Предмет, методи і завдання курсу

Україна ■■■ це високорозвинута індустріально-аграрна країна з комп­лексом галузей важкої, харчової та легкої промисловості, високоінтенсив- ним сільським господарством, високим рівнем освоєння.

В умовах становлення і розвитку ринкових відносин для наукового об­грунтування радикальних економічних реформ особливого значення на­бувають знання про розміщення продуктивних сил.

Розміщення продуктивних сил — це динамічний процес обґрунтуван­ня прийняли та впровадження в жиггя рішень щодо розподілу окремихїх елементів.

Розміщення продуктивних сил (PIJC) — цс наука, що характеризує роз­поділ продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних та економічних умов окремих регіонів і визначає особливості територіаль­ного поділу праці, притаманні тій чи іншій соціально-економічній системі.

Продуктивні сили - це система особистих і технічних елементів, завдя­ки яким відбувається обмін між людиною та природою у процесі суспіль­ного виробництва.

В Україні склалися всі необхідні передумови для розвитку та розміщен­ня всіх галузей промисловості: трудові ресурси, наукова база, науково- технічні кадри. Україна має потужний потенціал для розвитку та вдоско­налення тих галузей, які вже існують.

Матеріально-натуральне наповнення економіки проявляється в про­дуктивних силах суспільства, шо відображають систему відносин “люди­на—природа”. До них належать передусім робоча сила як здатність люди­ни творити у матеріальній та духовній сферах. Робоча сила втілюється в трудових ресурсах.

Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці.

Засоби виробництва поділяються на предмети праці та засоби праці. До перших належать предмети, що дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого виробничого використання.

До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя, по-друге, технологічні процеси та енергопостачан­ня і, по-третє, автоматизовані системи управління, комп’ютери тощо.

Центріїльне місце в системі засобів праці виступають накопичені люд­ством знання, наука як поєднання особистого та уречевленого факторів виробництва.

Предметом науки є сучасний стан народногосподарського комплексу країни, економічних регіонів, галузевої та територіальної структури розм­іщення продуктивних сил і територіальної організації народного господар­ства,.

Об 'єктом вивчення є природноресурсний, людський, і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Метою науки є оволодіння науковими основами розміщення і терито­ріальної організації продуктивних сил, всебічне (демографічне, економіч­не та екологічне) обгрунтування перспективного розміщення продуктив­них сил, а також оптимізація сучасного характеру підвищення соціально- економічної ефективності суспільних затрат праці. Значна увага надаєть­ся вивченню галузевої та територіальної структури народного господарства, наукових основ регіональної політики тощо.

Завданням вивчення РПС є отримання знаньдля практичної діяльності з обґрунтування розміщення продуктивних сил щодо конкретних ситуацій; вивчення та дослідження територіальних особливостей господарства світу й України. РПС має найтісніші зв'язки з дисциплінами:

• фізико-географічного циклу;

• соціологічного циклу, демографією;

• економічними науками: економічною теорією, економічною істо­рією, статистикою, галузевими економічними науками, регіональною еко­номікою;

• з історичними, біологічними науками тощо.

У межах РПС вирішуються такі завдання:

• структурні зміни в господарстві, формування ринкової економіки;

• формування раціональної територіальної структури господарства;

• вивчення природних ресурсів;

• регіональний аналіз ринкових процесів;

• територіально-екологічні проблеми;

• зовнішньоекономічні зв’язки.

Важливою основою для розвитку виробничо-територіального комп­лексу країни є багаті поклади корисних копалин, родючі землі та велика кількість трудових ресурсів.

З усіх видів корисних копалин України велике значення мають кам’я­не вугілля Донбасу та Львівсько-Волинського вугільного басейну, залізні (Криворізький і Керченський басейни. Кременчуцький і Білозерський за­лізорудні басейни), марганцеві руди (Придніпровський басейн). На тери­торії країни видобувають природний газ, нафту, сірку, титанові та ртутні руди, калійну та кухонну сіль іт.д. Важливе значення мають родовища ка­олінів, цементної сировини, флюсових вапняків, доломітів.

У загальному вигляді забезпеченість країни мінеральною сировиною може бути зображена так:

де D - загальні потреби економіки в паливі та сировині, що в своєю чер­гою складається з:

Q - сировина, паливо, які отримує країна за рахунок власного матері­ально-сировинного сектора;

R - сировина і паливо, що виробляється з відходів;

І - мінеральна сировина, що отримує країна із зовнішніх джерел.

пі — внутрішня потреба народного господарства;

Е — потреба в паливно-сировинних товарах для експорту.

Індустріально розвинуті країни, які не мають значних родовищ нафти, вугілля, природного газу забезпечують себе енергоносіями за рахунок міжнародного поділу праці, реалізуючи на світовому ринку продукцію ви­сокого ступеня обробки та купуючи сировину, а менш розвинуті країни таких можливостей майже не мають і змушені витрачати на купівлю енер­гетичних ресурсів значні фінансові ресурси, збільшуючи свою зовнішню заборгованість.

Сучасні тенденції розвитку економіки призводять до зростання регіо­нальної складової у подальшому розвитку економіки України. Це викли­кано, в першу чергу, диспропорціями в регіональному розвитку, які особ­ливо гостро проявляються в період переходу до ринкової економіки. Нині в економіці держави спостерігається спад виробництва, ріст безробіття в депресивних регіонах, серйозні екологічні проблеми, шо потребують не­гайного розв’язання, — все це призводить до посилення процесу регіона- лізації економіки, вироблення нових підходів до регіональної політики та регіональної стратегії.

~ІЬ

Розв’язання конкретних економічних питань вимагає диферен цій ного підходу кожного регіону залежно від його можливостей і особливостей. Ра­ціональний розвиток економіки регіонів вимагає чіткого обліку всіх при­родно-економічних, демографічних, екологічних та інших умов і особли­востей кожного з них. Стратегічні напрямки регіонального розвитку про­дуктивних сил, шо визначають удосконалення територіальної організації господарства країни, розробляє регіональна економіка — одна з важливих галузей економічних знань.

Регіональна економіка — це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально-економічних процесів на те­риторії країни та її регіонів із урахуванням природно-екологічних умов.

Предметом вивчення регіональної економіки як галузі науки є особ­ливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів, фактори їх розміщення і регіонального розвитку.

Регіональна економіка досліджує закономірності та принципи всіх елементів продуктивних сил і соціальної інфраструктури втериторіально- му аспекті, аналізуючи, прогнозуючи і обґрунтовуючи напрямки розміщен­ня продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економ­ічного розвитку й екологічних вимог.

Вона тісно пов’язана з економічною географією, економічною теорією, макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економі­ка промисловості, сільського господарства, транспорту), статистикою й іншими соціально-економічними науками; вивчає регіональні екологічні, соціальні проблеми, а відтак - пов’язана з демографією, географією, ет­нографією, управлінням, соціологією, містобудуванням тощо.

Об’єктами дослідження цієї науки є регіони. Під регіоном розуміють велику територію країни з більш-менш однорідними природними умова­ми та характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил.

Регіональна економіка вивчає економічні зв’язки України з країнами близького і далекого зарубіжжя, а також питання розміщення продуктив­них сил і регіональної політики в інших країнах. Зазначимо, шо регіональ­на економіка розробляє концепції розвитку економічних і соціальних про­цесів у регіонах країни, застосування економічних важелів шодо розміщен­ня інвестицій та регіонального розвитку. Крімтого, вона вивчає регіональні фінансово-кредитні відносини і процеси формування регіональних ринків.

Метою регіональної політики є раціональний територіальний поділ праці між регіонами й економічна кооперація, а також усунення різниці між рівнем життя населення окремо взятих регіонів. Для виконання цих завдань велике значення має розробка державних програм розвитку окре­мих регіонів, формування територіально-виробничих комплексів на базі унікальних природних багатств.

Так, територіально-виробничі комплекси — це прогресивна і перспек­тивна форма регіональної організації матеріального виробництва, сфера обслуговування населення. Вони виступають у вигляді взаємопов’язаного поєднання на різноманітних регіональних рівнях об’єктів господарської діяльності. За своєю суттю комплекси є територіально обумовленими ви­робничими та соціально-економічними організаціями, що забезпечують порівняно з розрізнено розташованими об’єктами певну ефективність, яка досягається за рахунок економії, пов’язаної з територіальною наближені­стю основних та обслуговуючих підприємств, скорочення транспортних шляхів та інженерних комунікацій, спільності територій тощо.

В останні роки в Україні йде процес створення вільних економічних зон, які є потужним фактором економічного прогресу і залучення країни в світові господарські зв’язки. В таких зонах діє спеціальний економічний режим, основне місце відводиться підприємствам з участю іноземного ка­піталу, іноземним вкладникам надаються певні пільги в оподаткуванні. Розвиток процесів економічної інтеграції створює умови для виходу регі­ональної економіки на міжнаціональний рівень.

У межах регіональної економіки досліджуються такі проблеми:

• регіональна політика держави;

• розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціаль­ного розвитку;

• ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;

• економічне районування;

• розвиток експортних та імпортозамішуючих виробництв;

• створення ринкової інфраструктури;

• розвиток підприємництва.

Регіональна економіка вивчає механізм економічного регулювання роз­міщення виробництва, визначення економічної ефективності регіонально­го розвитку, а також аналізує економічні фактори, зокрема: динаміку про­дуктивності праці, регіональний розподіл національного доходу, структуру й ефективність основних фондів, територіальну диференціацію цін і тарифів.

Таким чином, раціональне розміщення продуктивних сил країни в пе­ріод формування ринкових відносин, поглиблення спеціалізації господар­ства регіонів передбачає ефективне використання тих факторів й умов роз­витку виробництва, що найсприятливіші для певних територій.

Методологічною основою курсу є вчення про територіальний поділ праці, що формує галузі господарської спеціалізації кожної окремо взятої території на підставі природних, демографічних, історичних, економічних та інших передумов.

ПЇЦметодологієюу загальновизнаному значенні розуміють вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності.

Інакше кажучи, методологія — це сукупність методів, принципів і засобів дослідження, шо застосовуються у цій Галузі знань.

Таким чином, методологічна основа курсу грунтується на загальнона- укових (моделюванні, аналізі, синтезі, порівняльні, систематизації, літе­ратурному огляді), спеціальних (галузевому, районному, місцевому, кар­тографічному) та розрахункових метолах (статистичному, балансовому, економіко-математичному). Зупинимося детальніше на сутності деяких із них. Так, аналізом називають спосіб наукового дослідження, при якому складні явиша розчленовуються на дрібніші. Наприклад характеристика населення вимагає аналізу його щільності, природного приросту, віково­го, статевого, професійного складу тощо.

Синтез — метод, протилежний аналізу, за допомогою якого дослід­жується явище в цілому на основі узагальнення споріднених елементів та їх об’єднання (наприклад, на основі запасів кам’яного і бурого вугілля, нафти, газу, торфу оцінюється енергетичний потенціал).

Аналітичні математичні методи грунтуються на використанні матема­тичного апарату (лінійнихфункцій, диференційнихй інтегральних рівнянь, варіаційного обч ислення тошо) для вивчення тих чи інших економІко-гео- графічних процесів і явиш. З ними пов’язані статистичні методи, застосу­вання яких дає змогу оформити результати дослідження у табличній або графічній формах.

Балансовий метод вимагає складання регіональних балансів і дозволяє вибрати правильне співвідношення між галузями спеціалізації регіону та галузями, щодоповнюютьтериторіальний комплекс.

Застосування картографічного методу дозволяє за допомогою карт, картосхем, картограм, картодіаграм наглядно відобразити особливості роз­міщення, статистичні матеріали, шо характеризують розвиток галузей і регіонів. В останні роки широкого застосування набули різні моделі', на­турні чи макетні, за яких змінюється лише масштаб розглядуваних об’єктів чи явищ, а їх зовнішній вигляд і структура не змінюються; економіко-ма- тематичні, які грунтуються на визначенні ідентичності математичних ха­рактеристик моделі з оригіналом, логічні, імітаційні тошо.

Метод оптимізаціїдає змогу у кожному конкретному випадку визна­чити найоптимальніші варіанти розміщення окремих об’єктів чи явиш. В оптимізанійних моделях рішення виконуються завдяки екстремізашїдея- кого економічного критерію. Під оптимізацією розуміють отримання мак­симуму можливого за мінімуму зусиль (затрат) в економіці та математиці. Інакше кажучи — це пошук найкращих існуючих за цихтехнічно здійснен­них і економічно доцільних можливостей його реалізації. Оптимізація може виконуватися такими способами: шляхом дослідження процесу в природ­них умовах; з використанням фізичних моделей, адекватних реальному об’єкту, де проходять ці процеси; за допомогою математичної імітації про­цесів, що вивчаються та реалізуються за допомогою програмного забезпе­чення. Результатами оптимізації можуть бути: прогноз процесу; рекомен­дації щодо створення режиму функціонування процесу, за якого його оп- тимізаиія реалізується в межах технічних можливостей; те саме за межами наявних технічних можливостей з конкретними рекомендаціями зі збільшення їхньої ефективності; неможливість оптимізації, яка пов'язана з технічними чи природними обмеженнями або з економічною недо­цільністю.

Відзначимо, що вітчизняна методологія курсу грунтується на досить тривалій історії географічного вивчення закономірностей розвитку еконо­міки нашої країни, що продовжується донині.

У цілому господарство України відповідає тій ролі, що відводиться йому в спеціалізації та територіальному поділі праці. Його структура сформува­лася під безпосереднім впливом природних та економічних передумов роз­витку продуктивних сил з урахуванням загальногосподарських можливос­тей і потреб.

1.2.