Системи міського розселення і транспортних комунікацій України як чинники формування промислових агломерацій

Процеси агломерування населених пунктів та промислового виробництва формуються під впливом багатьох передумов і факторів. При цьому, провідними суспільно-географічними чинниками, як показали попередні дослідження, є розселенські і комунікаційні фактори (розділи 1.3 та 2.2).

Система міського розселення в Україні пройшла через складні та подекуди суперечливі процеси становлення і розвитку. З огляду на те, що сучасна територія нашої країни тривалий час перебувала під впливом різних міждержавних формувань (Російської імперії на сході та в центрі, Австро- Угорської - на заході, а також в історичний період - Литовсько-Польської та Оттоманської держав) в різних регіонах України сформувались поселення, приналежність яких до міських населених пунктів встановлена на основі різних критеріїв та підходів. Так, якщо в центрі та на сході країни до категорії міст відносяться переважно населені пункти з чисельністю мешканців понад 10 тис. чол., то на заході розвивається значна кількість міст, що не досягають зазначеного показника. Особливо вони поширені у Львівській та Волинській областях. Якщо на переважній більшості території України, за сучасними критеріями, до міст належать населені пункти, переважна більшість населення яких задіяна у промисловому виробництві і послугах із незначною кількістю зайнятих у сільському господарстві, то на заході нашої держави існує багато міських поселень де переважає зайнятість саме в сільському господарстві, а на півдні - в сфері послуг, туристичній та рекреаційній діяльності без яскраво вираженої промислової спеціалізації [81].

Всі викладені вище обставини дозволяють стверджувати, що і до цього часу за наявності широкого кола наукових розробок та чітко визначених критеріїв господарської профілізації міських поселень [105;229], система міських населених пунктів ще не приведена у відповідність із науково- обґрунтованими вимогами. Результатом є неоднорідність формування міського середовища в різних регіонах України, різниця в підходах до оцінки ролі міст та міського розселенського потенціалу, а також відсутність єдиних позицій щодо виділення ядер урбанізаційних та агломераційних процесів [82]. Це яскраво підтверджується при оцінці основних показників формування міського розселення в Україні (додаток Б) та їх впливу на урбанізацію та агломерування середовища [240;241;242].

Аналізуючи ці матеріали, можна дійти до висновків, що найбільші показники щільності міського розселення притаманні східним високоурбанізованим областям (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська), а також Київській та Львівській областям. Саме вони, за цим критерієм, володіють найбільшими можливостями розвитку агломерованої системи розселення та промислового потенціалу, що сформувався на її основі. Решта регіонів України мають нижчий за середній в державі показник щільності міського населення. До їх числа потрапила також й Одеська область (яка в показниках потенціалу розселення та скупченості міських поселень займає доволі високі позиції), що пояснюється стрімким скороченням в ній чисельності населення міст (в тому числі і самої Одеси) та їх незначною кількістю. Мінімальна щільність міського населення характерна для південних причорноморських областей України та для Полісся [49].

При подальшому аналізі матеріалів додатку Б, слід звернути увагу на те, що області з високою щільністю міського населення не завжди мають відповідний високий рівень урбанізації. Так, найвищий цей показник в Донецькій, Луганській, Київській, Дніпропетровській, Харківській областях [240]. Відразу ж за ними знаходиться Запорізька область, яка отримала незначні показники щільності міського населення.

За показником, що оцінює рівномірність розміщення міських поселень, розрахованим за методом найближчого сусідства [108], можна виділити ряд областей, що мають найбільший рівень їх скупченості (розділ 2.4). Це Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Запорізька області, а також ряд південних регіонів України, в тому числі республіка Крим. Київська та Харківська області мають менший показник скупченості і за статистикою розподілу наближаються до випадкового розміщення міст. У Львівській області цей показник ще більш посилюється з огляду на наявність значної кількості дрібних міст, що розпорошені по всій її території. Значення показника свідчать про наявність інтенсивних процесів формування агломераційних систем в областях найвищого рівня скупченості міських населених пунктів. Так, в Дніпропетровській, Донецькій та Одеській областях інтенсивно розвиваються достатньо крупні (мільйонні) багатофункціональні міста, що характеризуються потужним розвитком високодиверсифікованого господарства. Решта областей, що отримала високий рівень скупченості міст, характеризується значно нижчими показниками урбанізації та щільності міського населення (крім Луганської області), що ускладнює процеси інтенсивного агломерування у найближчий час.

Важливою рисою системи розселення населення, що свідчить про наявність сприятливих умов для розвитку промислових агломерацій, є її сукупна потенційна просторова синергія, той потенціал розселення, що надає агломераційним утворенням емерджентних властивостей. Він може бути виявлений за допомогою гравітаційної моделі потенціалу поля розселення населення міст України (додаток Б) [108]. Найвищий рівень потенціалу міського розселення (понад 1000 од.) мають Київська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська та Луганська області, при чому перші дві істотно випереджують за цим показником інші. Розселенський потенціал цих територій ґрунтується на наявності багатофункціональних ядер міських поселень (Київського, Донецько-Макіївського, Дніпропетровсько- Дніпродзержинського, Харківського, Одеського), а також на поліцентричній системі середніх промислових міст Луганської області (по лінії Кремінна- Лисичанськ та Кіровськ-Антрацит). Зазначені багатофункціональні ядра характеризуються значним виробничим та науково-технічним потенціалом і виконують агломеративні функції по відношенню до навколишньої території. Вони отримали системоформуюче положення, як ядра розселення та районоутворення в межах всієї України [168] і виступають основою формування потужних промислово-агломераційних утворень.

Дещо нижчий потенціал поля міського розселення склався у Запорізькій, Львівській областях та в Автономній республіці Крим. Запорізька область отримала такі показники через незначну кількість міських населених пунктів (14), недостатню щільність міського населення та відокремлений розвиток обласного центру який не має сформованої агломераційної зони тяжіння. У Львівській області низький потенціал поля розселення пояснюється незначним загальним рівнем урбанізації, розпорошеністю та подрібненістю міст, відсутністю чітких тенденцій до агломеративних процесів. Однак, з огляду на високі показники щільності міського населення Львівську область теж можна віднести до територій формування ядер агломераційних утворень, що перебуває поки що на стадії активізації цих процесів. Це підвереджується також дослідженнями інших авторів [168].

Розглянемо гравітаційну модель поля потенціалу системи міського розселення в Україні (рис. 3.1). В її основу були покладені дані чисельності населення всіх міст України (458) станом на 1 січня 2007 р. На моделі чітко проявляється ряд ядер високої концентрації розселенського потенціалу. Слід виділити Київський, Харківський, Львівській та Одеський (за загальним високим потенціалом) центри, а також поліструктурні Донбаське та Придніпровське утворення, які охоплюють своїм впливом ряд великих, але доволі віддалених від обласних центрів міських поселень (Луганськ, Кривий Ріг, Запоріжжя та ін.). Ці центри є не лише ядрами розселення, що підвереджується попередніми викладками, а перш за все ядрами концентрації господарського потенціалу, що утримують разом із навколишніми територіями, за матеріалами КВЕД, понад 30% від промислових потужностей нашої держави (розділ 3.2).

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД та [4;239;242].

Рис. 3.1. Поле потенціалу міського розселення населення України

Серед них особливе місце належить Одесі. Вона має високий потенціал розселення населення та потужні системоформуючі розселенські властивості [187;189], однак, територія поширення її потенціалу обмежена через специфічні природні та історичні умови. Основними з них є наявність природних та антропогенних бар’єрів розвитку агломерованої зони - близькість до морської акваторії та державного кордону України, а також незначний історичний період розвитку міських поселень та низька інтенсивність процесів урбанізації в Причорномор’ї. Що ж стосується Донбаського та Придніпровського міських поліструктурних утворень, то при їх детальному дослідженні можна виділити дві поліцентричні агломерації в оточенні великих неагломерованих центрів концентрації населення і господарства на базі Запоріжжя, Кривого Рога, Луганська та ряду інших міст (розділ 3.4). Міста з оточення агломерації не мають власної розвиненої зони агломерування і перебувають в полі впливу системоформуючого утворення. Це підвереджується результатами моделювання розподілу зон впливу міст України, що проведене методом Вороного (рис. 3.2).

вісь Х

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД та [239;242].

Рис. 3.2. Модель розподілу міст України за зонами їх впливу методом Вороного

Цей метод дозволяє визначити зони впливу окремих поселень певної території на основі їх взаємного розміщення без урахування чисельності населення та інших показників розвитку кожного окремого населеного пункту (розділ 2.4). В нашому дослідженні, за методом Вороного, виділено ті регіони України, в яких значне скупчення міських поселень призводить до подрібнення та зменшення зони впливу кожного з них зокрема. Одночасно ці регіони виступають територіями найбільшого агломераційного потенціалу міського розселення з огляду на процеси концентрації міст, розвиток центрової системи зв’язків, а також, в окремих випадках, поширення зони урбанізації та зростання щільності міського розселення [233;291]. Такими регіонами, перш за все, виступають Донецька та Львівська області, а також західна частина Луганщини (без самого міста Луганська). В цих регіонах, на основі кумулятивного ефекту окремих міських поселень формуються агломеровані території, інтенсивність та характер розвитку яких залежать від параметрів, охарактеризованих нами вище.

Значне подрібнення зон впливу міських поселень притаманне навколишнім територіям Київського, Харківського, Одеського центрів, а також Дніпропетровсько-Дніпродзержинського поліцентричного утворення. Через наявність великих багатофункціональних міст у центрі означених систем, їх агломераційний ефект значно підвищується на основі процесів розширення ядер та формування приядерних зон агломерування.

Ефект скупчення зон впливу окремих міських населених пунктів простежується також на території Закарпатської, Чернівецької, Рівненської областей (рис. 3.2). Проте, вони носять явно не агломераційний характер через незначну зону поєднання впливу окремих пунктів, невисокий потенціал розселення, а також через низькі показники урбанізації і щільності міського населення взагалі (додаток Б). На подібні формування вплинули як історичні фактори (Рівненщина) так і специфічні природні умови (Закарпаття).

Таким чином, найбільш сприятлива для виникнення і розвитку агломераційних утворень система міського розселення населення сформувалась в Київський, Харківський, Донецькій, Дніпропетровський областях, а також, з певними обмеженнями, в Одеський та Львівський областях. Саме ці області будуть піддані детальному аналізу з метою виявлення і делімітації промислово-агломераційних утворень в наших подальших дослідженнях (розділ 3.4). Одеська та Львівська області, які багато в чому відстають від перелічених вище регіонів за показниками урбанізації та щільності міського розселення, потрапили до цієї групи завдяки унікальним властивостям скупченості міських поселень та доволі високому розселенському потенціалу обласних центрів. Їх агломераційний ефект наразі заснований не стільки на перевагах урбанізації та міської концентрації, скільки на потужних комунікаціях (про що буде згадано нижче). Луганський, Запорізький, Криворізький та ряд інших центрів, що розвиваються на територіях високої урбанізації та щільності міських поселень, як видно з моделей поля потенціалу та розподілу зон впливу міст України методом Вороного, не мають власної зони агломерування та залишаються з межами потужних агломераційних процесів територіально наближених до них агломераційних утворень.

Транспортні комунікації також виступають одним з провідних факторів формування та розвитку міст і агломерацій. Вони не лише слугують основою об’єднання окремих поселень в єдину цілісну складну взаємопов’язану систему, але також є однією з головних передумов розвитку процесів вузлової концентрації, агломерування і зростання на цій основі економічної ефективності промислового виробництва. В сучасних умовах, розвиток комунікацій починає відігравати ще більш важливе значення, оскільки стимулює зростання рівня інформаційної забезпеченості, науково- інноваційної спрямованості, ринково-комерційної активності, міжнародної орієнтованості різних видів людської діяльності [32].

Дослідження впливу транспортних комунікацій на розвиток промислових вузлів і агломерацій, а також на ефективність промислового виробництва проводились багатьма українськими і зарубіжними ученими. Зокрема, вплив транспорту на систему міського розселення Україні проаналізовано в роботах Ю. І. Пітюренка, транспортні комунікації як фактор формування локальних ТВК розглядали в своїх роботах С. І. Іщук, М. Д. Шаригін. Впливу комунікацій на характер процесів агломерування присвячено окремі розділи роботи,,Экономико-географический комплекс крупного города (на примере г. Киева)” за ред. М. Д. Пістуна, В. М. Пересекина, М. Я. Мижеги, а також праці ряду західних учених - М. Фуджити, Ж.-Ф. Тісса (Fujita M., Thisse J.-F.), Гордона Кларка, Меріен Фельдмана, Меріка Ґертлера (Clark G. L., Feldman M. P., Gertler M. S.). В різні роки роль комунікацій досліджувалась І. В. Нікольським, Б. Я. Олійником, К. Ф. Коценко, О. А. Ізюмським, С. А. Даніловим, М. І. Галицьким та ін.

В класичній економічній географії транспортним комунікаціям відводилась одна з провідних ролей у формуванні системи розселення та територіально-виробничих комплексів. Зокрема, щільність шляхів сполучення та їх пропускна спроможність визначали рівень просторової доступності певних ресурсів виробництва (природних, трудових та ін.), а їх конфігурація - особливості формування опорного каркасу системи населених пунктів, об’єднаних на основі складних взаємозв’язків [116;201 ;202]. Також відомо, що транспорт (переважно, вантажний) створює своєрідний виробничий ефект, оскільки продукція інших підприємств, віддалених від певної території, поступає до проміжних чи кінцевих споживачів фактично так само, як виготовлена на місці (зрозуміло, з певними транспортними затратами) [116]. І, нарешті, соціальний ефект транспортних комунікацій, в класичному економіко-географічному розумінні, полягає у консолідації суспільства, нівелюванні диспропорцій соціально-економічного розвитку, поширенні передового досвіду та інновацій, формуванні ефективних методів регіонального управління [298].

Із розвитком глобалізованого суспільства та інформаційних технологій, роль транспортних комунікацій починає переосмислюватись. Так, все більше учених роблять висновки про те, що розвинена мережа транспорту і зв’язку формує своєрідну властивість простору - комунікативність середовища [313;317]. Вона полягає у створенні специфічних економічно вигідних умов для розвитку різних видів людської діяльності, що виникають на основі зростання функціональної зв’язаності, контактності, консолідованості, модульності, емерджентності, конгломеративності, взаємній проникності та доповнюваності різних елементів соціальних систем [108]. У висококомунікативних точках простору виникають і формуються складні форми територіальної організації суспільства - вузли, агломерації, метрополітенські ареали, мегалополіси та ін. Вони характеризуються високим рівнем розвитку соціального середовища, глибокою перетвореністю ландшафту, підвищеними показниками ефективності різних видів людської діяльності та високим ступенем їх інноваційності, піонерності, прогресивності, репрезентативності, ринкової спрямованості, міжнародної орієнтованості, модульності (розділ 1.5) [313].

Для оцінки рівня комунікативності окремих міських поселень України нами було зібрано кількісні і якісні характеристики розвитку транспортних магістралей у розрізі всіх міст України (458). Було визначено кількість доцентрових залізничних магістралей різної пропускної здатності (вузькоколійні, одноколійні, двоколійні, триколійні), кількість залізничних станцій різного типу (пасажирські сортувальні дільничні, вантажні пасажирські вузлові та лінійні), автомагістралей (міжнародних, регіональних, територіальних, інших), водних портів (морських і річкових), аеропортів (міжнародних та загальнодержавних). До кожного варіанту комунікації, на основі попередніх досліджень інших авторів та власних розрахунків, було розроблено спеціальні коефіцієнти, які враховують значимість транспортної системи, характер та інтенсивність зв’язків, пропускну здатність шляхів сполучення і дають змогу звести розрізнені результати дослідження до єдиного показника. На основі зібраного аналітичного і статистичного матеріалу була розроблена та апробована формула визначення індексу комунікативності, що представлена і проаналізована у розділі 2.4 (формула 2.10).

В результаті дослідження нами було визначено індекс комунікативності всіх міських поселень України, який представлено на рис. 3.3. Як видно, рівень комунікативності прямо залежить від людності міста і зростає із збільшенням чисельності населення. Так, відповідно, найвищий індекс комунікативності отримала столиця України м. Київ (10,8 бала), а також ряд великих міст - ядер агломерування (Одеса - 8,3, Львів - 6,6, Харків - 6,9, Донецьк - 5, Дніпропетровськ - 5) і вузлів (Запоріжжя - 5,4, Маріуполь - 4, Луганськ - 4, Кривий Ріг - 3,3 та ін.). Цьому сприяли такі чинники: 1) всебічна розвиненість мережі різних видів транспортних комунікацій, 2) високі показники щільності магістралей, інтенсивності руху та пропускної здатності і 3) інтеграція ряду зазначених міст до європейських і євразійських транспортних коридорів (ЄМТК №3, ЄМТК №5, ЄМТК №9, Гданськ-Одеса, Дунайський водний, TRACECA). Завдяки високій комунікативності, середовище цих міст отримало поштовх до динамічного суспільного розвитку, активізації ринкових і підприємницьких сил, стрімкого перебігу соціальних процесів, формування прогресивних тенденцій в господарському комплексі, репрезентативності на міжнародному рівні.

Крім того, високий рівень комунікативності притаманний окремим обласним центрам України (Миколаїв, Житомир, Полтава, Івано-Франківськ) і потужним транспортним вузлам: залізничним (Дебальцеве, Сміла, Миронівка, Коростень, Фастів), авіаційним (Бориспіль), морським (Керч, Южне). Основним чинником в цьому випадку виступає зручне транспортно-

географічне положення. Низький рівень комунікативності спостерігається в малих і середніх містах України, які не володіють розвиненою мережею транспорту і зв’язку. Середовище таких міст, внаслідок віддаленості від потоку інформації та обмеженого доступу до основних ресурсів виробництва, менш схильне до активізації ринкових функцій, підприємницької, науково- інноваційної діяльності, розвитку передових високорентабельних галузей господарства.

Чисельність населення міст України, тис. чол.

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 3.3. Індекс комунікативності міст України, 2008 р.

Однак, в дослідженні нами було виділено певний клас малих і середніх міст, які самі по собі характеризуються невисокими показниками індексу комунікативності, однак, в силу сприятливого географічного положення, визначаються підвищеним рівнем економічної ефективності виробництва (розділ 1.4). Здебільшого це міста, які компактно розташовані в периферійній зоні великих ядер системи розселення. За рахунок розвитку процесів агломерування, зростання скупченості населення і концентрованості різних видів людської діяльності, на основі перетину і взаємного накладання шляхів комунікацій вони підпадають під дію сукупного комунікативного потенціалу території.

Для його виявлення ми скористались формулою гравітаційної моделі поля потенціалу (розділ 2.3). В дослідження були включені всі населені пункти нашої держави, які мають статус міста (458 одиниць). Результати моделювання наведені на рис. 3.4.

Розроблено автором.

Рис. 3.4. Поле потенціалу комунікативності міст України

В результаті моделювання було встановлено значне зростання сукупного потенціалу комунікативності міст України, що входять до складу (або тяжіють до) агломерованих територій Києва, Донецька, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Одеси (розділ 3.4). Навколо цих ядер агломерування, сформувалось потужне поле потенціалу комунікативності, що, як показали попередні дослідження, прямо впливає на зростання економічної ефективності господарювання, інноваційну трансформацію компонентної структури промислової діяльності, активізацію розвитку ринкових відносин, малого і середнього бізнесу, модульних виробництв.

Високий потенціал комунікативності навколо Києва і Харкова заснований, як видно з рис. 3.4, переважно, на унікальних перевагах середовища ядер агломерування. Ці міста, внаслідок виконання ними столичних функцій (частина з яких притаманна і Харкову, як центру інновацій, фінансово-кредитних та ринкових інституцій, інформаційних ресурсів, міжнародного бізнесу), а також через високий рівень розвитку соціального середовища, активізацію перебігу соціально-економічних процесів справляють вирішальний позитивний вплив на навколишні території. За рахунок цього, навколо Києва і Харкова виникає і розвивається цілий ряд високорентабельних інноваційних ринково орієнтованих виробництв, що активно використовують переваги як самого ефекту агломерування, так і високої комунікативності агломерованого середовища (розділ 4.6). Останнє забезпечує підприємствам широкий доступ до ресурсів науково-інноваційної, фінансової і комерційної інформації, значні можливості для організації невиробничих видів комерційної діяльності (кредитування, оренди, лізингу, франчайзингу, мерчандайзингу, аутсорсингу), формування репрезентативності підприємства, проведення рекламно-інформаційних компаній, розробок з брендінгу, маркетингових стратегій тощо. Комунікації сприяють також, традиційно, налагодженню стійких каналів постачання сировини і збуту готової продукції, підвищенню соціального благоустрою працівників тощо.

Високий рівень урбанізації і насиченість території агломераційними і вузловими формами розселення спричинили значне зростання потенціалу комунікативності середовища в Донецькій області і на південному заході Луганської області. Ці території, як і в наведених вище моделях поля потенціалу (рис. 3.1), отримали найвищі показники розвитку явища за рахунок унікальної скупченості поселень, накладання різних зон комунікативності одна на одну, налагодженню тісних транспортних зв’язків в контактно сформованому обмеженому просторі. Однак, на нашу думку, як буде показано нижче, комунікаційні переваги цього регіону використовуються неефективно через недостатній рівень розвитку соціального середовища, низький рівень кваліфікації трудових ресурсів, структурні диспропорції виробництва. Це накладає істотні обмеження на активізацію ринкової і підприємницької ініціативи, впровадження інноваційних технологій і способів виробництва, реалізацію конкурентних стратегій підприємств.

Багато в чому визначені вище тенденції характерні і для Дніпропетровської області, однак її сукупний комунікаційний потенціал залишається невисоким через високу замкненість ліній транспорту і зв’язку на обласному центрі і навколишніх містах та через недостатній розвиток комунікацій периферійних територій. Доволі високий потенціал комунікативності, який поширюється на значні території, характерний для Львівської області. В її межах розвивається значна кількість малих і середніх міст, що значно посилює сукупний ефект розвитку комунікацій. Крім того, вагоме значення відіграє близькість до державного кордону з ЄС, розвиток міжнародних транспортних коридорів (два з яких проходять через Львів), що відкриває значні перспективи до подальшого зростання комунікативності за рахунок підвищення інтенсивності розвитку транспортної мережі, зростання пропускної здатності магістралей тощо.

Аналогічні тенденції характерні і для Одеської області, провідною складовою комунікативності якої виступає приморське положення. Саме за рахунок розвитку портового комплексу, що орієнтований на внутрішні та міжнародні рейси, паромних переправ і потужного морського нафтового терміналу приморські міста Одещини характеризуються значним рівнем комунікативності середовища, що позитивно відображалось на економічній ефективності виробництва та ринковій і комерційній активності суспільства як в історичному минулому (в період дії вільної економічної зони Порто- Франко 1819-1859 рр.), так і в сучасних умовах. Хоча, внаслідок історично нетривалих процесів урбанізації і недостатнього рівня освоєності території, значної віддаленості від інших центрів комунікацій Одеська область в цілому визначається просторовою обмеженістю зони висококомунікативного середовища, однак агломеровані території мають в ній одні з найвищих показників комунікативності в Україні (друге місце після Київської агломерації).

Для дослідження характеру впливу рівня комунікативності окремих міст України на процеси урбанізації, агломерування та економічної ефективності виробництва нами було розраховано декілька показників параметричного коефіцієнту кореляції у розрізі окремих областей нашої держави та промислових агломерацій. Були використані показники чисельності міського населення території, продуктивності праці та рентабельності промислового виробництва, а також індекс агломерованості виробництва тих областей України, в межах яких розвиваються відповідні промислово-агломераційні утворення. Три останні показники були визначені нами у попередніх дослідженнях на основі матеріалів КВЕД (розділи 3.3,3.4).

В результаті, було встановлено високий рівень взаємозалежності показників рівня комунікативності середовища та чисельності міського населення і урбанізації (r = 0,5-0,9). Це підтверджує висловлені вище міркування про пряму залежність індексу комунікативності від рівня розвитку соціального середовища та людності поселень. Показники економічної ефективності виробництва (продуктивність праці, рентабельність) отримали в цілому середні та низькі коефіцієнти кореляції з рівнем комунікативності окремих міст України (r = 0,1-0,3). Однак, підвищений рівень взаємозалежності спостерігається саме в тих областях нашої держави, де розвиваються промислові агломерації, або в тих, які мають загальний високий рівень соціально-економічного розвитку території [216]. Серед них Київська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Львівська області тощо. Високі показники кореляції рівня комунікативності та ефективності виробничої функції склались також на прикордонних територіях, в межах Волинської, Закарпатської, Чернівецької, Рівненської, Чернігівської, Миколаївської і Херсонської областей. Цьому сприяло унікальне ЕГП зазначених територій.

Ті області України, в межах яких сформувались промислові агломерації, отримали доволі високий рівень залежності комунікативності середовища від рівня агломерованості промислового виробництва (табл. 3.1). Найвищий коефіцієнт кореляції між цими двома явищами спостерігається в Київській області, агломераційний потенціал якої формується, як зазначалось, здебільшого саме на основі поширення столичних комунікацій, зв’язку, інформації. Вони багато в чому зумовлюють розвиток середовища, яке надає підприємствам цілий ряд конкурентних переваг, порівняно із неагломерованим способом розміщення.

Харківська, Дніпропетровська і Львівська області отримали приблизно однакові показники кореляції комунікативності і агломеративності (r = 0,37­0,37). Вони характеризуються значним динамізмом розвитку суспільних процесів, однак їх сукупний комунікативний потенціал менш розвинений, ніж столичний. Агломерації цих областей розвиваються переважно на основі переваг високо-перетвореного соціального середовища великих міст, які створюють сприятливі конкурентні умови для розвитку виробництва в своїй зоні тяжіння. Не менш важливими факторами їх розвитку є наявність багатих природних ресурсів (Дніпропетровсько-Дніпродзержинська агломерація) і кваліфікованих ресурсів праці (Харківська, Львівська агломерації). Однак, транспортні комунікації не відіграють вирішального значення у формуванні агломераційного потенціалу цих територій.

Табл. 3.1. Рівень взаємозалежності індексів комунікативності областей України та показників агломерованості і ефективності виробництва

Розраховано автором

Донецька область, незважаючи на високий потенціал комунікативності (рис. 3.4), також отримала доволі низький коефіцієнт кореляції цього показника з рівнем агломеративності. Як зазначалось, унікальні переваги транспортної мережі області не використовуються ефективно в процесах розвитку агломераційних форм виробництва. Розвиток транспортної мережі не переходить до більш високої синергетичної стадії формування своєрідного інформаційно-комунікаційного простору, підкріпленого тісними ринково- орієнтованими та комерційно-спрямованими зв’язками окремих виробництв, не створює значних конкурентних переваг для концентрації інноваційних модульних високорентабельних видів діяльності.

Найменший показник кореляції комунікативності та агломеративності має Одеська область. Головною причиною цьому є недостатньо розвинені процеси урбанізації та агломерування, формування соціального середовища ядра та загального освоєння території одеського Причорномор’я, які в історичному періоді розпочалися порівняно нещодавно. Також, важливе значення відіграє поступовий занепад портового комплексу агломерації, яка, із зменшенням інтенсивності функціонування морського транспорту, суттєво знизила показники комунікативності. У зв’язку з суттєвим скороченням обсягів міжнародних перевезень, їх низькою рентабельністю та комерційною орієнтованістю, ефективність виробництва все меншою мірою залежить від розвитку комунікацій Одеської агломерації (табл. 3.1).

В цілому, розвиток комунікацій та зв’язку корелює з показниками економічної ефективності виробництва лише в середовищі високорозвинених промислових агломерацій України (Київської, Харківської,

Дніпропетровсько-Дніпродзержинської). При чому, тіснота зв’язку прямо залежить від рівня соціально-економічного розвитку конкретних промислово-агломераційних утворень. Це має глибоке пізнавальне значення, оскільки свідчить про необхідність існування висококонцентрованого соціально-перетвореного урбаністичного простору для забезпечення повноти використання переваг комунікацій та адаптації їх ефекту до потреб населення і суб’єктів господарювання. Лише в таких умовах, наявність розвиненої мережі шляхів сполучення сприяє формуванню додаткового економічного ефекту розвитку виробництва, підвищенню інтенсивності ринкових трансформацій і активізації підприємницької ініціативи, зростанню переваг розміщення високорентабельних галузей господарства.

Отже, визначення індексу комунікативності в цілому підтвердило велике значення фактору розвитку транспортних комунікацій для формування агломераційних утворень в Київській, Харківській, Одеській, Львівській, Донецькій та Дніпропетровській областях. Ці території є основною ареною агломераційних процесів в Україні, що потребують детального аналізу особливостей функціонування та делімітації який буде проведено в наступних розділах нашого дослідження.

3.2.