Міжнародний поділ праці, його суть і значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків

Становлення і розвиток міжнародних економічних відносин визнача­ються посиленням взаємозв’язків та взаємозалежностей економікокремих країн. В основі світового господарства будь-якої національної економіки лежать міжнародний поділ праці та міжнародний обмін, які передбачають, шо виробництво і (або) споживання окремих країн так чи інакше пов’я­зані між собою.

Поглиблення і розвиток міжнародного поділу праці залежать від при­родних (географічних, демографічних і набутих - виробничих, технологі­чних) факторів, а також соціальних, національних, етнічних, політичних і правових умов. Найважливішим чинником формування міжнародного поділу праці є розвиток виробництва, стан науки й техніки, науково-тех­нічний прогрес, що приводить до спеціалізації виробництва. Можливості спеціалізації певної країни у світовому господарстві визначаються, пере­дусім, національним рівнем продуктивності праці й ефективності вироб­ництва, а відтак — витратами виробництва товарі в та їх конкурентноспро- можністю на світовому ринку.

Зростаюче значення міжнародних економічних відносин пов’язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії. Виникнен­ня нових галузей і видів виробництва, збільшення продуктивності праці розширили можливості вивозу і пролажу за кордон значної частини ви­робленої продукції. Водночас, поява транспортних засобів дала змогу пе­ревозити товари на значні відстані й у великих кількостях. Усе це сприяло зародженню й інтенсивному розвитку міжнародної торгівлі, розширенню економічних зв’язків та спеціалізації окремих країн на переважаючому виробництві тих чи інших продуктів.

У XIV-XViI ст. становлення мануфактурного виробництва вимагало істотно розширення ринків збуту та забезпечення стійкого надходження сировини, втому числі й імпортної. Тому торговельні зв’язки різних країн якісно змінились: із другорядних, дріб’язкових національних відтворюваль- них процесів вони перетворились у істотний фактор, забезпечуючи міжна­родний поділ праці та впливаючи на виробничу й експортну спеціалізацію країн-учасниць.

Спочатку епіцентрами такого поділу праці були лише технічно пере­дові для свого часу держави. Згодом національні економіки створили спе­цифічну об’єднану сферу — світову економіку або світове господарство, яке обмежувалося порівняно вузьким колом країн, що брали участь у поділі прані. З поширенням мануфактурного, а пізніше - індустріального вироб­ництва розширилися межі світового господарства, яке до кінця XIX ст. досягло глобальних масштабів.

У XX ст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничо­го капіталів. Це призвело до формування транснаціональних корпорацій, у результаті чого почали складатися міжнародні виробничо-коопераційні зв’язки.

У другій половині XX ст. зростаюча взаємозалежність національних господарств і цілісність світової економічної системи вступили в нову фазу, яка характеризується подальшим поглибленням міжнародного поділу праці, інтенсивним розвитком міждержавної спеціалізації й кооперуван­ня виробництва на рівні фірм і підприємств, що було викликано такими обставинами:

- випереджаючим зростанням обробної промисловості;

- покрашенням міжнародної транспортної інфраструктури на основі НТП;

- через інформаційну революцію на базі бурхливого розвитку електро­ніки, кібернетики, використання космічних супутників зв’язку відбувся переворот у засобах телекомунікацій;

- значним стрибком у розвитку THK, які виникли ще на початку сто­ліття;

- якісними змінами в сфері міжнародного ринку позичкових капіталів.

Усі ці зрушення у сферах виробництва, комунікацій, торгівлі, зарубіж­ного інвестування і фінансів перетворили міжнародну економіку в цілісний глобальний організм, спаяний не просто міжнародним поділом праці, але й гігантськими за своїми масштабами виробничо-збутовими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мере­жею. На світовому економічному просторі розмішений продуктивних сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначаються суб’єкта­ми господарського життя з урахуванням глобальної кон’юнктури, а еко­номічні піднесення і спади набувають всесвітнього характеру.

Міжнародний поділ праці — це спеціалізація виробництва окремих країн і іа певних видах продукції (робіт, послуг), що обумовлює наступний міжна­родний обмін цими продуктами.

Міжнародний поділ праці спрямований на реалізацію досягнень нау­ково-технічної революції та є як універсальним способом розвитку про­дуктивних сил, так і суспільним чинником, який виступає основою для природного фактора в розміщенні виробництва.

Міжнародний поділ праці проводиться для підвищення ефективності виробництва, економії витрат суспільної праці, раціонального розміщен­ня виробничих ресурсів.

Нині розвиток традиційних форм міжнародного поділу праці допов­нюється інтеграційними процесами і діяльністю транснаціональних кор­порацій. У цих процесах найбільш вираженими є інтенсивність обміну і зростаюча мобільність факторів виробництва стосовно національних те­риторій.

За сучасних умов жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залучення її до міжнародних господарських зв’язків. “Здоров’я” економіки будь-якої країни тісно пов’язане з еконо­мічною політикою інших країн, а форма участіу світовому поділі праці, як правило, залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення та розвитку продуктивних сил.

12.2.