Науково-технічний та інноваційний потенціал промислових агломерацій

Науково-інноваційна сфера відноситься до тих галузей господарського комплексу України, які зазнали найбільш істотних змін в умовах трансформації економічних відносин. На думку спеціалістів з Інституту географії НАН України, загальні тенденції розвитку наукової діяльності в нашій державі свідчать про руйнацію існуючої системи організації наукових досліджень та неефективність діяльності наукових ресурсів в країні [171].

Деформація організаційної та галузевої структури наукового комплексу України проявляється на регіональному рівні. Знижується роль традиційних осередків інноваційної діяльності держави, особливо в ряді обласних центрів та в великих неагломерованих містах. Натомість зростає значення наукового комплексу ядер промислових агломерацій - Київського, Харківського, Дніпропетровського, Донецького [98]. За даними КВЕД, із 458 міст України у 2006 році лише 120 здійснювали витрати на технологічні інновації. При чому, на 20 міст України припадає майже 90% всієї інноваційної діяльності держави у промисловості, а на ядра промислових агломерацій - 53% (табл. 4.1). Решта міських поселень має вкрай незначні показники інноваційних витрат, при чому з них виділяється 29 міст, витрати на інновації яких в загальнодержавних обсягах не перевищують 0,06% в цілому.

Табл. 4.1. Розвиток промислових науково-технологічних інновацій в найбільших наукових центрах України, 2006 р.

Складено автором за матеріалами КВЕД

Отже, для України характерна висококонцентрована структура формування та дифузії інновацій із переважанням декількох основних центрів науково-дослідних робіт у промисловості, які переважно співпадають із ядрами промислових агломерацій [274].

Науково-інноваційна сфера Харкова займає друге місце за обсягами науково-технічних розробок в Україні. Її дослідження спрямовані переважно на пошук новітніх технологій в енергетичній сфері, в системі постачання газу, а також в добувній промисловості (табл. 4.1). Науковий потенціал міста підтримують цілий ряд НДІ технічного профілю, переважна більшість яких займається фундаментальними і прикладними розробками.

Приблизно однакові позиції за обсягами витрат на технологічні інновації займають ядра Донецько-Макіївської і Дніпропетровсько- Дніпродзержинської промислових агломерацій (6-7% від загальних показників). Характерною особливістю цих міст є те, що їх наукова діяльність спрямована переважно на обслуговування підприємств обробної промисловості. Витрати на інновації в добувних галузях та системі енергопостачання незначні.

Необхідно звернути увагу на доволі низькі показники розвитку науково-інноваційної діяльності ядер Одеської (1,79% від загальних показників інноваційно-технологічних витрат) та Львівської (1,04%) промислових агломерацій. Перше з них спеціалізується на розвитку інновацій в обробній промисловості, а друге - в добувній. Трансформаційні процеси у промисловому виробництві України негативно позначились на ефективності наукової діяльності підприємств цих обласних центрів [60;98].

Викладені вище процеси знайшли своє відображення в моделі поля потенціалу науково-інноваційної діяльності міст України (рис. 4.1). Статистичною базою моделі стали загальні показники витрат на технологічні інновації у розрізі 120 міст нашої держави, які здійснювали науково- технологічні розробки у 2006 році [44].

Як видно з рис. 4.1, в системі науково-інноваційного потенціалу міст України переважають три ядра промислових агломерацій: Київське, Дніпропетровське та Донецьке. Найвищий потенціал має Київська агломерація. Вона характеризується найбільшими обсягами витрат на технологічні інновації. Зона його максимального впливу припадає на прилеглі до міста території Київської області, а також ослаблено поширюється на сусідні центри Чернігівської та Житомирської областей. Потенціал столичної науки відчувається далеко за межами конкретного агломераційного утворення [66].

На другому місці знаходиться Донецько-Макіївська агломерація. Її потенціал залишається доволі потужним не лише на території агломерування, але також в межах найближчих промислових вузлів (Горлівсько- Єнакієвському, Дзержинському, Артемівському, Костянтинівському) та у більш віддалених промислових містах Донбасу - Краматорську, Шахтарську, Торезі, Сніжному, Сєверодонецьку, Лисичанську. Потенціал донецької науки сформувався завдяки високоіндустріальному урбанізованому середовищу, наявності наукових кадрів технічного профілю, а також завдяки вагомому замовленню на проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень в профільних сферах промислового виробництва [157;212].

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 4.1. Поле потенціалу науково-інноваційної діяльності міст України, 2006 р.

Значним науковим потенціалом володіє Дніпропетровсько- Дніпродзержинська промислова агломерація. До зони його найбільшого наукового потенціалу входить ряд агломерованих поселень: Новомосковськ, Підгородне, Синельникове та ін. Спеціалізуючись переважно на наукових дослідженнях в галузі обробної промисловості, науково-дослідні організації агломерації розвиваються на основі обслуговування місцевої індустрії.

В загальній моделі потенціалу науково-інноваційної діяльності міст України не проявився ефект багатьох потужних наукових центрів (Миколаєва, Полтави, Сімферополя та ін.), а також трьох промислових агломерацій: Харківської, Львівської та Одеської. Харків, як зазначалось раніше, посідає друге місце після столиці за обсягами витрат на технологічні інновації. Однак, його потенціал на рис. 4.1 не знайшов широкого територіального поширення через недостатній розвиток наукової діяльності в периферійних районах агломерації. Тому, в загальній моделі поля потенціалу Харків тяжіє до Дніпропетровського та Донецького осередків інновацій, продовжуючи дифузійну зону їх ослабленого впливу на територію суміжних областей. Аналогічні причини зниження наукового потенціалу спостерігаються у Львівській та Одеській агломераціях. Вони супроводжуються також доволі низьким рівнем технологічних інновацій в ядрі цих промислових утворень. Внаслідок цього, їх промисловий потенціал не проявився повною мірою і носить ослаблений локальний характер, охоплюючи лише зону найближчих до ядра поселень.

Низький рівень інноваційної діяльності в промислових містах та в агломераціях України тісно взаємопов’язаний із відповідними показниками обсягів промислового виробництва (табл. 4.2.). Коефіцієнт кореляції (вихідні данні були взяті по всіх містах України, які здійснювали науково- технологічні інновації в промисловості) складає 0,85 од. Так, ті агломераційні утворення, що мають високі показники розвитку науково- технологічних інновацій (Київська, Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько- Дніпродзержинська агломерації) займають провідні позиції і за обсягами реалізованої промислової продукції як в абсолютному, так і у відносному вимірах.

Табл. 4.2. Науково-технологічні інновації в промислових агломераціях України, 2006 р.

Складено автором за матеріалами КВЕД

Проте, в умовах України зростання витрат на технологічні інновації не стимулює відповідного істотного підвищення рентабельності промислового виробництва, продуктивності праці та інших показників економічної ефективності. Кореляція між цими явищами склала 0,36 од. Це пов’язано, перш за все, із низькою комерціалізацією науково-інноваційної сфери, її спрямованістю на довготермінові фундаментальні проекти, які не відповідають тактичним ринковим цілям промислових підприємств. Не останню роль відіграють також фактори запозичення вітчизняною наукою інновацій з-за кордону, відсутність глибоких вітчизняних розробок в галузі новітніх технологій та матеріалів. Все це зумовлює необхідність підвищення ефективності функціонування науково-інноваційних закладів промислових агломерацій України, досягнення ними більш високої спряженості із потребами промислових підприємств в ринкових умовах, яку можна реалізувати в рамках розвитку технополісів і технопарків [245;249;255].

Так, Київська, Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-

Дніпродзержинська, а також, з деякими виключеннями, Одеська агломерації, зосереджуючи значну кількість наукових закладів в своєму ядрі, активно поширюють свою інноваційну діяльність в приміській зоні та в більш віддалених районах, забезпечуючи тим самим формування нової якості поєднання окремих модульних промислових підприємств на обмеженій території на основі високих технологій, інжинірингу, аутсорсингу, високодиверсифікованої спеціалізації та кооперування (табл. 4.2.). В їх периферійних зонах активно протікають процеси організації і розвитку інноваційних осередків науки і передових технологій (в Боярці, Вишгороді, Іллічівську, Южному, Новомосковську, Макіївці), формується сприятливе середовище для здійснення фундаментальних і прикладних досліджень в галузі промислового виробництва [91;187;212;245].

Водночас, наукові заклади Львова та Харкова характеризуються незначним поширенням інноваційної діяльності в периферійній зоні агломерування, що пов’язано із різким скороченням обсягів виробництва високотехнологічних галузей в ряді периферійних агломерованих поселень (Дергачі, Валки, Зміїв, Мерефа, Південне), а також із перепрофілізацією промислового комплексу на комерційно високоприбуткові види діяльності, що не потребують значних затрат на інновації та оновлені засоби виробництва [60]. Формування в межах цих агломерацій потужних технополісів залишається в перспективі.

Таким чином, промислові агломерації України зосереджують в собі значну частину науково-інноваційного потенціалу нашої держави та характеризуються підвищеним рівнем розробки та використання новітніх технологій і матеріалів у виробництві [73]. Однак, діяльність різних наукових закладів агломерацій має здебільшого низьку ефективність та майже не впливає на підвищення рентабельності, продуктивності праці та на характер використання основних засобів промислового виробництва через окреслені вище причини. Цьому може зарадити формування на спеціально відведених агломерованих територіях (в технополісах) комерційно спрямованих осередків прикладної науки, що отримують ряд додаткових переваг для своєї діяльності в результаті повноцінного використання ними агломераційного ефекту території та ряду пільг і преференцій (зниження ставок оподаткування, скорочення затрат на інженерну підготовку території, інфраструктурне обслуговування, зниження вартості купівлі та оренди земельних ділянок та ін.), гарантованих органами державної і місцевої влади [72;84].

4.3.