Сутність та значення інвестиційно-інноваційної політики

У нинішніх умовах забезпечення темпів та сталості економічного зро­стання залежить від. масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції зачіпа­ють господарську діяльність, визначають процес економічного росту в ціло­му. В сучасних умовах вони виступають важливим засобом забезпечення умов виходу із економічної кризи, структурних зрушень у народному гос­подарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення кількісних по­казників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально- економічних перетворень.

Поняття інвестиції (від лат. investio — одягаю) означає вкладення капі­талу в галузі економіки всередині країни і за кордоном. Інвестиції — це ос­новний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, який визначає темпи економічного росту.

Інвестиції— грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в роз­виток виробництва чи невиробничу сферу.

До інвестицій належать: грошові внески, пільгові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, ноу-хау, досвід та інші інтелектуальні цінності; право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень.

Розрізня ють фінансові (вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери), реальні (вкладення в основний капітал і на приріст матеріально- виробничих запасів), валові (сумарні вкладення, необхідні для відшкоду­вання і приросту основного капіталу), чисті (відповідають валовим інвес­тиціям за вирахуванням сум амортизації основного капіталу), приватні (фінансуються за рахунок власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити, емісія цінних паперів), державні інвестиції (фінансуються з коштів держбюджету).

Інвестиції відіграють основну роль в економічному процесі. В резуль­таті інвестування коштів в економіку збільшуються обсяги виробництва, зростає національний дохід, розвиваються галузі та підприємства, які най­більше задовольняють попит на товари і послуги.

Із загального розміру інвестиційних вкладень більша частина припа­дає на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джере­лом яких є національний дохід. За розміром них вкладень, які називають чистими інвестиціями, визначають приріст основних фондів, хоча точно­го співвідношення між ними за кожен відрізок часу може не бути (рис. 37).

В економіці зростання: а) валові інвестиції перевищують амортизацію, шо означає зростання об’єму капіталу. В статичній економіці: б) валові інве­стиції повністю замішують капітал, який витрачається в процесі виробниц­тва річного об’єму продукції. В економіці стагнації: в) валових інвестицій недостатньо для заміщення капіталу, який витрачається за рік на вироб­ництво, шо призводить до скорочення об’єму капіталу в економіці.

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні, з погляду іно­земних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат складається із великої кількост і факторів ризику, які можна об ’єднати у такі групи:

• соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

• внутрішньоекоиомічна ситуація і перспективи її розвитку;

’ зовнішньоекономічнаситуаціятаїїперспективи.

Існує і найчастіше використовується й інший підхід до класифікації ризиків.

• політичні ризики (включаючи і деякі соціальні);

• фінансові ризики, включаючи, в основному, платоспроможність країни з точки зору надання їй та її юридичним особам позичкового капі­талу;

• ризики операцій, зокрема:

На 1 січня Річний об’єм ВНП На 3 !грудня

в) Економіка стагнації

Рис. 37. Економіка зростання, статична економіка, економіка стагнації

а) ризики зовнішньоторговельної діяльності;

б) ризики виробничої діяльності.

Оцінка ризиків важлива для будь-якого інвестора, але особливо у разі капіталовкладень за кордоном. Тому деталізуються негативні та позитивні моменти системи оцінки інвестиційного клімату:

• підбір факторів ризику, їхня роль у будь-якій систем і не можуть бути повністю об’єктивними, тому доцільно порівнювати оцінки ризику, шо даються різноманітними системами;

• при аналізі факторів ризику інвестору достатньо приділити особли­ву увагу THKi_{i 3 ким в}ін буде частіше стикатися.

Систем^ оцінки ризиків спрямовані надопомогу потенційному інвес­тору лише йа початковій стадії інвестиційного проекту: у разі відкриття фірми за кордоном, коли потрібно приймати рішення типу „де” (вибір країни розміщення капіталовкладень), „як” (спосіб проникнення на ри­нок) і „коли” (залежно від терміну “життя” проекту); у разі вже працюю­чої за кордя_ном фірми, коли вирішується доцільність розширення діяль­ності на ринку _та планування збуту потрібної Продукції.

Найважливішими чинниками, шо визначають інвестиційний клімат і регіональні умови господарювання є: рівень розвитку національної еко­номіки та її _cτa∏; рівень політичної стабільності, економічної свободи і ризику підприємницької діяльності; рівень відкритості та конкурентноз- датності економіки, її світогосподарської інтеграції; правові гарантії.

Заумовтрансформанійнихперетворень важлива роль відводиться ком­плексу заходів щодо пожвавлення інвестиційних процесів.

Держав_не регулювання інвестиційної діяльності—система взаємопов’я­заних склад_0ВИХі які безпосередньо створюють і визначають певні умови для суб’єктів інвестиційної діяльності. Створення соціально-економічних та організаційно-правових умов, мотивація і стимулювання інвестора у різних cφep_aχ економіки, повинні проводиться за допомогою амортиза­ційної, под_аткоВої та кредитної політики держави, шо пов’язано з вирі­шенням зае_адння підвищення ефективності інвестицій, а відтак - з актив­ізацією інвестиційної діяльності як в Україні, так і в регіонах (рис. 38).

Крім тою, держава впливає на активізацію інвестиційної діяльї іості шля­хом розвитку ВІДПОВІДНИХ інституцій, без яких неможливе функціонування інвестиційної _cφ_epM. Сюди входить організація фондів інвестиційного спря­мування, ст_ВОр_ЄННЯ мережі консультаційних фірм, державних наукових організацій, проведення науково-дослідних та конструкторських робіт, на­лагодженні] роботи центрів підтримки малого і середнього бізнесу.

На різних рівнях економічного управління й регулювання розробляєть­ся і реалізується інвестиційна політика, що є складовою частиною держав­ної наукової й технологічної політики. Інвестиційні відносини істотно впливають на механізми реалізації інноваційноїполітики, сутність яких по­лягає у визначенні стратегії й тактики інноваційних технологій та методів впливу держави на інноваційні процеси^[XIX].

Інноваційна діяльність — це сукупність науково-технічної, виробничої, інвестиційної діяльності, кінцевим результатом якої є нові чи вдоскона­лені продукти, реалізуються на ринку, новітні чи вдосконалені технології, що впроваджені у виробництво, нові організаційно-технічні рішення адмі­ністративного, комерційного або іншого характеру, які використовують­ся у практичній діяльності.

Успішна інноваційна діяльність неможлива без системи ефективного державного регулювання, до якої входить створення законодавчої бази, вибір пріоритетних напрямів інноваційноі'діяльностІ, фінансова підтрим­ка. створення відповідної інфраструктури.

Державна інноваційна політика мас забезпечувати трансферт техно­логічних інновацій до процесу становлення системи ринкових факторів виробництва. Тобто держава, маючи високий науковий потенціал, має створити умови для стимулювання інноваційноі'діяльностІ через механіз­ми трансферту технологій у виробництво. Суть механізму трансфертної технології виявляється у максимальному наближенні науки і виробницт­ва, освоєнні ринку наукомісткої продукції. Такий рух може проходити лише на основі ринкових механізмів та комерціалізації науково-технічної сфе­ри. Тут особлива роль відводиться об’єднанню промислового, банківсько­го та торговельного капіталу у потужні структури, що здатні продукувати високотехнологічні конкурентоспроможні товари та послуги.

У розвинутих країнах частка ви трат на реалізацію інноваційних про­цесів постійно зростає і, як правило, становить 3 % ВВП¹. Світовий досвід свідчить, що на підтримку науково-технічного комплексу потрібно виді­ляти не менше 1 % ВВП. Частка фінансування науки в найрозвинутіших країнах складає: в Японії 3,0 %, Німеччині ~ 2,8 %, США- 2,75 %, Швеції — 2,5 %, Франції — 2,4 %, При цьому частка держави в цих витратах стано­вить 35-40 %. Можна зробити висновок, що в глобальній економічній кон­куренції виграють ті країни, котрі забезпечують сприятливі умови для на­укових досліджень і науково-технічного прогресу.

Через обмеженість ресурсів, які суспільство і держава можуть виділити на розвиток науки, техніки й інновації виникає проблема визначення дер­жавних пріоритетів у цій галузі. Пріоритетні напрями розвитку науки і тех­ніки - тематичні галузі науки і техніки, то мають першочергове значення для досягнення поточних і перспективних цілей соціально-економічного і науково-технічного розвитку. Вони формуються під дією, перш за все, на­ціональних соціально-економічних пріоритетів, політичних, екологічних та інших факторів. Такими пріоритетними напрямами в Україні є: інфор­маційні технології й електроніка, виробничі технології (лазерні, плазменні, робототехніка тощо), нові матеріали і хімічні продукти, технології живих систем (ут.ч. біотехнології), транспорт, паливо й енергетика, екологія і раціональне природокористування.

Таким чином, одним ізосновних шляхів стабілізації економіки Украї­ни, забезпечення випуску якісної високотехнологічної продукції, конку­рентної як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, є розвиток інно­ваційної діяльності.

Науково-технічний прогрес як важливий фактор економічного розвит­ку часто пов’язуютьз поняттям інноваційного процесу, шо поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, менеджмент. Оскільки кожний ре­гіон має свою специфіку, то важливим фактором економічного і соціаль­ного розвитку країни є регіональна інвестиційно-інноваційна політика.

11.2.