Структурний аналіз розміщення продуктивних сил

Сучасне господарство, яке історично склалося в межах певної країни називається народним господарством (економікою) даної держави. З цих позицій, народне господарство України - це сукупність галузей і сфер еко­номіки держави, взаємопов’язаних суспільним поділом праці (рис.

Рис. 2 Структура народногосподарського комплексу України.

Структура — внутрішня будова системи та сукупність стійких зв’язків між елементами, що забезпечують її цілісність. Галузева структура — це склад, співвідношення та зв’язок різних галузей і виробництв, що об’єднані однією функцією. Галузь господарства ■ сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють продукцію, надають послуги та здійснюють інші види суспільної діяльності.

Все господарство країни поділяється на дві великі сфери: виробничу (матеріальну) і соціальну (споживчу) (рис. 3).

Виробнича сфера — це всі види діяльності людини, шо створюють мате­ріальні блага та забезпечують їх доставку до споживача. До виробничої сфери входить: промисловість, сільське господарство, капітальне будівниц­тво, транспорт..

Соціальна сфера - це всі види діяльності людини, які забезпечують її побутові та духовні потреби. Всі види діяльності людини цієї сфери нази­ваються послугами. До соціальної сфери відноситься: торгівля, громадсь­ке харчування, готельне господарство, комунально-побутове господарство, туризм, освіта, культура, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, сти­пендії. соціальне страхування, грошова допомога безробітним, багатодіт­ним сім’ям, сиротам.

Функціонально-господарська структура — формування міжгалузевих систем і міжгалузевих комплексів, що зумовлюється розвитком технологі­чних зв’язків, інвестиційної діяльності, вимогами суспільного поділу праці тощо.

В основі функціональної структури лежать міжгалузеві промислові ком­плекси (МПК) - структурність галузей, шо виробляють взаємозаміннюючу продукцію (ПЕК), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (комплекс конструктивних ма­теріалів, АП К), або розв’язують важливу загальнодержавну проблему (соц­іальну). Інакше кажучи, МПК-цесукупність галузей, що мають тісні взає­мозв’язки та загальний кінцевий результат виробництва. Поряд із міжга­лузевими промисловими комплексами розвиваються територіально-вироб­ничі комплекси (TBK) — взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, що пов’язане з використанням природних і трудових ресурсів та економічних умов.

Територіально-виробничі комплекси України мають різні масштаби просторової концентрації об’єктів народного господарства, неоднакові й їх виробничі профілі. Вони відрізняються зп розгалуженістю та інтенсивн­істю зовнішніх і внутрішніх техніко-та транспортно-економічних зв’язків, за ступенем сформованості, територіального компонування, рівнем роз­витку та взаємозв’язку виробництва, а також об'єктів соціальної інфраст­руктури, За територіальними та виробничими розмірами, галузевою спец­іалізацією, виконуваними функціями, рівнем просторової концентрації господарської діяльності в країні виділяють комплекси великих та дрібних економічних районів, областей, а також промислові та сільськогогоспо- дарські райони, промислові агломерації, промислові вузли та центри, про­мислово-транспортні, агропромислові та санаторно-курортні комплекси тощо (рис,4).

Рис, 4, Структура територіально-виробничих комплексів.

Територіальна структура — це сукупність стійких зв’язків між елемен­тами об’єкта, причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подо­лання геопростору (рис. 5).

Крапкові елементи формуються на основі одного населеного пункту. Так, промисловий центр — населений пункт, в якому розміщено кілька промислових підприємств певної спеціалізації.

Вузлові елементи - це об’єднання кількох пунктів і центрів, що розта­шовані близько один від одного:

а) промисловий вузол — сукупність промислових центрів, що мають спільну інфраструктуру та трудові ресурси;

б) промислова агломерація — компактне розміщення промислових центрів і промисловихвузлів, що знаходяться у тісному економічному взає­мозв’язку.

Ареальні елементи — це територія з певного кількістю промислових центрів, вузлів, агломерацій, що використовують певні трудові ресурси, інфраструктуру, мають певну спеціалізацію, але до ареальних елементів не входять усі об’єкти даної території:

а) спеціалізовані райони - сукупність промислових центрів, вузлів, аг­ломерацій, що мають чітко виражену виробничу спеціалізацію;

б) спеціалізована зона - сукупність кількох районів.

Регіональні елементи - це об’єднання всіх об’єктів певної території:

а) народногосподарський комплекс області;

б) економічний район.

Рис. 5. Елементи територіальної структури господарства.

Первинною клітиною народного господарства є підприємство. Існу­ють різні форми суспільної організації виробництва, зокрема:

1. Концентрація полягає в оптимальному зосередженні засобів вироб­ництва, робочої сили та випуску продукції на великих підприємствах. Рівень концентрації виробництва характеризується такими показниками: часткою великих підприємств у загальній чисельності зайнятих у всій га­лузі робітників, часткою цих підприємств у валовій продукції галузі.

2. Комбінування - це зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини, її послідовної переробки, спільного використання енергетичних, транспор­тних і складських засобів. Наприклад, у промисловості склалися такі основні види комбінування виробництва: послідовна (стадійна) переробка сирови­ни; використання відходів виробництва; комплексна переробка сировини.

3.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка МОЮ стадією ПОСЛІДОВНОГО технологічного циклу. В промисловості ВИДІЛЯ­ють такі основні види спеціалізації: предметна, якщо підприємство спец­іалізується на виробництві конкретного кінцевого продукту (автомобіль­ний завод, взуттєва фабрика); детальна, якщо підприємство спеціалізуєть­ся на виготовленні окремих частин (деталей чи компонентів) кінцевого продукту (завод тракторних агрегатів); стадійна чи технологічна, якщо підприємство орієнтується на виконання певної виробничої операції (пря­дильна фабрика).

4. Кооперування — це регулярні, спеціально обумовлені зв’язки між окремими спеціалізованими підприємствами, що об’єднані співпрацею, спрямованою на виготовлення певного виду готової продукції. Найбіль­шого поширення набуло кооперування між виробником і постачальником, спрямоване на забезпечення єдності вимог до асортименту, якості, термінів постачання тощо.

1.6.