Оптимізація формування агломераційного ефекту території промислових агломерацій

Промислові агломерації розвиваються на основі специфічного економічного ефекту території, що сформувався завдяки дії цілого ряду об’єктивних законів і закономірностей (розділи 1.4 та 1.5).

Для здіснення своєї ролі державні та регіональні органи влади активно використовують ринкові механізми регулювання розвитку промислового виробництва окремих територій, які можна умовно поділити на стимулюючі та забороняючі (додаток З). Перші лежать у площині надання економічних пільг і стимулів для підтримки тих промислових підприємств, розвиток яких є пріоритетним на певній території, виходячи з особливостей її ресурсного потенціалу (природного, трудового, капітального тощо), а також для тих підприємств, діяльність яких забезпечує стійкий розвиток економіки держави, оптимізацію її соціально-економічного середовища.

Перш група ринкових механізмів регулювання розвитку промислового виробництва певної території в галузі стимулюючих заходів включає в себе надання прямої фінансової підтримки та залучення інвестицій з боку держави в пріоритетні види діяльності, їх субсидування, субвентування та податкове кредитування, надання поворотних та безповоротних кредитів та грантів, створення та оплату вагомого державного замовлення на продукцію пріоритетного підприємства, передачу технологій та інновацій, фінансування екологічних та науково-інноваційних витрат тощо. В останній час популярними стимулюючими заходами державного регулювання розвитку промислового виробництва в ринкових умовах стало будівництво соціального житла для працівників пріоритетних промислових підприємств, об’єктів транспорту і зв’язку та соціальної інфраструктури з метою активізації підприємницької діяльності в регіоні. В умовах агломерацій ці заходи спрямовані на підтримку відповідної спеціалізації та концентрації промислового виробництва окремих агломерованих поселень і територій (розділ 2.2), ліквідацію галузевих і територіальних диспропорцій їх розвитку, що викликані недостатньо повним врахуванням особливостей агломераційного ефекту. Ними забезпечується стимулювання тих видів промислової активності, які на певних агломерованих територіях здатні принести максимальну вигоду, ефективно використовуючи переваги свого розміщення. Джерелом реалізації стимулюючих заходів стають місцеві бюджети окремих агломерованих поселень та адміністративних районів, влада яких залучає до себе ті види промислової підприємницької діяльності, які в умовах даної території можуть отримати найбільші конкурентні переваги та максимальні прибутки, сприяючи своєю діяльністю активізації соціально-економічного розвитку даного адміністративно-територіального утворення.

Серед економічних стимулів регулювання розвитку промислового виробництва вагоме місце посідає створення пільгових умов і режимів функціонування підприємств [294]. До них належать пільгове кредитування, оподаткування, інвестування, надання пільг при веденні

зовнішньоекономічної діяльності, при просуванні виробленого товару на ринку, при розміщенні рекламної інформації тощо. Пільги використовуються також при реструктуризації заборгованостей пріоритетних для певної агломерованої території промислових підприємств, при встановленні ставок орендних платежів і тарифів на тепло- енерго- та водопостачання.

Важливою складовою стимулювання формування високорозвиненого ринкового середовища в межах промислових агломерацій є надання пільгових умов для окремих категорій фізичних та юридичних осіб (перш за все, для тих промислових підприємств, діяльність яких спрямована на підтримку і розвиток агломераційного ефекту території) при торгівлі економічними обов’язками та правами власності (зокрема в галузі нерухомості). Саме ці види підприємництва, на думку ряду учених [154;313;333], формують в межах агломерованого середовища додаткові переваги розвитку високорентабельних і комерційно-спрямованих галузей промисловості та активізують процеси агломерування виробництва на основі отримання додаткових вигод від місцеположення підприємств.

В умовах агломерації пільгами користуються ті галузі промислового виробництва, які є профільними для певних агломерованих територій та здатні максимально повно використовувати переваги свого агломерованого розміщення. Вони будуть детально розглянуті нами нижче. Джерелом реалізації зазначеного механізму стає державний бюджет та спільний консолідований бюджет органів управління агломерацією (на основі місцевих бюджетів), що розробляється, приймається та використовується спільними органами влади агломерованих районів та поселень для реалізації загальних стратегічних програм і планів соціально-економічного розвитку території (розділ 2.2).

Нарешті, економічні санкції у вигляді штрафів і стягнень застосовуються в механізмах регулювання розвитку промислового виробництва території з метою дотримання вимог чинного законодавства в галузі ведення підприємницької діяльності, природокористування, використання природних, земельних, трудових та інтелектуальних ресурсів тощо.

Зазначені вище стимулюючі та забороняючі заходи є інструментарієм для оптимізації формування агломераційного ефекту території за допомогою відповідних управлінських рішень, що приймаються на регіональному та державному рівнях [210]. До компетенції регіональних органів влади агломерації відносяться переважно заходи економічного стимулювання промислової і підприємницької активності на підвладній території (за рахунок розвитку і поширення агломераційного ефекту центру та адаптації його впливу на периферії). Вони витікають із стратегічних рішень державної влади, що регламентують пріоритетність розвитку певних видів економної діяльності агломерації на основі загальнонаціональних інтересів. При цьому, розробка конкретного механізму реалізації подібних стратегічних рішень покладається на органи влади центрального ядра агломерації (розділ 2.2).

Зазначені вище рішення входять до комплексу заходів із стратегічного планування соціально-економічного розвитку агломерації [24]. Вони засновані на основних положеннях Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” і визначають можливість місцевих громад агломерованих поселень приймати самостійні рішення щодо перспективним напрямків соціально-економічного розвитку агломерованих територій та власної економічної політики. При цьому мають враховуватися потреби промислових підприємців в отриманні додаткових прибутків, потреби державних та місцевих органів влади у наповненні бюджету та потреби місцевого населення у соціальних, правових, економічних, трудових та екологічних гарантіях [263].

Оптимізація формування агломераційного ефекту території має включати, на нашу думку, декілька таких стратегічних напрямків (додаток З). Одним з основних таких напрямів є розробка ряду заходів з оптимізації галузевої (компонентної) структури агломерації. Перш за все вони полягають у всебічній підтримці тих промислових підприємств, які працюють з високими показниками економічної ефективності та вдало і комплексно використовують переваги агломераційного ефекту території. При цьому перевага має надаватися тим видам промислової діяльності, які мають високий рівень інноваційності, прогресивності, міжнародної орієнтованості, виготовляють високотехнологічну інтелектуаломістку продукцію, яка є конкурентоспроможною як на вітчизняному, так і на міжнародному рівнях. Це, в цілому, підтверджується концепцією поляризованого розвитку промислового виробництва, яка останнім часом набуває особливої популярності в нашій державі та в країнах СНД [283]. За нею, вагома державна і регіональна підтримка має в першу чергу надаватись тим видам економічної діяльності та тим регіонам, які демонструють високий рівень прибутковості та мають значні перспективи розвитку. Менш прибуткові соціально-спрямовані види промислової діяльності (або більш відсталі в індустріальному відношенні неагломеровані території) можуть розраховувати на державну підтримку в другу чергу, але основні ресурси розвитку мають черпати від високорентабельних підприємств першої групи.

Економічна підтримка має бути надана також тим промисловим підприємствам, які виробляють конкурентну продукцію для забезпечення першочергових потреб населення агломерації, в тому числі, соціально незахищених його прошарків, в продуктах харчування і непродовольчих товарах народного вжитку. Значна увага також має приділятись виробництву продукції для забезпечення інтенсивного розвитку соціального комплексу та інфраструктури ядра і периферійних територій агломерації (транспортних засобів, будівельних матеріалів, шляхово-комунально техніки, хімічної і нафтохімії продукції), а також виробництву машин та обладнання, які підвищують технічних рівень інших промислових підприємств агломерації (верстатобудування, електроніка, електротехніка, засоби зв’язку і комунікацій). Нарешті, істотні економічні пільги мають отримати ті промислові підприємства, які розробляють, виготовляють і впроваджують природоохоронні та ресурсозберігаючі технології, що підвищують екологічну і техногенну безпеку агломерації. Непрофільні низькоефективні та неінноваційні виробництва сировинної та енергетичної орієнтації, які недостатньо повно використовують переваги агломераційного ефекту та виступають істотним джерелом забруднення навколишнього середовища мають поступово витіснятись за межі агломерації за допомогою зазначених вище ринкових механізмів, що обмежуватимуть їх прибутковість та створюватимуть невигідні умови для функціонування в межах високоурбанізованого соціально-перетвореного агломерованого середовища. Виключення можуть складати лише ті промислові підприємства, які мають стратегічно важливе значення для розвитку промислового комплексу та інфраструктури території (наприклад, виробництва в галузі енерго- і теплопостачання) [138;178].

Окрім цілком очевидних пріоритетів галузевого розвитку виробництва агломерованих територій, важливе значення мають процеси вдосконалення самої компонентної структури промислового комплексу агломерації. Так, з метою посилення конкурентності середовища та підвищення його агломераційного ефекту структура виробництва вимагає галузевого подрібнення та урізноманітнення, посилення диверсифікації процесів спеціалізації, створення тенденцій до формування полівекторної економічної ефективності. Такі умови здатні сформувати та підтримати агломераційний ефект території (розділ 1.4). Вони сприяють взаємообумовленому конгломерованому і гнучкому розвитку сучасних видів промислової діяльності. Формування галузевої різноманітності та прибутковості різних видів промислової активності має відбуватись на основі виділених раніше закономірностей і принципів розвитку агломераційних утворень (розділ 1.5).

Не менш важливою складовою стратегічного планування та управління формуванням агломераційного ефекту є оптимізація територіальної структури. Її основою в нашій державі має стати деконцентрація промислового виробництва, винесення з центрального ядра агломерації тих підприємств-гігантів радянських часів, які в умовах високорозвиненого урбанізованого соціального середовища не забезпечують високий рівень економічної ефективності, гальмують розвиток підприємств соціального комплексу, заважають гармонійному екологічно-збалансованому і суспільно- комфортному формуванню сельбищних територій та оптимальному функціонуванню інших сфер життєдіяльності міста [263].

Командно-директивні спроби деконцентрації промислового комплексу агломерацій, що проводились за радянських часів, мали доволі низку ефективність і практично призвели лише до утворення в периферійній зоні окремих технологічно відокремлених філіалів великих підприємств ядра, які не мали організаційної і фінансової самостійності, були пов’язані з центром нераціональними трудовими, виробничими та технологічними зв’язками і фінансувались за остаточним принципом, зберігаючи свою технічну та організаційну відсталість. Розвиток процесів деконцентрації на ринкових засадах господарювання, натомість, сприяє диверсифікації спеціалізації промислового виробництва, формуванню високорентабельних, модульних, гнучких та інноваційних підприємств малого і середнього бізнесу, вивільненню центральних територій ядра агломерації для активізації діяльності висококонкурентних підприємств соціального комплексу, покращенню екологічної ситуації високоурбанізованих щільно заселених територій. Така деконцентрація відбувається на основі дії об’єктивних законів та закономірностей розвитку агломераційних утворень, територіального перерозподілу агломераційних факторів формування економічної ефективності, який визначає пріоритетність периферійного розміщення промислових видів економічної діяльності агломерації.

Ефективним інструментарієм оптимізації територіальної структури агломерації має бути створення в межах її периферійних районів територіальних одиниць з особливим статусом в сфері промислового виробництва, в межах яких будуть застосовуватись окреслені вище стримуючі і заохочуючи економічні заходи. Практика формування та розвитку подібних одиниць мала позитивне значення для розвитку Московської і Санкт-Петербурзької агломерацій [154;193].

Таким чином, заходи з оптимізації територіальної структури промислових агломерацій в цілому спрямовані на формування в окремих її частинах (ядрі, ближній і дальній периферії) тих видів промислової активності, які максимально пристосовані для функціонування саме в цих умовах та мають високі показники ефективності своєї діяльності. Детально подібна структура проаналізована у розділі 2.2. Зокрема, в ядрі агломерації, окрім цілого ряду науково-освітніх, соціальних, ринково-комерційних та міжнародно-репрезентативних функцій, ефективно розвиваються модульні інноваційні високотехнологічні види промислового виробництва, а також ті підприємства, що безпосередньо пов’язані із забезпеченням життєдіяльності міста та потреб його мешканців (легка, харчова промисловість, виробництво високотехнологічних будівельних матеріалів тощо) [220].

Підприємства ближньої периферії відповідають переважно за модульні виробничі функції (інноваційне машинобудування і хімія, виробництво продуктів харчування і товарів легкої промисловості, будівельних матеріалів та продукції ЛПК споживчої орієнтації), а також за тепло- енерго- і водопостачання комунальних підприємств центрального ядра, об’єктів соціального комплексу та окремих промислових підприємств. Економічного стимулювання розміщення потребують підприємства з переробки відходів та створення екологічних технологій. Також в ближній периферії, на основі історичного та сировинного чинників, можуть розвиватися підприємства металургії, сировинно-орієнтованої хімії тощо. Нарешті, дальня периферія визначається розвитком низькотехнологічних виробничих функцій та підприємств з підвищеним рівнем екологічної небезпеки (у спеціально відведених місцях). Це підприємства з виробництва електроенергії, металів та готових металевих виробів, добування корисних копалин, ЛПК сировинної орієнтації, сировинно- і трудоємної хімії, металоємного та енергоємного машинобудування, а також з виробництва і ремонту сільськогосподарських машин і обладнання. Значне економічне стимулювання в межах дальньої периферії мають отримати підприємства з утилізації і переробки відходів, рециклінгу та виробництва природоохоронних екологічно спрямованих технологій.

Оптимізація організаційної структури промислових агломерацій пов’язана із формуванням та підтримкою ринкових механізмів розвитку агломерованих територій. Для забезпечення конкурентних відносин і формування повноцінного агломераційного ефекту території, значного поширення мають набути процеси роздержавлення і приватизації, демонополізації промислової діяльності, оптимізації підприємницької структури на основі створення рівних умов доступу до економічних ресурсів виробництва (землі, праці, капіталу, інформації). Перспективою формування організаційної структури агломераційних утворень є створення олігополістичної конкуренції, ефективність якої підтверджена в ряді публікацій зарубіжних авторів [302;304;333]. В умовах моноцентричних агломерацій з високорозвиненим соціальним середовищем ядра це досягається шляхом обмеженого централізму в розподілі економічних факторів розвитку промислових підприємств, а також за допомогою системи економічних стимулів і заохочень, заснованих на розвинених ринкових відносинах. Поліцентричні агломерації старопромислових районів потребують для цього корпоратизації великого виробництва, симбіозу малого і великого бізнесу на основі аутсорсингу [247].

Для вирішення поставлених вище завдань з оптимізації формування агломераційного ефекту території необхідне створення єдиних органів влади та виділення промислових агломерацій в окрему адміністративно- територіальну одиницю. Єдині владні структури агломерації, як вже зазначалось у розділі 2.2, мають бути сформовані на основі рад народних депутатів та державних адміністрацій міста-ядра агломерації, окремих агломерованих поселень та адміністративних районів, що входять до периферійної зони агломерування. Вони мають носити здебільшого координаційний та консультативний характер і розробляти єдину узгоджену програму і прогноз соціально-економічного розвитку агломерованих територій з урахуванням інтересів всіх її поселень, адміністративних одиниць та органів самоврядування. Принципи організації такої системи управління агломерацією детально розкриті у розділі 2.2. Основними з них є забезпечення прозорого і неупередженого розподілу фінансових та майнових преференцій з боку держави і важелів економічного стимулювання промислово-підприємницької діяльності серед окремих органів влади агломерованих територій.

Спроби сформувати єдині координуючі органи влади агломерації були зроблені в Москві та Санкт-Петербурзі. Тривалий час в російській столиці функціонує об’єднаний уряд Москви і Московської області, який розробляє і затверджує комплексну програму промислової діяльності в регіоні, а також ряд інших програм, що діють в житловій, комунально-побутовій, соціальній, науковій, комерційній сферах та ін. [9;193]. З урахуванням набутого досвіду та безумовних позитивних зрушень внаслідок впровадження цих програм, у 2008 році реалізовано аналогічних проект на базі органів влади Санкт- Петербургу і Ленінградської області, який наразі активно розвивається [8].

В більшості європейських столичних агломерацій та великих агломераційних утворень Північної Америки реалізовано проекти створення столичних (метрополітенських) регіонів, що об’єднують органи влади столичного (або іншого великого міста) і його агломерованих територій [108;341]. Істотним недоліком цих утворень є те, що до їх меж здебільшого включаються не агломеровані поселення та сама зона агломерування, а центральне ядро (ядра) і адміністративна територія, в межах якої воно розташовано (область, округ, графство, земля, префектура тощо). На цій адміністративній території зустрічаються неагломеровані елементи, в межах яких агломераційний ефект проявляється неповною мірою, або взагалі відсутній. Отже, на нашу думку, процесу створення органів управління агломераційними утвореннями мають передувати детальне визначення меж агломерації (розділи 2.3 і 3.4) та виділення окреслених територій у самостійну адміністративно-територіальну одиницю з переглядом її кордонів через певний проміжок часу із досягненням порогового розвитку господарства агломерації [108]. Цим забезпечиться більша ефективність функціонування органів управління агломерацією та реалізація і впровадження відповідних управлінських рішень.

Важливою складовою оптимізації формування агломераційного ефекту території є розвиток малого підприємництва та модульних виробництв. Цьому процесу має передувати подрібнення великих промислових підприємств за окремим стадіями формування кінцевого продукту, а також широке залучення на територію агломерації приватного капіталу, розвиток підприємницької ініціативи і малого бізнесу за допомогою окреслених вище економічних стимулів та заохочень. Переваги розвитку модульного виробництва на агломерованих територіях детально окреслені в розділі 4.3. Зазначимо лише, що пріоритетним напрямком розвитку малого і середнього бізнесу має стати його тісна взаємодія з більш крупними олігополістичними компаніями і корпораціями агломерації, завдяки чому буде забезпечуватись цілісність функціонування промислового комплексу регіону, єдність цілепокладання та стратегічних напрямків розвитку виробництва, взаємна підтримка окремих підприємств, стабільність та гнучкість на внутрішньому і зовнішньому ринках, стримування тенденцій великих підприємств до монополізації ресурсів та виробничого процесу. Взаємодія малого і середнього бізнесу на агломерованих територіях можлива за умови забезпечення міжпідприємницьких функцій стратегічного планування і координації зусиль, вироблення спільних стратегічних позицій в менеджменті та в маркетингових рішеннях. Основними ринковими механізмами при цьому виступають надання малим підприємствам державного (корпоративного) замовлення, укладання договорів-підрядів на пільгових умовах, підтримка у маркетингових дослідженнях, НДДКР та в розробці менеджерських стратегій, венчурне фінансування, створення сприятливих умов для розвитку лізингу, субконтрактингу, аутсорсингу, франчайзингу, мерчандайзингу, спільних підприємств, ефективне ведення дозвільної та регуляторної діяльності тощо.

Оптимізація інженерно-інфраструктурного забезпечення агломерації є вкрай необхідним завданням органів влади на шляху до збалансованого повноцінного розвитку агломераційного ефекту території. Вона передбачає розвиток: 1) транспортних комунікацій та систем зв’язку, 2) бази капітального будівництва агломерованих поселень, 3) системи інжинірингових послуг та 4) системи екологічних споруд і природоохоронних об’єктів. Основним джерелом фінансування зазначених інженерно-інфраструктурних заходів є державний бюджет, а також, в окремих випадках, місцеві бюджети агломерованих поселень і територій. Таким чином, на їх основі, державні та регіональні органи влади, так би мовити, „підготовляють” територію, створюють сприятливі умови для активного залучення до неї підприємницького капіталу, активізації промислових та інших господарських функцій, формування агломерованого висококомунікативного, соціально-розвиненого ринкового середовища. Закладені на будівництво інженерно-інфраструктурних об’єктів кошти будуть компенсовані місцевим територіальним громадам у вигляді довгострокової земельної ренти, яку сплачуватимуть підприємства і організації для наповнення бюджету і реалізації подальших управлінських стратегій в даному напрямку [85].

Подібним чином має здійснюватись оптимізація системи кредитно- фінансового та ринково-комерційного обслуговування населення і суб’єктів підприємницької (промислової) діяльності, яка перш за все має активно протікати в межах периферійної зони агломерування. В її межах слід передбачити всебічний розвиток ринкової інфраструктури для потреб малих і великих промислових підприємств та інших господарюючих суб’єктів, активізацію ринку кредитно-фінансових і банківських послуг та ринку операцій з нерухомістю і цінними паперами, розвиток маркетингових досліджень, створення компаній з консалтингу, франчайзингу, аутсорсингу, лізингу, мерчандайзингу, науково-інноваційного обслуговування тощо. Важливе значення відіграє також розвиток ринку торгівлі зобов’язаннями та правами власності, особливо в сфері нерухомості. Розвиток ринково- комерційного обслуговування на периферії агломерації має стимулюватись наданням пільг та преференцій для ведення бізнесу.

З цим безпосередньо пов’язана і потреба в оптимізації ринку землі та нерухомості, що полягає у розробці державного кадастру і бонітування земель, визначені їх рентної вартості та у формуванні системи прозорого і неупередженого розподілу земельних ресурсів на цій основі. Керуючись ринковими механізмами діяльності, органи влади агломерації, виходячи з загальних інтересів та інтересів місцевих територіальних громад (шляхом публічного обговорення та гласного прийняття рішень) матимуть змогу формувати певні преференції для надання земельних ділянок (за умовами, розробленими чинним законодавством) у користування тим підприємствам, які відповідають критеріям високої економічної ефективності виробничної діяльності в умовах агломерації, екологічності, соціальної значимості та прогресивності і мають важливе значення для оптимізації соціально- економічного розвитку території та покращення рівня життя людей.

Запропоновані вище заходи з оптимізації формування агломераційного ефекту території являють собою потужний інструментарій для розробки ефективних управлінських стратегій комплексно-пропорційного розвитку агломерованих територій. Їх застосування на прикладі промислових агломерацій України є основою для подальших досліджень у цьому напрямку.

5.2.