Загальна характеристика формування регіональної інвестиційно-інноваційної політики

- Закон України від 15 березня 2001 р. №2299-Ш “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, який узгоджено з директивами ЄС;

- Програму розвитку страхового ринку України на 2001 -2004 роки;

- Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності;

— Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із дже­релом їх походження з України згідно з міжнародними договорами Украї­ни про уникнення подвійного оподаткування;

- “Правила визначення вартості будівництва” для розрахунку інвес- торської кошторисної документації, визначення договірних цін, проведен­ня розрахунків за виконані обсяги робіт;

- Нормативну базу для визначення вартості будівництва за однорівне- вою системою ціноутворення в будівництві (розроблено норми на всі види будівельно-монтажних робіт, затверджено та введено в дію ДБН.Д 1.1-1­2000 “Правила визначення вартості будівництва” для розрахунку інвес- торської кошторисної документації, визначення договірних цін, проведен­ня розрахунків за виконані обсяги робіт.

На сталий розвиток економіки впливають такі негативні тенденції:

- високий ступінь зносу основних виробничих фондів, який на поча­ток 2001 р. становив загалом 47,5 %, у т.ч. у промисловості — 48,8 %; у сільському господарстві - 48, 3; на транспорті — 50,; ступінь зносу неви­робничих основних фондів у житловому господарстві становив 29,4; у ко­мунальному господарстві і побутовому обслуговуванні — 46,6; у сфері охо­рони здоров’я - 37,8 %;

- основним джерелом інвестицій залишаються власні кошти підприємств і організацій;

- залишається незначною і має тенденцію до зменшення частка вкла­день, освоєних за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- незначна частка іноземного капіталу в оновленні основних фондів.

Найбільш інвестиційно при вабливими для іноземного інвестора вУкраїні залишаються харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (17,4% до загального обсягу іноземних інвестицій), оптова торгів­ля! посередництвоу торгівлі - 15,3%, фінансова діяльність—7,9, машинобу­дування - 7,4, транспорт - 6,9, металургія та оброблення металу - 5,5%.

Основною метою інвестиційної політики є затвердження ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів з усіх можливих джерел і на­правлення їх на реалізацію пріоритетних цілей економіки. Розв'язання цієї ключової проблеми дозволить істотно нарощувати інвестиційний потен­ціал національної економіки для забезпечення сталого економічного роз­витку країни та підвищення життєвого рівня населення.

Основні заходи державної інвестиційної політики:

- дерегуляція підприємницької діяльності, лібералізація ділової актив­ності та створення ефективного конкурентного середовища;

— формування нормативно-правової бази;

— реформування податкової системи;

— забезпечення прозорості процедури прийняггя рішень органами ви­конавчої влади; '

— розвиток корпоративного управління;

— поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації;

— стимулювання довготермінового банківського кредитування;

— розвиток фондового ринку;

— створення системи інвестування пенсійних фондів;

— розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де зап­роваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності, та депресивних територій;

— усунення структурних деформацій в економіці;

— розвиток інфраструктури внутрішнього ринку;

— залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність;

— створення високопродуктивних робочих місць;

— формування інвестиційного іміджу.

Забезпечення реалізації інвестиційної стратегії можливе у разі зосе­редження в сфері інноваційно-інвестиційноїдіяльності основних капіталів та інвестиційних ресурсів. Для цього потрібно здійснити комплекс заходів, направлених на: запровадження гнучких форм поєднання капіталів комер­ційних банків і підприємств шляхом створення пайових інвестиційних фондів для реалізації масштабних інвестиційних та інноваційних проектів; зменшення відсоткових ставок з кредитів комерційних банків шляхом оп- тимізанії банківських послуг та вартості кредитних ресурсів; збільшення використання бюджетних інноваційних та інвестиційних ресурсів шляхом їх концентрації та пріоритетного направлення на реалізацію високотехно- логічних проектів, утому числі пілотних, для перспективних галузей еко­номіки держави; розробка і впровадження механізмів заохочення комер­ційних банків щодо фінансування інноваційних проектів, спрямованих на економічне зростання та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяль­ності в Україні.

З метою формування і реалізації державної науково-технічної та інно­ваційної політики, розбудови державної інноваційної системи в Україні прийняті такі законодавчі акти: закони України “Про пріоритетні напрям­ки розвитку науки і техніки”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, Концепція науково-технологічного та

інноваційного розвитку України, укази Президента України "Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”, “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо виходу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створен­ня реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвит­ку” від 3 липня 2001 р. •

Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проводиться через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Ijpiopuineitini напрями інноваційної діяльності в Україні — це науково, еко­номічно й соціально обгрунтовані та законодавчо визначені напрями інно­ваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у висо- котехнологічній конкурентноспроможній, екологічно чистій продукції, ви­сокоякісних послугах і збільшення експортного потенціалу держави.

На сьогодні в Україні визначені такі стратегічні пріоритетні напрями і н новаці й н ої д ія л ьності:

- модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

- машинобудування та приладобудування як основа ви сокотехн ологіч- ного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної мета­лургії;

- нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телеко­мунікації;

- вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотех- нологій;

- високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

- транспортні системи: будівництво і реконструкція;

- охорона й оздоровлення людини та довкілля ;

- розвиток інноваційної культури суспільства.

Стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в галузі охорони довкілля є: модернізація електростанцій; обладнання і тех­нології для використання альтернативних джерел енергії; енергоефектив- не, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно безпечне обладнання та ус­таткування для проведення водопідготовки, очищення води, теплопоста­чання та засоби управління цими процесами; охорона й оздоровлення лю­дини та довкілля; екологічно чисті харчові продукти.

В останні роки намітилися позитивні тенденції щодо стану кадрової складової науково-технічного потенціалу. Так. збільшується питома вага докторів наук серед виконавців наукових і науково-технічних робіт, а та-

кож молодих науковців вищої кваліфікації, активізується робота аспіран­тури і докторантури, зростає винахідницька активність. У науково- технічній сфері широко впроваджуються сучасні інформаційні технології, реалізується програма розвитку корпоративної інформаційної мережі на­уки і освіти (рис. 39).

ЕЗЧисельність докторів Ha⅛κ ОЧисельжсть кандидатів наук

Джерело: Держкомстат.

Рис. 39. Динаміка чисельності спеціалістів вищої кваліфікації

Чисельність працівників

Основою інноваційної політики має стати створення фінансово-про­мислових груп, зокрема транснаціональних, а також горизонтальних та вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, техно* полісів і технопарків,'лізингових фірм, що в перспективі стануть стриж­нем інноваційного процесу. Окремі з таких структур можуть розвиватися через механізми вільних економічних зон. При цьому особливого значен­ня набуває стимулювання малого інноваційного підприємництва як про­відника інноваційного продукту від науково-технічного винаходу до ма­сового виробництва.

Нинішній стан економіки характеризується низьким рівнем комерці­алізації результатів наукових досліджень і відсутністю ефективних зв’язків науки та виробництва, повільним і безсистемним розвитком мережі сучас­них інноваційних структур (технопарків, бізнес-інкубагорів, венчурних фірм), інших організацій інноваційної інфраструктури.

Так, основними завданнями технопарків, крім часткового зменшен­ня виїзду талановитих науковців за кордон, є:

- об’єднання засобів і сил університетів, державних і приватних ком­паній для проведення НДДКР з пріоритетних напрямів національної про­грами наукових досліджень;

— координація досліджень державних і приватних структур;

— надання практичної допомоги наукомістким малим підприємствам;

— сприяння становленню венчурних фірм, шо їх створюють співробі­тники університетів на підставі запропонованих ними інновацій.

Інкубаторні програми реалізуються на двох рівнях — регіональному та місцевому. Метою регіональних інкубаторних програм є створення цен­трів розвитку інноваційного підприємництва (інкубаторів малого бізне­су). В рамках інкубаторів створюють місцеві інкубаторні програми, які фор­мують сприятливе середовище для прискореної реалізації інноваційних проектів.

На початку кожний інноваційних проект оформляють у самостійну малу фірму, яку підтримує інкубатор. Довівши інноваційний проект до продажу продукту на ринку, фірма починає діяти самостійно, тобто виро­стає з інкубатора. Інкубаторні програми можуть стати основою для фор­мування складніших інноваційних систем — технопарків, технополісів, здатних удосконалити науково-технічний потенціал вітчизняної економі­ки і прискорити її структурну перебудову.

Венчурна фірма ■ комерційна науково-технічна організація, яка спе­ціалізується на створенні та впровадженні у виробництво нових видів про­дукції, нової техніки та технології, використовуючи венчурний капітал для фінансування науково-технічних розробок і винаходів. Як правило, такі фірми використовують результати прикладних досліджень. Ix перевага полягає у розробці вузьких, спеціальних галузей наукових досліджень. Для венчурних фірм характерна відносна свобода досліджень, спрощена органі­заційна структура і безпосередній зв’язок між науковими дослідженнями та практичною реалізацією їх результатів.

Разом з тим, ще рівень маркетингових досліджень, які здійснюються лише на кожному четвертому підприємстві, що займаються інноваційною діяльністю недостатній. Не проводяться аукціонні торги інноваційними розробками, відсутні інноваційні біржі та ефективна реклама. Залишаєть­ся низькою питома вага витратна інноваційну діяльність у капіталовкла­деннях (6,1% у 2001 р., у 1998 р. - 8,4%).

Запровадження інноваційної моделі розвитку має здійснюватися на таких принципах:

— визначення пріоритетності розвитку перспективних галузей, їх тех­нологічне оновлення та інтенсифікація діяльності;

— стимулювання інноваційної діяльності та розвиток її інфраструктури;

— розширення бази ресурсного забезпечення інноваційної діяльності;

— направлення розвитку науково-технічного потенціалу на реальні потреби економіки.

Основною мстою державної політики щодо запровадження іннова­ційної моделі розвитку Є підвищення конкурентоспроможності економі­ст”.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка ки країни на основі комерціалізації результатів науково-технічної діяль­ності та широкого використання інновацій.

Основними заходами державної інноваційної політики є:

— розробка концепції, науково-методичних та організаційних засад формування Комплексного прогнозу науково-технологічного та іннова­ційного розвитку України до 2020 року;

— вжиття заходів шодо правового забезпечення інноваційноїдіяльності, зокрема розробка та прийняття законів про трансфер технологій, форму­вання та регулювання ринку венчурного капіталу;

— забезпечення розробки та введення вдію проектів нормативно-пра­вових актів шодо реалізації положень законів України “Про інноваційну діяльність” та “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності”;

запровадження механізмів постійного моніторингу ін новаційної ак­тивності, оцінки інновацій та їх рейтингу, реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційноїдіяльності, оцінки ефективності використання державних коштів учасниками інноваційних процесів;

— розробка системи стимулів та механізмів ефективної комерціалізації та широкого практичного використання результатів виконання держав­них наукових і науково-технічних програм, державного замовлення на на­уково-технічну продукцію;

— збільшення видатків з Державного бюджету України на наукову та науково-технічну діяльність, забезпечення пріоритетного направлення додаткових коштів на виконання державних наукових, науково-технічних програм і проектів Державного фонду фундаментальних досліджень;

— розвиток мережі інформаційно-маркетингових центрів на базі регі­ональних ЦНТЕ1 для сприяння реалізації на внутрішніх і зовнішніх рин- кахвітчизнянихінноваційнихтоварів;

— створення централізованого комп’ютерного банку даних з доступом до нього в мережі Інтернст для забезпечення господарюючих суб’єктів інформацією про вітчизняні та світові ринки новітніх технологій та висо- котехнологічних товарів;

— запровадження практики систематичного проведення Всеукраїнсь­ких та регіональних ярмарків (виставок) інноваційних технологій і про­дукції та щорічного Всеукраїнського конкурсу інноваційних проектів;

■ розробка плану заходів щодо поетапного введення до господарсько­го обігу об’єктів інтелектуальної власності, зокрема створених за рахунок Державного бюджету та державних цільових фондів;

— забезпечення вдосконалення і розширення нормативно-правової бази оцінки та інвентаризації об’єктів інтелектуальної власності та прав на них, а також експорту й імпорту продукції, виробленої із застосуванням об’єктів інтелектуальної власності;

— поглиблення міжнародного співробітництва в сфері науково-техні­чної та інноваційної діяльності;

— розробка І запровадження освітніх програм підготовки та перепідго­товки державних службовців і підприємців-інноваторів для опанування ними основ інноваційного менеджменту та сучасних технологій проведен­ня вжиття державної науково-технологічної та інноваційної політики;

— розробка плану заходів публічної політики на 2003-2004 роки, на­правлених на підвищення рівня інноваційної культури працівників органів управління і населення, роз’яснення в засобах масової інформації, кіно­фільмах безальтернативное™ для України інноваційного шляху розвитку економіки;

— запобігання ввезенню в Україну морально застарілих неефективних технологій та технічного обладнання, а також ліцензій для виробництва продукції;

— розвиток інфраструктури інноваційної діяльності, зокрема, створен­ня технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, іннова­ційних бірж, центрів, центрів консалтингу, інжинірингу, маркетингових, рекламних, аудиторських, сертифікаційних фірм.

Для успішної реалізації інноваційної діяльності варто створювати спеціальні території пріоритетного розвитку, де створюється спеціальний режим інвестинійно-ін новаційної діяльності з метою освоєння випуску но­вих видів інноваційної продукції, організашївисокотехнологічних вироб­ництв та створення нових робочих місць; науково-технічні зони, де діє офіційний правовий режим, орієнтований на розвиток наукового і вироб­ничого потенціалу регіону шляхом стимулювання фундаментальних до­ел ідженьз подальшим впровадженням наукових розробок у виробництво. Крім того, варто реалізувати механізми позабюджетного стимулювання науково-технічного прогресу, передусім механізми довгострокового кре­дитування через інструменти рефінансування комерційних банків, ство­рення для цього банку реконструкції та розвитку, а також іпотечної бан­ківської установи.

Таким чином, для проведення структурнихтехнологічнихзмін і забез­печення розвитку внутрішнього ринку високих технологій, потрібно, щоб інвестиції, забезпечуючи вдосконалення всіх видів виробництва, пріори­тетно зосереджувалися на тих виробництвах і втих галузях, які визначають прогресивний розвиток економіки, тобто покращення її структури на новій інноваційній основі.

Еще по теме Загальна характеристика формування регіональної інвестиційно-інноваційної політики: