Економічні зв’язки України з країнами СНД

З розпадом центральної (союзної) влади після серпневих подій 1991 р. в Москві, для підписання нового союзного договору уряд створив новий проект — Союз Суверенних Держав (ССД), який став майбутньою копією Біловезьких угод 1992 р.

До складу Співдружності увійшли такі країни: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна.

Складовою частиною перехідної концепції формування міжнародних економічних відносин є розвиток інституційних та правових основ СНД. Утворення нових держав визначило організаційно-правові засади Співдружності, які знайшли відображення в Угодах про координаційні інститути, Декларації про дотримання принципів співробітництва та в інших документах, прийнятих на початку існування Співдружності. Був створений Економічний суд СНД, який вирішує питання суперечок у разі виконання економічних зобов’язань, передбачених угодами й іншими ак­тами Співдружності, а також суперечок згідно з нормативними актами, шо приймаються країнами-учасницями.

Угодами, прийнятими в 1992 р., передбачене створення більше 40 ко­ординаційних інститутів Співдружності, зокрема: Консультативна еконо­мічна робоча комісія при Раді глав держав і Раді глав урядів, Правова консуль­тативна Рада, Міждержавний банк, Митна рада, Рада керівників статис­тичних служб і Статистичний комітет.

У галузі військової політики діє Рада міністрів оборони Співдружності, Рада колективної безпеки держав, Рада командуючих прикордонними військами. Відповідно до підписаних угод утворені органи галузевого співробітництва, а саме: рада із залізничного транспорту, електроенерге­тична рада, міждержавні ради із космосу, науково-технічної інформації, гідрометеорології, науково-технічна й економічна ради.

Особлива роль у створенні законодавчої бази для успішної діяльності СНД належить національним парламентам, які, з одного боку, мають вес­ти роботу щодо ратифікації договорів і угод, прийнятих урядами, а з іншо­го — реалізовувати в законодавстві ті умови, з яких досягнуті угоди.

Не зважаючи на спільність історичного розвитку, технологічну взає­мозалежність, інтеграційні процеси на постсоціалістичному просторі йдуть вкрай повільно та непослідовно. Нині доводиться констатувати, шо рівень економічного зближення і відповідаючого йому взаємного політичного довір’я всередині СНД не вийшов за межі першої стадії інтеграції ■ утво­рення зони вільної торгівлі. Крім того, не виконуються повного мірою й умови, що відповідають цій стадії.

У вересні 1993 р. країни СНД підписали договір про створення Еконо­мічного Союзу, у межах якого було запланована послідовне поглиблення економічної інтеграції, що передбачає поетапний рухдержав учасниць від зони вільноїторгівлі до спільного ринку товарів, послуг, праці та капіталу. Подальший розвиток положення цього договору отримали в квітні 1994 р., коли Казахстан, Киргизія й Узбекистан підписали договір про створення єдиного економічного простору. У березні 1996 р. був підписаний договір між Білоруссю, Казахстаном, Киргизією і Росією про поглиблення інтег­рації в економічних і гуманітарних галузях, а в квітні 1996 р. — між Біло­руссю і Росією про утворення глибоко інтегрованої політичної та еконо­мічної Спільноти, на основі якої через рік був створений Союз Білорусі та Росії.

2 квітня 1996 р. президентами Росії та Білорусі був підписаний Договір про утворення Спільноти. Для створення єдиного економічного просто­ру. ефективного функціонування спільногоринку і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили передбачалося до кінця 1997 р. синхронізувати етапи, строки і глибину економічних реформ, створити єдину нормативно-правову базу для усунення міждержавних бар'єрів і об­межень щодо рівних можливостей для вільної економічної діяльності, за­вершити створення спільного митного простору з об’єднаною службою управління, атакож уніфікувати грошово-кредитні і бюджетні системи для створення умов запровадження спільної валюти.

Значним кроком до досягнення єдності та інтеграції стане формуван­ня Платіжного союзу, вдосконалення в його рамках платіжно-розрахун­кових і кредитно-фінансових відносин. Важлива роль відводиться міждер­жавним фінансово-промисловим групам (МФПГ).

В інтересах поглиблення інтеграційних процесів затверджена і реалі­зується Програма синхронізаціїта єдиної спрямованості економічних ре­форм у двох країнах, яка передбачає узгодження національних програм і правових актів з питань приватизації, розвитку грошово-кредитної та по­даткової сфер, фондових ринків і тощо.

Що стосується утвореного в березні 1996 р. митного “союзу п’яти" у складі Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, а з 1998 р. і Таджикистану, то об’єднання цих держав почало формуватися 6 січня 1995 р. з часу підпи­сання Угоди про Митний союз між Росією і Білоруссю, а також Угоди про Митний союз між Росією, Білоруссю і Казахстаном від 20 січня 1995 р. Киргизстан приєднався до цих угод 29 березня 1996 р. Тоді ж цими держа­вами було підписано Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній галузях. 26 лютого 1999 р. до угод про Митний союз і до на­званого Договору приєднався Таджикистан.

Згідно з Договором про поглиблення інтеграції в економічній та гума­нітарній галузях були затверджені спільні органи управління інтеграцією: Міждержавна Рада, Інтеграційний Комітет (постійно діючий виконавчий орган), Міжпарламентський Комітет. Інтеграційний Комітету грудні 1996р. був наділений ще й функціями виконавчого органу Митного союзу. Для становлення ефективного митного союзу слід формувати спільні органи з поступовим набуттям ними наднаціональних повноважень.

Центральноазіатська економічна спільнота (“четвірка”) розпочала свою діяльність 10 лютого 1994 р., коли Казахстаном, Киргизстаном і Уз­бекистаном було укладено Договір про створення єдиного економічного простору, а 26 березня 1998 р.

У рамках Договору 1994 р. була створена Міждержавна рада та її Вико­навчий комітет, а потім — Центральноазіатський банк розвитку і співробі­тництва. Розроблена Програма економічного співробітництва, якою пе­редбачено створення міждержавних консорціумів у галузі електроенерге­тики, вжиття заходів із раціонального використання водних ресурсів, ви­добутку і переробки мінерально-сировинних ресурсів.

Держави Центральної Азії мають багато спільного в історії, культурі, мові, релігії. Триває спільний пошук розв’язання проблем регіонального розвитку. Але економічній інтеграції цих держав заважає аграрно-сиро­винний тип їх економік. Тому терміни реалізації концепції створення єди­ного економічного простору на території цих держав будуть визначатися структурним реформуванням їх економік і залежати від рівня їх соціаль­но-економічного розвитку.

Офіційно створення альянсу Грузії, України, Азербайджану і Молдо­ви (ГУАМ) бере початок з Комюніке про співробітництво, підписане 1997 р. главами цих держав на зустрічі в рамках Ради Європи в Страсбурзі. У цьо­му документі глави держав декларували готовність до економічного і по­літичного співробітництва. Утворення цього альянсу можна пояснити пев­ними політичними й економічними причинами, зокрема: потребою у об’є­днанні зусиль і координації діяльності для реалізації проектів євразійсько­го і транскавказького транспортних коридорів; налагодженні спільного економічного співробітництва; об’єднанні позицій у сфері політичної взає­модії між собою та ставленні до НАТО; співробітництві з питань боротьби з сепаратизмом і регіональними конфліктами. Стратегічне партнерство держав цього альянсу, крім геополітичних міркувань, координації торго­во-економічного співробітництва в рамках ГУАМ, дозволяє Азербайджа- ну ма ги постійних споживачів нафти і зручний маршрут для її експорту, а Грузії, Україні і Молдові — отримати доступ до альтернативних джерел е нерторесурс і в і стати важливою ланкою в їх транзиті.

Таким чином, не зважаючи на те, шо за останні роки між колишніми радянськими республіками встановились і нині персважаютьдвосторонні економічні відносини, на пострадянському просторі в рамках СНД виник­ли об'єднання окремих держав (союзи, партнерства, альянси): Союз Біло­русі та Росії —,.двійка”, Центральноазіатська Економічна Спільнота Ка­захстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану - „четвірка”, Мит­ний союз Білорусі, Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану — „п’я­тірка”, альянс Грузії, України, Азербайджану і Молдови - „ГУАМ”.

В Україні для введення вдію напрацьованої в рамках СНД норматив­но-правової бази щодо забезпечення функціонування зони вільноїторгівлі були прийняті: Закон України „Про ратифікацію Угоди про основні на­прями співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Дер­жав у галузі захисту справ споживачів” від 7 березня 2002 р. №3102-111; Постанова Кабінету' Міністрів України „Про затвердження Угоди міждер- жавами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про співробітниц­тво і взаємну допомогу з питань додержання податкового законодавства і взаємну допомогу з питань додержання податкового законодавства і бо­ротьби з порушенням у цій сфері” від 28лютого2002 р. №226; Договір про забезпечення паралельної роботи електроенергетичних систем держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав (постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2002 р. №85); Угода про транзит елект­ричної енергії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (по­станова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 р. №87); Договір про проведення узгодженоїантимонопольної політики (постанова КМУ від 1 чер­вня 2002 р. №758).

Країни СНД - це основні торговельні партнери України, яких пов’я­зують сталі відносини, як на двосторонній, так і на багатосторонній ос­нові. З цими країнами напрацьована достатня договірно-правова база, шо створює належні умови для подальшого розвитку взаємовигідних еконо­мічних відносин. Частка товарообігу України з указаними країнами ста­новить близько 40 % від усього товарообігу товарів і послуг, в тому числі частка експорту - близько 30 %, а імпорту — 51,5%.

Товарообіг з країнами СНД (товари та послуги) у 2001 р. становив 15 892,3 млндол. CLLIA (106,7 % до рівня 2000 р.), втому числі: експорт — 6 827,3 млн дол.США( 102,8 %); а імпорт - 9 065 млн дол.США (109,8 %).

За 6 місяців 2002 р. загальний товарообіг з країнами СНД становив 7219,4 млн дол. США і зменшився порівняно з аналогічним періодом 2001 р. на 10,8 %. При цьому, експорт товарів у порівнянні з аналогічним періодом 2001 р. зменшився на 19 %, а імпорт — на 3,9 %. Від’ємне сальдо становить 1253,0 млн дол. США.

Серед країн СНД найважливішим партнером України є Російська Фе­дерація, зовнішньоторговельний оборот товарів з якою за січень-липень 2003 р. збільшився на 36,6 % і становив 6,8 млрд дол.США.

Географічна близькість України і Росії, тривалі історичні, політичні, економічні та культурні відносини, існування технологічної та ресурсної взаємозалежності окремих галузей і виробництв впливають на відносини двох держав.

Для надання нового імпульсу інтенсифікації економічного співробіт­ництва з традиційними економічними партнерами, Україною підписано документи про формування Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю, Казахстаном.

Основною метою державної політики є створення умов для забезпе­чення сталого збільшення товарообігу з Російською Федерацією та краї­нами СНД.

Реалізація цієї мети вимагає вжити певних заходів державної політики:

- продовжити роботу щодо вдосконалення нормативно-правової бази двосторонніх відносин в рамках імплементації положень нової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю;

- актуалізувати заходи з виконання Програми економічного співробіт­ництва між Україною і Російською Федерацією на 1998-2007 рр.;

- сприяти реалізації та контролювати виконання довгострокової Про­грами міжрегіонального та прикордонного співробітництва України і Ро­сійської Федерації на 2001-2007 роки;

- продовжити роботу з формування нормативно-правової бази щодо створення зони вільної торгівлі країн СНД.

Негативним моментом розвитку інтеграційних процесів є те, що не підписуються необхідні для співробітництва нові угоди і договори, а бага­то підписаних за минулі роки документів залишаються нереалізованими з причини, що не створений механізм інкорпорування цих спільних актів у національні законодавства, а без цього, як показує світовий досвід, інте­граційний процес приречений на застій і подальшу деградацію.

Через загальний спад виробництва виникає послідовна переорієнта­ція зовнішньої торгівлі країн СНД з близького на далеке зарубіжжя (табл. 12.26).

Занепокоєння викликає також різке падіння наукоємності ВВП - од­ного з найважливіших показників конкурентоздагності сучасної економі­ки, тому виникає загроза для країн СНД втратити не тільки традиційні рин­ки збуту, але і перспективу подальшого технологічного розвитку. Міждер­жавна кооперація як на двосторонній, так і на багатосторонній основі є єдино можливим варіантом уникнення цього. Робота щодо розвитку ііау- ково-технічної кооперації має спрямовуватися на формування умов для такої кооперації, пошук шляхів створення єдиних фінансових фондів для реалізації спільних програм і проектів. При цьому основні зусилля слід зо- середжити на розвитку співробітництва в галузі високих технологій, оск­ільки саме тут розгортається найжорсткіша конкурентна боротьба, бо ви­сокі технології - це не тільки виробництво конкурентоздатної продукції, але і додатковий товар (ноу-хау), продукт синтезу інтелекту та передових науково-технічних ідей, який з кожним новим витком конкурентної бо­ротьби набуває все більшої вартості. Основні транснаціональні угрупування в галузі високих технологій уже створені, тому доцільним для держав СНД є використання технологічної сумісності своїх економік, основи якої були закладені ще в Радянському Союзі.

Світовий досвід показує, що за умов ресурсного голоду технологічне онов­лення економік країн СНД неможливе без формування повноцінного еконо­мічного союзу. Тільки прийняття узгоджених рішень з важливих питань еко­номічної політики допоможе країнам СНД зберегти контроль па своїх рин­ках, створити сприятливі умови для розвитку і гармонійного взаємодоповнен- ня національних господарств, підвищення добробуту своїх народів.

Зміцнюючи взаємовигідне економічне співробітництво, 11 країн Чор­номорського басейну (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна) ЗО червня 1994 р. в М. Тбілісі підписали Угоду про створення Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР).

Відповіднодо цієї Угоди Ч БТР мав розпочати свою діяльність у 1995 р. Через брак коштів у країн-учасниць, політичну нестабільність акти вні пе­реговори та процес ратифікації угоди країни-засновниці розпочали лише в 1996 р. Верховна Рада ратифікувала Угоду про створення ЧБТР 17 черв­ня 1997 р. Перше засідання Ради керуючихта Ради директорів ЧБТР відбу­лося 6 лютого 1998 р. в м. Салоніки (Греція). У ньому взяли участь пред­ставники всіх 11 країн-учасниць: голови центральних банків, заступники міністрів, дипломати, банкіри і тощо. Пріоритетними для банку мають ста­ти питання, що стосуються транспортних сполучень (морськихта сухопут­них), енергетики (з врахуванням екологічних проблем), сільського госпо­дарства, торгівлі.

Ч БТР є фінансовою опорою в структурі Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧ EC).

Динамічний характер діяльності ЧБТР в Україні відображає той факт, що, лише за перші 19 місяців своєї діяльності в Україні було розпочато ре­алізацію 4 проектів (табл. 12.27). Станом на 1 січня 2002 р. успішно завер­шено реалізацію першої фази проекту Трансбалканського газопроводу із

Таблиця 12.26

Зовнішня торгівля товарами з країнами СНД (млн дол. США)

загальною вартістю 116,24 млн дол. США, який реалізовувався за участю ЧБТР (частка фінансування ЧБТР — 12 млн дол, США) та розпочато реа­лізацію другої фази Проекту.

Таблиця 12.27 Проекти, шо фінансуються ЧБТР в Україні

{станом на І січня 2002 р.)

Україна займає пріоритетне місце серед країн в операціях ЧБТР. Об­сяг зобов’язань ЧБТР в рамках проектів в Україні складає 15,3 % від за­гального обсягу зобов’язань Банку, втойчас, як відповідний показникдля всіх інших країн-членів Банку у середньому становить лише 14,9 %.

П озити вн а ди н а м і ка дія л ьності Бан ку в У країн і доз вол я є її ро гнозу ва - ти, шо Банк, маючи значний потенціал розвитку, може в найближчий час стати одним з провідних інвесторів у вітчизняну економіку.

12.4.