Решта підприємств змушена виносити свої виробництва до периферійних територій, чи навіть за межі агломерації, або здійснювати докорінну перебудову виробничого процесу, яка б дозволила ефективно взаємодіяти із конкурентами (розділ 4.6). Виключення складають лише стратегічно важливі підприємства державної власності, або ті, що мають сильне політичне лобі та економічну підтримку з її боку. Оскільки до жорстких конкурентних умов в агломерації пристосовується обмежена кількість фірм, ми можемо говорити про її олігополістичну природу, що детально розглянуто нами вище.

4. закономірність зростання праценасиченості виробництва при

наближенні до ядра агломерації, а фондонасиченості - при наближенні до периферії. Ця закономірність пов’язана із специфікою урбаністичної концентрації населення, яке зосереджується переважно в ядрі та приядерній зоні агломерації, а також із наявністю вільних резервів (земельних, фінансових, інженерно-інфраструктурних тощо) для збільшення основних засобів виробництва при наближенні до низькоурбанізованих територій. В центральній частині агломерації складається ринок робочої сили із значною кількістю місць прикладання праці, пов’язаний із високою концентрацією населення та трудовими міграціями. Оскільки інші фактори економічного зростання (земля, капітал) в ядрі агломерації обмежені, то підприємства роблять ставку на зростання праценасиченості виробництва, часто жертвуючи показниками продуктивності праці (що особливо характерно для ядра агломерації). Фондонасиченість скорочується, оскільки зростає модульність, подрібненість підприємств через дефіцит інших ресурсів розвитку. В периферійній частині агломерації переважає ринок робочої сили із незначною кількістю місць прикладання праці, в основному через відтік населення до центру (стимулом виступають висока заробітна плата і кращі умови праці), а також через поширення депресивних явищ в економіці. До того ж у більшості периферійних поселень агломерації зменшується кількість місць прикладання праці, через зниження економічної ефективності виробництва (якщо вони не мають

позаагломераційних факторів її зростання). На цих територіях підвищується фондонасиченість виробництва, розвиваються великі підприємства, що потребують значних територій та капітальних затрат (розділ 4.4). Подібні висновки також знайшли своє відображення у концепції „екстерналій” А. Маршалла.

5. закономірність спадної економічної ефективності виробництва від центру до периферії агломерації, пов’язана із законами територіальної концентрації та конкурентоспроможності. Агломераційний ефект території, що забезпечує високу економічну ефективність господарювання, найбільш інтенсивно проявляється саме в межах приядерної зони тяжіння та вздовж доцентрових транспортних магістралей, де для цього склались відповідні сприятливі передумови (розділ 1.4.). Тому, саме ці території й отримали найвищі показники економічної ефективності промислового виробництва. При чому, в самому ядрі агломерації та в межах його найближчого оточення економічна ефективність залишається невисокою через значну конкурентність середовища, зростання дефіциту ресурсів землі і капіталу та пріоритетність розвитку галузей соціального комплексу, які в умовах високої урбанізації отримують більші конкурентні переваги. Із деяким віддаленням від центру економічна ефективність промислового виробництва істотно зростає, а потім поступово знижується при збільшенні відстані від ядра агломерування (розділ 4.4).

6. закономірність зростання полігалузевої економічної ефективності в

приядерній зоні агломерування. Сутність цієї закономірності полягає в тому, що високоагломеровані території приядерної зони забезпечують високу економічну ефективність розвитку більшості галузей промислового виробництва, що розташовані в їх межах. Так, при наближенні до ядра агломерації переважна більшість видів економічної діяльності мають однаково високі показники рентабельності і продуктивності праці. Виключення складають лише низькоінноваційні, ресурсозатраты галузі господарства, які неефективно використовують переваги свого

агломерованого розміщення. Натомість, при наближенні до периферії агломерації, висока економічна ефективність притаманна лише

обмеженому колу підприємств, які розвиваються або на базі місцевих сировинних ресурсів (наприклад, в галузі добування та обробки неметалевих корисних копалин, лісопромислової продукції тощо), або на основі потужних ринкових, комерційних, інноваційних та інформаційних зв’язків із центром (наприклад, підприємства з виробництва продуктів харчування, машин і обладнання та ін.) (розділ 4.6).

7. закономірність зростання модульності промислового виробництва при наближенні до ядра агломерації. Як вже зазначалося, підприємства агломерації характеризуються значною організаційною подрібненістю, пріоритетністю розвитку малих і середніх виробництв, що формуються в умовах високої вартості земельних ресурсів, поширення ІТ, інноваційних технологій та ринкових механізмів розвитку, перш за все, аутсорсингу [247]. Малі підприємства агломерації набувають ознак модульності - високої гнучкості на ринку, інноваційності, дрібнотоварності та підвищеної конкурентноздатності (розділ 4.3.). Їх загальна чисельність і різноманітність та показники економічної ефективності зростають при наближенні до високоагломерованих територій ядра, які забезпечують сприятливі умови для функціонування малих модульних виробництв в силу дії агломераційного ефекту.

8. закономірність зростання галузевої різноманітності при наближенні до

ядра агломерації тісно пов’язана із загальним законом поділу праці. В межах високоагломерованого середовища, в умовах підвищеної

комунікативності та високої якості інфраструктурного і ринково- комерційного обслуговування значно зростає чисельність різних видів економічної діяльності, активізуються міжгалузеві зв’язки, посилюється комплексна взаємопов’язаність і взаємна доповнюваність окремих підприємств (на основі аутсорсингу). Відповідно, зростають показники галузевої різноманітності промислової діяльності, які свідчать про багатоваріантність та поліструктурність господарського розвитку високоагломерованих територій, їх високу концентрованість та

привабливість для розвитку різноманітних видів економічної активності (розділ 4.4).

9. закономірність зростання контактності і комунікативності при

наближенні до ядра агломерації. Високоагломеровані території

агломерації, в силу значної урбанізації та концентрації людської діяльності більше насичені контактами і комунікаціями, ніж периферійні. Причиною цьому є як розвиток системи ІТ, транспорту і зв’язку, їх замкненість на ядрі агломерування, так і стрімке збільшення контактів та зв’язків окремих суб’єктів економічної діяльності, які розвиваються із урахування інтересів і функціональних особливостей одне одного (розділ 3.1).

10. закономірність скорочення частки низькоінноваційних підприємств добувної промисловості та зростання сучасних наукомістких виробництв, що відбувається на основі підвищення їх прибутковості (розділ 4.5). В умовах моноцентричних промислових агломерацій, де ядром виступає історично сформоване соціально-розвинене багатофункціональне місто, відбувається постійне скорочення підприємств, які неефективно використовують переваги агломерованого розміщення в силу специфіки своєї спеціалізації. Сировинно-орієнтовані види економічної діяльності поступово зміщуються до периферійних територій агломерації (якщо їх продукція має ринки збуту), поступаючись місцем передовим модульним інноваційним виробництвам, про які говорилось вище. Поліцентричні агломерації старопромислових районів, насичені підприємствами добувної промисловості, також переживають процеси поступового скорочення частки низько інноваційних галузей, які переміщуються на віддалені периферійні території, або в неагломеровані райони. Часто сировинна та енергетична спеціалізація індустріальних гігантів ХХ ст. в умовах агломерації переростає в інноваційну, науково-технічну, ринково- інфраструктурну діяльність малих підприємств, тобто віддаляється від основного виробничого процесу та починає спеціалізуватись на окремих заключних його стадіях.

11. закономірність формування територіальної комплексності і пропорційності виробництва на основі ринкових механізмів розвитку. Ця закономірність відтворює збалансований, комплексно-пропорційний

розвиток агломерації, який забезпечується ефективною системою регіонального менеджменту в умовах чесної конкуренції і вільного ціноутворення, прозорості розподілу ресурсів виробництва (земельних ділянок, капіталу тощо), вільної і об’єктивної інформації, об’єктивної і неупередженої системи державного стимулювання і регулювання підприємницької активності тощо [65].

Виконання цих закономірностей покликане забезпечити планомірний, збалансований, науково-обґрунтований характер розвитку агломерації в умовах ринкової самоорганізації і обмеженого державного протекціонізму, які довели свою більш високу ефективність, ніж командно-директивні, планові способи господарювання.

Пізнання і практичне використання закономірностей формування промислових агломерацій дозволяє вибрати найефективніші варіанти їх розвитку, розробити заходи, спрямовані на раціональну організацію території, найбільш повне використання позитивних властивостей процесів агломерування і усунення та нівелювання проблемних ситуацій та диспропорцій. З цією метою виділяються принципи розвитку промислових агломерацій - конкретні правила діяльності, що розробляються у відповідності із необхідністю збалансованого розвитку та наявними ресурсами в конкретний історичний період [116;293].

На основі пізнання викладених вище закономірностей, можна виділити наступні принципи розвитку промислових агломерацій:

1. принцип раціонального використання переваг агломераційного ефекту території, який полягає у створенні оптимальних умов для поширення та адаптації впливу ядра агломерування на навколишні території з метою підвищення економічної ефективності господарювання;

2. принцип раціонального використання переваг спеціалізації і концентрації промислового виробництва, що реалізується у створенні оптимальних умов для розвитку промислового виробництва, поглиблення його спеціалізації та модульної приядерної концентрації при дотриманні соціального і екологічного балансу;

3. принцип пріоритетності розвитку науково-спрямованих модульних

виробництв при скороченні частки низькоінноваційних сировинних та енергоємних підприємств;

4. принцип державної підтримки і економічного стимулювання розвитку пріоритетних економічно вигідних галузей промислової спеціалізації агломерації (на основі створення пільгових режимів функціонування в рамках технополісів, технопарків, територій пріоритетного розвитку тощо).

5. принцип активізації ринкових механізмів розвитку промислового виробництва, закладів виробничої і соціальної інфраструктури, особливо науково-інноваційного і комерційного спрямування;

6. принцип прозорості і неупередженості при розподілі економічних факторів виробництва (земельних ділянок, ресурсів праці, капіталу, інформації) між суб’єктами промислової підприємницької діяльності агломерації;

7. принцип вільного доступу різних суб’єктів промислової підприємницької діяльності до об’єктивної ринкової і комерційної інформації;

8. принцип єдності управління центральними і периферійними територіями агломерації на основі розробки спільних рішень і узгодження стратегій перспективної співпраці;

9. принцип поліпшення соціальних умов життя людей та досягнення високого рівня соціального розвитку агломерації;

10. принцип раціонального природокористування і охорони природи, що засновані на ринкових механізмах розвитку, рентній вартості землі та інших природних ресурсів.

Реалізація цих принципів розвитку промислових агломерацій в умовах України сприятиме посиленню економічної ефективності функціонування промислового виробництва при дотриманні високих соціальних та екологічних стандартів життя людей.