Зовнішньоторговельна діяльність України на сучасному етапі

Зовнішньоторговельна діяльність передбачає обмін товарами, послу­гами і капіталом між різними країнами. Звідси: зовнішня торгівля - міжре­гіональний обмін товарами, послугами і капіталом (отримання кредитів).

Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить щодо того, шо поряд з певними позитивними змінами (збільшення товарообороту, зростання обсягів наданих послуг, деяке змен­шення рівня бартеризації торгівлі) мають місце і такі деструктивні проце­си, якскорочення фізичних обсягів експорту та імпорту багатьох видів про­дукції, відплив капіталу за кордон, переважно сировинний характер збуту з подальшим витісненням з внутрішнього ринку вітчизняної продукції.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності України по­лягає в створенні системи стимулів, спрямованих на ліквідацію дисбалансу між експортними та імпортними потоками в економіці держави, покрашен­ня стану платіжного балансу, зменшення залежності від імпорту.

Регулююча роль держави проводиться через прийняття низку законів про зовнішньоекономічну діяльність, пакета підзаконних актів, різнома­нітних постанов і рішень уряду та інструменти державного регулювання: тарифи, квоти, податки, міждержавні договори і угоди, заходи щодо сти­мулювання експорту й імпорту, кредитування, страхування експортних і кредитних ризиків, гарантування експорту. Своєчасне запровадження в Україні фінансово-економічних інструментів підтримки експортної діяль­ності та участі національних підприємств у міжнародних тендерах дозво­лить поліпшити загальну структуру експорту, закріпитися на нових рин­ках збуту тощо.

Головними економіко-правовимидокументами, що регулюють розви­ток зовнішньоекономічної політики України та сприяють її входженню у світове господарство є Закони України: “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991 р,), “Про створення експортно-імпортного бан­ку” (січень 1992 р.), “Про єдиний митний тариф” (1992 р.), “Про іноземні інвестиції (березень 1992 р.), “Про загальні засади створення та функціо­нування спеціальних (вільних) економічних зон” (1993 р.), “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (1996 р.) та інші.

Для державної підтримки розвитку експорту прийнято Програму сти­мулювання експорту продукції, якою передбачається запровадження ме­ханізмів зростання виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг, створення умов для нарощування обсягів і підвищення ефективності ук­раїнського експорту, утому числі високотехнологічних виробництв (роз­порядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2001 р. № 498-р); затверджено Методику відбору конкурентоспроможних проектів з розвит­ку експортного потенціалу України, використання якої дозволить форму­вати реєстр конкурентоспроможних проектів розвитку експорту (наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15 січня 2002 р. № ІЗ; прийнято Комплексну програму утвердження Ук­раїни як транзитної держави у 2002-2010 роках, якою передбачено залу­чення додаткових надходжень до бюджеті в усіх рівнів за рахунок збільшен­ня обсягівтранзитних перевезень пасажирів і вантажів черезтериторію Ук­раїни (Закон України від 7 лютого 2002 р.№ 3022-111); утворено M іжвідом- чу комісію з питань транспортних коридорів та транзитної політики, на

яку покладено роботу підготовки пропозицій у частині організації вико­нання Програми створення та функціонування національної мережі міжна­родних транспортних коридорів в Україні і Комплексної програми утвер­дження України як транзитної держави у 2002-2010 роках (постанова KM України від 11 липня 2002 р. № 965)..

Україна стає дедалі відкритішою для зарубіжних партнерів, оскільки ринкові принципи все активніше впроваджуються в господарське життя країни.

Процес переходу України до ринкової економіки вимагає створення необхідних передумовдля інтеграції до міжнародної системи економічно­го і наукового співробітництва. Однією з найважливіших частин системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності вважаються заходи щодо контролю за експортом стратегічних товарів і технологій.

Українські товари на світовому ринку характеризуються низькою кон- курентноздатністю, то призводитьдостримування нарощування експор­ту та звуження як внутрішніх, так і зовнішніх ринків збуту. Недосконала структура українського експорту, в якій переважають товари з низьким ступенем переробки; повільна структурна перебудова експортоорієнтова- них галузей; недосконала нормативно-правова база, в частині створення важелів економічного впливу на зростання експорту унеможливлює ви­робництво товарів, що відповідають сучасним світовим стандартам.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, шо по­ступово знищує національне виробництво, перетворюючи Україну на пе­риферію світового господарства. Приблизно половину всього експорту України становить продукція металургії та хімічної промисловості.

На майбутнє в Україні передбачається розвивати ті галузі, які мають прискорений оборот капіталу і забезпечують потреби населення. Сюди потрібно віднести харчову і легку промисловості, а також галузі, які забез­печують їх сировиною, та відповідну інфраструктуру сферу.

Легка промисловість має не тільки забезпечувати проблеми внутріш­нього ринку, але й бути експортоорієнтованою галуззю.

Існуючу непропорційність потрібно ліквідувати у потужностях виро­щування, збереження і переробки сільськогосподарської продукції. Голов­ний акцент робиться на цукробуряковий комплекс, який тепер є найбіль­шим експортоорієнтованим комплексом України.

Традиційно Україна вважається країною з великим науково-технічним та інтелектуальним потенціалом, але все-таки за останні роки не спосте­рігалося збільшення експорту продукції наукомістких галузей, розширен­ня обсягів виробництва якої мало б позити вний вплив на збереження інте­лектуального потенціалу, хоча в економічних зв’язках із зарубіжними краї­нами наша держава використовує науково-технологічне співробітництво, до якого належить торгівля патентами, ліцензіями і тощо.

Оскільки Україна е однією із сполучних ланок між Заходом і Сходом, то поліпшення умов її торгівлі з країнами Західної Європи є найважливі­шим пріоритетом у її ж зовнішньоторгівельній політиці. Значимим для України залишається й забезпечення розвитку багатосторонніх відносин з державами-членами СНД, зокрема в плані зміцнення торговельного співробітництва, розширення і поглиблення відносин з провідними захід­ноєвропейськими країнами, США, Канадою. Розвиток зовнішньоторго­вельної активності на Сході також сприятиме піднесенню ролі України в

Рис. 40. Товарна структура українського експорту

За останні роки в розвитку українського експорту складалися позитивні тенденції, зокрема зовнішня торгівля України зберігає тенденції подаль­шого розвитку (рис. 40). Зростає значення України як надійного партнера з транзиту енергоносіїв з Росії до Заходу, враховуючи заінтересованість низки іноземних держав та провідних транснаціональних нафтових ком­паній до участі в консорціумі з експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди та значну кількість попередніх заявок на постачання нафти.

Разом з тим, існують певні проблеми з реалізацією проектів, пов’яза­них з AH-140 та АН-70, оскільки урядами провідних країн буде стимулю­ватися закупівля техніки винятково західного виробництва (більша вартість західних аналогів розцінюється як додатковий чинник збереження робо­чих місць та виробничих потужностей у США та країнах ЄС); зменшення обсягів експорту продукції чорної металургії у зв’язку із тенденціями змен­шення вартості сталі на світовому ринку. Український експорт в багатьох країнах наштовхується на політичні бар’єри у вигляді антидемпінгових роз­слідувань та нетарифних заходів через лобіювання власних інтересів ви­робниками країн-імпортерів української продукції.

Зовнішньоторговельні зв’язки України мають орієнтуватися на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, на значне скорочен­ня поставок сировини. У структурі імпорту переважає продукція, що не виробляється в Україні, або виробляється в обмеженій кількості, але необ­хідна для задоволення потреб внутрішнього споживання і випуску експор­тних товарів. Наша країна залежить від постачання паливно-енергетич­них ресурсів, медикаментів, кольорових металів, обладнання і комплекту­ючих, в яких держава не забезпечує свої потреби за рахунок власного ви­робництва.

Україна імпортує продовольчі товари та продукти їх переробки; понад 56 % імпорту країни становить мінеральне паливо, нафта, нафтопродукти і газ, тому для нас життєво важливо забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та мати власні ринки збуту товарів продуктової та виробничої сфер.

Для покрашення механізму державного регулювання імпортної політи­ки потрібно заходи, направлені на забезпечення диверсифікації джерел по­ставок продукції виробничо-технічного призначення, насамперед продукції критичного імпорту, з метою зменшення ресурсної залежності від монополь­них постачальників, а також посилення захисту національних виробників та внутрішнього ринку, стимулювання імпорту сучасного обладнання, тех­ніки, механізмів та квотних технологій (удосконалення тарифних методів регулювання у разі проведення експортно-митних операцій).

Основною метою державної політики є розробка та впровадження за­конодавчої та договірно-правової бази захисту і просування національних зовнішньоекономічних інтересів на світові ринки, стимулювання експор­ту високотехнологічної продукції та послуг тощо.

Особливий інтерес для України становитьдосягнення стратегічно важ­ливої мети переходу від експорту сировини до експорту готової продукції. Деякі заходи можуть вживатися у комбінації політики заміни імпорту з аг­ресивною політикою сприяння експорту.

Розробка програми стабілізації та розвитку зовнішньоторговельних зв’язків має включати оцінку можливостей сучасного експортного потен­ціалу України, першочергових імпортних потреб, у зв’язку з чим стратегі­чними напрямами діяльності уряду слід вважати:

- підвищення та нарощування випуску конкурентоздатної продукції;

- активне використання специфічних ставок ввізного мита на імпортні товари та посилення контролю за якістю імпортних товарів;

- надання пільг і допомоги вітчизняним товаровиробникам, які займа­ються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі та виробницт­ва, шляхом зменшення податкового тиску, сприяння отриманню кредитів, проведення активної митно-тарифної політики (тобто створення умов для експортної орієнтації промислового виробництва);

- розробку комплексної національної стратегії економічно збалансо­ваного розвитку промислового виробництва з виділенням пріоритетів на­уково-технологічного (модернізація машинобудування, металургійної про­мисловості), експортнозорієнтованого розвитку та підтримання вироб­ників, які працюють в авангардних галузях і секторах економіки;

- запровадження в експортно-імпортних операціях механізму зустріч­них закупівель, за яких імпорт будь-якої продукції проводиться тільки за умови зустрічного експорту продукції з країни імпортера.

Крім цього, витрати на кредитування експорту, страхування експорт­них кредитів та капіталу, який вивозиться і фінансується із бюджету, стиму­люють експорт, а в довгостроковому плані покращують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові закордонні ринки, сприяють забез­печенню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.

Слабкість позицій України на світових ринках пояснюється не тільки головною причиною низької конкурентноздатності вітчизняних товарів, а й малоефективною політикою стимулювання експорту, що в першу чер­гу пов’язано з недостатньою кількістю фінансових ресурсів. Перед Украї­ною стоїть завдання не лише інтегруватися у світове господарство, а й зай­няти в ньому місце, адекватне її ресурсному, промисловому і науково-тех­нічному потенціалу. Важливим напрямом політики інтеграції України в світове господарство є залучення іноземного капіталу у вигляді прямих вкладень, які несуть необхідну нам технологію, налагоджені зв’язки на світовому ринку, поліпшення якості продукції й інші переваги.

12.3.