1.3. Сутність промислової агломерації як об’єкту суспільно-географічних досліджень

Поняття „агломерація” було запозичено до суспільно-географічної термінології з технічних та геологічних наук на початку ХХ ст. Воно походить від латинського „aglomerare” - приєднувати, скупчувати, накопичувати.

В географічних науках поняття „агломерація” тривалий час існувало в межах теорії „штандортів” промисловості Альфреда Вебера (Webber, A.), де агломерування розглядалось як один з факторів формування ефективності виробництва і визначалось як процес концентрації в певній точці простору робочої сили, засобів виробництва і комунікацій. На основі праць А. Вебера та Кристаллера-Льоша (теорії центральних місць), було сформульоване поняття міської агломерації - скупченої висококонцентрованої системи розселення, що виникає на базі великого міста або групи контактно розташованих міст, які створюють значну зону урбанізації та пов’язані між собою тісними виробничими, комунально-побутовими, трудовими, культурними, рекреаційними та природоохоронними зв’язками.

Виходячи з онтологічних засад формування міст та агломерацій, які були окреслені нами вище (розділ 1.1), агломераційні утворення носять характер емерджентної системи і створюють додатковий соціально-економічний (синергетичний, агломераційний) ефект, оскільки в їх середовищі зростає рівень економічної активності населення, підвищується продуктивність праці, темпи розвитку науково-технічного прогресу, рівень комплексності господарства і територіальної інтеграції його елементів тощо (розділ 2.2).

Господарська необхідність та соціальна значимість цього своєрідного агломераційного господарського ефекту, що розвивається у

висококонцентрованих урбанізованих системах, стала основою для подальшої диверсифікації наукових досліджень в даному напрямку, які призвели до розширення сфери застосування поняття „агломерація” в географії. Із вузького, суто розселенського терміну, який означав специфічну форму розселення населення, поняття „агломерація” починає застосовуватись також для визначення аналогічних (високоурбанізованих та концентрованих) форм територіальної зосередженості промислового виробництва (промислова агломерація), а згодом і господарського комплексу в цілому (господарська агломерація).

Поняття „промислова агломерація” поєднує в собі початки веберівської теорії про агломераційні фактори „штандортів промисловості”, а також геоурбаністичні трактування процесів розміщення промислового виробництва в рамках агломераційної форми розселення населення. В європейській та американській науці воно розвивалось переважно на основі досліджень з економічної теорії та регіональної економіки. Зарубіжні вчені (А. Маршалл, В. Ґендерсон, М. Фуджита, Ф. Мак Канн, С. Ґеркінс - A. Marshall, V. Henderson, M. Fujita, Ph. McCann, S. Gerking та ін.) неодноразово наголошували на тому, що промислова агломерація (industrial agglomeration, economic agglomeration) є формою просторового поєднання окремих промислових підприємств в рамках єдиної високоурбанізованої системи розселення на основі формування значних конкурентних переваг розміщення, що призводить до зростання економічної ефективності виробництва [312;319;336].

Радянські вчені розвивали вчення про промислові агломерації в рамках дослідження територіально-виробничих комплексів локального типу. З огляду на це, дослідження агломерації формувалось паралельно із дослідженням та обґрунтуванням розвитку промислових вузлів. Панівною думкою того часу стало міркування, що промислові агломерації являють собою „сукупність підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів i вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території з високою концентрацією виробництва i населення” [116].

На основі попередньо висловлених думок, можна розрізнити критерії виділення міських та промислових агломерацій (додаток А) [53]. Отже, міські агломерації являюсь собою перш за все специфічну форму розселення населення, що сформувалась на основі великого міста (групи міст). Компонентами міських агломерацій є населені пункти (здебільшого урбанізовані), пов’язані між собою в єдину розселенську систему завдяки спільності і компактності розміщення та наявності широкої мережі транспортних комунікацій. На нашу думку, їх слід називати агломерованими поселеннями. Скупченість таких агломерованих поселень призводить до формування середовища підвищеної соціальної контактності і комунікативності, ринкової спрямованості та підприємницької і ділової активності, яке виступає важливим атрибутом агломераційних утворень.

Промислова агломерація є формою територіальної зосередженості промислового виробництва у вигляді ТВК локального типу, що сформувалась на основі агломерованої системи розселення (фактично, на території міської агломерації), однак відрізняються від неї за територіальною і компонентною структурою. До її складу входять окремі промислові підприємства та їх організаційні поєднання, що розташовані в агломерованих поселеннях. Вони розвиваються на основі процесів розгалуженої спеціалізації, концентрації і кооперування виробництва та характеризуються зростанням економічної ефективності функціонування на основі використання конкурентних переваг високорозвиненого соціального середовища.

Отже, наявність міської агломерації виступає субстратом агломераційних процесів, що відбуваються у виробництві [144]. Формування високоурбанізованого концентрованого середовища стимулює істотні зрушення в інтенсивності та характері життєдіяльності населення (розділ 1.1).

Міська та промислова агломерації можуть не співпадати за своїми територіальними межами, оскільки ці два утворення різні за структурою, ґенезою, морфологією та характером переважаючих суспільно-географічних процесів [21]. Так, не всі поселення міської агломерації можуть мати агломераційні властивості в галузі промислового виробництва. Зона міського агломерування може поширюватись і на індустріально слаборозвинені території (які виконують рекреаційно-оздоровчі, культурно-освітні, наукові функції), або території, які не мають відповідно високого рівня економічної ефективності виробництва (агломераційного ефекту). Натомість промислове агломерування відбувається лише в межах агломерованих поселень, на територіях найвищої ефективності виробничої діяльності.

За ґенезою, промислова агломерація розвивається на субстраті міської агломерованої форми розселення, що визначає її вторинність і супідрядність цій системі. Відповідно, територіальні межі промислової агломерації визначаються тим рівнем адаптивності промислової функції, яким володіють агломеровані поселення. За морфологією, промислові агломерації відрізняються від міських наявністю в їх територіальній структурі елементів організації промислового виробництва, які стають компонентами інтегрального агломераційного утворення. І, нарешті, промислові агломерації виділяються на основі тих суспільно-географічних процесів, завдяки яким формується підвищена економічна ефективність виробництва і які пов’язані із агломераційною формою розселення населення лише опосередковано.

Слід також зазначити, що промислові агломерації розвиваються далеко не в кожному міському агломераційному утворенні. Багато в чому їх формування залежить від особливостей розвитку ядра (ядер) міського агломерування, їх здатності до формування потужної зони впливу на периферійні території, яка б могла створити додатковий економічний ефект (або конкурентні переваги) для розвитку промислового виробництва. Саме, тому, як показали проведені дослідження, промислові агломерації формуються здебільшого в тих розселенських системах, де в ядрі знаходиться велике (переважно мільйонне) багатофункціональне місто [129; 158;213]. Додатковими факторами нерозвиненості агломераційних процесів у промисловому виробництві високоурбанізованих форм розселення населення виступають низький рівень адаптивності периферійної частини агломерації до впливу центрального ядра (ядер), недостатній рівень індустріалізації, а також обмеженість прояву соціальних чинників формування конкурентних переваг розвитку промислового виробництва. Викладені вище причини зумовлюють формування в межах деяких міських агломерацій територіально-виробничих комплексів вузлового (а не агломераційного) типу. Вони характеризуються відносно низькими показниками ефективності розвитку промислового виробництва, недостатньою активізацією підприємницької і ділової функцій та низьким рівнем розвитку підприємств соціального комплексу вищого рангу в ядрі (ядрах) міського агломерування. Так, в межах Горлівської-Єнаківєвської, Краснолучсько- Антрацитівської, Краматорсько-Слов’янської, Торезо-Сніжнянської, Стаханово- Алчевської та ряду інших міських агломерацій України формуються відповідні промислові вузли [116], які перебувають лише на початкових стадіях формування процесів агломерування.

Для встановлення сутності промислових агломерацій їх слід чітко вирізняти від інших форм територіальної зосередженості промисловості, що формуються на базі великих міст, зокрема, від промислових вузлів. Слід зазначити, що дослідження вузлів та агломерацій в радянській географії тривалий час йшли паралельно, отже чітких критеріїв розмежування цих понять не було розроблено. Тривалий час їх ототожнювали [129;215], виводили одне поняття з іншого [116;213], розрізняли лише за кількісними показниками без детального дослідження якісних характеристик [219;250]. Це призводило до звуженого трактування поняття „промислова агломерація”, недостатньої вивченості особливостей агломерування промисловості, а також до нерозвиненості понятійно-термінологічного апарату суспільної географії.

На нашу думку, промислова агломерація істотно відрізняється від вузла як за кількісними так і за якісними критеріями (додаток А). Перш за все, агломерація характеризується наявністю великого, переважно

багатофункціонального міста, навколо якого сформувалась високоурбанізована індустріально розвинена прилегла зона (прикладами є Київська, Харківська, Донецько-Макіївська агломерації тощо). Навколо промислового вузла, здебільшого, не має високорозвиненої зони урбанізації, яка б характеризувалась потужними промисловими функціями (прикладами є Криворізький, Маріупольський, Дрогобичсько-Бориславський вузли та ін.).

В агломераціях простежується чіткий поділ території на ядро та периферійну частину, які розрізняються як за кількісними так і за якісними показниками розвитку промислового виробництва. В ядрі, внаслідок високої концентрації різних видів людської діяльності, дефіциту земельних ресурсів, загострення екологічних проблем та надвисоких показників урбаністичного перетворення середовища промислові функції поступаються розвитку підприємств соціального комплексу вищого рангу, які в таких умовах стають більш економічно прибутковими. У ядрі зосереджуються переважно фінансово- кредитні, ринкові, ділові, підприємницькі, інвестиційні, культурно-мистецькі, освітні, науково-інноваційні, представницькі, репрезентативні, політико- адміністративні та інші види діяльності. Виробничі функції представлені в основному високоінноваційними галузями, а також підприємствами, спрямованими на забезпечення потреб населення агломерації у різних промислових товарах і продуктах харчування. Периферійна частина агломерацій здебільшого залишається урбанізованою зоною, в якій сконцентровані переважно виробничі види людської діяльності (а також деякі спеціалізовані підприємства соціального комплексу - лікувальної, спортивної і рекреаційно-оздоровчої сфери, науково-інноваційної, освітньої діяльності, виробничої і соціальної інфраструктури тощо), що спрямовані на ефективне використання переваг наближення до високорозвиненого соціального середовища ядра [1;336].

На відміну від агломерацій, промислові вузли характеризуються меншою концентрацією зазначених вище соціальних функцій і не мають компактної розвиненої периферії. В їх межах можна виділити високоіндустіральне центральне ядро (ядра) та інколи ряд другорядних, доповнюючих та обслуговуючих видів промислової активності за його межами, що носять осередковий характер. Отже, переважно, промислові підприємства вузла сконцентровані в межах великого міста (або групи компактно розташованих міст) та не мають тенденцій до децентралізації і периферійного розвитку.

Вузловими утвореннями можна вважати і групу відносно великих ареально (інколи лінійно) розташованих промислово-розвинених міст (де при взаємній близькості окремі підприємства об'єднані між собою тісними зв’язками, спільністю ТГП, розселення та інфраструктури) [21;158], серед яких немає одного чи декількох явних лідерів, тобто відсутні процеси просторового тяжіння до певної центральної точки простору. Такі вузли є лише компактно розташованими локальними територіально-виробничими комплексами, що сформувались на основі спільного використання певного ресурсу території (здебільшого, мінеральної сировини), що і зумовило їх скупчене розташування. Вони не схильні до інтенсивного агломерування через значну однорідність структури виробництва, низький розвиток центро-периферійних відносин, істотні обмеженості розвитку соціального ринкового середовища тощо. Так, подібні поєднання промислових міст в Донецькій та Луганській області (по лініям Білозерське-Новогродівка, Селидове-Курахове, Дебальцеве-Шахтарськ, Кремінна-Лисичанськ, Гірське-Алмазна та ін.) не мають розвинених характеристик емерджентності та не утворюють агломерованої зони через зазначені вище причини [170].

Промислові вузли та агломерації мають різний набір провідних факторів розвитку та функціонування. Вузлові утворення формуються переважно на основі ефективного використання природних (земельних, мінерально- сировинних) і/або трудових ресурсів та їх оптимального поєднання з фінансовими та інфраструктурними (наприклад, транспортно-комунікаційними) ресурсами [172]. Вони знаходяться на тій стадії господарського розвитку, при якій чинники соціального середовища відіграють досить відчутне, але не домінуюче значення. На розвиток промислових агломерацій здебільшого впливають соціальні, інформаційні, інноваційні, ринкові, кредитно-фінансові, комунікаційні фактори. Їх виключне значення обумовлене наявністю гіперконцентрованого високодиверсифікованого соціального простору, що сформувався в ядрі агломераційних утворень. Соціальне середовище ядра, поширюючи свій вплив на периферію, призводить до глибокої трансформації галузевої і територіальної структури території.

Зазначені вище фактори розвитку прямо впливають на особливості генезису агломераційних та вузлових промислових утворень. Так, промислові вузли сформувались на основі комплексного використання природно- ресурсних, трудоресурсних (розселенських), транспортно-комунікаційних переваг території. В їх формуванні провідну роль відіграють традиційні фактори економічного зростання (земля, праця, капітал). Промислові агломерації виникають здебільшого на основі ефективного використання соціально- економічних, інформаційних, ринкових, інтелектуальних, інноваційних переваг розміщення, які надає високоурбанізоване середовище. Вони, так би мовити, знаходяться на вищому рівні суспільного розвитку, за якого фактори природних ресурсів та робочої сили^[7] витісняються на другий план.

Зазначені вище переваги розміщення зумовлюють різний рівень спеціалізації та диверсифікації промислового виробництва вузлів та агломерацій. Для вузлів характерна слабодиверсифікована промислова спеціалізація із переважанням декількох вузькоспеціалізованих видів виробництва. Ці види діяльності отримали більші конкурентні переваги для розвитку в межах певного вузла внаслідок дії зазначених вище природно- ресурсних, трудових, комунікаційних факторів. Так, М. Д. Шаригін виділяв за особливостями спеціалізації наступні типи вузлів: машинобудівні, текстильно- промислові, пірометалургійні чорних і кольорових металів, гірничо-хімічні, рідкометальні, гідроенергопромислові, вуглепромислові, нафтохімічні, газохімічні, індустріально-аграрні, лісопромислові, океанічні. А. Т. Хрущов також наголошував на звуженій спеціалізації вузлових утворень, виділяючи вузли добувної (вугільні, нафтогазові), обробної (машинобудівні, хімічні) промисловості, змішаного (нафтогазохімічні, вугільно-металургійні) типу [116].

Промислові агломерації характеризуються високодиверсифікованою промисловою спеціалізацією та значною диференціацією окремих видів виробництва. В них скорочується частка сировинних, ресурсо- і енергоємних видів промислової продукції, зростає частка інноваційних ринково- орієнтованих підприємств, що потребують значних затрат інтелектуальної і творчої праці, фінансових ресурсів, наявності високорозвиненого конкурентного середовища. Високу диференціацію промислового виробництва в агломераціях зумовлюють також бурхливий розвиток ринкових процесів, підвищення контактності та комунікативності, міжнародної орієнтованості та кооперування підприємств. Слід зазначити, що зростання диференціації та поширення вузькоспеціалізованих підприємств характеризується більш високими показниками економічної ефективності виробництва, ніж моноспеціалізація та зростання масштабів одного чи декількох виробництв. Дослідження ряду авторів на прикладі агломерацій США і Латинської Америки переконливо довели цей факт [303]. Західні вчені наголошують також на провідній ролі аутсорсингу в процесах промислового агломерування, на основі якого виробничі та інфраструктурні функції окремих підприємств подрібнюються і перерозподіляються між окремими незалежними приватними компаніями, що сприяє посиленню економічної компліментарності, модульності та вузькоспеціалізованої професійності останніх [230;247].

Таким чином, промислові вузли та агломерації характеризуються різним характером територіальної зосередженості виробництва. Розвиток промислового виробництва у вузлах відбувається переважно в межах міста (або групи міст) на спеціально відведених територіях в умовах відносно низької земельної ренти та незначної щільності і диспергованості індустріальної забудови. Це зумовлене незначними капітальними затратами підприємців на оренду землі, інженерне та інфраструктурне облаштування території, оплату праці найманих працівників (які мають низькі витрати в слаборозвиненому соціальному середовищі).

В ядрах промислових агломерацій, в умовах монопольної земельної ренти, гострої обмеженості ресурсів розвитку промислового виробництва (перш за все, земельних) та стрімкого зростання витрат на інженерне та інфраструктурне облаштування активно проходить процес деіндустріалізації [315]. Промислові виробництва виносяться здебільшого на околиці ядер агломерування та в периферійні агломеровані населені пункти. Їх функціонування в районах з низькою земельною рентою та незначною щільністю господарських функцій більш ефективне.

Також, слід наголосити на тому, що в межах промислових агломерацій розвиваються здебільшого малі і середні підприємства, які ефективно використовують агломераційний ефект [329]. Ці виробництва визначаються модульністю і гнучкістю в ринкових умовах, високою інноваційністю, низькими затратами на інженерно-технологічне облаштування та оплату праці. З огляду на це, вони мають більш високі конкурентні переваги у агломерованому середовищі, ніж великі підприємства. Натомість, в промислових вузлах на основі ефекту масштабу виробництва розвиваються переважно великі підприємства, які характеризуються значними обсягами основних засобів та чисельності виробничого персоналу. Їх економічна ефективність формується завдяки формуванню потужних виробничих та інфраструктурних зв’язків, комплексному використанню сировини і енергії, переробці відходів та ін.

Отже, ефективність виробництва промислових агломерацій формується переважно на околицях ядра та на агломерованих периферійних територіях на основі зменшення витрат на землю, інженерне та інфраструктурне облаштування, а також завдяки формуванню праценадлишкового ринку робочої сили, наближенню та ефективному використанню ресурсів високорозвиненого соціального середовища ядра. Натомість, ефективність виробництва промислових вузлів формується в межах одного міста (або групи компактно розташованих міст) на основі зростання ефекту масштабу, налагодженню тісних виробничих, технологічних, інфраструктурних зв’язків, а також концентрації ресурсів праці і капіталу [116].

На завершення, слід наголосити на суттєвій різниці в особливостях процесів природокористування та охорони навколишнього середовища промислових вузлів та агломерацій. Так, для вузлів характерні високі показники концентрації шкідливих речовин та забруднення навколишнього середовища стаціонарними і пересувними засобами в межах одного чи декількох великих міських поселень, що є наслідком високої скупченості населення та екологічно шкідливих промислових підприємств. На периферії вузлів простежується суттєве зниження рівня антропогенної перетвореності ландшафтів та підвищення частки природоохоронних і санітарно-захисних територій.

Натомість в межах промислових агломерацій спостерігається значний рівень антропогенної перетвореності ландшафтів центрального ядра (ядер) та периферійної зони агломерування, низька частка природних резерватів та заповідних територій. В центральних районах агломерації, внаслідок надмірної скупченості населення та перевантаження комунікацій, простежуються високі показники забруднення природного середовища пересувними засобами. Їх концентрація зумовлює значні транспортні ускладнення та зростання шкідливих викидів в атмосферне повітря і забруднення земельних ділянок важкими металами. Значний рівень забруднення довкілля від стаціонарних джерел (промислових підприємств, закладів виробничої інфраструктури тощо) відмічено на периферії агломераційної зони, в межах якої розміщуються різні виробництва, що були винесені за межі високоурбанізованого середовища через високі показники екологічної шкідливості, а також заклади інфраструктури, які обслуговують виробничу і житлово-комунальну сферу ядра (ядер) агломерації.

Таким чином, підводячи підсумок, зазначимо, що основними критеріями віднесення певного локального територіально-виробничого комплексу до промислової агломерації є:

1) наявність великого багатофункціонального міста (групи міст), яке виконує функції ядра і формує навколо себе зону тяжіння завдяки формуванню цілого ряду конкурентних переваг розміщення виробництва;

2) наявність високоурбанізованої зони агломерування навколо центрального ядра (ядер), яка має підвищену здатність до засвоєння і адаптації агломераційного ефекту та ефективного використання сформованих конкурентних переваг [1];

3) формування високих абсолютних показників розвитку промислового виробництва, значного рівня індустріального освоєння території та концентрації виробничої діяльності;

4) переважний розвиток модульних наукомістких вузькоспеціалізованих виробництв, які орієнтовані на максимальне використання переваг високорозвиненого соціального та ринкового середовища агломерації;

5) розвиток специфічного агломераційного ефекту території, який проявляється у зростанні показників економічної ефективності виробництва, підвищенні рівня комунікативності та інтегративності середовища [1].

Саме ці критерії визначають відмінність промислової агломерації від аналогічних міських утворень, а також від промислових вузлів. Отже, промислова агломерація є формою територіальної зосередженості виробництва, що сформувалась на основі урбанізованої концентрованої системи розселення і характеризується значною економічною ефективністю розвитку промисловості за рахунок використання специфічних соціально-економічних переваг.

Виходячи з цього визначення, а також із основних положень, викладених вище міркувань, можна виділити фундаментальні властивості промислових агломерацій [116;129;158;230;312;319]. Їх доцільно поділити на декілька груп:

І. Територіально-розселенські властивості:

1) компактність території та формування складної концентрованої центро- периферійної системи розселення, де основними елементами виступає високоурбанізоване ядро та окремі агломеровані поселення периферійної зони тяжіння (яку доцільно назвати зоною агломерування);

2) висока урбанізованість та ущільненість поселень, яка призводить до розширення і ускладнення ядра та зони його соціально-економічного впливу, що характеризується своєрідними властивостями на основі прояву агломераційного ефекту;

3) розвиток поясності і секторності в межах ядра та периферійної зони агломерування, що викликані різною функціональною спеціалізацією, урбанізацією, магістралізацією простору (тяжінням агломерованої системи розселення та господарства до територій високої комунікативності - потужних радіальних залізничних і автомобільних шляхів) та особливостями адаптації периферії до впливу центрального ядра.

ІІ. Виробничо-економічні властивості:

1) формування висококонкурентного ринкового середовища на основі ефективного використання переваг концентрації різних видів людської діяльності;

2) поширення олігополістичних фінансових та промислових груп в межах агломерацій, де ядром виступає багатогалузеве соціально розвинене місто; розвиток природних монополій (в тому числі державних) та монополістичного капіталу в агломераціях, що сформувались в старопромислових районах, де залишається значна частка сировинно- і енергоємних виробництв;

3) розвиток поліструктурності господарської діяльності, яка виражається у зосередженні великого набору різних функцій та видів людської активності на компактній території, що з часом перетворюється на модульність - розвиток невеликих диверсифікованих вузькоспеціалізованих підприємств, тісно взаємопов’язаних між собою певним виробничим процесом або спільністю науково-інноваційної, ринково-інфраструктурної бази [312;329];

4) компліментарність (взаємодоповнюваність) різних галузей людської діяльності, розвиток дифузійних процесів їх взаємопроникнення та комплексування на основі тісних підприємницьких, аутсорсингових, ринкових, фінансових, комерційних, постачальницько-збутових зв’язків;

5) підвищення ефективності розвитку комерційно орієнтованого промислового виробництва на периферійних агломерованих територіях (із відповідним зниженням цих показників в ядрі агломерації) через відносно низькі витрати на земельну ренту, оплату праці найманих працівників, соціальне та інфраструктурне обслуговування, інженерне облаштування території, високу кваліфікацію виробничого персоналу, значні переваги від наближення до осередків ринкової і підприємницької активності, кредитно-фінансової і банківської діяльності, науково-освітнього комплексу, ринків збуту готової продукції, активізації міжнародних зв’язків тощо [319].

III. Соціально-економічні властивості:

1) прогресивність функціонування соціальної сфери, розвиток її „вищих поверхів” на основі репрезентативності та концентрації важелів впливу (організаційних, фінансових, інтелектуальних), яка робить агломерацію своєрідним "полюсом росту" по відношенню до інших територіальних утворень країни [330;338];

2) високі динамізм розвитку, комунікативність та інтенсивність зв’язків, що забезпечують стрімкий розвиток агломерації, швидке реагування на зміни у життєдіяльності суспільства та високий рівень адаптації до цих змін;

3) конгломеративність, або всебічна інтегрованість і скупченість населення та галузей соціального комплексу вищого рівня на невеликій території, їх цілісна спрямованість на формування високоприбуткового ринкового середовища та суспільна узгодженість діяльності для досягнення певної мети;

4) зростання ефективності розвитку галузей соціального комплексу (особливо,

комерційного спрямування) в ядрі агломерації через формування антропогенно-перетвореного, висококомунікативного, глибоко

інтегрованого та всебічно розвиненого соціального середовища, значне поширення ринкових механізмів і важелів життєдіяльності суспільства, активізацію підприємницької ініціативи, концентрацію інформаційних, інтелектуальних, науково-інноваційних ресурсів, а також ресурсів капіталу та фінансово-бізнесової діяльності [319].

IV. Природно-екологічні властивості:

1) Значний рівень антропогенної перетвореності ландшафтів центрального ядра (ядер) та периферійної зони агломерування, що призводить до загострення екологічних проблем, підвищення рівня забрудненості компонентів природного середовища та накопичення відходів [213;219].

2) низька частка природно-заповідних територій та зелених зон (антропогенно неперетворених ландшафтів), площі яких постійно зменшуються через контрольовані і неконтрольовані процеси урбанізації, індустріального і житлово-комунального освоєння.

3) Високі показники забруднення навколишнього середовища пересувними засобами в центральних районах агломерації внаслідок надмірної перевантаженості транспортних комунікацій, різкого збільшення рухомого складу автомобілів, створення тривалих транспортних заторів тощо.

4) значний рівень забруднення навколишнього середовища стаціонарними засобами на периферії агломерації внаслідок винесення до неї з ядра екологічно шкідливих підприємств, розвиток систем комунального та інфраструктурного обслуговування урбанізованих територій.

Таким чином, промислові агломерації мають цілий ряд позитивних та негативних властивостей, що відрізняють їх від інших територіально- виробничих комплексів локального типу. Завданням дослідників в майбутньому має стати оптимізація позитивного впливу агломераційних процесів на формування ефективності розвитку (та конкретного прибутку підприємств) промислового виробництва і соціального комплексу країни при скороченні негативних, екологічно шкідливих та соціально-деструктивних явищ.