Методика визначення меж промислових агломерацій

Одним із найбільш проблемних та дискусійних питань при дослідженні промислових агломерацій є формування методичних підходів до визначення їх територіальних меж. Його складність обумовлена декількома причинами.

Ці та багато інших причин зумовили недостатню вивченість процесів промислового агломерування та делімітації агломераційних утворень у вітчизняній суспільній географії. На сьогоднішній день можна виділити лише декілька фундаментальних поглядів щодо визначення меж промислових агломерацій.

1). Районно-планувальна, або містобудівна концепція є найбільш розвиненим підходом у вітчизняній науці щодо делімітації агломераційних утворень. Вона передбачає визначення території промислової агломерації, як зони перспективної урбанізації і росту індустріального потенціалу. В конкретному відношенні, ця концепція має вихід на розробку схем міського в районного планування та активно використовується в архітектурних, проектно-конструкторських та містобудівельних організаціях.

Її прихильники беруть до уваги розрахунки кількісних показників чисельності населення міст і сіл агломераційного утворення (в т. ч. 50% населення - в центрі, [124;248]), чисельності міського населення (не менше 100 тис. чол. [156]), щільності міського населення (не менше 70 чол. на км²) [30], частки зайнятих у промисловому виробництві (не менше 30% [68], 40% [157]), зайнятих у сільському господарстві (не більше 40% [30], 25% [248]), питомої ваги мешканців периферії, зайнятих в центральному місті (не менше 25% [59]), транспортної доступності до міста-центру (1.5 год. [143;150], 2 год. [68;141;142]).

Суттєвим недоліком містобудівної концепції, на нашу думку, є недостатня увага дослідників до процесів комплексування та агломерування, що протікають у господарському комплексі, зокрема в промисловому виробництві. Так, делімітація агломерацій не обмежується інженерно- технічними і розселенськими параметрами урбаністичного середовища. Поняття агломерації значно ширше за своєю сутністю і стосується ефективного поєднання в обмеженому урбанізованому просторі різних видів людської діяльності, які отримують цілий ряд додаткових функцій і переваг від агломерованого розміщення. Межі виробничої (промислової) агломерації відрізняються від урбанізованої, оскільки міські та промислові агломераційні утворення різняться за своєю структурою, ґенезою, морфологією та видами зв’язків [20;21].

2). Територіально-виробнича концепція формувалась в межах вчення про ТВК, як системно-структурні географічні об’єкти. Вона осмислювала агломерації, як локальні промислово-виробничі утворення, сформовані на основі енерговиробничих циклів, де підприємства пов’язані між собою різноманітними тісними зв’язками, переважно технологічного характеру. Основними показниками делімітації промислових агломерацій за цією

концепцією виступають індекси сировинних,

енергетичних, зв’язків та

постачальницько-збутових, виробничо-організаційних матеріально-технічного постачання спеціалізованих промислових підприємств, компактно об’єднаних навколо декількох основних технологічних процесів [20;116;141]. Внаслідок розвитку окреслених вище зв’язків, промислові підприємства отримують додаткову економію на масштабах виробництва, скороченні витрат на сировинно-енергетичне постачання, транспортне, інженерне та інфраструктурне облаштування, а також економію від комплексного використання сировини, послідовної переробки відходів, виробничо-технологічної спеціалізації і кооперування.

Зазначена концепція була доволі ефективним методом делімітації промислових вузлів та агломерацій в умовах командно-адміністративної планової економіки, де всі зв’язки промислових підприємств регулювались та встановлювались директивними методами. Її успішно використовували для делімітації Донецько-Макіївської [139], Харківської [157], Київської [141] виробничих (промислових) агломерацій. Зокрема, цікава методика встановлення меж промислових агломерацій була розроблена Р. І. Литвиненко. В своїх дослідженнях вона показала агломераційну сутність виробничо-технологічних взаємозв’язків машинобудівних заводів Харкова із підприємствами навколишніх поселень (Валки, Богодухів, Готвальд (Зміїв), Чугуїв, Мерефа, Південне, Люботин тощо), виділивши на їх основі зону агломерування та запропонувавши напрямки її оптимізації (створення нових філіалів харківських підприємств у периферійній зоні тяжіння) [157].

Проте, в ринкових умовах територіально-виробнича концепція делімітації промислових агломерацій має цілий ряд обмежень застосування.

Вони стосуються характеру виробничо-технологічних зв’язків агломерованих підприємств, які втрачають свій плановий директивно встановлений характер і розвиваються за законами конкурентних переваг без прив’язки до конкретних виробництв локальних ТВК. Тобто, в ринкових умовах, виробничо-технологічна та виробничо-інфраструктурна

взаємопов’язаність підприємств втрачають своє визначальне значення при формуванні агломерацій, оскільки підприємства різних форм власності є самостійними у виборі стратегічних партнерів для здійснення виробничо- комерційної діяльності і визначають свої зв’язки за принципом максимальної економічної ефективності, а не територіальної близькості (яка в наш час може і не забезпечувати найбільших прибутків, або максимальної економії затрат). Екстериторіальність зв’язків, їх вихід за межі локального територіально-виробничого утворення посилюється також значним підвищенням швидкості та здешевленням комунікацій і транспортних перевезень, зростанням інформатизації і софтизації виробничого процесу, розвитком бездротових систем передачі даних та іншими технічними інноваціями.

Тісні виробничі зв’язки між локально поєднаним промисловими підприємствами можливі лише в рамках великих монополістичних (дуже рідко - олігополістичних) компаній і корпорацій. В їх межах досягається оптимальне поєднання зусиль різних підприємств, об’єднаних спільною метою та організаційно-управлінською структурою без значного впливу факторів конкуренції на ринку землі, капіталу і робочої сили. Такі агломерації сформувались переважно у старопромислових районах, підприємства які комплексуються між собою на основі спільного використання мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів.

3). Соціально-інфраструктурна концепція визначення меж промислових агломерацій виникла в рамках активізації географічних досліджень соціального комплексу. Вона заснована на розумінні агломерації, як складної соціальної системи із низкою трудових, культурно-побутових, торговельно- розподільчих, рекреаційно-оздоровчих, соціально-інфраструктурних та науково-освітніх зв’язків [6]. Основними критеріями виділення території агломерації виступають кількісні розрахунки питомої ваги та рівня інтенсивності зазначених зв’язків ядра агломерації і периферійної зони, дані про кількість і дальність поїздок мешканців центрального міста в периферійну зону і навпаки [20;30].

Ця концепція має опосередковане відношення до дослідження суто виробничих (промислових) агломерацій, оскільки не враховувала, як і в першому випадку, глибинні процеси промислового агломерування та ефективності розвитку виробництва в межах агломераційних утворень. Недоліком цієї концепції, на нашу думку, є використання у якості критеріїв визначення меж агломерації негативних за своїм суспільним змістом тенденцій поширення маятникових міграцій. Необгрунтовані в своїй дальності та цільовому призначенні трудові, культурно-побутові, торговельно-розподільчі та деякі види соціально-інфраструктурних зв’язків спричинюють цілий ряд суспільно-небезпечних явищ: знижують рівень якості життя та продуктивності праці, підвищують показники транспортної стомленості людей, рівень захворюваності та соціальної дестабілізації, ризик поширення соціальних стресів. Застосування цих критеріїв для делімітацій агломерацій і подальшої розробки проектів і програм їх розвитку не є виправданим, оскільки закріплює негативні процеси і явища в суспільному житті.

4). Синтетична, або інтегративна концепція, розглядає агломерацію, як комплексне утворення і застосовує до визначення її меж метод співставлення поширення ареалів часткових показників перших трьох підходів. Застосуванню цього методу передує групування окремих показників, які переважно апріорі визначаються авторами найсуттєвішими, такими, що максимально відбивають суть досліджуваного об’єкту. Єдина межа агломерації визначалась методом співставлення конкретних часткових меж на основі різної інтенсивності та територіальної спільності досліджуваних явищ. Цей метод широко використовувався при делімітації меж Київської виробничо-міської агломерації (О. К. Кузьмінська) [143], а також при дослідженні зони соціального впливу міста Києва (Аль-Хамарнех Ала Шафік Атія) [6].

Недоліком цього та попередніх підходів було те, що вони не розкривали економічної сутності агломерації, не визначали соціальні переваги агломерованого розміщення різних видів людської діяльності та їх економічну ефективність. Також, просте співставлення ареалів часткових показників розвитку агломерації не забезпечує комплексність наукового аналізу цього утворення та не висвітлює емерджентність цієї складної полікомпонентної та багатовекторної системи. Її ґрунтування на абсолютних кількісних показниках взаємопов’язаності різних функціонально- територіальних складових агломерації призводить до нехтування якісною стороною агломерування.

5). Останнім часом у вітчизняних суспільно-географічних дослідженнях набуває популярності функціонально-комунікаційна, або суспільно-господарська концепція, за якою межі агломерації визначаються за специфічними функціональними зонами, населення і господарство яких тяжіє до центрального ядра, доповнює/розвантажує його виробничі і соціальні функції, виконує роль обслуговування та інфраструктурного облаштування, формує екологічний баланс. При оцінці виробничих зв’язків агломерації в рамках цієї концепції використовуються показники питомої ваги обсягів реалізованої продукції підприємств регіону, що функціонально пов’язані з центральним містом. Як показали проведені дослідження, до меж агломерації відносяться ті території та поселення, в яких цей показник складає більше 50%. При оцінці трудових зв’язків в рамках функціонально- комунікаційної концепції враховуються показники питомої ваги мешканців регіону, що зайняті на підприємствах центрального міста. Критерієм делімітації виступають значення показника, що перевищують 10% [6]. Для визначення меж агломерації також застосовуються показники 1,5 годинної транспортної доступності та інтенсивності щоденних поїздок до центрального міста, що перевищує 10 тис. чол. за добу на залізницях і 1000 автомобілів за добу на магістральних автошляхах.

Функціонально-комунікаційна модель сприяє більш точному визначенню меж території агломерації, ніж попередньо розкриті підходи. Однак, істотними недоліками її застосування (які притаманні також всім наведеним вище концепціям) виступають, по-перше, брак статистичної інформації, пов’язаної із транспортними потоками та функціональними зв’язками промислових підприємств, її прив’язка до великих статистичних одиниць (локальних адміністративних районів, інколи до міст обласного підпорядкування) без необхідної деталізації, а, по-друге, недостатнє врахування агломераційного ефекту (економічної ефективності) території.

6). Концепція промислових кластерів набула популярності та визнання в середовищі європейських учених. Її засновники - М. Портер та М. Енрайт (M. Porter, M. Enright) - підійшли до розуміння агломерацій як середовища „концентрації невеликої кількості штандортів промисловості”, які мають суттєві конкурентні переваги порівняно із іншими формами їх розміщення [198;211]. Переваги кластерів над іншими формами розміщення виробництва полягають у формуванні специфічного ринкового середовища, в якому відкриваються широкі можливості до зростання рентабельності і продуктивності праці. На думку М. Енрайта, ці конкурентні переваги кластерів слід називати агломераційним ефектом території, якій і має бути покладений в основу делімітації промислово-агломераційних утворень. Ці ідеї знайшли підтримку в середовищі європейських суспільних географів та фахівців з регіональної економіки [317].

Спробу розробити власну методику делімітації агломерацій з використанням концепції кластерів здійснили в свій час Ден О’Донох’ю та Білл Ґлейв (O’Donoghue D., Gleave B.) [340]. Їх концепція „стандартизованих коефіцієнтів місцеположення” передбачає аналіз показників рівня скупченості індустріальної діяльності на території із застосуванням класичного індексу локалізації (формула 2.2, розділ 2.4.), попередньо нормалізованого за допомогою логарифмічних функцій, на основі якого і виділяються агломераційні утворення. Ті території, які отримали значення цього індексу більше 3, на думку О’Донох’ю та Ґлейва, можна визначити як промислові кластери, або індустріальні агломерації. Ця точка зору потребує подальшого серйозного вивчення та підтвердження на практичному рівні, оскільки в ній не враховуються показники ефективності функціонування промислових підприємств та особливості урбаністичної концентрації різних видів людської діяльності, що є характерними для агломерованих територій.

7). Аналізуючи попередньо накопичений досвід, ми дійшли до висновку, що найбільш ефективною методикою визначення меж промислових агломерацій є застосування концепції економічної (агломераційної) ефективної виробництва у поєднанні з аналізом її урбаністично-локалізаційних характеристик, основи якої були закладені в роботах ряду вітчизняних (М. Т. Агафонов, С. І. Іщук, В. І. Захарченко) і зарубіжних учених (М. Портер та М. Енрайт, Д. О’Донох’ю, Б. Ґлейв, Масахіта Фуджита та Жан-Франсуа Тісс (Fujita M., Thisse J.-F.)). Згідно з цією концепцією, встановлення меж агломерування має ґрунтуватись на тому агломераційному ефекті, який формується навколо центрального ядра (ядер) і сприяє підвищенню ефективності промислового виробництва, найбільш повному та пропорційному використанню переваг агломерованого розміщення.

Відомо, що агломераційний ефект території стимулює зростання комерційного прибутку підприємства, підвищення показників продуктивності праці, рентабельності, ефективності використання основних засобів (фондовіддачі і фондоозброєності). Ці та інші показники, що характеризують ефективність промислового виробництва, мають бути покладені в основу визначення агломераційного ефекту та делімітації промислово-агломераційних утворень. З їх допомогою можна визначити рівень та характер агломераційних процесів окремих територій, виділити агломеровану зону впливу великого міста (групи міст), а також підійти до розробки ефективних заходів оптимізації функціональної структури агломерацій.

Слід зазначити, що свою зону впливу, в межах якої формуються підвищені показники соціально-економічної ефективності розміщення виробництва, має будь-яке велике місто. Однак, агломерована територія відрізняється від звичайної зони впливу широкими можливостями до адекватного сприйняття та адаптації зазначеного соціально-економічного ефекту, до максимально повного використання всіх переваг агломерованого розміщення, а також до продукування власних соціально-економічних переваг. Ці процеси можливі лише за наявності навколо великого міста високоурбанізованих приміських територій, тобто міської агломерації. Для того, щоб врахувати фактор урбаністичної концентрації, показники ефективності промислового виробництва мають бути промодульовані за допомогою матриці найкоротших відстаней до центру розселенської системи та до кожного її елементу зокрема. Такими елементами можуть бути міські поселення та містечка (селища міського типу), які мають промислові функції.

Процес делімітації промислових агломерацій доцільно поділити на декілька суттєвих етапів [41]. Першим етапом делімітації меж промислових агломерацій певної території (адміністративної області, краю, автономної республіки або країни в цілому) є зібрання та обробка необхідної статистичної інформації з розвитку промислового виробництва в розрізі окремих локальних адміністративних районів, міст, містечок (якщо такі матеріали є в наявності). Джерелом інформації можуть слугувати матеріали КВЕД, а також матеріали обласних і міських статистичних щорічників та дані статистичних управлінь на місцях. Такими даними, на нашу думку, можуть слугувати абсолютні показники розвитку промислового виробництва (обсяги реалізованої продукції, чисельність промислово-виробничого персоналу, вартість основних засобів виробництва, чистий дохід (прибуток) від реалізації продукції, собівартість реалізованої продукції тощо), які потім стануть основою для розрахунків якісних характеристик ефективності виробництва.

На основі первинних статистичних даних розраховуються показники ефективності промислового виробництва: продуктивність праці (як частка обсягів реалізованої продукції та чисельності промислово-виробничого персоналу), загальна рентабельність (частка чистого доходу (виручки) у собівартості реалізованої продукції у відсотковому вимірі), фондоозброєність (частка вартості основних засобів та чисельності ПВП) і фондовіддача (частка обсягів реалізованої продукції і вартості основних засобів) (розділ 2.4).

На другому етапі дослідження кожен показник економічної ефективності в розрізі окремих районів та/або населених пунктів території має бути промодульований за допомогою матриці найкоротших відстаней між ними. Скористуємось для цього формулою гравітаційної моделі, що була вперше запропонована Джоном Стюартом (Stuart John), 1958 р. та доповнена і розвинена в працях вітчизняних науковців (Ю. В. Медвєдкова, О. А. Євтеєєва, С. А. Ковальова):

n у.

Hi = Vi +∑ ^у, (2.1) j=^{1 r}

де H_i - гравітаційний модулятор і-го району (міста) території, n - загальна кількість районів (міст) дослідження, V_i - якісна ознака розвитку промислового виробництва району (міста) і, V_j- - якісна ознака розвитку промислового виробництва інших районів (міст), що включені в дослідження, R_ij - відстань від і-го району (міста) до інших районів (міст). Для проведення конкретних розрахунків за цією формулою нами була створена комп’ютерна програма на основі мови програмування Delphi.

Як показали проведені дослідження (розділ 3.4), саме цей метод найбільш адекватно відображає рівень агломерованості (сформованості агломераційного ефекту) промислового виробництва у розрізі локальних адміністративних районів (як опорні точки для розрахунку відстаней доцільно взяти адміністративні центри районів та неадміністративні міста (міські ради), що розвиваються в їх межах). На основі цього методу можна виділити ті території високого рівня економічної ефективності виробництва, які сформувались саме завдяки агломераційному ефекту, відкидаючи випадкові показники та ті зони підвищеної ефективності, що мають інші неагломераційні фактори формування і розвитку (тобто сформувались в межах спеціальних (вільних) економічних зон, територій пріоритетного розвитку, на основі масового залучення інвестицій, природних і трудових ресурсів тощо).

Наступним етапом дослідження є виділення на основі промодульованих даних окремих кластерів територій різного рівня агломеративності. Як показали проведені нами дослідження, використання класичного кластерного аналізу, який входить до стандартизованого набору статистичних функцій (наприклад, до пакету комп’ютерних програм обробки статистичного матеріалу Statistica 6.0 (© StatSoft, Inc., 1984-2001) має низьку ефективність застосування, оскільки в ньому не враховуються можливості існування нелінійних залежностей між вхідними даними та власне емерджентність агломерованої системи (розділ 3.4).

Більш ефективним методом кластеризації, на нашу думку, має бути побудова так званих „карт самоорганізації” Кохоннена, заснована на групуванні певного масиву даних за допомогою нейромереж. Цей метод здійснює групування показників на основі глибокого вивчення їх взаємопов’язаності не за рахунок механічного співставлення даних, а через встановлення складних нелінійних залежностей між вхідними та вихідними параметрами. На думку ряду учених, побудова кластерів „карт самоорганізації” Кохоннена є ефективним інструментарієм для аналізу процесів просторової взаємодії і взаємопов’язаності різних процесів і явищ певної території, особливо в умовах їх емерджентності та розвитку синергетичних властивостей [168].

Нейронна мережа (Neural network) являє собою сукупність нейронів, що певним чином взаємодіють між собою. Кожний нейрон має відростки нервових волокон (дендрити) двох типів: кілька дендритів, через які при­ймаються імпульси (входи, х,) та один, через який передаються імпульси - аксон (вихід, у). Останній контактує з дендритами інших нейронів через спеціальні утворення - сінапси, які впливають на силу імпульсу. При про­ходженні синапсу імпульс змінюється у певну кількість разів (ваговий кое­фіцієнт, w,). Імпульси, що поступають до нейрона одночасно через декілька дендритів, сумуються. Якщо сумарний імпульс перевищує певне порогове значення, то нейрон збуджується, формує власний імпульс і передає його далі через аксон. За цим же принципом діють і штучні нейромережі, які дозволяють обрахувати вихідний сигнал за сукупністю вхідних з урахуванням вагових коефіцієнтів [168]. Метод Кохоннена дозволяє здійснювати багатовимірну кластерицацію регіонів за подібністю показників, які характеризують їх розвиток. Побудова таких карт передбачає упорядкування структури нейронів зазвичай у двовимірну мережу з шестикутними або прямокутними комірками. Кожний нейрон являє собою n- вимірний вектор, розмір якого визначається розмірністю вхідних векторів. На кожному кроці навчання нейромережі з вхідного набору даних обирається один з векторів, а потім здійснюється пошук найбільш схожого на нього вектора коефіцієнтів нейронів. При цьому визначається нейрон-переможець, який найбільш схожий на вектор входів і ідентифікує, до якого класу належить приклад. Схожість при цьому визначається як евклідова відстань між векторами. До одного кластеру включаються вектори, відстані між якими у межах групи менші, ніж до сусідніх груп. Комп’ютерне забезпечення цього процесу розроблено компанією BaseGroup Labs і представлене пакетом програм Deductor Studio 5.5.

Обробка промодульованих даних економічної ефективності виробництва (у розрізі окремих адміністративних районів та міськрад) за методом нейромереж Кохоннена дає змогу виділити декілька груп кластерів, що характеризуються різним рівнем агломеративності. При чому, як показали проведені дослідження, в межах високорозвинених моноцентричних агломерацій столичного типу ефективно виділяється п’ять кластерів: високоагломерованих, середньоагломерованих, низько- агломерованих, схильних до агломерування та неагломерованих територій. Ці агломерації характеризуються високим рівнем розвитку агломераційного ефекту оскільки їх ядро являє собою всебічно розвинене поліфункціональне місто, яке вирізняється потужним впливом на навколишні території. Тому, під цим впливом, зона агломерування значно зростає і диференціюється на різні кластери. Проте, власне територією агломерації столичного типу слід, на нашу думку вважати, лише високоагломеровані та окремі частини середньоагломерованих районів. Низькоагломеровані та схильні до агломерування території характеризуються ослабленим проявом агломераційного ефекту і не входять до зони агломерування. Проте вони мають значні перспективи входження до складу агломерованих територій, що відкриває широкі можливості до прогнозування напрямків подальшого розвитку промислових агломерацій.

Для того, щоб визначити які саме поселення середньоагломерованих територій входять до складу агломерації, серед них доцільно повести додаткові дослідження рівня агломерованості промислового виробництва. Методика проведення такого дослідження для агломерацій столичного типу повністю збігається із попередньою. На її основі будуть виділені різні групи міських поселень (містечок) за попередньо охарактеризованими рівнями агломеративності (5 кластерів), що суттєво доповнить і конкретизує попередні дослідження.

Дещо інша інтерпретація даних кластеризації за методом нейромереж Кохоннена характерна для поліцентричних старопромислових агломерацій та для агломерацій, що формуються. По-перше, як показали проведені дослідження, території локальних адміністративних районів тих областей, які утримують вищезазначені агломерації, слід поділяти на чотири кластери: високоагломеровані, середньоагломеровані, схильні до агломерування та неагломеровані. Це пояснюється формуванням значно меншого агломераційного ефекту в районах старопромислового освоєння, оскільки в ядрі агломераційних утворень такого типу знаходиться здебільшого не всебічно розвинене та багатофункціональне місто, а місто із яскраво вираженою промисловою функцією (часто монополістичного типу) і недостатнім розвитком соціально- та ринково-орієнтованих функцій. Зона агломерування такого міста має значно вужчі територіальні межі через ослаблений агломераційний ефект і недостатній вплив на ефективність функціонування промислових підприємств.

Аналогічні процеси характерні і для агломерацій, що розвиваються, проте, переважно, через недостатню зосередженість тих видів людської діяльності, що формують суттєві конкурентні переваги розвитку промислового виробництва на агломерованих територіях (комерційної, фінансової, банківської активності, підприємництва, ринкової інфраструктури тощо). Однак, через полікомпонентність таких ядер агломерування та розвиток модульних ринково-орієнтованих виробництв, зона їх впливу може бути ширшою ніж у старопромислових районах.

По-друге, територія старопромислових агломерацій та агломерацій, що розвиваються, через окреслені вище причини, в основному обмежується лише районами високого рівня агломерування. На середньоагломерованих територіях можуть розвиватися окремі агломеровані поселення у найближчому оточенні до районів попередньої групи. Це особливо характерно для регіонів високого рівня індустріального освоєння, які утримують, окрім промислових агломерацій, ще й інші форми локальних ТВК (моно- та поліядерні промислові вузли, промислові ареали тощо). На таких територіях проведення додаткових уточнюючих досліджень рівня агломерованості у розрізі окремих міських поселень та містечок особливо важливі. З їх допомогою можна конкретизувати межі агломерації, поділивши всі поселення високо- та середньоагломерованих територій на 4 кластери.

По-третє, делімітація меж промислових агломерацій, що формуються у старопромислових районах, в середовищі, що високо насичене різними формами локальних ТВК, має завершуватись проведенням поправочної кластеризації показників економічної ефективності виробництва міських поселень, промодульованих за допомогою матриці відстаней до центрального ядра. Ці дослідження мають значно меншій рівень достовірності при значній зоні агломерування, оскільки дають меншу диверсифікацію даних для кластеризації і не враховують сукупну дію урбаністичного середовища. Однак, в обмеженому просторі старопромислових агломерацій, при незначній зоні агломерування, з метою усунення в прикінцевих дослідженнях зон впливу інших локальних ТВК вузлового (агломераційного) типу та виокремлення агломераційних, подібні поправочні дослідження мають своє пізнавальне значення.

Запропонована нами методика делімітації меж промислових агломерацій базується на передовому досвіді вітчизняної і зарубіжної школи економічної і соціальної географії та теорії регіональної економіки. Її апробація на прикладі промислових агломерацій України дала позитивні результати та підтвердила пізнавальну цінність запропонованих підходів (розділ 3.4). Так, межі агломерацій, виділених за концепцією оцінки економічної ефективності виробництва, в цілому збігаються із дослідженнями минулих років різних авторів (С. І. Іщук, О. В. Гладкий, О. К. Кузьмінська, Р. І. Литвиненко та ін.). Застосування даної методики може стати ефективним засобом делімітації агломераційних утворень та підвищення ефективності функціонування промислових підприємств на основі оптимального використання переваг агломераційного ефекту території.

2.4.