Рельєф та водні ресурси

Важливим аспектом для розвитку рекреації і туризму є рельєф та його характеристики. Основу рельєфу Одеської області складають Подільська, Придніпровська, Південно-Молдовська височини та Причорноморська низовина, що входять до складу Східноєвропейської рівнини.

Більшу частину області займає Причорноморська низовина. Найвищі ділянки низовини на півночі від 150-160 м поступово знижуються до 45-50 м на півдні. У рельєфі широко представлені балки та яри, долини річок, особливо Великого Куяльника, Тилігула, Дністра тощо. Між Дністром та Дунаєм простирається рівнина з висотами від 20-40 м до 150-160м, нахилена у бік моря та з півночі та південь. Приморська ділянка від Сухого до Хаджибейського лиману характеризується висотою поверхні 60-65 м і обривається до моря уступом під дією абразивних, акумулятивних процесів. У районі Тузловських лиманів характерні процеси акумуляції та формування пересипів і кіс.

На території Одещини протікає 225 річок (1100 маленьких річок, річечок та струмків), більше 20 озер і лиманів, біля 900 ставків, 16 водоймищ з обсягом води 60 млн. м³. Головні з них - Дунай (його Кілійське гирло), Дністер, Південний Буг. В заплавах Дунаю і Дністра є озера Кагул, Катлабуг, Саф'ян, Ялпуг та інші. В області 15 лиманів, найбільші з яких - прісноводний Дністровський і солоні: Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський, Шагани, Алібей.

Більшість річок області поки що не мають важливого значення для рекреаційно-туристичної діяльності. Гідрологічний режим малих річок характеризується нерівномірним річковим стоком: максимальний - на початку весни, влітку - річки можуть пересихати, зростає мутність та мінералізація води.

Озера в Одеській області відносяться до заплавних, що сформувались поблизу річок, та до лиманно-лагунних. Заплавні озера розміщені поблизу Дністра та Дунаю, у затоплених гирлах приток (Ялпуг, Кагул, Катлабуг, Китай, Кучурган) (табл. 2.10). Усі озера витягнуті за напрямком течії відповідних річок та мають безпосередній зв'язок з Дунаєм і Дністром системою проток.

Таблиця 2.10

Основні відомості про Придунайські озера [11]

На території Одеської області набули поширення лимани

(табл. 2.11.). Добре вивченим є Куяльницький лиман, для якого характерні значні коливання рівня водного дзеркала.

Морфометричні характеристики основних приморських лиманів Одеської

області [11]

Чорне море - внутрішнє море басейну Атлантичного океану, омиває береги України, Росії, Грузії, а також Румунії, Болгарії та Туреччини.

Площа 422 тис. км², загальний об'єм води 547 тис. км³, пересічна глибина 1271 м, максимальна - 2245 м. Довжина берегової лінії 4090 км. Протяжність Чорного моря між західними і східними точками близько 1167 км, між північною і південною - 624 км. Береги Чорного моря розчленовані мало, переважно гористі, урвисті. Північно-західні береги - від дельти Дунаю до Каркінітської затоки (у межах України низовинні). Найбільший півострів - Кримський, найбільші затоки (біля берегів України) - Каркінітська, Каламітська, Феодосійська, Ягорлицька, Джарилгацька. Островів мало (Зміїний, Березань, Джарилгач). Поширені намивні піщані коси (Кінбурнська, Тендрівська та інші) (табл. 2.11.).

У межах України у Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, які мають великий вплив на формування його водного балансу. Існування Чорного моря бере початок з океану Тетіс (30-40 млн. років тому), з якого утворювалися солоні Сарматське й Меотичне та прісне Понтичне моря. Сучасних рис Чорне море набуло 400-500 тис. років тому. Зв'язок із Середземним морем виник 100-150 тис. років тому (Карангатське море), припинився 18-20 тис. років тому (Новоевксинське опріснене море), встановився 7-5 тис. років до н.е. і існує донині. Є й інші припущення щодо виникнення Чорного моря.

На шельфі у північно-західній частині та південніше від Керченської протоки переважають черепашкові відклади і мули. На материковому схилі відслонюються корінні породи, біля його підніжжя - відклади підводних зсувів. Дно Чорного моря у межах западини вкрите вапняковим мулом та глинами.

Кліматичні умови Чорного моря визначаються положенням значної його частини в субтропічному поясі. Зима тепла і волога, літо сухе і жарке. Взимку бувають сильні штормові вітри північно-східного напряму (крім південно-східної частини моря), пов'язані з проходженням циклонів, влітку переважають помірні південно-західні вітри. Температура повітря над акваторією моря у січні від 0°С, -1° до +8°С, у серпні +22°С, 4-25°С і вище. Пересічна кількість опадів зростає із заходу на схід від 200-600 до 2000 мм і більше.

На формування водних мас Чорного моря найбільший вплив має надходження вод з Мармурового моря у вигляді придонної течії та зустрічна поверхнева течія з Чорного моря. Швидкість обох течій приблизно однакова (0,6-0,8 м/с); протягом року у Чорне море надходить 170 км³ води, витікає 360 км³. Ці величини зазнають певних коливань, в цілому ж переважають чинники опріснення морських вод. Поверхневі води Чорного моря окрім пригирлових ділянок великих рік, мають солоність 14­18,3%, глибинні - 22,3-22,6%о за рахунок солоних (до 35%о) вод з Мармурового моря. Пересічна солоність Чорного моря 21,8%о. Температура поверхневих вод влітку 4-24, +26°, у мілководних затоках +27, 4-29°, у центральній частині моря - до +22°. Пересічна температура поверхневих вод взимку 4-8, 4-9°, крім північно-західних і північно- східних частин, де у суворі зими море замерзає. Коливання температури спостерігається до глибини 150 м, нижче протягом року вона залишається практично сталою (4-8,6, 4-9,1°).

Значний вертикальний градієнт солоності і відповідно густоти вод Чорного моря утруднює переміщення глибинних і поверхневих вод і обмежує надходження кисню на глибину, чим пояснюється розшарування чорноморських вод й існування сірководневої зони. Загальний об'єм насичених сірководнем вод становить 87% (475 км³) від загального об'єму моря, що негативно впливає на його органічне життя.

Спостерігається порівняно високий вміст фосфатів азоту, мікроелементів та інших речовин, особливо у глибинних водах Чорного моря. У верхні шари (до 50-100 м) вони найчастіше надходять у січні- лютому, у травні-червні, з розвитком фітопланктону, їхній вміст різко зменшується.

Рослинний і тваринний світ зосереджений головним чином у поверхневому шарі Чорного моря, оскільки на глибині 200 м і нижче води перенасичені сірководнем, тут розвиваються лише анаеробні бактерії.

Всього у Чорному морі нараховується понад 660 видів рослин та понад 2 тис. видів представників тваринного світу. Промислове значення мають хамса, ставрида, шпроти, кефаль, камбала, деякі водорості (філлофора, цистозира, зостера тощо) та безхребетні (мідії, креветки, устриці). У північно-західній частині моря зосереджене філофорне поле Зернова.

Інтенсивне освоєння морського узбережжя, зарегулювання річкового стоку, скидання дренажних вод із зрошуваних масивів зумовлюють погіршення екологічної ситуації в басейні Чорного моря. У північно- західній частині Чорного моря, біля берегів України, бувають замори, змінюється видовий склад морських організмів, зростає біомаса фітопланктону і окремих видів зоопланктону. Наприклад, спостерігається розмноження медузи аурелії та інфузорії мезодіниум; різко скоротилося поголів'я дельфінів, практично зникла пеламіда і скумбрія та інші традиційні для Чорного моря риби. Потребує охорони філофорне поле Зернова.

У пригирлових ділянках річок морська вода має солоність 6-7‰, з максимальною температурою води влітку до +25+27°C, взимку до -4°C. Поверхнева морська вода має літні температури +12-26°C, солоність 10- 18,5‰.

Купальний сезон триває з середини травня до середини вересня. Середня місячна температура води у травні складає +14,6°C, у липні та серпні +22,5°C, у вересні +17+18°C. Добові коливання температури води зазвичай не перевищують 2,5-3°C, що формує сприятливі умови для купання у максимально можливі години доби. Дискомфортна температура (7-10°C) встановлюється у середньому 1-3 дні на місяць під дією згінних північних, північно-західних, західних вітрів. При тривалих згонах виникає холодна течія («холодильник»), що має прозору солону воду із значною концентрацією медуз та не сприяє комфортним умовам для рекреації.

Найбільш цінним ресурсом для кліматолікування, таласотерапії є наявність пляжів, які можна використовувати для рекреаційних цілей у теплий період року (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Структура пляжів Чорноморського узбережжя Одеської області [22]

Через процеси трансгресії та регресії (наступу та відступу) Чорного моря узбережжя має цілу низку особливостей: затоплені ділянки річок, що 75

сьогодні є лиманами; піщано-черепашникові відмілини, представлені косами, стрілками, пересипами. Більшість берегів області є абразивними, швидкість абразії на деяких ділянках сягає 20,-2,5 м/рік. Абразивно- обвальні кліфи характерні для ділянки біля Дністровського лиману, де швидкість руйнування берегів сягає 6 м/рік.

Довжина абразивних берегів сягає 70 км, з них - 35 км відповідають абразивно-обвальним та зсувним, де є необхідність берегоукріплювальних робіт. Акумулятивні ландшафти переважають на морській ділянці дельти Дунаю (довжина до 102 км). Абразивно-обвальний тип берегів знаходиться між лиманами Бурнас та Будаки, Дністровським та Сухим та фрагментарно східніше Одеської затоки. Висота берега коливається від 7-8м до 25-30м із півдня на північний схід. Абразивно-обвальні кліфи у підніжжя мають пляжі ширину не більше 22-25 м, висоту у тиловій частині до 1,6 м та крутизну 0,16-0,0041м. Найбільш широкі пляжі розташовані південно- західніше Грибівського лиману (низини долини р. Барабой), а також у районі мису Бурнас. На абразивних ділянках пляжі незначні, складаються з піщаних наносів з домішкою черепашнику, а між Сухим та Тилігульським лиманами - з домішкою вапнякової гальки та гравію.

Вузькі та невисокі пляжі не захищають береги від абразії, тому тут характерні процеси руйнування пляжів з різною швидкістю. Найбільші темпи руйнування характерні для мису Бурнас (до 6 м/рік), північніше мису - до 1 м/рік біля с. Курортне. Північніше Дністровського пересипу обвальні кліфи Грибівського лиману відступають до 1,5-2 м/рік; у районі Санжійки - на 1,2-1,5 м/рік. Поблизу Одеси зсувові кліфи відступають до 0,5-1,0 м/рік.

Між Хаджибейським, Куяльницьким та Тилігульським лиманами розвинуті переважно зсувові береги. Зсувові береги мають темпи розмиву зі швидкістю 0,3-0,5 м/рік. Такі береги розмиваються у підніжжя, а потім з утворенням кліфи та зростання крутизни схилу верхня частина берегового обриву переміщується углиб плато до 20-30 м.

Швидкість від ступання зсувних берегів Одеської затоки (від мису Ланжерон до Північно-Одеського) коливається у широких межах. У районі с. Фонтанка сягає 0,8 м/рік; поблизу Чабанки 1,1 м/рік, поблизу Сичавського лиману - 1,22 м/рік; західніше Григорівського лиману - 1,14.

Береги Дунайської дельти акумулятивні, з широким мілководдям (до 2-3км), із значною кількістю кіс, стрілок, з достатньо порізаними берегами.

Для рекреації використовуються акумулятивні, абразивно-зсувові, абразивні та прибережні вододільні місцевості приморського абразивно- акумулятивного ландшафту (табл. 2.13).

Найбільш цінні пляжі розташовані в акумулятивних місцевостях пересипів та кіс, де берегова лінія стійка та висувається убік моря (Лузанівка, Кароліно-Бугаз, північно-східна частина Будацького пересипу, Жебріянська коса, пересип Тилігульського лиману). Рекреаційне урочище Лузанівка займає крайню східну частину пляжів та еолову зону Одеського пересипу і об’єднане з ним корінне плато поблизу Крижанівки. Піщаний пляж має мілководдя та ширину більше 100м. Пересип поблизу Крижанівки є перспективним для побудови санаторно-курортних та оздоровчих комплексів.

Акумулятивна місцевість Кароліно-Бугаз-Затока знаходиться на пересипу Дністровського лиману. Її північний схід займає пляжну терасу поблизу с. Кароліно-Бугаз, на південному заході об’єднується із пересипом лиману Будаки. Берег моря на цій ділянці стабільний, ширина пересипу у центрі 40-50 м, на околицях - збільшується до 500-700 м.

Таблиця 2.13

Пляжні ресурси Одеської області [13]

Сприятливою для рекреації є також ділянка пересипу лиману Будаки (Шаболатський). У районі Жебріянської коси та бухти пляжі складаються з дрібного піску та черепашнику шириною до 300-500 м, з поступовим рухом убік моря. Коса має довжину 3 км, море мілке, температурний режим завдяки природній перепоні вищий, ніж для Білгород- Дністровських та Одеських рекреаційних районів.

Пляжі пересипу Тилігульського лиману широкі (до 4 км), із значною зоною мілководдя, частина - заболочена та зайнята очеретом, що знижує рекреаційну цінність.

Одеська ділянка пляжів завдяки берегоукріплювальним роботам має достатньо позитивні морфологічні характеристики. Комфортність пляжів пов’язана із штучно намитими ділянками шириною 50-70м, безпека купання пов’язана з хвилеломами та траверсами, що забезпечують рівне піщане дно з поступовим зростанням глибини моря.

2.4.