Оцінка економічної ефективності функціонування промислового комплексу міст України

Трансформація економічних відносин в суспільстві, розвиток ринково- орієнтованих видів економічної діяльності призвели до істотних змін в ефективності промислового виробництва як в межах окремих галузей, так і в межах локальних промислово-територіальних комплексів.

Ці явища знайшли своє відображення у територіальному розподілі показників рентабельності, фондоозброєності, фондовіддачі та продуктивності праці окремих міст України. Для їх розрахунків було проаналізовано статистичні дані КВЕД (обсяги реалізованої продукції промислових підприємств, чисельність штатних працівників, первісна вартість основних засобів, чистий дохід (прибуток) від реалізованої продукції, собівартість реалізованої продукції та ін.) всіх міських населених пунктів нашої держави (458) станом на 2006 рік [113].

Якщо поглянути на співвідношення абсолютних показників використання ресурсів праці та основних засобів у промисловому комплексі міст України, відразу помітне істотне переважання традиційних вузлів і центрів: Києва, Запоріжжя, Кривого Рогу, Львова, Донецька, Маріуполя, Харкова та ін. (рис. 3.8.). Для них характерна висока диверсифікація та концентрація галузей промислового комплексу (Київ, Харків, Львів, Запоріжжя, Одеса), а також вузька спеціалізація на виробництві продукції вугільної та металургійної галузей (Кривий Ріг, Маріуполь, Горлівка), що інтенсивно розвивалась ще за радянських часів. Проте, поряд із високими абсолютними показниками розвитку, в наведених вище містах спостерігається істотне зниження ефективності виробництва, скорочення показників рентабельності і продуктивності праці. Об’єктивною причиною цього є те, що розвиток ринкових сил, підприємництва і конкуренції у промисловому комплексі великих вузлів і центрів істотно уповільнюється через наведені нижче чинники, а фонди і трудові ресурси використовуються неефективно.

Середні позиції за абсолютними показниками обсягів основних засобів та чисельності промислово-виробничого персоналу посідають інші обласні центри України, а також ряд промислових міст Донбасу і Придніпров’я. Частина з них, яка розпочала впроваджувати ринкові методи господарювання, характеризується високою ефективністю використання економічних ресурсів. Натомість, вузькогалузеві промислові пункти, переважно гірничопромислового профілю, переживають спадні економічні процеси, пов’язані із масовим закриттям нерентабельних промислових підприємств, вивільненням робочої сили, масштабним структурним безробіттям тощо. Більшість з них зберігає порівняно високі абсолютні показники розвитку промислового виробництва лише завдяки монополістичному використанню природних і трудових ресурсів.

Значна кількість міст України характеризується вкрай низькими абсолютними показниками чисельності зайнятих та вартості основних засобів. Переважно, це малі і середні міста, в яких розміщуються галузі промисловості місцевого значення.

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 3.8. Співвідношення ресурсів праці і засобів виробництва у промисловому комплексі міст України, 2006 р.

Це яскраво підвереджується при аналізі показників фондоозброєності, фондовіддачі та продуктивності праці промислових підприємств міст України. Так, найбільшу ефективність використання основних засобів, за усередненими показниками, мають саме малі міста нашої держави, чисельністю 10-50 тис. чол. (рис. 3.9). Слід зазначити, що для більшості з них все ще характерні окреслені вище кризові процеси розвитку господарства, однак в ряді населених пунктів вже засновано новітні, комерційно спрямовані промислові підприємства, що забезпечені сучасним обладнанням, мають значні обсяги виробництва і реалізації продукції та високу рентабельність. Як приклад, можна навести мм. Тернівка і Підгородне (ЗАТ Ерлан, Дніпроприлад, Торгсервіс Дніпро) Дніпропетровської області, Сіверськ і Щастя Луганської області, Немирів (лікеро-горілчаний завод „NEMIROFF”) Вінницької області, Моспине (ЗАТ Полімер, ЗАТ Машинобудівник) і Артемівськ (Електротехнічний завод, ТОВ Новотех) Донецької області, Бібрка (СП Контракт, ПП Стиль-Плюс) і Городок (ТОВ Віра, швейна фабрика, ТОВ Поліпак, СП Писанка) Львівської області та ін.

Частина з них розвивається як самостійні промислові центри (Немирів, Тернівка), але переважна більшість сконцентрована навколо великих міст та входить до складу промислових агломерацій (Бібрка, Городок, Комарно, Дубляни, Моспине, Підгородне, Чугуїв, Люботин та ін.) (розділ 3.4).

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 3.9. Фондовіддача промислових підприємств міст України, 2006 р.

Високі показники фондовіддачі в малих містах пов’язані із широким залученням іноземних інвестицій та впровадженням новітніх технологій і методик сучасного менеджменту в окремих промислових центрах, а також із використанням переваг близькості до великого міста, як осередку комерційної, фінансово-кредитної і банківської активності, ринкових перетворень, розвитку міжнародних відносин та прикладної науки в агломерованих поселеннях. Малі і середні міста отримують значні переваги порівняно із великими центрами через низьку земельну ренту, наявність вільної робочої сили, відносно низькі затрати на організацію виробничого процесу і соціальне влаштування працівників [60;195;227]. Не останню роль відіграють також суб’єктивні фактори, до яких слід віднести низький прояв в малих містах різноманітних бюрократичних перепон на шляху розвитку комерційного сектору промисловості, меншу корумпованість чиновництва та монополізацію ринків. Негативними факторами промислового розвитку малих міст є низький рівень інфраструктурного обслуговування, застарілість інженерного облаштування території, недостатнє забезпечення швидкими та надійними шляхами сполучення та сучасними комунікаціями (Інтернет, мобільний зв’язок, бездротові мережі тощо).

На другому місці за усередненими показниками фондовіддачі знаходяться найбільші міста України (рис. 3.9). Вони приваблюють до себе підприємницький капітал завдяки формуванню середовища підвищеної контактності, комунікативності, спрощеному розвитку прогресовизначальних та міжнародно-орієнтованих видів діяльності. Однак, ефективність ринкових перетворень у промисловому секторі цих міст гальмується через монопольну земельну ренту, гострий дефіцит резервних територій розвитку, високу конкурентність середовища, підвищені ціни на користування об’єктами інфраструктури та ін. [66]. Значний вплив на функціонування промислових підприємств комерційного типу у найбільших містах відіграють і суб’єктивні фактори, окреслені вище. Саме тому, на основному графіку фондовіддачі вони отримали доволі низькі позиції (рис. 3.9). За цим показником Київ займає 179 місце серед інших міст нашої держави, Донецьк - 76, Дніпропетровськ - 81, Харків - 185, Одеса - 234, Львів - 342. Переважна більшість основних засобів промислових підприємств найбільших міст належить крупним підприємствам державної та колективної власності, які в ринкових умовах простоюють, закриваються або істотно знижують випуск продукції через свою нерентабельність. Навіть незважаючи на зміни у формі власності, на деяких з цих підприємств панують застарілі методи управління, спостерігається відтік кваліфікованих кадрів, використовується застаріле обладнання, робиться ставка на дешеву робочу силу, а не на технологічні інновації. Також, великі міста визначаються невисокою привабливістю залучення приватних іноземних інвестицій у промислове виробництво. Їх підприємства, в силу низької модульності та гнучкості в ринкових умовах, можуть зацікавити лише представників крупного монополістичного капталу та капіталу ТНК. Аналогічні проблеми властиві деяким великим та середнім містам України (100-1000 тис. чол.), ряду обласних центрів та моногалузевим промисловим містам Донбасу і Придніпров’я. Їх фондовіддача, як видно з рис. 3.9, залишається доволі низькою.

Командно-адміністративний характер соціалістичної економіки також істотно уповільнив розвиток промисловості ряду малих і середніх міст [158]. Це яскраво видно з рис. 3.9, де переважна більшість малих міст України (до 50 тис. чол.) характеризується вкрай низьким рівнем фондовіддачі. Не маючи власної бази розвитку - відповідних технологій, інфраструктури, сервісу, житлового забезпечення працюючих - вони передали частину своїх промислових функцій центру, який був забезпечений необхідною робочою силою, мав високий рівень облаштування території та кращі умови життя людей [195]. Така концентрація не регулювалась законами земельної ренти і не враховувала вартість життя та інфраструктурного облаштування у великому місті [66]. Внаслідок цього, в великих промислових містах виникали нераціональні маятникові міграції, зростав екологічний дисбаланс, розвивались непрогресивні галузі господарства, не властиві великим мегаполісам. Ці явища частково зберігаються і дотепер. Наприклад, за даними КВЕД, лише промислові підприємства Києва залучають біля 200 тисяч штатних працівників з приміської зони, що істотно знижує ефективність використання основних засобів в столиці та негативно впливає на продуктивність праці.

На ефективність використання основних засобів промислового виробництва впливають також показники фондоозброєності промислових підприємств. Проведені нами дослідження у розрізі окремих міст України дали змогу встановити, що середній рівень фондоозброєності поступово підвищується із зростанням чисельності населення міста та розвитком його виробничих потужностей (рис. 3.10). Однак, в містах-мільйонерах України середня фондоозброєність різко знижується. Це ще раз додатково підкреслює низьку ефективність функціонування промислових підприємств даної групи поселень через розвиток всього комплексу проблем, окреслених вище.

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 3.10. Фондоозброєність промислових підприємств міст України, 2006 р.

Істотні переваги за середнім рівнем фондоозброєності мають найбільші міста України (500-1000 тис. чол.), для яких характерна менша частка застарілих засобів виробництва у основних фондах промислових підприємств та більш активне впровадження ринкових засад розвитку через відсутність об’єктивних і суб’єктивних перешкод, проаналізованих вище. Однак, ефективність фондовіддачі у них також доволі низька. Це можна пояснити недостатньою силою прояву агломераційного ефекту (Одеса, Львів), а, подекуди, і його відсутністю (Кривий Ріг, Запоріжжя). Так, ядра великих агломераційних утворень України (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) мають набагато вищі показники фондовіддачі, ніж найбільші міста нашої держави.

При аналізі загальної моделі фондоозброєності слід наголосити на тому, що високі значення цього показника характерні для деяких малих і середніх міст України, які знаходяться в межах периферійних територій ряду агломерацій України (Первомайський, Южне, Вишгород, Кам’янка-Бузька) (розділ 3.4), виготовляють конкурентну, експортно-орієнтовану продукцію паливно-енергетичного і металургійного комплексу (Ладижин, Кривий Ріг, Вахрушеве), або мають спеціальний територіальний статус та пільговий режим розвитку господарства (Славутич, Севастополь). Отже, агломеровані поселення України, в яких зосереджуються передові, ринково-орієнтовані промислові підприємства, є лідерами як за показниками ефективності використання основних фондів, так і за фондоозброєністю. Це має важливе пізнавальне значення, оскільки говорить про формування агломераційного ефекту навколо великих соціально-розвинених міст нашої держави [195].

Аналогічні тенденції були нами виявлені й при аналізі показників продуктивності праці промислових підприємств міст України (рис. 3.11). Слід відразу зауважити, що в дослідженні були використані показники чисельності лише штатних працівників, а не загальна кількість зайнятих, через брак необхідного статистичного забезпечення. Тому отримані результати мають певний рівень похибки, яка, щоправда, на думку експертів Державного управління статистики, не перевищує 10-15%.

Чисельність населення міст України, тис. чол. Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 3.11. Продуктивність праці у промисловому комплексі міст України, 2006 р.

В результаті розрахунків було з’ясовано, що за усередненими показниками максимальний рівень продуктивності праці притаманний найбільшим містам України та містам-мільйонерам. Вони мають високий рівень забезпеченості основними фондами та людськими ресурсами і виробляють понад 30% промислової продукції в Україні. Однак, при аналізі продуктивності праці в кожному окремому міському поселенні нашої держави, населені пункти зазначеної групи не отримали найвищих показників. Так, Київ за цим параметром знаходиться лише на 19 місці серед інших міст України, Запоріжжя і Донецьк - на 28-му і 29-му, Дніпропетровськ - на 37-му, Одеса - на 51-му. Причини таких явищ багато в чому збігаються із встановленими вище тенденціями. Спробуємо подати їх в узагальненому варіанті.

По-перше, великі міста України переживають процеси скорочення обсягів промислового виробництва і зменшення кількості зайнятих у цій сфері. Натомість спостерігається інтенсивний розвиток галузей соціального комплексу, в яких концентрується все більша кількість трудових ресурсів (особливо в сфері торгівлі, фінансів, комерційної діяльності) [266]. Такі тенденції є цілком закономірними, оскільки символізують поступовий перехід України до постіндустріального суспільства, формування нових засад господарювання, заснованих на інформаційних технологіях, комерційних послугах, науково-інноваційній діяльності [48]. Отже, цілком закономірно, що у великих містах поступово знижується ефективність функціонування промислового виробництва (скорочується фондовіддача, зменшується рівень продуктивності праці) та здійснюється перехід на розвиток ринково- обґрунтованих галузей сфери послуг.

По-друге, великі міста нашої держави мають відносно невисокий рівень ефективності функціонування промислових підприємств недержавної форми власності через вкрай високу земельну ренту, значні витрати на інфраструктурне облаштування території, численні бюрократичні перепони. Отже, ті галузі, які характеризуються високою продуктивністю праці та фондовіддачею внаслідок усебічного розвитку ринкових сил, підприємництва і конкуренції, переносять свою діяльність або до зони впливу великих міст (завод Кока-Кола в смт. В. Димерка, завод Рогань в смт. Рогань, паркетна фабрика ТОВ „Кроно-Україна” в м. Кам’янка-Бузька), або за межі агломераційних утворень (лікеро-горілчаний завод в м. Немирів, тютюнова фабрика в м. Прилуки, комбінат концерну „Наша ряба” та підприємство торгової марки „Легко!” в м. Миронівка). В нових умовах вони отримують цілий ряд додаткових переваг, що дають їм змогу забезпечити високий рівень прибутковості за рахунок використання унікальних ресурсів свого місцерозташування. Ці тенденції вже знайшли своє відображення у ряді публікацій зарубіжних авторів [322].

По-третє, занижені показники продуктивності праці можна пояснити тим, що великі міста притягують до себе значну кількість трудових ресурсів з приміської зони агломерованих поселень [98]. В результаті цього, їх вартість істотно знижується, ринок великих міст насичений пропозицією праці. Тому, використання відносно дешевої робочої сили є більш вигідним для деяких промислових підприємств, ніж підвищення продуктивності праці за рахунок капітальних витрат на зростання фондоозброєності та фондовіддачі. Промислові підприємства великих міст є переважно праценасиченими, затрати на інші фактори виробництва для них невигідні.

По-четверте, важливу роль відіграє фактор обмеженості ресурсів території. У великих містах розвиваються ті види діяльності, які мають високий рівень прибутковості, необхідний для покриття затрат на оренду землі та інфраструктурне облаштування [317]. Такими характеристиками у повній мірі володіють лише комерційно-спрямовані галузі сфери послуг, а також високо-інноваційні наукомісткі галузі промисловості, які не отримали значного розвитку в нашій державі з ряду об’єктивних та суб’єктивних обставин. Обмеженість території і висока ставка земельної ренти призводять до зменшення показників продуктивності праці та фондовіддачі у великих і найбільших містах, екстенсивного характеру розвитку промисловості, перенесення основного циклу виробництва у прилеглі агломеровані поселення.

По-п’яте, на продуктивність праці великих міст впливає галузева структура промисловості. Відомо, що в Україні найвищі показники продуктивності притаманні галузям електроенергетики, чорної та кольорової металургії [181]. Ці галузі господарства не отримали значного розвитку в більшості ядер агломераційних утворень України (окрім Донбасу і Придніпров’я).

По-шосте, не можна обходити стороною фактор непрозорості розподілу земельних ділянок, видачі дозволів на здійснення підприємницької діяльності та створення пільгових умов для певних категорій підприємств в найбільших містах України. Корумпованість влади призводить до скорочення обсягів іноземних інвестицій у промисловий комплекс, монополізації ринків збуту (що відбивається на рентабельності виробництва), а також до витіснення із середовища великих міст тих промислових підприємств, які мають високу підприємницьку ініціативу та розвиваються на основі чесної конкуренції.

Всі ці фактори, на нашу думку, слугують причиною істотного скорочення рівня фондовіддачі та продуктивності праці в межах великих міст і ядер промислових агломерацій. Така точка зору підтверджується тим, що найбільші значення наведених вище показників спостерігаються як раз у тих малих і середніх містах України, де розмістились ринково-орієнтовані, інноваційні промислові підприємства (переважно зі значною часткою іноземного капіталу), а також експортно-спрямовані, високорентабельні виробництва (металургії, нафтопереробки, харчової промисловості).

Не менш важливим показником, що оцінює економічну ефективність функціонування промислових підприємств є рентабельність виробництва. На думку К. Кривенка, вона характеризує вигідність виробництва за критеріями його прибутковості [136]. З метою визначення рентабельності промислових підприємств міст України було зібрано та проаналізовано показники чистого доходу (виручки) від реалізації промислової продукції та собівартості реалізованої продукції у розрізі усіх міських населених пунктів нашої держави (458). В результаті була встановлена пряма залежність між чисельністю населення і статусом міста та абсолютними фінансовими показниками діяльності його промислових підприємств. Однак, при аналізі зазначених показників по групам міст України у розрахунку на одне підприємство було встановлено, що усереднені значення прибутковості і собівартості різко знижуються в найбільших містах України (рис. 3.12). Через цілий ряд галузевих, територіальних та інфраструктурних диспропорцій, притаманних радянській індустріалізації, в них переважають застарілі низькорентабельні підприємства, що на даний момент характеризуються недостатнім рівнем комерціалізації виробництва та конкурентноздатності продукції, неефективним використанням трудових ресурсів, високою зношеністю основних фондів, недосконалістю системи управління [47].

Доволі високий рівень спеціалізації міст-мільйонерів на продукції машинобудування (35-60% від загальної кількості зайнятих) також істотно знизив показники прибутковості. Підприємства цієї галузі в наш час переживають етап різкого скорочення обсягів виробництва, їх продукція не користується попитом на ринку через застарілість технологій, низьку економічність та ергономічність, високу собівартість продукції. Натомість, в групі міст з чисельністю жителів 500-1000 тис. чол. високий рівень прибутковості отримали виробництва металургійного та гірничодобувного комплексу (Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя), які забезпечують основну частку товарного експорту нашої держави.

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис 3.12. Усереднені фінансові показники діяльності промислових підприємств міст України у розрахунку на 1 підприємство, 2006 р.

При аналізі рівня рентабельності промислового виробництва було виявлено аналогічні тенденції зростання усереднених показників вищезазначеної групи міст (рис. 3.13). Це збігається з думкою ряду авторів про високу прибутковість металургійних і мінерально-сировинних галузей господарства в Україні, основні потужності яких розміщені саме в цій групі поселень, а підприємства характеризуються значними показниками фондоозброєності та продуктивності праці [98].

Проте, на рис. 3.13 помітні чіткі тенденції зростання рівня рентабельності в малих і середніх містах України, особливо в західних прикордонних регіонах нашої держави та в зоні впливу міст-мільйонерів. Причиною цьому, в останньому випадку, є розвиток сучасних, ринково- орієнтованих підприємств комерційного типу, що беруть на себе функції містоутворюючих виробництв. Вони отримали цілий ряд додаткових переваг розвитку завдяки викладеним вище передумовам і факторам [227]. Переважно, ці підприємства спрямовані на виготовлення товарів широкого вжитку і високотехнологічних продуктів харчування (Тернівка, Любомль, Устилуг, Гребінка). Також частина з них задіяна в галузях лісового господарства (Тлумач). Цікавим моментом є те, що чотири з десяти міст України, рентабельність яких перевищує 200%, знаходяться поблизу державного кордону з Польщею (Рава-Руська, Белз, Устилуг, Мостиська). Це свідчить про істотний розвиток транскордонного співробітництва з цією державою, в межах якого формуються висококонкурентні, ринково- орієнтовані виробництва.

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 3.13. Рівень рентабельності промислових підприємств міст України, 2006 р.

Серед міст України, що знаходяться поблизу ядер агломерування (розділ 3.4), високими показниками рентабельності (125-189%) відрізняються Южне, Мар’їнка, Вишгород, Бориспіль, Мерефа, Іловайськ, Харцизьк, Кам’янка-Бузька, Новояворівське. Їх рентабельність вища за показники Києва та інших міст-мільйонерів. Незважаючи на те, що підприємства цих міст характеризуються меншим рівнем прибутковості, ніж малі і середні міста, що були проаналізовані вище, в них розвиваються сучасні комерційні підприємства завдяки формуванню агломераційного ефекту території [291]. Високорентабельними в цих містах виступають галузі харчової промисловості (Мерефа, Мар’їнка), хімічного комплексу (Вишгород, Новояворівське), лісового господарства (Кам’янка-Бузька), а також комерційні виробництва, пов’язані з роботою транспорту та міжнародною діяльністю (Южне, Іловайськ, Бориспіль).

В Україні виділяється група міст (45), які отримали вкрай низькі показники рентабельності (менше 100%). Переважно, це міста - центри гірничої промисловості та енергетики (Красний Луч, Шахтарськ, Димитров, Селидове, Торез, Сніжне, Брянка, Теплодар, Енергодар та ін.), міста Львівщини і Причорномор’я, в яких недостатньою мірою розвиваються містоутворюючі промислові підприємства комерційного типу (Сокаль, Судова Вишня, Новий Буг, Генічеськ), а також міста-курорти (Алупка). Ці населені пункти потребують істотної трансформації галузевої структури промисловості (там, де це не суперечить профільним господарським функціям), створення ринково-орієнтованих підприємств комерційного спрямування, що супроводжуватиметься формуванням конкурентного середовища на основі залучення іноземних інвестицій, приватизації і розвитку ринкової інфраструктури.

Таким чином, території підвищеного промислового потенціалу нашої держави, які сформувались в щільно урбанізованому, неоднорідно скупченому і висококомунікативному середовищі навколо ряду великих соціально-розвинених міст, характеризуються високими показниками економічної ефективності промислового виробництва. Викладене вище дає підстави стверджувати, що саме на цих землях розвиваються промислово- агломераційні утворення, делімітація та подальший аналіз яких будуть виконані нами в наступних розділах.

3.4.