Формування екологічного балансу території промислових агломерацій України

Промислові агломерації України відносяться до одних із найбільш екологічно забруднених територій нашої держави. До цього призвів цілий ряд факторів: домінування в структурі промислового виробництва поліцентричних агломерацій гірничодобувних, металургійних та хімічних галузей господарства, надмірно високий рівень індустріалізації (на базі виробництва засобів виробництва) великих міст та міських поселень за часів соціалізму, висока концентрація потужних промислових підприємств на обмежених ділянках агломерованих територій, схильність до радянської гігантоманії, а також нераціональна природоохоронна політика, що не враховувала важливість формування оптимального екологічного середовища в межах високоурбанізованих територій.

Екологічні питання розвитку локальних територіально-виробничих комплексів, якими виступають промислові агломерації, досліджувались в працях багатьох вчених. Зокрема, розробці теоретико-методичних основ раціонального природокористування ТВК та охорони навколишнього середовища присвячені праці А. Т. Хрущова, А. Ю. Пробста, С. І. Іщука, В. І. Захарченка, Г. П. Підгрушного та ін. Питання впливу господарського розвитку промислових вузлів та агломерацій на еколого-географічну ситуацію території аналізувались в працях І. О. Горленко, Л. Г. Руденка, С. М. Малюк та ін. За кордоном окремими аспектами оптимізації екологічного розвитку промислово-агломераційних утворень та впровадження ринкових важелів їх регулювання займались Масахіта Фуджита та Жан-Франсуа Тісс (Fujita M., Thisse J.-F.), Вільям Ґендерсон (Henderson V.), Крістіан Ґьорс- Андерсен (Hjorth-Andersen C.), Ронгчао Гуо, Чангхонг Майо, Ґуєдзін Лі, Дегуанг Чен (Guo R., Miao Ch., Li H., Chen D.) тощо.

Аналізуючи праці наведених вище учених можна дійти до висновку, що регулювання процесів природокористування та зменшення рівня урбаністичного навантаження на природне середовище агломерацій ефективно реалізується за допомогою широкого впровадження ринкових механізмів суспільного розвитку (розділ 5.1). Всі вони зводяться до формування в окремих частинах агломерації (що характеризуються різною віддаленістю від ядра, концентрованістю виробничої діяльності та урбанізованістю території) специфічного середовища підвищеної ефективності господарювання тих видів людської діяльності, які відповідають оптимальним екологічнім параметрам даного регіону [43].

Одним із найбільш дієвих засобів ринкового регулювання екологічного балансу території промислових агломерацій є ефективне використання рентних відносин та формування і закріплення ринкової вартості земельних ділянок, відведених для різних видів людської діяльності [75;316]. Давно відмічено, що надмірно висока вартість земель в ядрі агломерування, що склалась внаслідок монопольної земельної ренти, призводить до витіснення з цієї території підприємств, які займають значні площі та використовують складні інженерні споруди [318]. Внаслідок високої ренти відбувається перепрофілізація центральних територій агломерацій. Промислові функції, що були розвинені в їх межах під час індустріалізації кінця ХІХ - середини ХХ ст. витісняються у віддалені агломеровані поселення, поступаючись місцем галузям соціального комплексу вищого рангу.

Закони земельної ренти регулюють процеси промислового освоєння території великих міст та агломераційних утворень, роблячи розміщення екологічно шкідливих і сировинно-орієнтованих галузей в ядрі агломерації невигідними [208]. Встановлення науково-обґрунтованої оплати за використання земельних ділянок та інших природних ресурсів (водних об’єктів, земних надр, джерел сировини і енергії тощо) виступає важливим стимулом усунення нераціонального природокористування промислових підприємств агломераційних утворень України [323].

Ще одним фактором оптимізації екологічного балансу агломерованих територій є приватизація. Промислові підприємства державного сектору розміщувались здебільшого без врахування екологічної ситуації та вартості природних ресурсів. Не маючи зацікавленості у формуванні прибутку та скороченні виробничих витрат, вони розвивалися переважно екстенсивним шляхом, нераціонально використовуючи земельні та сировинні ресурси [265]. Розвиток великих підприємств в ядрах промислових агломерацій значно підвищував техногенне навантаження на урбанізоване середовище і виступав потужним додатковим джерелом забруднення атмосферного повітря, водних джерел тощо [78;79;159].

Крупні екологічно шкідливі підприємства недержавної форми власності, що орієнтовані на отримання максимального прибутку і не мають ефективної державної підтримки, не зможуть отримати найвищих показників економічної ефективності функціонування в ядрах агломерування в силу специфічного впливу агломераційного ефекту території (розділ 4.6). Це стає стимулом для їх поступового переміщення до тих функціональних зон промислових агломерацій, в яких сформувались більш сприятливі умови ведення промислової діяльності. За результатами проведених досліджень (розділ 4.4), такі умови складаються в межах малих і середніх міст агломерованої зони тяжіння, які отримали високі показники рентабельності виробництва, продуктивності праці, фондоозброєності і фондовіддачі в силу дії цілого ряду факторів [116]. Додатковим стимулом створення екологічно безпечного середовища промислових агломерацій має стати розвиток підприємницької ініціативи в системі природокористування, формування ринку екологічних цінних паперів, екологічного маркетингу і страхування тощо [265].

Під впливом ринкових відносин в промислових агломераціях відбуваються процеси трансформації галузевої і територіальної структури господарства, які позитивно відбиваються на екологічній ситуації території (розділ 4.5). Як відомо, агломераційні утворення виступають осередками концентрації передових, прогресивних, наукомістких видів людської діяльності [322].

В результаті цих процесів, показники викидів шкідливих речовин стаціонарними джерелами забруднення в ядрі агломерації поступово зменшуються, високим залишається лише рівень забруднення внаслідок діяльності транспорту [19; 153]. На периферії відбуваються процеси диспергування стаціонарних джерел забруднення навколишнього середовища, їх сукупний негативний вплив меншою мірою позначається на якості довкілля через подрібненість і територіальну розпорошеність екологічно шкідливих виробництв, більшу ефективність впровадження природоохоронних заходів на малих і середніх підприємствах [324]. Високий рівень забруднення середовища відмічається лише в тих агломерованих поселеннях, які утримують в собі підприємства з виробництва палива та електроенергії, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, гірничодобувної промисловості тощо. Екологічні наслідки забруднення середовища пересувними засобам в периферійній частині агломерацій залишаються незначними.

І, нарешті, останнім чинником екологічної оптимізації території промислових агломерацій України є розробка ефективної програми раціонального природокористування в різних секторах промислового виробництва України [265]. Вона має бути орієнтована на широке впровадження сучасних екологічних технологій, винесення (або закриття) непрофільних екологічно шкідливих підприємств в ядрах агломерування, розвиток екологічної інфраструктури. Така програма екологічного розвитку агломерацій має враховувати ринкові важелі впливу на формування прибутку підприємств. Основою для її реалізації має стати формування чітких та прозорих механізмів перерозподілу землі і ресурсів на основі їх рентної ринкової вартості, проведення екологічної експертизи державних підприємств та визначення шляхів їх оптимального розвитку і розміщення, запровадження незалежної системи експертного моніторингу довкілля, створення ринку екологічних цінних паперів, екологічної ринкової інфраструктури та економічних важелів впливу на впровадження природоохоронних технологій на підприємствах [76]. Реалізація цих заходів стане змістовним наповненням програми екологічного розвитку промислових агломерацій.

Таким чином, оптимізація екологічної ситуації в промислових агломераціях України із застосуванням ринкових механізмів визначається більшою ефективністю, ніж директивні методи управління. Цьому сприяє: 1) особиста зацікавленість підприємців у отриманні високих прибутків, яка визначає оптимальне розміщення виробництва у просторі згідно із законами земельної ренти та забезпечує деконцентрацію виробництва; 2) встановлення для всіх підприємств єдиних ринкових тарифів використання ресурсів землі, водо-, тепло- та енергопостачання, що сприяє витісненню нераціональних, сировинно- та енергозатратних виробництв з висококонкурентного урбанізованого середовища агломерації; 3) розвиток ринкової екологічної інфраструктури, яка сприятиме зменшенню рівня техногенного навантаження на природне середовище агломерації та організаційному вирішенню проблем раціонального природокористування; 4) розробка методів економічного стимулювання раціонального природокористування через систему грошових стягнень і заохочень, які роблять екологічно шкідливі виробництва економічно нерентабельними; 5) формування висококонкурентного ринкового середовища в ядрах агломерацій, з якого витісняються нерентабельні та екологічно шкідливі види промислової діяльності.

Розглянемо висловлені вище теоретичні положення на прикладі промислових агломерацій України. В межах Київської агломерації склались тенденції надмірного забруднення центрального ядра внаслідок діяльності автотранспорту та ряду промислових підприємств, розташованих в центральному і серединному поясах міста. Водночас, периферійна зона залишається відносно екологічно комфортною в силу недостатньої розвиненості в ній промислових функцій (виключення складає Дарницький і Троєщинський промислові утворення). Її екологічний баланс порушується переважно через забруднення окремих територій радіонуклідами в результаті аварії на Чорнобильській АЕС [122].

Найбільш актуальним завданням оптимізації екологічного середовища столичної промислової агломерації є створення прозорого ринку розподілу столичних і приміських земель та встановлення і закріплення їх об’єктивної ринкової вартості для підприємств-суб’єктів господарювання, що стане стимулом для екологічно збалансованого природокористування та оптимального територіального розміщення промислових об’єктів. Потребують також упорядкування лінії автомобільних транспортних комунікацій, створення кільцевих об’їзних доріг навколо міста, будівництво додаткових мостових переправ через Дніпро, активізація розвитку метрополітену та екологічно чистого електричного транспорту. Тимчасовими заходами можуть стати обмеження на рух автотранспорту по магістралям Києва.

На периферійних територіях Київської агломерації найбільший рівень викидів шкідливих речовин спостерігається на Трипільській ДРЕС в Обухівському районі. Вона потребує розробки і впровадження новітніх технологій, що зможуть частково усунути надходження забруднень та переробити надмірну кількість шкідливих речовин, яка потрапляє в атмосферне повітря. Решта периферійних районів Київської агломерації характеризуються помірним рівнем промислово-техногенного навантаження на середовище (особливо Бородянський, Макарівський, Васильківський райони). Винесення на їх територію столичних промислових підприємств дозволить оптимізувати екологічну ситуацію в столиці, а також підвищить економічну ефективність господарювання за умови неупередженого розподілу земельних ділянок, розвитку ринкових відносин і конкуренції.

Харківська промислова агломерація визначається меншим рівнем техногенного навантаження на природне середовище ядра, ніж Київська, і доволі незначним рівнем викидів і скидів екологічно шкідливих речовин на периферії. Підвищений рівень забруднення від стаціонарних джерел спостерігається лише в районі Зміївської ДРЕС. Агломерація потребує оптимізації мережі транспортних комунікацій, розвитку екологічно чистих видів транспортних засобів (особливо поблизу м. Харкова та найближчих до нього агломерованих поселень - мм. Дергачі, Південне, Мерефа), а також активізації виробництва і впровадження екологічно чистих новітніх технологій (розділ 4.5). Гострою проблемою залишається недосконалість ринкових механізмів перерозподілу земельних і природних ресурсів, низька ефективність економічних важелів впливу на підприємства-забруднювачі тощо. Слід зауважити, що в обох агломераціях спостерігаються тенденції різкого скорочення викидів стаціонерах джерел забруднення в центральному ядрі і незначного їх підвищення на периферії, що свідчить про позитивні тенденції деконцентрації промислового виробництва на основі впливу агломераційного ефекту території (і частково за рахунок загального падіння обсягів виробництва у пострадянський період). Водночас, забруднення ядер внаслідок діяльності транспортних засобів залишається високим.

В екологічному середовищі Львівської та Одеської агломерацій спостерігають подібні викладеним вище тенденції. Забруднення від діяльності автотранспорту залишається високим в ядрах агломерування. Обсяги екологічно шкідливих викидів промислових підприємств підвищуються в районах високої економічної активності виробництва (Пустомитівський, Жовківський, Кам’янка-Бузький райони Львівської області та Комінтернівський, Біляївський і Овідіопольський райони Одеської області). Для їх скорочення та оптимізації екологічного балансу території ефективно застосовується низка ринкових стимулюючих заходів.

Дещо інша ситуація склалася в межах Донецько-Макіївської і Дніпропетровсько-Дніпродзержинської промислових агломерацій. Найвищі показники викидів шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення спостерігаються переважно на приядерних територіях (Дніпропетровський, Новомосковський, Синельниківський райони Дніпропетровсько- Дніпродзержинської агломерації) та в межах усієї периферійної зони агломерування (Шахтарський, Ясинуватський, Старобешівський,

Мар’їнський райони Донецько-Макіївської агломерації) [121;292]. Це пов’язано із значною концентрацією підприємств з виробництва палива та енергії, металів та готових металевих виробів, видобування та обробки корисних копалин тощо. Ці агломерації потребують істотного перепрофілювання своєї діяльності, винесення за межі агломерованої зони низькорентабельних екологічно шкідливих виробництв, розвитку модульних високотехнологічних видів діяльності, які будуть мати високі показники екологічної безпеки (розділи 4.5 та 4.6). Подібні зміни можна реалізувати в рамках активізації процесів роздержавлення і корпоратизації підприємницької діяльності в межах великих сировинно- та енергоємних підприємств. Формування прибутку, заснованого на перевагах агломераційного ефекту території (а не за рахунок економії на масштабах виробництва), сприятиме подрібненню екологічно шкідливих індустріальних гігантів поліцентричних агломерацій України, розвитку природоохоронних енерго- та сировинноощадливих технологій і подальшій активізації наведених вище трансформаційних процесів.

В цих агломераціях також залишається проблема надмірного рівня забруднення середовища центральних ядер викидами транспортних засобів, що відбувається внаслідок замкненості на них транспортних магістралей та недостатнього розвитку екологічно чистих видів комунікацій. Ці питання також потребують негайного вирішення на різних рівнях.

Таким чином, ефективне формування екологічного балансу промислових агломерацій України забезпечується на основі активізації ринкових механізмів розвитку, використання промисловими підприємствами преваг агломераційного ефекту території та забезпечення з боку держави дотримання прозорості і неупередженості перерозподілу економічних факторів виробництва та умов ведення підприємницької діяльності.