Поняття й економічна сутність соціального комплексу

Особливий сектор економіки являє собою соціальний комплекс держави як сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують безпосередньо потреби го­ловною продуктивної сили — людини, а в регіональному вимірі — всього населення даної території.

Соціальний комплекс характеризується регіонально- орієнтованим типом розвитку, оскільки пов’язаний із забезпе­ченням потреб людей, місцезнаходження котрих об’єктивно прив’язано до певної мережі розселення.

Основними цільовими функціями соціального комплек­су є:

• забезпечення життєдіяльності людей, створення умов існування та відтворення робочої сили;

• забезпечення цілісності регіональної соціально-еко­номічної системи;

• забезпечення основних демократичних свободи люди­ни (право на життя, житло, освіту, охорону здоров'я, свободу слова, соціальне забезпечення на випадок втра­ти працездатності);

• забезпечення певного рівня соціально-економічного розвитку регіону;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• підвищення продуктивності громадської праці;

• зниження витрат сукупного робочого часу;

• забезпечення тривалого періоду працездатності;

• формування освіченого й висококваліфікованого кад­рового потенціалу розвитку економіки;

• створення умов щодо оптимізації міграційних потоків населення;

• створення умов збалансованого розвитку сільської та міської мереж розселення.

В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала такою загальноприйнятою класифікацією галузей соціального комплексу:

• матеріально-побутові — торгівля, громадське харчуван­ня, побутове обслуговування, житлово-комунальне гос­подарство;

• соціально-культурні — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекре­аційний комплекс;

• виробництво товарів народного споживання.

З сучасної точки зору, така класифікація носить достатньо формальний характер, оскільки поняття культурна галузь сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи, але й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслугову­вання і житлово-комунального господарства у зв'язку з об'єктивним існуванням таких категорій, як культура харчу­вання, культура споживання, культура обслуговування; ана­логічно — культура виробництва, стосовно будь-якого вироб­ництва товарів і послуг. Таким чином, приналежність культу­ри є обов'язковим для будь-якого елемента механізму ор­ганізації соціального й економічного життя держави і населен­ня. Використання ж терміна культурна при позначенні галу­зей сфери послуг тільки другої групи є дискримінаційним сто­совно галузей торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і житлово-комунального господарства, у діяльності яких відсутність елемента культури є неприпусти­мим. Тому достатньо придатним є застосована в останні роки для найменування галузей другої групи назва “соціально-ду­ховна сфера”. Іноді до неї (об’єднуючи у сукупність з культу­рою) включають релігію, як особливу, духовну форму існуван­ня культурного здобутку народу.

Найбільш адекватною сьогоднішній економічній ситуації є класифікація галузей сфери послуг, що враховує їхню здатність самостійно функціонувати без фінансового втручан­ня держави. До соціального комплексу відноситься й вироб­ництво товарів народного споживання. Але в ринкових умовах господарювання ця діяльність не регламентується у загально­му випадку державним втручанням. З цієї точки зору, доцільним є розглядання даного сектору економіки як части­ни виробничого комплексу.

Об’єкти першої групи — матеріально-побутові — за еко­номічною сутністю є ринковими, на відміну від об’єктів другої групи, соціально-духовної. На нашу думку, до першої групи ринкових об’єктів соціальної інфраструктури, варто віднести також туризм як галузь, що при вмілій організації дає швидкі і значні надходження в місцеві і державний бюджети (відомо, наприклад, що капітали, інвестовані в туризм, мають середню норму віддачі 22% за чотири- п’ятилітні строки окупності; і ре­креаційний комплекс у тій частині об’єктів, що можуть са­мостійно заробляти кошти, забезпечуючи стабільні надход­ження відрахувань від доходів у бюджет (наприклад, від функціонування окремих, приваблюючих заможних інозем­них і вітчизняних туристів, об’єктів санаторно-курортного ти­пу Кримського узбережжя, Карпат тощо).

Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послуг буде виглядати в такий спосіб:

• ринкові/автономні — торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, туризм, доходні об'єкти рекреаційного комплексу;

• неринкові/бюджетні — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт, об'єкти рекреаційного комплексу, що вимагають державного/регіонального (місце­вого) фінансового втручання.

Ринкові об'єкти соціальної інфраструктури (підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговуван­ня, комунального господарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення шляхом надання платних послуг споживачам. Виключення можуть складати підприємства, що надають послуги соціально незахищеним прошаркам населен­ня, або безкоштовно по пільгових тарифах з наступною ком­пенсацією витрат з місцевого бюджету. Забезпечення стабільного функціонування цих галузей у даний час доцільно здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середньо­го і малого підприємництва.

Неринкові об'єкти соціальної інфраструктури (установи охорони здоров'я, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту) фінансуються переважно з місцевих бюджетів, однак можуть надавати і платні послуги споживачам у рамках пе­реліку, затвердженого місцевими органами влади.

Ринок житла і споживчих товарів/послуг, наданих підприємствами торгівлі, громадського харчування, побутово­го обслуговування, взаємодіє з ринком робочої сили безпосе­редньо, тому що наявність ринку житла при відсутності інсти­туту прописки, свобода економічної діяльності у підприємств сфери послуг надає можливість працевлаштування незайнято­го населення, що у свою чергу забезпечує стійкий купівельний попит на споживчі товари/послуги і житло. Так утворюється “ланцюгова реакція” розвитку мережі підприємств сфери по­слуг, ринку житла, з одного боку, і постійне працевлаштуван­ня населення.

В даний час існує мала місткість ринку товарів/послуг підприємств торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, що обумовлено наступними причинами:

1) низькою купівельною спроможністю більшості насе­лення, у зв'язку з чим воно має відкладений попит при одно­часному недоспоживанні товарів і послуг з більшості груп і видів, тобто в наявності — обмеження внутрішнього платос­проможного попиту.

Виходячи з того, що приблизно 80% населення України відносяться до категорії малозабезпечених, неважко допусти­ти, що з усього комплексу послуг на більшості території країни попитом будуть користатися послуги підприємств торгівлі, побутового обслуговування та громадського харчу­вання — на мінімальному рівні забезпечення життєдіяльності, житлово-комунального господарства, культури, освіти, фізкультури і спорту — у силу необхідності оплачувати житло і супутні комунальні послуги, забезпечувати освіту дітей, фізичне виховання тощо. Негативно змінилася видова струк­тура побутових послуг: близько 4/5 їхнього загального обсягу складають ремонтно-відбудовчі види, оскільки ними корис- тається абсолютна більшість споживачів.

2) підвищеними вимогами у нечисленної групи населення, яке відноситься до осіб з високим рівнем душових доходів. Відповідно до оцінок експертів, до них можна віднести не більш 3% усього населення України, однак у них є вимоги до високої якості товарів, що здобуваються, й послуг, вони є спо­живачами нових видів послуг: комплексного ремонту житло­вих приміщень під ключ на рівні європейських стандартів (так званий “євроремонт”), надання диспетчерських послуг з об­слуговування пейджингового та мобільного зв'язку, послуг у галузі безпеки життєдіяльності та охорони, платного медично­го обслуговування та надання платних послуг у галузі фізич­ної культури та спорту, а також цілого спектру таких “екзотич­них” для вітчизняного споживача послуг, як художнє татую­вання, вигул собак власників, що не мають для цього досить вільного часу або бажання і т.п.

Відповідно до поділу вимог до послуг усі підприємства та заклади соціального комплексу умовно можна розділити на дві нерівні групи:

I — підприємства й заклади, що надають платні послуги в соціально-духовній сфері, у комерційних галузях надають до­рогі послуги і реалізують дорогі товари не першої не­обхідності, які відносяться до предметів розкоші, Як правило, їх кількість незначна і набагато менша, ніж підприємств другої групи. Користувачами цих об'єктів переважно є особи з висо­ким рівнем душового доходу.

II — Заклади, які відносяться до некомерційних галузей соціального комплексу, а також підприємства, які реалізують товари повсякденного попиту, забезпечують харчування по доступних для широких прошарків населення цінах, що нада­ють послуги ремонтно-відбудовчого характеру. Це більш чис­ленна група. Їхніми постійними користувачами є населення з середніми та незначними душовими доходами. Особи з висо­ким рівнем доходів на душу населення користуються послуга­ми цих підприємств епізодично — при придбанні “інтер­національних” товарів — хлібобулочних виробів, молока і мо- локопродуктів й т.п.

Всі інші підприємства цих галузей сфери послуг, що зна­ходяться між двома названими групами, можуть становити інтерес з погляду перепрофілювання — у підприємства I чи II групи, чи в об'єкти, що займаються іншою альтернативною діяльністю в зв'язку зі своєї мало- чи зовсім повною незатре- буваністю.

Можлива ще одна класифікація сфери послуг, а саме:

• некомерційні підприємства, що вимагають безпосеред­нього державного чи муніципального контролю за їхньою діяльністю і процесом ціноутворення на надані послуги — школи, дитячі будинки, інтернати, об'єкти, що надають кому­нальні послуги і є природними монополістами (підприємства водопостачання, водовідведення, газопостачання);

• “буферні” підприємства, що вимагають певної уваги з боку держави — житлові, у зв'язку з існуванням поняття соці­ального житла (наданого державними чи комунальними орга­нами влади особам, що не в змозі самостійно придбати чи по­будувати узяти під оренду житло), кінокомплекси, бібліотеки,

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України стадіони, об'єкти громадського харчування, що обслуговують організовані контингенти — школярів, студентів, промисло­вих працівників і будівельників. Їх можна віднести до напівко- мерційного сектора економіки, оскільки ефективна діяльність цих закладів має забезпечуватися за рахунок незначної плати за послуги самих споживачів, а велику частину витрат доцільно фінансувати за рахунок коштів місцевих бюджетів, надходжень від благодійних організацій, меценатів;

• комерційні підприємства, що вже не мають потреби у державному втручанні, — загальнодоступні підприємства торгівлі, масового харчування і побутового обслуговування, які відносяться до комерційного сектора економіки.

Розвиток і розміщення підприємств та організацій соціального комплексу мають низку характерних рис, пов'яза­них із тим, що вони обслуговують потреби людини, обмежені природною необхідністю підтримання її життєдіяльності. Звідси постає питання відповідності функціонування закладів соціального комплексу науково обгрунтованим нормам та нормативам їх діяльності.

12.2.