Наукові дослідження промислових агломерацій виникли і сформувались на стику декількох напрямів розвитку суспільної географії.

Перш за все, у вітчизняній концепції виділення промислових агломерацій чітко простежується магістральний напрямок досліджень з територіальної організації виробничих комплексів і промислового комплексоутворення, в рамках яких вони розглядались в межах загальнопоширеного вчення про промислові вузли.

В процесі спільного розвитку, взаємного впливу та доповнення, зазначені вище напрями трансформувались у вітчизняне розуміння сутності та особливостей формування промислових агломерацій, яке домінувало на пострадянському просторі до кінця 90-х років.

В зарубіжній науці вчення про промислові агломерації також набуло вагомого значення після серії праць географів, економістів, філософів. Панівною ідеєю європейського та американського підходів до розуміння сутності промислових агломерацій стала концепція формування комерційного прибутку та оцінки ефективності розвитку промислової активності в межах агломераційних утворень. Зарубіжні вчені відштовхувались від урбаністичного трактування агломерації, додаючи при цьому просторовий аналіз ринкових механізмів розвитку різних видів економічної активності населення на її території. Важливою складовою зарубіжних досліджень стала розробка основних положень, причин і механізмів формування земельної ренти, характеру її диференціації у високоурбанізованому середовищі. Із розвитком інформаційного суспільства та істотною трансформацією промислового виробництва зарубіжні вчення трансформуються у бік вивчення постіндустріальних аспектів розвитку агломераційних утворень, акцентується увага на таких особливостях промислових агломерацій, як поширення інновацій, піонерності та прогресовизначальності, виробництва інформації тощо.

Зарубіжні і вітчизняні розробки мають між собою багато спільного, оскільки виходять з єдиних онтологічних джерел і концептуальних складових розвитку агломерацій: відносин центру і периферії, впливу процесів урбанізації і концентрації на характер виробничих процесів, спеціалізації і функціональної зв’язаності виробництва тощо. Однак, за винятком цих вихідних положень, вони істотно різняться в поглядах на рушійні сили та механізми розвитку промислово-агломераційних утворень, що характерні для різних типів економічних систем, які тривалий час існували в світі.

З огляду на все зазначене вище, аналіз процесів розвитку вчення про промислові агломерації виявляється досить складним, оскільки як окремий напрямок суспільної географії цей аспект раніше не виділявся. Прерогатива дослідження агломерацій перебувала по черзі в царині різних географічних дисциплін: географії міського розселення, виробничо-господарської комплексології, районного і міського планування та ін. Однак, необхідність синтетичного аналізу промислових агломерацій та виділення їх як окремого об’єкту географічного дослідження поступово назрівала, оскільки була викликана все більшим зростанням їх ролі та значення в економіці країни та в територіальній організації суспільства.

З огляду на це, доцільно виділити дев’ять етапів розвитку вчення про промислові агломерації, розподіливши їх за двома важливими періодами, що істотно вплинули на характер та методологічну базу досліджень (рис. 1.1) [40].