Особливості розміщення і розвитку агропромислового комплексу України

В національній економіці України особливе місце займає сфера агропромислового виробництва. Гармонійно сформо­вані чи не найсприятливішими в світі природно-економічни­ми передумовами господарювання в далекому історичному минулому, сільськогосподарський та переробний сектори суспільного виробництва були й залишаються провідними для нашої країни не тільки для забезпечення життєво-важливих потреб населення в харчових продуктах та товарах легкої про­мисловості, але й через високу конкурентоспроможність національної продукції агропромислового сектора на ринках СНД й світу.

За роки інтенсивного розвитку промисловості на засадах індустріальної моделі в економічних формаціях з високими рівнями усуспільнення виробництва в аграрному секторі в Ук­раїні було сформовано потужну територіальну соціально-еко­номічну систему — багатогалузевий аграрно-промисловий комплекс (АПК). В останньому у тісному зв'язку розвивалися виробництво засобів виробництва для АПК, сільське господар­ство, харчова та переробна промисловість, а також інфраструк- турна сфера аграрно-промислового виробництва. Аграрно-про­мисловий комплекс став одним з найбільш потужних і багато­галузевих формувань в структурі національної економіки. Це

складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі на­родного господарства. АПК в значній мірі визначає соціально- економічний розвиток країни, рівень життя населення, його за­безпечення продуктами харчування, а переробну промис­ловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення про­довольчої проблеми здійснюється саме в АПК, через що він є життєво-важливою ланкою економіки і мусить мати пріори­тетний розвиток. На початок 90-х років у АПК України було зайнято біля 1/3 всієї чисельності працюючих, на частку його галузей та сфер виробництва припадало понад 30% основних виробничих фондів. Сільськогосподарське та аграрно-перероб­не виробництво складало чи не третину національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

Так, серед восьми економічних районів України чітко ви­ражене аграрно-промислове спрямування економічного роз­витку демонструють Поділля й Полісся, які вкупі охоплюють сім областей України та включають в себе переважну частину природно-географічної зони мішаних лісів та біля третини лісостепу, а загалом займають більше чверті (27,0%) території

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України країни. Близькою до агропромислової є спеціалізація Півден­ного району. В інших економічних районах аграрно-промис­лові галузі також є провідними, але, враховуючи більш знач­ний рівень промислового розвитку, вони є складовими про­мислово-аграрної спеціалізації районного виробництва.

АПК має достатньо складну й розгалужену функціональ­ну й галузеву структуру. До його складу входять 4 основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК.

3. Галузі, які забезпечують переробку сільськогосподар­ської продукції (харчова, легка).

4. Виробнича інфраструктура АПК — спеціалізовані транспорт, складське господарство, матеріально-технічне по­стачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції, науко­во-інформаційне забезпечення аграрно-промислового вироб­ництва.

До складу АПК входять два основні виробничі підкомп- лекси — продовольчий та непродовольчий. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

До складу продовольчого комплексу входять зернопро- дуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоово- чеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу вхо­дять певні інфраструктурні галузі.

Основними територіальними формами організації АПК є локальні і регіональні АПК. Локальні АПК формуються на

відносно невеликих територіях на основі поєднання агропро­мислових підприємств з переробки малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчу ступінь інтеграції.

В межах економічних районів різного рівня розміщення і взаємодія локальних АПК обумовлюють формування відповідного регіональних АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, економічного райо­ну, автономної республіки, області, територіально-господарсь­кого чи адміністративного району. В межах природно-госпо­дарських зон виділяють зональні АПК, сформовані під впли­вом природних умов відповідної агрокліматичної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агро­промисловими районами та спеціалізованими агропромисло­вими зонами і районами.

На території України сформувалися три основні великі сільськогосподарські зони (крупні регіональні АПК) з певною спеціалізацією сільського господарства та підприємств пере­робної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також локальні специфічні АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму з явно вираженою вертикальною зональністю виробництва.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся. Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-конти­нентальний. Це найбільш зволожена територія України (особ­ливо Західне Полісся). Переважають дерно-підзолисті і бо­лотні грунти, які потребують збагачення їх поживними речо­винами, вапнування та інших меліоративних робіт. Спеціалізація сільського господарства — скотарство (молоч­но-м'ясного напрямку), льонарство, картоплярство з вироб­ництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогос­подарської сировини тут функціонують молоко-промисловий, м'ясо-промисловий, картоплепродуктовий, льонопромисло- вий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зернопро- дуктовий, бурякоцук-ровий, плодоовочеконсервний та вироб­ництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється 91% льону- довгунця, 52% картоплі, до 1/5 молока і м'яса держави.

Лісостеповий АПК сформувався в межах лісостепової при­родно-економічної зони. У рельєфі спостерігається чергування височин із зниженими рівнинами. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові грунти, чорноземно-лучні тощо. Сільське господарство спеціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві та сви­нарстві. Розвинуте також виробництво картоплі, овочів, соняш­нику, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює значну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зернопродукто­вого, м'ясопромислового, молоко-промислового та плодоовоче- консервного спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 72% цукрових буряків, 40% зерна, 46% картоплі, 33% овочів, 20% соняшника, половина молока і м'яса України.

Степовий АПК сформувався в межах степової природно- географічної зони. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посу­шливий. Висока випаровуваність вологи приводить до значно­го її дефіциту. Тут переважають середньогумусні та малогу- мусні чорноземи, у південних районах — каштанові грунти. У зв'язку з посушливим кліматом, це — район зрошувальної меліорації. Сільське господарство спеціалізується на вирощу­ванні зернових, соняшника, а також на скотарстві. Виногра­дарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво є додатковими галузями, однак, справляють помітний вплив на виробничу спеціалізацію АПК степового регіону. Такі переду­мови створюють значну сировинну базу для функціонування спеціалізованих комплексів — м'ясопромислового, молоко- промислового, зернопродуктового, олійнопродуктового та плодоовочеконсервного. У степу виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 59%, 42% фруктів і ягід, а молока і м'яса близько 1/3 всього національного виробництва.

Сільське господарство включає в себе дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Валова продукція сільського господарства у 2000 р. складала 25,8 млрд. грн. у цінах 1996 р.у т.ч. рослинництва — 15,6 млрд. грн., а тваринництва — 10,2 млрд. грн. (за курсом 1,8 грн. за 1 $ США.). Валова продукція сільського господарства у 2004 році складала 66257 млн. грн. у цінах 2000 року (за курсом 5,4 грн. за 1 $ США ), у т.ч. рослин­ництва — 42612 млн. грн., тваринництва — 23645 млн. грн. Рос­линництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво та лісове господарст­во. Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарст­во, конярство, вівчарство з козівництвом, птахівництво, ставко­ве рибництво та ін.

Розміщення галузей рослинництва значною мірою зале­жить від посівних площ, їх структури та раціонального вико­ристання. Загальна площа сільгоспугідь складає 41763,8 тис. га. Посівна площа України становить біля 27 млн. га. (26752 тис. га у 2004 р. ) Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (58% всіх посівів). Друге місце в посівах належить технічним культурам — 19%, третє — кормо­вим культурам — 16% від усієї посівної площі. Четверте місце в посівах займають картопля і овоче-баштанні культури — 8% посівної площі України. В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому — жито (до 4%). Далі йдуть овес, просо, гречка, рис, зернобобові. Основ­ними продовольчими круп’яними культурами, що вирощу­ються в Україні є гречка, просо і рис. Основними зернофураж­ними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові. Валові збори зернових в Україні у 2000­2005 р. знаходилися на рівні 20-40 млн. т. У 2004 р. при віднос­но сприятливих умовах було зібрано 41809 тис. тон зернових культур.

Основні технічні культури України — цукровий буряк (посівна площа — біля 732 тис. га) та соняшник (біля 3,5 млн.га). Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою (274 тис. га) в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Льон-довгунець (38 тис. га) — основ­на прядивна культура України (Полісся). До технічних куль­тур відносяться також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощу­ють на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Ук­раїні. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закар­патті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині.

В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур, виробництво основної маси яких орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировин­них зонах овочеконсервних підприємств.

Баштанні культури (кавуни і дині) в основному вирощу­ють на півдні і південному сході України — Херсонська, Мико­лаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області, та Автономна Республіка Крим.

Провідною галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарст­во. Ці галузі розвиваються в основному у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщенні в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Валові збори сільгоспкультур склали у 2000 р. зернових культур — 24,5 млн. тон, цукрових буряків — 13,2 млн. тон, со­няшнику — 3,5 млн. тон, картоплі — 19,8 млн. тон, а овочів — 5,8 млн. тон. Валові збори сільгоспкультур у 2004 р. сягнули — зернових культур — 41,8 млн. тон, цукрових буряків — 16,6 млн. тон, соняшнику — 3,1 млн. тон, картоплі — 20,8 млн. тон, а овочів — 6,9 млн. тон. Проте, зростання сільськогосподарсь­кого виробництва в Україні відбувається повільноми темпами, розвиток провідних його галузей, у першу чергу — цукрового виробництва, є абсолютно недостатнім. Для розвитку рослин­ництва найважливішими умовами є земельна реформа, техніко-технологічне забезпечення виробництва, а також по­стачання для потреб сільгоспвиробників палива, сучасних до­брив, засобів захисту рослин, насіння тощо.

Багатогалузеве тваринництво є другою складовою галуз­зю сільського господарства. Розвиток і розміщення галузей тваринництва визначається у значній мірі наявністю кормової бази, яку формують польове кормовиробництво, природні кормові угіддя, а також поживні відходи й комбікормова про­мисловість. Райони розвиненого польового кормовироб­ництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше зна­чення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо.

Потреби країни у м'ясі, молоці, молочних та та м'ясопро­дуктах забезпечує провідна галузь тваринництва — скотарство, розвинуте в усіх природно-економічних зонах. Воно має молоч­но-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію переважно в Поліссі і Лісостепу. На початок 2005 р. в Україні нараховувалось 6,9 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі корів — 3,9 млн. гол. Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Пра­вобережному Лісостепу і на заході Поліської зони.

Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктив­ної худоби галузь тваринництва. Поголів'я — 6,5 млн. гол. Найбільша концентрація поголів'я свиней в Поліссі і Лісосте­пу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмель­ницькій, Вінницькій областях.

Для великих міських агломерацій важливого значення на­буває птахівництво, розміщення якого орієнтується на спожи­вача в приміських АПК, а також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентро­ваних кормів). В Україні нараховується близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких складають кури.

Вівчарство з козівництвом має допоміжне значення за ви­нятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша концентрація поголів'я овець і кіз в степових та передгірних районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі — м'ясо-вовняний, в Україні нара­ховується 1,8 млн. голів овець і кіз, проти 8,4 млн. голів у 1991 р. Скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, пов'язане із загальною кризою виробництва та зволіканням з реформами на селі, в останні роки уповільнюється. Основу відродження цієї галузі має скласти розвиток фермерських господарств.

Виробництво продукції тваринництва у 2003 році характе­ризувалося такими показниками — м'яса — 1,6 млн. т. у забійній вазі, молока — 13,8 млн. т., яєць — 11955 млн. штук, птиці — 860 тис. т. живої ваги, вовни — 635 т.

Харчова промисловість є провідною переробною ланкою аграрно-промислового виробництва. Із перероблюваної сільськогосподарської продукції 85% як сировина, поступає на підприємства харчової, а 15% — у галузі легкої промисловості. Розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактору. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Галузі, які переробляють нетранспортабельну (або ма- лотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат і обмежених строках зберігання і виробляють транспортабель­ну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жирова промисловість.

2. Група галузей та виробництв, що переробляють транс­портабельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію або продукцію з обмеженими строками її зберіган­ня. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, ма­каронна, молочна промисловість, виробництво безалкоголь­них та слабоалкогольних напоїв.

3. Галузі, які можуть бути розміщені як в районах зосере­дження сировини, так і в районах споживання готової про­дукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті га­лузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути тери­торіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес пере­робки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна галузі промис­ловості).

Харчова промисловість має складну структуру. До неї вхо­дять більше 20 галузей. Провідними галузями харчової про­мисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножиро- ва, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. Харчовою промисловістю України у 2003 р. виготов­лено 290 тис. т ковбасних виробів, 148 тис. т. тваринного мас­ла, 1308 тис. т продукції з незбираного молока, 169 тис. т сирів жирних, 1340 тис. т олії, 2244 млн. умовних банок консервів, 860 тис. т кондитерських виробів. Таким чином, на душу насе­лення в Україні припадає всього лише 11,9 кг. м'яса, 6,1 кг ков­басних виробів, 3,1 кг тваринного масла, 27,4 кг молокопро- дуктів, 3,5 кг жирних сирів, 52 кг цукру-піску, 28 кг олії та 47 банок консервів, а також 18,0 кг кондвиробів і 50,8 кг хліба.

Однією з важливих галузей харчової промисловості є цук­рова. В Україні налічується 192 цукрових заводів, що розміщуються в 19 областях і виробляють 2,4 млн. т цукру (2003 р.). Більша частина цих заводів знаходиться в правобе­режному лісостепу.

М'ясне виробництво представляють більше сотні потуж­них м'ясокомбінатів, що розміщуються як в промислово роз­винутих областях України, так і в районах наявності сировин­ної бази. В Україні в 2004 р. було вироблено 568 тис. т м'яса (в 1990 р. — 2709,9 тис. т). Виробництво ковбасних виробів розміщується в районах зосередження міського населення — Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М'ясоконсервне ви­робництво зосереджене переважно в сировинних районах — Києві, Вінниці, Полтаві тощо.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України Молокопереробна промисловість включає маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. На сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочноконсервні заводи. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають про­дукцію з незбираного молока. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної промисловості та 10 молоко- консервних заводів, всі вони розміщені в районах зосереджен­ня сировини. Виробництво молока в Україні у 2000 р. — 12,7 млн. т., у 2003 році — 13,8 млн. т. Продукція ж з незбираного молока складала у 2000 році — лише 699 тис. тон, а у 2003 р. — збільшилася до 1308 тис. т., що є позитивною тенденцією й свідчить про сталий розвиток галузі.

Олійно-жирова промисловість представлена олійними за­водами, які виробляють кілька видів рослинної олії, в основ­ному — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну тощо. В Україні існує 30 великих олійних комбінатів та за­водів, 418 олійницьких цехів. Найвища концентрація галузі в Донбасі і Придніпров’ї.

Плодоовочевоконсервна промисловість переробляє різно­манітну продукцію овочівництва та плодівництва. Основну роль в її розміщені відіграє сировинний фактор. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України.

Зернопродуктовий підкомплекс АПК включає в себе бо­рошномельно-круп’яну, хлібопекарську, макаронну, конди­терську галузі, виробництво харчових концентратів, а також технічна переробка зерна на спирт, крохмаль, солод, тощо. Вказані галузі розміщуються у районах споживання готової продукції (хлібопекарна, макаронна, кондитерська, борошно­мельно-круп’яна, крохмалепатокова, спиртова) в основному в степових і лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисловість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис), викори­стовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на сировину, її підприємства розміщуються і в Поліському економічному районі.

В нашій країні наявні всі передумови для розміщення й розвитку легкої промисловості, яка охоплює текстильну (з бавовняною, вовняною, лляною та шовковою галузями), три­котажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства котрих, враховуючи хорошу транспорта­бельність готової продукції, у розміщенні орієнтуються пере­важно на наявність трудових ресурсів та сировини, а окремих галузей — і на споживача. Легка промисловість є однією з найбільш працеємних галузей господарства. Її трудопоглина- ючий потенціал значним чином спрямовано на жіночу части­ну трудових ресурсів.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, Найбільш потужні підприємства її бавовняної підгалузі знаходяться у Херсоні і Тернополі, Донецьку, Ніко­полі), а також у Києві, Харкові, Чернівцях тощо. Підприємства вовняної підгалузі — у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, у Кар­патському районі. Підприємства — виробники лляної та льо- но-бавовнової продукції зосереджені у Поліссі. Шовкова про­мисловість зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лиси- чанську. Трикотажна промисловість розвивається на базі по­тужних комбінатів та фабрик, розміщених у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано- Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших крупних містах.

Шкіряно-взуттєва промисловість розміщенням орієнту­ється на регіони з розвинутим тваринництвом і представлена фабриками, що діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на спожи­вача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у ве­ликих містах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Традиційно швейна промисловість концентрується також у Подільському еко­номічному районі та в Поліссі, як галузі спеціалізації районно­го виробництва.

Підприємства хутрового виробництва розміщені у Хар­кові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Інфраструктура АПК є пріоритетною сферою господарю­вання. Її розміщення й розвиток визначаються потребами ос­новного виробництва і включають в себе холодильно-складсь­ке господарство, автотранспортне і дорожнє господарство, та­ропакувальне виробництво та ремонт і обслуговування сільгосптехніки. Поряд з основними галузями, інфраструк- турні забезпечують скорочення втрат сільськогосподарської продукції, стабілізацію її виробництва, зростання обсягів про­довольчих ресурсів. В Україні проблеми розвитку інфраструк­тури АПК є одними з найгостріших. Саме ця галузь піддалася руйнації у першу чергу, тому головним завданням щодо її роз­витку є спрямування в неї інвестиційно-інноваційних пріори­тетів, особливо — у регіони зі сталою аграрно-промисловою спеціалізацією — Полісся, Поділля, Південний район тощо.

На протязі трансформаційного періоду в аграрній сфері національної економіки значно загострилися кризові явища, які сформувалися ще за попередні роки: суттєво знизилися об­сяги валової продукції рослинництва, а особливо — тварин­ництва, погіршилося використання ресурсів розвитку аграр­них галузей, поглибився дисбаланс між галузями рослин­ництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби та птиці досягло критичної мережі при значному зниженні його товар­ної продуктивності — виробництва м'яса, молока, яєць тощо. Окрему проблему складає високий рівень спрацьованості ма­шинно-технічного парку, деградація інфраструктури АПК.

Обов'язковими умовами відродження та ефективного функціонування продуктивних сил АПК України є створення такого економічного середовища господарювання, яке б забез­печило можливості комплексного розвитку регіональної еко­номіки. Цільовими його орієнтирами мають стати поглиблен­ня спеціалізації на виробництвах, які мають сприятливі регіональні передумови для розвитку при обов'язковому збільшенні рівня промислового розвитку аграрних територій, чітко виражена соціальна орієнтація аграрної реформи, підви­щення рівня життя сільського населення, стабілізація еко­логічної ситуації на сільськогосподарських землях і в агропро­мислових виробництвах, розширення зовнішньо-експортних зв'язків, покращання можливостей самофінансування через реінвестування.

Для досягнення високого економічного та соціального ефекту необхідними складовими реформування економіки АПК мають стати реструктуризація господарства в напрямі інтенсифікації розвитку малого та середнього підприєм­ництва, особливо в харчовій галузі, легкій промисловості, соціально-культурній та соціально-побутовій сферах інфрас­труктури села, що надасть і помітний соціальний ефект, спри­ятиме більш повній зайнятості населення регіону, стимулюва­тиме його економічну активність. Особливу роль в еко­номічному механізмі комплексного розвитку економіки аграр­но-промислових економічних районів має відігравати гнучка фінансово-бюджетна політика, основою якої є диференційова­ний підхід із забезпеченням, з одного боку, цілеспрямованої підтримки депресивних територій, а з іншого боку — створен­ням можливостей для прискореного саморозвитку регіонів з позитивними ознаками динамічного зростання суспільного виробництва.