1.1. Онтологічні засади формування та розвитку міст і агломерацій

Міста та агломерації відносяться до складних об’єктів дослідження, які становлять інтерес для багатьох наукових дисциплін. Визначення особливостей устрою та генезису агломерацій, виявлення закономірностей формування і розвитку, дослідження економічних і соціальних функцій, аналіз проблем управління і, нарешті, агломераційного ефекту, входять до основного кола питань цілого ряду природничих та суспільних наук.

В процесі пізнання феномену міст та агломерацій, онтологію насамперед цікавлять такі проблеми: 1) які сутнісні ознаки дозволяють віднести певний населений пункт до міста чи агломерації, 2) які характерні риси міст та агломерацій (їх населення, господарства, території) визначають високу привабливість та ефективність господарювання цих утворень, 3) як впливає урбогенез та агломерування на розвиток суспільства, процеси економічного відтворення, взаємодію антропогенних елементів простору із природним середовищем, 4) у чому полягає різниця між процесами вузлової концентрації і агломерування різних видів людської діяльності. Ці питання розглядались в багатьох філософських школах за різних часів і формацій. Зокрема, дослідження онтології міст проводили такі відомі філософи стародавнього світу і Відродження як Платон, Аристотель, Т. Мор, Т. Кампанела та ін. В Новий час ці питання стали об’єктом вивчення Джона У. Дреппера (Drabber, J. W.), Макса Вебера (Webber, M.), Освальда Шпенглера (Spengler, O.), Алвіна Тоффлера (Toffler, A.).

1). В філософській думці різних часів існувало безліч поглядів на сутнісні ознаки міст та їх скупчень. За міркуваннями натурфілософів місто виступає протилежністю звичного сільського укладу, що формувався віками. Воно відділено від природного середовища і є чужим традиційному гармонійному способу життя. В роботах Платона, Аристотеля та інших філософів стародавнього світу за містом закріплювались ознаки автаркії, відірваності від природи, динамізму та плинності, загарбницького характеру по відношенню до навколишніх територій, поширення дурної вдачі та звичок. Одночасно, натурфілософи уявляли собі ідеальну картину міста (що особливо характерно для платонових думок про міфічну Атлантиду), як осередку усього передового і сучасного, що є у суспільстві, зосередження його духовних і творчих здібностей, місце зберігання і примноження матеріальних і духовних багатств. Такі абсолютно полярні погляди загострювали протиріччя у визначенні ролі міст в людському суспільстві. Проте, це не завадило Цицерону вже тоді висловитись досить переконливо та зважено по цьому питанню: Tu urbes pepreristi, tu homines dissipatos in societates convocasti^{[1] [2]”. Тим самим підкреслена кумулятивна функція міста, його провідна роль у розвитку суспільної формації на засадах вченості, науковості, прогресивності. Основним надбанням натурфілософів слід вважати уявлення про місто, як певну цілісність, що складається із великої кількості розрізнених різноякісних часто полярно протилежних компонентів, які співіснують в обмеженому просторі і переповнюють його.}

Ідеальну картину міста-держави сформулювали у своїх творах видатні мислителі Середньовіччя - Томас Мор та Томмазо Кампанела (More, Thomas, Campanellae, Thomae). На їх думку, місто - основний елемент майбутнього справедливого устрою суспільства. Чи не вперше, місто у творах Т. Мора подається у зв’язку із навколишніми територіями та іншими містами на міфічному острові „Утопія”, образ якого обрав мислитель для обґрунтування своєї соціальної позиції. Так, серед різних поселень острова є центральне місто, яке взаємодіє зі всіма іншими, рівно віддаленими від нього. Місто не захоплює навколишні території, воно допомагає розвитку та охороняє їх. Також, місто слугує ринковим центром для збуту продукції селян, що мешкають навколо нього [177]. Томмазо Кампанелла в книзі „Appendix Politicae. Civitas Solis: idea republicae philosophicae^[3]” говорить про існування у ідеального міста Сонця далеких передмість (в два рази більших за площею, ніж саме місто), що розділяться на сім поясів і округів. Кампанелла наділив їх аграрними та лікувально-оздоровчими і рекреаційними функціями. Таким чином закладаються основи розуміння єдності міста і оточуючого простору, що виступає середовищем його існування, доповнює і підтримує його функції [120]

Важливим етапом встановлення сутності міст стали праці брата відомого економіста та географа Альфреда Вебера - Макса. Як соціолога і філософа, Макса Вебера перш за все цікавила природа походження міста і те, чим місто відрізняється від простого поселення. На його думку, мало зазначити, що місто є відносно крупним населеним пунктом, де основна маса людей не зайнята сільськогосподарською діяльністю та не перебуває у особистому знайомстві одне з одним. Під таке визначення „міста” можуть потрапляти населені пункти, де люди займаються традиційними промислами, добуванням корисних копалин тощо (Вебер назвав такий пункт робітничим поселенням). Не обмежується поняття місто також наявністю ринку та поширенням товарно-грошових відносин, оскільки тимчасові ринки і ярмарки виникають і в сільській місцевості (Вебер назвав це ринковим поселенням), а також політико- адміністративними функціями (оскільки існували столиці різних народів, що постійно переміщувались в різні поселення).

Соціологічне трактування міста, що засноване на загальнофілософських засадах, ми зустрічаємо у Освальда Шпенглера. Він стверджує, що місто відрізняється від „неміста” наявністю специфічних суспільних відносин, які могли розвинутися лише у всебічно концентрованому, глибоко інтегрованому та висококомунікативному середовищі. Місто позбавляється залежності від природної циклічності, ліквідовує аграрні відносини, у ньому з’являється гіпердинамізм всіх соціальних процесів при відносній сталості структурних елементів, глибока диверсифікація і спеціалізація праці при відносній однорідності узагальнених функцій. Місту властиві ринкові цінності, орієнтація на прибуток та наживу, створення штучного природного середовища, підкорення ландшафту, формування „грошового мислення” та економічного духу підприємництва [295].

Провідне значення у виявленні онтологічної сутності міста мали праці географів. Так, Альфред Геттнер наголошував, що міста виконують по відношенню до навколишніх територій центральні, системоформуючі функції. Вони ніби-то структурують простір, поділяючи його на своєрідні зони впливу, що притягують до себе периферійну гомогенну територію [36]. Ф. Ратцель визначав місто, як „довготривале скупчення людей і помешкань, що займають значний простір і розташовані в центрі крупних комунікацій” [16]. В. П. Семенов-Тян-Шанський у праці,,Город и деревня в Европейской России” виділив „істинні” та „неістинні” міста. Критеріями для цього виступали людність міста, відсоток людей, не зайнятих в аграрній сфері та інтенсивність торгово-промислового обороту [62]. Така думка, на наш погляд, є неповною, адже не враховано ряд важливих функцій міста, особливості його положення в системі розселення та феномен центральності, які є доволі суттєвими чинниками процесів урбогенезу.

На основі проаналізованих вище фундаментальних праць можна сформулювати основні положення сучасного розуміння сутності міста та агломерації. Місто є висококонцентрованим і всебічно інтегрованим населеним пунктом, що динамічно розвивається, характеризується значним рівнем перетвореності природного середовища, зосереджує велику кількість людей, переважна більшість яких не зайнята в сільському господарстві, та визначається пріоритетним формуванням і використанням ринкових механізмів господарювання. Залежно від адміністративного статусу міста, його місця в системі розселення та кількості жителів ці характеристики можуть мати різний характер чи інтенсивність розвитку. Новою для вітчизняної географії рисою міст, яка раніше не бралась до уваги, є їх глибока ринкова сутність, охарактеризована М. Вебером [26]. Ринкові відносини надають місту динамічного розвитку, визначають його центричне положення по відношенню до різних суб’єктів економічної діяльності позаміської території, сприяють зростанню базових якісних характеристик господарства. Тлумачення міста, як центру ринкових відносин, підтримували В. Кристаллер, Ф. Ріхтгофен, Х. Вагнер, Божьо-Гарнье і Шабо та ін. [16;23]. В Європі статус міста тривалий час надавали окремим населеним пунктам разом із ринковими привілеями за Магдебурзьким правом. Навіть міста колишнього СРСР не були остаточно позбавлені ринкових функцій, які розвивались нелегально через підпільну торгівлю і спекуляцію. Тому, класичне для радянської науки визначення сучасного міста, на нашу думку, слід доповнити ринковими функціями.

Високий рівень розвитку усіх зазначених вище функцій притаманний великим і найбільшим містам, навколо яких формуються агломерації. Одним із основних критеріїв їх виділення є наявність так званої приміської зони тяжіння, яка формується навколо центрального ядра (декількох ядер) і визначається розширенням його територіальних меж, зростанням рівня урбанізації та концентрації різних видів людської діяльності, об’єднанням агломерованих поселень у єдину цілісну складну систему на основі вертикальних зв’язків.

Однак, агломерація від міста відрізняється не лише за кількісними чи територіальними аспектами. Її не можна звести до механічної концентрації міст та зростання кількості міських жителів навколо центру (центрів), об’єднаних певними зв’язками. В агломераціях проходять глибокі якісні зміни характеру життєдіяльності людей, системи господарювання і природокористування. Ядра агломерацій характеризуються одночасно найвищими показниками антропогенної перетвореності ландшафтів, концентрації населення, розвитку динамічного ринкового середовища, піонерністю, прогресовизначальністю, модульністю, репрезентативністю тощо. Вони відіграють центральні та адміністративні функції по відношенню до значної території, яка набагато перевищує власне зону агломерування.

В агломерації частина сутнісних ознак міста передається до приміської зони [31]. Цей процес виникає через формування гіперконцентрованого антропогенно-перетвореного простору, в якому складається монопольна рента місцеположення. Розвиток багатьох видів людської діяльності внаслідок надмірно високої ціни локалізації та перевантаженості комунікацій стає невигідним. Проте, не слід вважати, що агломераційні утворення виникають лише через потреби деконцентрації обмеженого простору великого міста. Вони формуються на основі специфічного ефекту, який робить економічно вигідним та екологічно доцільним розміщення деяких видів людської діяльності (переважно, промислової і аграрної спеціалізації) в приміській зоні, де вони отримують цілий ряд додаткових переваг внаслідок поширення соціального, ринкового, інноваційного та комунікаційного впливу ядра [160;321].

Не можна звести сутнісні ознаки агломерації і до формування тісних зв’язків (трудових, виробничих, техніко-технологічних, рекреаційних, культурно-побутових) між містом і передмістям, що формуються в результаті залучення на підприємства ядра додаткових трудових ресурсів із приміської зони, розвитку загальноміських лікувально-оздоровчих і рекреаційних закладів, будівництва філіалів головних підприємств з метою деконцентрації, розвитку широкої спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва в рамках єдиних енерговиробничих циклів [17; 184]. Горизонтальні зв’язки виступають вторинним елементом агломерування по відношенню до того ефекту, який формує зону впливу агломерації на основі вертикальних (переважно, інфраструктурних) зв’язків. Ядро агломерації, утримуючи значну кількість соціальних, ринкових, інфраструктурних функцій визначає ефективність розміщення на периферії промислових підприємств, аграрних господарств та інших видів економічної діяльності, що мають ринкову орієнтацію та отримують додаткові прибутки від наявного впливу соціального середовища ядра.

Отже, формування агломерацій - цілком об’єктивний процес, зумовлений як історичними, так і соціально-економічними чинниками. Він пов’язаний із розширенням зони впливу міського поселення на навколишню територію, формуванням додаткових конкурентних переваг розвитку господарства та створенням оптимальних умов для життєдіяльності людей. Власну зону впливу (приміську зону) має будь-яке місто. Вона сформувалась історично у зв’язку із його оборонними, ринковими, адміністративними та іншими функціями. Однак, її територія не завжди несе за собою істотні переваги для розвитку господарства [152]. На відміну від приміської зони, зона агломерування являє собою специфічну територію, на якій досягається певний економічний ефект від розміщення різних видів людської діяльності, зумовлений викладеними вище чинниками. В цьому полягає принципова різниця між містами з їх зонами впливу та агломераціями.

2) Сутнісні ознаки міст та агломерацій знаходяться в основі визначення високої привабливості та ефективності господарювання цих утворень. Ще Макс Вебер зазначав, що місто володіє величезними можливостями для повноцінного розвитку особистості, підвищення якості життя людей, зростання ефективності системи господарювання. Освальд Шпенглер наголошував, що місто формує в людині індивідуалізм, підприємливість, ринкове мислення, орієнтацію на прогресивність [295]. Відомий американський футуролог Алвін Тоффлер підкреслював високий динамізм розвитку міста, трансформацію та уніфікацію його структурних елементів, суцільну інформатизацію суспільного життя, що призводить до зростання темпів інноваційного розвитку господарства, поширення міжгалузевої інтеграції, формування високої культури виробничого персоналу [255]. Водночас, ці вчені виділяли і негативні риси урбогенезу. Це порушення цілісності і єдності суспільства, зростання соціальних стресів, загострення конкуренції і обмеження доступу до традиційних ресурсів економічного розвитку, ускладнення екологічних проблем.

Спільними рисами міст та агломерацій, які підвищують ефективність людської діяльності, виступають: широкі можливості окремих індивідів та суб’єктів господарювання до самореалізації; підвищення кваліфікації працівників та мотивації до отримання нових знань, вдосконалення трудових умінь і навичок; зростання можливостей вибору стратегії розвитку різних підприємств; глибока й усебічна спеціалізація виробництва, наявність тісних ринкових та інфраструктурних зв’язків між окремими підприємствами; багатоваріантність та висока ефективність функціонування ринкових механізмів, заснованих на високій концентрації підприємницької, фінансово- кредитної, інвестиційної, банківської діяльності та конкурентному середовищі, що формується на цій основі; наявність ринку збуту готової продукції; відкритість та комунікативність середовища, розвиток засобів транспорту і зв’язку, міжнародна інтеграція.

Однак, між особливостями господарської привабливості міст та агломерацій є і певна різниця. Так, в містах відбувається концентрація промислової функції в межах самого населеного пункту, що проходить (за умови чітко розробленої концепції і програми міського планування) у спеціально відведених індустріальних зонах. Привабливість цих територій полягає у тих перевагах, які забезпечує місто: специфіці місцевого природно- ресурсного потенціалу та характері його використання; високому рівні інженерного та інфраструктурного обслуговування; розвитку ринкових ініціатив, підприємництва і бізнесової активності; наявності достатньо кваліфікованих трудових ресурсів та праценадлишкового ринку робочої сили; відносно низької земельної ренти; формування тісних коопераційних зв’язків як між окремими великими підприємствами і додатковими та супутніми виробництвами, так і в межах корпорацій [37]. Переважна більшість зазначених переваг полягає у формуванні „ефекту масштабу виробництва”, за якого в межах агломерованого міста ефективно працюють великі підприємства та підприємства із розвиненими виробничими зв’язками. Позаміські неагломеровані території не мають високої привабливості для розвитку господарських функцій, хоча трудові зв’язки із центром в них можуть існувати.

Найбільш характерною відмінністю характеру господарювання в містах та агломераціях залишається те, що в розвитку промислового виробництва неагломерованих міських поселень доволі відчутним залишається вплив традиційних факторів економічного зростання, зокрема природно-ресурсних чинників. Міста, за О. Шпенглером, в меншій мірі втратили контакт із природним середовищем, ніж великі агломерації [295]. Тому, економічна ефективність їх функціонування базується на вигідних умовах локалізації по відношенню до наявних природних умов і ресурсів території. Важливе значення відіграє також суспільно-географічне положення, комунікації, демографічні передумови, склад та професійних рівень працівників тощо. Однак, особливості природно-ресурсного потенціалу мають провідне базове значення при визначенні спеціалізації міста та ефективності розвитку господарства.

Висока привабливість агломераційних утворень формується, переважно, за рахунок дії соціальних, а не природно-ресурсних факторів [192]. Ядро агломерації являє собою суцільний антропогенно-перетворений плацдарм для формування господарської системи постіндустріального типу, заснованої на пріоритетності розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, інформаційних і наукоємних технологій, підприємництві, фінансово-кредитних і комерційних відносинах. Воно концентрує в собі передові, високоприбуткові осередки ринкової інфраструктури, науки і сучасних технологій, інформаційної та комунікаційної діяльності. Цьому сприяв характер суспільних трансформацій, відчуженість від традиційного способу життя, глибокий професійний поділ праці. Їх кумулятивний вплив на зону агломерування формує додатковий (агломераційний) ефект, що істотно відрізняється від „ефекту масштабу виробництва” і підвищує прибутковість розвитку промислового виробництва та АПК приміської спеціалізації за рахунок високорозвинених соціальних відносин. Саме це і визначає високу привабливість ядра агломераційних утворень для розвитку „вищих поверхів” галузей соціального комплексу, а приміської зони - для розвитку високотехнологічного інноваційного та соціально-орієнтованого промислового виробництва і агропромислового комплексу.

В більшій мірі це стосується моноцентричних агломерацій, які сформувались на основі міста, що виникло історично і розвивалось протягом тривалого періоду часу. Поліцентричні агломерації, що виникли в ХХ ст. в районах масового розвитку видобувної промисловості, металургії, важкого машинобудування тощо характеризуються меншим розвитком соціальних чинників ефективності господарювання. Для них важливе значення відіграє концентрація трудових ресурсів, розвиток корпоратизації, ординарні ринково- інфраструктурні чинники. Однак, це пов’язано із незначним історичним віком розвитку таких агломерацій. В майбутньому процеси централізації людської діяльності і антропогенної перетвореності ландшафтів зумовлять скорочення виробничих функцій в ядрах поліцентричних агломерацій, їх переорієнтацію із сировинної спрямованості на інноваційність та наукоємність, поширення постіндустріальних тенденцій. Ці процеси активно проявляються в аналогічних агломераційних утвореннях світу, зокрема в Рурі (Німеччина), в Чиказькій агломерації (США), деяких агломераційних утвореннях старопромислових районів Франції та Великобританії. Помітні їх початки і в Україні.

3) Урбогенез та агломерування справляють вирішальний вплив на розвиток суспільства, процеси економічного відтворення, взаємодію антропогенних елементів простору із природним середовищем. В працях відомих філософів та економістів, як було вже зазначено вище, це знайшло відображення у розумінні міста, як основного рушія науково-технічного прогресу, основи соціального, інтелектуального, духовного, економічного і політичного розвитку. Тільки урбанізоване суспільство максимально орієнтоване на розширене виробництво і споживання матеріальних і духовних благ, створення і впровадження інновацій, розвиток і поширення інформації. Однак, при цьому в ньому загострюються екологічні проблеми, поширюється невідповідність між системою природокористування та проблемами збереження і охорони довкілля, формується загарбницька нищівна експлуатація природно­ресурсного потенціалу.

Вплив урбогенезу та агломерування на розвиток суспільства позначається значним підвищенням рівня життя та соціального обслуговування населення, забезпеченням більш повного доступу до матеріальних і духовних благ, зростанням середньої тривалості життя та індексу людського розвитку. Ці факти підтверджуються конкретними розрахунками центру ООН з дослідження людських поселень Habilitat, виконаними у розрізі різних країн світу [349]. Саме міста стають центрами перетворення соціальних формацій, глибокої стратифікації населення, поглиблення спеціалізації та поділу праці, а останнім часом і формування відкритого суспільства, науково-технічного прогресу, розвитку підприємливості та ринкового мислення тощо.

Так, відомий американський учений-філософ Дж. У. Дреппер ще у XIX ст. наголошував, що розвиток європейської науки і перехід від середньовічного „віку віри” до „віку розуму” нового часу прямо пов’язаний із міським розселенням та способом життя [86]. Намагання людей уникнути природних негараздів та катаклізмів, які поширювались в Європі у XVII-XVIII ст., спричинило появу консолідуючих сил в суспільстві, розвиток технологій та широку спеціалізацію окремих господарств (а згодом і виробництв) на виготовленні певних суспільно значимих продуктів і послуг. Те ж саме стосувалось і американських міст півночі (в часи Дреппера - Федерації), які виховували у людей індивідуальність поряд із суспільними цінностями [87].

Соціальний вплив агломерацій відрізняється від міського. Агломераційні утворення посилюють значення інформації та інноваційних технологій в суспільному житті, підвищують роль бізнесових і ділових кіл, політичних, наукових і культурних еліт, сприяють більш повній реалізації життєвих потреб, інтелектуальних і творчих здібностей особистості. Проте, міста і агломерації справляють і значний негативний вплив на розвиток суспільства. Алвін Тоффлер наголошує, що міста посилюють люмпенізацію суспільства та замкненість окремих соціальних формацій, стандартизацію та уніфікацію життя, розвиток гіподинамії, соціальних стресів та відчуття невизначеності, Taedium vitae^[4], відчуженість людини від природного середовища та від швидкоплинних соціальних процесів, її замкненість в межах певного внутрішнього світу, обмеженого родинними і професійними контактами [255]. О. Шпенглер стверджує, що розвиток міст призведе до занепаду європейської цивілізації внаслідок ускладнення демографічних проблем, розпаду інституту сім’ї, руйнування культурно-етнічних, морально-етичних ознак європейськості [295].

Розвиток міст та особливо агломерацій пов’язаний із процесами розширеного відтворення виробництва. Так, центром ООН Habilitat було визначено, що зростання міського населення прямо пропорційне зростанню валового національного продукту різних країн світу [349]. Розширене відтворення в урбанізованих системах (особливо у великих містах - промислових вузлах та в агломераціях) досягається за рахунок високої концентрації і спряженості виробництва, поширення масових комунікацій (в т. ч. і міжнародних) та об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, тісних взаємозв’язків із потенційними споживачами, розвитку ринкових механізмів господарювання, загальної інформатизації та комп’ютеризації, інноваційності та наукоємності.

Проте, розширене відтворення досягається в окремих містах та в агломераціях по-різному. В малих і середніх містах воно напряму пов’язано із наявністю потужних внутрішніх факторів економічного розвитку, якими можуть виступати багаті природні умови і ресурси території, наявність праценадлишкового ринку робочої сили, залучення інвестицій та концентрація капіталу, вигідне ЕГП тощо. У великих і найбільших містах розширене відтворення викликане здебільшого концентрацією виробництва, розвитком великих підприємств, які використовують переваги від ефекту масштабу та розгалуженої спеціалізації і виробничого кооперування. На базі таких міст формуються промислові вузли, що характеризуються наявністю тісних виробничих і техніко-технологічних зв’язків, комплексною переробкою сировини та спільним використанням інфраструктури, наявністю висококваліфікованої робочої сили тощо. Комплексне розміщення дозволяє значно економити на масштабах, інфраструктурному, транспортному і будівельному обслуговуванні, затратах на працю, впровадженні новинок науково-технічного прогресу. Ці переваги розвитку виробництва можна віднести на рахунок урбогенезу.

В агломераціях високі показники відтворення мають інший генезис. Економія на масштабах та виробничо-технологічних зв’язках відходять на другий план. Натомість агломерування, завдяки високим показникам розвитку соціальної та ринкової інфраструктури, засобів інформації, комунікацій і зв’язку, ринковим силам, підприємництву і конкуренції сприяє формуванню подрібнених підприємств, що орієнтовані не на сировинні та енергетичні ресурси, а на інновації, ноу-хау, людський інтелектуальний і творчий капітал. Подрібненню сприяють також висока вартість землі в агломерації, жорстка конкуренція, яка вимагає високої гнучкості підприємства, спрямованості на виробництво продукції низької матеріало- та енергоємності. Це призводить до поширення модульних виробництв, які отримують прибуток не на основі використання ефекту масштабу, а за рахунок соціально-економічних переваг агломерування, про які йшлося вище. Отже, процеси відтворення в агломераціях є більш соціально-орієнтованими та ринково-спрямованими, що дозволяє їм бути основними рушійним силами суспільного прогресу.

Розвиток міст та агломерацій має значний вплив на розвиток процесів природокористування та взаємозв’язок людини із навколишнім середовищем. В минулому, вирішальну роль природних факторів у формуванні міст підкреслювала значна кількість учених. Так, Дж. У. Дреппер відзначив, що урбогенез та формування високої ролі і значення міст в житті суспільства зумовлені природними умовами, в яких вони розвиваються. На думку вченого, саме специфічні природні умови доволі холодного європейського континенту із постійними перепадами погодних умов спричинили консолідацію людей у містах, розвиток індивідуалізму, підприємництва та демократичних цінностей [87]. Такі думки Дреппера виникли в традиції енвайронменталістів, їх суттєвим недоліком, на нашу думку, є недостатнє врахування економічних, соціальних, політичних та інших неприродних чинників в процесах урбогенезу. Пізніше, О. Шпенглер, А. Тоффлер та інші неодноразово наголошували, що в місті формується функціональна дисгармонія природного та антропогенного середовища. Воно активно перетворює і змінює природу та формує своєрідний ландшафт, який служить переважно інтересам підвищення комфортності місць проживання людей та ефективного розвитку господарства [186;255].

Таким чином, сутнісною ознакою міського середовища є протиставлення його природному. В містах, завдяки високій перетвореності ландшафту розвивається специфічна формація, яка має істотні переваги соціально- економічного розвитку, окреслені вище, однак характеризується загостренням економічних проблем і соціальних протиріч саме за рахунок утрати рівноважного зв’язку із природою [67]. Якщо у великих містах це проявляється переважно в процесах експлуатації та поступового виснаження мінерально- сировинних ресурсів, зростання обсягів шкідливих викидів промислових підприємств тощо, то у всебічно розвинених агломераціях (ядро яких має яскраво виражені постіндустріальні тенденції) та у великих промислових вузлах відірваність від природи має, окрім екологічних, ще й негативні соціальні, ціннісні та культурні наслідки [69].

4) На основі викладених вище міркувань можна підійти до розуміння різниці між процесами вузлової концентрації і агломерування різних видів людської діяльності. Так, великі неагломеровані міста здебільшого розвиваються на індустріальних засадах господарювання (окрім міст з яскраво вираженою курортною, політико-адміністративною та науково-освітньою функціями). На базі таких міст розвивається комплекс взаємопов’язаних підприємств, які можуть діяти або в рамках єдиної організаційної структури (концерну, корпорації) або, на основі глибокої спеціалізації, поєднуватись спільними виробничими, технологічними та інфраструктурними зв’язками, заснованими на ринкових механізмах розвитку. В містах чітко формується виробничий профіль і виділяються провідні галузі спеціалізації, що зумовлено як природно-ресурсними особливостями, так і СГП, історичними, працересурсними, транспортно-комунікаційними факторами [25]. Отже, основою вузлової концентрації господарства (перш за все промисловості) у великих містах є вдале використання ефекту масштабу виробництва (в основному, в старопромислових, сировинно-орієнтованих районах), а також переваг зосередження промисловості при дії провідних несировинних факторів розміщення (вигідності СГП і ТГП, кліматичних і трудоресурсних умов тощо).

Агломерування на відміну від вузлової концентрації меншою мірою залежить від „масштабу виробництва”. Великі підприємства у гіперконцентрованому середовищі агломерацій не можуть працювати ефективно, оскільки значно зростають затрати на земельну ренту, постачання сировини та енергії, кваліфіковану робочу силу, будівництво інженерних споруд і комунікацій. В агломерованому середовищі пріоритетний розвиток отримують малі і середні модульні виробництва, переваги та особливості розвитку і спеціалізації яких були оговорені вище [261].

Великі підприємства в агломераційних утвореннях також можуть зберегти свою ефективність, однак переважно за рахунок високої конкурентноздатності продукції, інноваційної і міжнародної спрямованості, орієнтації на активне використання ресурсів людського капіталу та ринкових (немонополістичних) механізмів розвитку. Тобто, великі підприємства в агломераціях являють собою здебільшого олігополістичні утворення. Що ж стосується локалізаційних характеристик промислових підприємств, то вони потребують розвитку та розміщення в агломерованій зоні тяжіння, де істотно знижується вартість землі, менш перевантажені комунікації, більш сприятливі умови діяльності на ринку робочої сили. Ядра найбільш розвинених агломерацій світу майже повністю позбавились промислової функції, яка ефективно розвивається лише на агломерованих територіях. Натомість, в ядрі провідне значення отримують постіндустріальні види діяльності - наукові, освітні, інформаційні, кредитно- фінансові, банківські, підприємницькі, культурні, туристичні, адміністративно- управлінські, зовнішньоекономічні, формується так зване „світове місто”, орієнтоване на максимальний контакт із зовнішнім світом, підпорядковане глобальним тенденціям трансформації господарства [232].

Це зумовлено тим, що ядра моноцентричних агломерацій пройшли довгий і складний історичний шлях розвитку. Протягом тривалого часу, в них сформувався специфічний тип суспільних відносин, своєрідна культура виробництва та спеціалізація, які О. Шпенглер назвав „душею міста” [295]. Вона проявляється у тих соціальних перевагах, які були окреслені нами вище і сприяє поступовому переходу агломераційних ядер до постіндустріальних засад розвитку. Поліцентричні агломераційні утворення, що сформувались за висловом Г. М. Лаппо „від району” характеризуються, як вже зазначалося, меншим впливом розвитку соціальних чинників. В них, як і в промислових вузлах, великі підприємства працюють із відчутним додатковим прибутком переважно на основі ефективного використання мінерально-сировинного потенціалу, потужних джерел енергії, значних ресурсів праці різної кваліфікації. Концепція їх розвитку була детально розроблена вітчизняними вченими в рамках вчення про ЕВЦ. Проте, процеси концентрації, соціологізації та антропогенної перетворюваності середовища поліцентричних агломерацій також визначають їх поступовий перехід до постіндустріалізації. Однак, вони знаходяться лише на самому початку трансформаційних процесів, їх подальший розвиток потребує глибоких структурних змін.

Таким чином, сутнісна відмінність агломерації від великих міст - промислових вузлів - полягає в тому, що в процесах її формування переважає вплив соціальних факторів, тобто інтелектуальних і творчих людських ресурсів, комерційної, торговельної, банківської і фінансово-кредитної діяльності, науково-інноваційного сектору, виробництва і розповсюдження інформації. З огляду на це, агломераційний ефект формується не на основі збільшення масштабу, укрупнення окремих підприємств, а за рахунок зростання кількості малих модульних інноваційно-орієнтованих виробництв, що використовують переваги гіперконцентрованого та урбанізованого ринкового середовища. Подальший розвиток агломерацій на засадах модульності, наукомісткості, ринкової ініціативності і підприємництва сприятиме планомірному формуванню продуктивних сил країни та усуненню частини екологічних, соціальних, комунікаційних та трудоресурсних проблем урбанізованих регіонів.