Показники оцінки економічної ефективності функціонування промислових агломерацій.
Питання визначення економічного ефекту від агломерування промислового виробництва цікавили в різні часи багатьох учених. Зокрема, заслуговують особливої уваги праці ряду зарубіжних дослідників: У.
Ізарда (Izard, W.), А. Маршалла, (Marshall, A.), М. Фуджіти та Ж.-Ф. Тісса (Fujita, M., Thisse J.-F.). Серед вітчизняних учених, питання ефективності суспільного виробництва в межах локальних територіально-виробничих комплексів (якими є промислові вузли та агломерації) піднімались в роботах географів та економістів: Е. Б. Алаєва, А. Т. Хрущова, М. Д. Шаригіна, В. С. Григор’єва, С. І. Іщука, В. О. Воротилова тощо.Переважно, вітчизняні та зарубіжні учені сходились на думці, що ефективність промислового виробництва зводиться до мінімізації затрат капіталу, живої і уречевленої праці при максимізації прибутків, отже може бути розкрита за допомогою класичної системи економічних показників: продуктивності праці, рентабельності, фондоозброєності, фондовіддачі тощо. Так, Е. Б. Алаєв зазначав, що,,ефективність виробництва є результатом конкретного виробничого процесу у порівнянні із затратами на досягнення вказаного результату, тобто в ній співвідносяться між собою ефекти і затрати виробництва” [5]. Під ефектами учений розумів: 1) загальний результат виробничого процесу (валовий продукт), 2) ту його частину, яка визначає заново створену вартість (чистий прибуток). Затратами є усі об’єктивно необхідні видатки уречевленої чи живої праці.
Радянська школа економічної і соціальної географії, з огляду на особливості господарської моделі соціалізму (її замкненості на адміністративно-структурних, неринкових методах отримання прибутку), визначала ефективність промислового виробництва вузлів та агломерацій лише на основі показників приведених затрат. Так, в роботах Е. Б. Алаєва, А. Т. Хрущова, М. Д. Шаригіна, М. М. Паламарчука, В. О. Воротилова, С. І. Іщука та ін.
додатковий економічний ефект агломерованого та вузлового розміщення виробництва обґрунтовувався через вигідність компактного розташування підприємств та широкий розвиток взаємозв'язків між ними, що призводило до суттєвої економії затрат на інженерне та інфраструктурне облаштування, утилізацію і переробку промислових відходів, налагодження замкнених енерговиробничих циклів, усунення нераціональних транспортних зв’язків тощо. З цією метою використовувалась формула, запропонована Е.Б. Алаєвим і доповнена А.Т. Хрущовим:
де Ек — ефективність компактного розміщення підприємств; Кк — коефіцієнт ефективності при компактному розміщенні в розрахунку на одне підприємство, який за проектними даними складає 2,5%; Пк — число компактно розміщених підприємств; ∏i - число ізольовано розміщених підприємств; Ki — коефіцієнт ефективності при ізольованому розміщенні підприємств; Зпк — приведені затрати при компактному розміщенні підприємств; Зпі — приведені затрати при ізольованому розміщенні підприємств.
За даною формулою економічна ефективність визначається як різниця двох величин, що характеризують приведені затрати на виробництво продукції в умовах сумісного і ізольованого розміщення підприємств.
Компактне розміщення підприємств у промислових вузлах та агломераціях, на думку попередньо згаданих авторів, формує додатковий економічний ефект завдяки блокуванню підприємств, комбінуванню і кооперуванню виробництва, створенню єдиної будівельної бази, системи енерго- і водопостачання, транспортного і складського господарства, допоміжних цехів і виробництв, централізації науково-дослідної і проектно- конструкторської бази, поєднання виробництв, що раціонально використовують трудові ресурси, а також завдяки комплексному нормативно-плановому підходу до вирішення питань комунально-побутового і інших видів обслуговування промислово-виробничого персоналу [185].
В. О. Воротилов запропонував свою формулу оцінки загальної економічної ефективності виробництва [207]:
де Cni - річні планові експлуатаційні витрати і-го підприємства промислового вузла (агломерації), Ck - річні експлуатаційній витрати всіх підприємств промислового вузла (агломерації), Kk - капітальні вкладення на будівництво промислового вузла (агломерації), n - кількість промислових підприємств.
Зазначені вище моделі економічної ефективності промислових вузлів та агломерацій мала істотні недоліки, обумовлені як самою системою господарювання при соціалізмі так і обмеженостями математичного апарату. По-перше, агломераційний ефект є занадто складним для того, щоб описати його вплив на ефективність виробництва однією формулою. Ефективність формується на основі багатоаспектного різнопланового впливу агломерованого середовища. Отже, дослідник має ставити за мету оцінку кінцевих результатів формування ефективності виробництва, залишивши аналіз механізму його формування в межах попередньо проаналізованих методів. По-друге, у формулах 2.13-2.14 не враховувались ринкові важелі формування прибутків підприємств, діяльність кредитно-фінансової, інвестиційної та комерційної сфери, розвиток підприємницьких ініціатив та конкуренції. Саме ці фактори є визначальними при оцінці прибутковості промислового виробництва в агломераційних утвореннях. Сама ж ефективність є наслідком поширення агломераційного ефекту території і має описуватись як певна економічна величина, результат впливу агломерації на функціонування підприємства [317].
Тому, на нашу думку, в суспільній географії та регіональній економіці доцільно використовувати саме оцінку кінцевої економічної ефективності промислового виробництва, із застосуванням класичних економічних показників, які базуються на дослідженні співвідношення доходів та витрат виробництва (витрат живої та уречевленої праці).
Цю думку також поділяє ряд учених-географів, зокрема О. Деменев, С. І. Іщук, В. І. Захарченко та ін. [71;98;116;196].Одним з таких показників є рентабельність промислового виробництва [136]. Вона визначається як процентне співвідношення чистого прибутку підприємства та суми його видатків. Якщо рентабельність підприємства перевищує 100%, воно працює з прибутком:
де R - рентабельність промислового виробництва, P - чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), S - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), яка визначається за формулою:
де MC - матеріальні затрати, LC - витрати на оплату праці, SC - відрахування на соціальні заходи, AC - амортизація, OC - операційні витрати, IC - інші звичайні витрати, UC - надзвичайні витрати, TC - податки на прибуток.
В свою чергу, чистий дохід (прибуток) від реалізації продукції можна описати такими фінансовими показниками:
де G - доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), OG - інші операційні доходи, IG - інші звичайні доходи, UG - незвичайні доходи, UT - непрямі податки та інші вирахування з доходу. Інколи, замість чистого прибутку використовують інші показники доходів виробництва, зокрема обсяги реалізованої продукції, валову додану вартість тощо. Однак, перший з них не повною мірою відтворює особливості формування прибутків підприємства, а другий не розраховується державною статистикою на рівні локальних адміністративних районів та міст у розрізі окремих видів економічної діяльності.
Статті доходів та витрат, які представлені в формулах 2.16-2.17 входять до стандартної звітності про фінансові результати промислових підприємства (форма 2, код за ДКУД 1801003 та форма 2-м, код за ДКУД 1801007 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24 лютого 2001 р. №101).
Із економічною ефективністю виробництва тісно пов’язаний показник продуктивності праці, в основі якого лежить співвідношення обсягів виробленої (реалізованої) продукції та затрат робочої сили. Вимірюється продуктивність праці кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю часу:
де LP - продуктивність праці, V - обсяги реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), L - чисельність промислово-виробничого персоналу. Для розрахунків цього показника використовуються матеріали КВЕД, що включають в себе загальну звітність підприємств. При чому, чисельність промислово-виробничого персоналу розраховується лише за кількістю штатних працівників, оскільки в офіційній статистиці відтворено лише цей показник. Показник продуктивності праці свідчить про ефективність використання робочої сили на підприємстві, зниження працеємності та розвиток уніфікації, автоматизації, роботизації, інформатизації тощо [223].
Важливе значення для визначення економічної ефективності виробництва мають показники фондоозброєності та фондовіддачі. Фондоозброєність, або озброєність основними засобами являє собою обсяг основних засобів підприємства у вартісному вираженні, що припадає на одного робітника (промислово-виробничого персоналу). Розраховується діленням середньорічної балансової вартості діючих основних засобів на середньорічну кількість працівників:
де Fa - фондоозброєність праці, F - середньорічна балансова вартість діючих основних засобів, L - середньорічна кількість працівників (промислово- виробничого персоналу). Показник використовується для економічного аналізу забезпеченості виробництва основними засобами як основи зростання продуктивності парці, виявлення резервів, розроблення заходів щодо підвищення ефективності виробництва тощо.
Фондовіддача, або віддача основних засобів виражає виробничі відносини щодо економічної ефективності використання засобів виробництва. Якісний аспект цих відносин відображає критерій економічної ефективності - отримання максимального ефекту за наявних або менших ресурсів. Кількісне вираження фондовіддачі зводиться до співвідношення обсягів реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) до обсягу використаних для їх отримання виробничих засобів:
де Fr - фондовіддача виробництва, V - обсяги реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) за певний проміжок часу, F - вартість основних засобів виробництва, використаних для отримання продукції за певний проміжок часу.
Застосування наведених вище показників для оцінки економічної ефективності промислового виробництва, на думку багатьох учених [102;181;266], найбільш комплексно висвітлює механізми формування прибутку та повноцінно враховує всі аспекти виробничої діяльності. Їх використання при проведенні суспільно-географічних досліджень промислових агломерацій є науково-обґрунтованим та методично доцільним.