Структурний ефект
Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він відображує зв’язок між змінами галузевої структури та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передовсім таких, як валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП) і чистий внутрішній продукт промисловості (ЧВП).
Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтується на використанні як індикатора індексу структурних змін (Іс.з), що визначається за формулою
де 
— абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;
n — кількість структурних елементів.
На підставі динаміки індексу структурних змін і відповідного показника обсягу продукції розраховується кореляційне рівняння та коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між показниками.
Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох факторів, а не тільки структурних зрушень. Водночас є доцільним виділення з усієї сукупності факторів економічного зростання промислового виробництва впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Для цього й розраховується структурний ефект. Він позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується великими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.
У найбільш спрощеному вигляді вплив структурних зрушень на обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) унаочнює рис. 4.1.
Рис. 4.1. Зміна структури ВВП
Із наведеного графіка видно, що збільшення ВВП досягається в даному випадку завдяки зміни питомої ваги окремих секторів економіки. Аналіз статистичних даних виявляє, що найбільше зростання обсягів виробництва відбувається тоді, коли прискорено розвивається виробництво у високотехнологічних і наукомістких галузях (у розглядуваному прикладі а1).
Рис. 4.2. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції
Вплив структурних зрушень на обсяг виробництва продукції можна показати за допомогою графіка виробничої функції (рис. 4.2). Як відомо, графік виробничої функції за умов впливу технічного прогресу та спадної граничної продуктивності факторів виробництва праці (L) і капіталу (К) має вигляд поверхні пагорба, найбільша висота якого відповідає максимальному обсягу продукції. Якщо зробити зріз цього пагорба, то можна помітити, що кожному варіанту співвідношення праці та капіталу відповідатимуть специфічні показники структури економіки.
На наведеному графіку на площині зрізу пагорба виробничої функції умовно зображено динаміку структури економіки за допомогою зміни товщини «шарів», кожен з яких відповідає питомій вазі будь-якого сектору (аіÎN ). Якщо позначити через а1 питому вагу сектору, який визначає науково-технічний рівень продукції, то, як видно з графіка, найбільші структурні зміни відповідатимуть максимуму виробничої функції та певному співвідношенню затрат праці (L) і капіталу (K). Отже, завдання відшукати умови оптимального зростання виробництва розв’язується за допомогою оптимального розподілу ресурсів між секторами, тобто вичерпується пошуками оптимальної структури економіки.