Регіональний аналіз розвитку промислового комплексу міст України
В умовах трансформації економічних відносин в українському суспільстві та переходу на ринкові засади господарювання галузева і територіальна структура промислового виробництва зазнала істотних змін.
Так, за даними Державного комітету статистики України, валова додана вартість промисловості в загальному обсязі ВДВ скоротилась з 36% у 1990му до 29,3% у 2006-му р. Частка обсягів виробництва продукції у добувній промисловості за період з 2002 по 2006 рр. скоротилась з 10,4% до 8,2%, частка виробництва обробної промисловості залишилась майже незмінною, а виробництво енергії, газу й води зросло з 13,2% до - 18,3%.Проте, найбільш глибокі і серйозні зміни торкнулись територіальної структури промисловості України. Трансформація окремих галузей господарства, закриття і перепрофілювання нерентабельних підприємств, часткове перенесення виробництва до територій пріоритетного розвитку та вільних економічних зон спричинили подальше істотне зниження обсягів виробництва і реалізації продукції у промислово депресивних Подільському, Північно-Східному і частково Центральному суспільно-географічних районах, а також на деяких територіях Полісся, Прикарпаття і Причорномор’я [98]. Натомість, зростання обсягів виробництва та підвищення показників ефективності його функціонування спостерігається в тих регіонах нашої держави, що в ринкових умовах отримали цілий ряд
додаткових конкурентних переваг розвитку промисловості за рахунок сприятливих природно-сировинних (Донецька, Дніпропетровська, Луганська області), транспортно-комунікаційних (Волинська, Закарпатська,
Миколаївська області) та соціально-економічних чинників. В останньому випадку мова йде про ті області України, в межах яких склались вигідні мови для розвитку потужних промислових агломерацій (Київська, Харківська, Одеська, Львівська) та великих промислових вузлів (Полтавська, Запорізька області тощо) [118].
Територіально-виробничі комплекси окремих міських поселень наведених вище областей (до яких слід додати Донеччину і Дніпропетровщину), в силу дії агломераційного (меншою мірою, вузлового) ефекту території також зазнали істотних змін. За даними КВЕД (додаток В), у 2006 році лише 20 міст України отримали високі показники обсягів виробництва і реалізації промислової продукції, при чому переважна більшість цих міст розвивається у виділених вище областях Україні. В 2000 році таких міст було понад 30 і деякі з них були розташовані за межами зазначених територій.
Найвищі показники обсягів реалізованої промислової продукції серед міст України має Київ (переважно, за рахунок розміщення в ньому головних офісів та управлінських філіалів компаній з виробництва і розподілення електроенергії, газу та води), а також деякі міста Донбасу та Придніпров’я (Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Кременчук, Лисичанськ та інші). В структурі виробництва цих міст значну частку посідає добувна промисловість (особливо в Кривому Розі, Донецьку та Макіївці), а також виробництво енергії, газу та води (Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя). Проте, останнім часом, у зв’язку із окресленими на початку трансформаційними процесами, в їх галузевій структурі поступово зростає частка обробної промисловості, особливо в Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі та Дніпропетровську. Ці міста Донбасу та Придніпров’я в умовах реструктуризації господарського комплексу отримали нові якісні тенденції до розширення багатогалузевої спеціалізації. Традиційні за радянських часів галузі добувної промисловості поступово скорочують свої обсяги виробництва відкриваючи широкі можливості для розвитку полікомпонентності галузевої структури та урізноманітнення людської діяльності, які призводять до формування потужного агломераційного ефекту території [35;66].
В умовах реструктуризації господарського комплексу, значна кількість промислових вузлів і центрів почала втрачати своє значення, скорочуючи обсяги виробництва та зменшуючи свою частку у загальнодержавних показниках.
Так група населених пунктів індустріального сходу України, що в минулому характеризувалась підвищеними показниками розвитку промислового комплексу, на сьогоднішній момент отримала менше 0,5% кожне від загального обсягу виробництва міст нашої держави. До неї належать: Нікополь, Краматорськ, Харцизьк, Сєверодонецьк, Кіровоград, Артемівськ, Орджонікідзе, Свердловськ та ін. Причиною цьому є скорочення частки сировинних галузей, які, перебуваючи в державній власності, через застарілість обладнання та специфічні умови праці поступово втрачають свою економічну ефективність. Ще однією причиною виступають низькі темпи розвитку передових ринково-орієнтованих видів промислової діяльності, що не мають в цих містах належного інфраструктурного і соціально-комерційного забезпечення.Втрачають свої виробничі потужності й інші промислові міста - обласні центри. Так, Одеса, Львів, Луганськ та ін. отримали від 1% до 1,8% від загальних обсягів виробництва міст України. Глибока системна криза промислових підприємств радянських часів ще не повністю перейшла в цих містах у стадію нарощення виробничого потенціалу на ринкових засадах господарювання. В них зберігається виробництво низькотехнологічної продукції, промисловий комплекс цих міст не повністю переорієнтувався на інноваційні модульні технології. Отже, ефект від агломерованості людської діяльності, розвитку висококомунікативного та розвиненого соціального середовища Одеси та Львова не використовується належним чином.
В Україні формуються три значні полюси індустріального росту, що виникли на основі потужних агломераційних утворень: Столичний з ядром у м. Києві, Придніпровський з ядром у Дніпропетровську та Дніпродзержинську і Донецький з ядром у Донецьку та Макіївці. Зберігають свої високі позиції Харків, Запоріжжя, Маріуполь, Кривий Ріг тощо. Істотно знизили свої показники, проте залишаються в лідерах Львів, Одеса, Луганськ, Черкаси та деякі міста Донбасу. Це яскраво видно з розподілу поля потенціалу промислового виробництва міст України, складеного на основі гравітаційної моделі [168;216].
В дослідження були включені всі населені пункти нашої держави, які мають статус міста (458 одиниць), було використано показник вартості реалізованої промислової продукції в кожному окремому населеному пункті (рис. 3.5.).
Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.
Рис. 3.5. Поле потенціалу промислового виробництва міст України, 2006 р.
Київський, Донецький та Придніпровський полюси росту активно впливають на навколишні території, стимулюючи їх виробничу діяльність та формуючи підвищені показники ефективності виробництва (розділи 3.3 та
3.4). В поле їх потенціалу потрапили такі великі промислові вузли як Білоцерківський, Горлівсько-Єнакіївський, Авдіївський, Кременчуцький, Криворізький, Запорізький тощо, що мають високі показники промислового розвитку і переважно входять в двадцятку найбільших індустріальних міст України за обсягами реалізованої продукції (додаток В). В найближчому оточенні цих міст розвиваються невеликі міста, промислові підприємства яких визначаються високою ефективністю розвитку виробництва, незважаючи на відносно незначні абсолютні показники їх функціонування (розділ 3.3).
На території України, згідно із розробленою моделлю, формуються також й інші полюси росту індустріального потенціалу навколо Харкова та Львова. Вони не настільки розвинені, як попередні, однак мають необхідні передумови для подальшої активізації ринково спрямованої виробничої діяльності (розділ 3.1). Їх зона впливу не отримала значного територіального поширення внаслідок недостатності розвитку індустріальної функції приміської зони навколо Харкова (через масове закриття нерентабельних підприємств машинобудівного комплексу радянських часів), а також через відносно невеликі показники промислового виробництва у Львові та в найближчих поселеннях.
В загальній моделі поля промислового потенціалу міст України (рис.
3.5) не проявився повною мірою полюс індустріального росту міста Одеси. Причин цього може бути декілька:
По-перше, Одеська область характеризується значною
розосередженістю міських населених пунктів та промислових вузлів і центрів. Цей регіон почав інтенсивно освоюватись лише в ХІХ ст. і не має такої розвиненої зони урбанізації, як Донеччина, Львівщина, Київщина. Тому промисловий потенціал обласного центру, для якого потрібна значна скупченість поселень, послаблений і зникає на фоні інших регіонів України.
По-друге, на території Одеської області проявились недоліки власне методу поля потенціалу. Одеса і навколишні землі знаходяться у значній віддаленості від інших осередків промислового розвитку України. Їх взаємозв’язок з іншими містами та центрами ослаблюється через прикордонне положення, обмеженість з одного боку узбережжям Чорного моря (фактор близькості якого не було враховано у моделі потенціалу), а з іншого - державним кордоном України. Це накладає істотні обмеження на застосування моделі поля потенціалу в Одеському регіоні. Існує додатковий аргумент, що підкреслює недосконалість математичного апарату моделі поля потенціалу. При розрахунках інших показників в цій моделі (потенціалу поля розселення населення, зайнятого населення тощо), а також при усередненні значень обсягів промислового виробництва для подальших розрахунків, потенціал Одеси так і не проявився повною мірою. Це свідчить про необхідність пошуку нових математичних рішень, розробки більш досконалої моделі, яка б врахувала викладені вище фактори.
По-третє, при розрахунках промислового потенціалу Одеси та інших міст області не були враховані показники діяльності портового-промислового господарства, які складають значну частку виробничого комплексу. З огляду на це, а також на попередні дослідження [34], не можна повністю заперечувати відсутність високого потенціалу промислового розвитку м. Одеса та навколишніх територій, як це робить ряд авторів [216].
Нарешті, слід сказати, що в моделі поля промислового потенціалу міст України простежується формування окремих вузлів і центрів, які мають відносно незначні обсяги виробництва і реалізації промислової продукції, проте визначаються їх підвищеним потенціалом. Це Луцьк, Черкаси, Вінниця, Кременчук, Полтава та ін. Їх подальша підтримка і розвиток допоможе сформувати нові зони тяжіння в промислово депресивних районах та сприятиме збалансованому регіональному розвитку промислового комплексу України.
Для дослідження галузевих особливостей формування поля промислового потенціалу міст України коротко розглянемо аналогічні моделі добувних та обробних галузей індустрії (рис. 3.6. та 3.7). Для поля потенціалу обробної промисловості характерне переважання трьох традиційних центрів індустрії - Столичного, Придніпровського та Донецького, зона впливу яких залишилась майже без змін (із відповідним зменшенням внутрішніх потужностей). Чітко проявляється на фоні загальної моделі Харківський полюс росту, відчувається його тісний зв’язок (як і в загальній моделі) із промисловим Придніпров’ям. Значно зменшився промисловий потенціал Львівського та Одеського полюсів, що пов’язано із викладеними вище тенденціями. Як окремі промислові вузли і центри розвиваються Дрогобич, Борислав, Стебник, Івано-Франківськ тощо. Інші місцеві промислові вузли (Луцьк, Черкаси) знаходяться в зоні ослабленого впливу потенціалу Києва, яка значно розширила свою територію і розповсюджується майже на всі землі Поділля, Черкащини, Чернігівщини і Сумщини та Волині.
Поле потенціалу виробництва добувної промисловості (рис. 3.7) дещо змінило акценти регіонального розвитку виробництва України. Традиційними залишаються Київський та Донецький полюси росту. Проте, поле потенціалу першого істотно змістилось в східному напрямку на території Чернігівської, Полтавської, частково Сумської областей, наблизившись до сировинних зон видобутку енергоресурсів. Потенціал Донецька у добувній промисловості істотно знизився, скоротилась площа зони його впливу. Вона поширюється переважно лише в межах центральної частини області, залишаючи міста Луганщини та Приазов’я в полі ослабленої дії. Потенціал Придніпровського району змістився від Дніпропетровського полюсу росту в сторону Кіровограду, Кривого Рогу та Олександрії. Одеса, Львів, Харків в моделі потенціалу добувної промисловості зовсім не проявились.
Рис. 3.6. Поле потенціалу виробництва обробної промисловості міст України, 2006 р.
Рис. 3.6-3.7. розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.
Рис. 3.7. Поле потенціалу виробництва добувної промисловості міст України, 2006 р.
Наведені вище результати свідчать про те, що основні потужності ядер промислового потенціалу України розвиваються на базі полікомпонентної, багатогалузевої обробної промисловості. Видобуток палива та мінеральної сировини не є основною складовою формування зон високого промислового потенціалу і в сучасних трансформаційних умовах починає відігравати другорядне значення. Індустріальні регіони Донбасу та Придніпров’я, виникнувши на основі освоєння значних запасів природних ресурсів, поступово перепрофілюються (перш за все в центральній частині - ядрах промислового потенціалу), розширюють спеціалізацію виробництва на несировинних галузях промисловості, розвивають інноваційні, наукомісткі види діяльності.
Промислові потужності Львова, Одеси та Харкова майже повністю сформувались на основі галузей обробної промисловості, їх потенціал розвивається завдяки підвищеній рентабельності продукції, наявності кваліфікованих кадрів, значній (хоча дещо ослабленій) науковій базі. Київське ядро промислового потенціалу є найрозвинутішим в Україні і поєднує в собі добувні та обробні галузі промисловості, з переважанням останніх. Однак, в столиці сформувалась нераціональна структура господарства, значну частку в якій складають непрофільні галузі промисловості, що не відповідають столичним функціям, а також загальнодержавним і міжнародним потребам [108]. З метою уникнення наявних диспропорцій, непрофільні підприємства мають поступово переміщуватись в приміську зону столиці.
Отже, аналіз територіальної структури промислового виробництва міст України підтвердив формування потужних агломераційних утворень навколо Києва, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, частково Львова і Одеси. Їх детальний аналіз, делімітація та оцінка економічної ефективності будуть здійснені нами в наступних розділах.
3.3.