Тема 6 Державне регулювання підприємництва
Програмна анотація
1. Державне підприємництво й управління державною власністю.
2. Державне управління процесами приватизації.
3. Державна підтримка малого підприємництва.
4. Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва.
5. Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств.
6. Прикладні аспекти програмного регулювання розвитку малого та середнього бізнесу у регіоні.
*Державне підприємництво й управління державною власністю
Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.
У системі управління державною власністю треба розрізняти:
¨ Управління державною власністю, яка набула цієї форми і є нею. Завданням системи управління цієї частини державної власності є її збереження, підтримка, нарощування, оновлення, ефективне використання.
¨ Управління зміною форм і відносин власності. Завданням управління є: постійна передача права володіння, розпорядження (приватизація), націоналізація, тимчасова передача (оренда, заклад, довірче управління) власності.
Управління державним сектором економіки в Україні сьогодні ґрунтується на галузевому (загальнодержавна власність) та територіальному (комунальна власність) принципах.
Функціональні механізми управління державною власністю визначені способом використання державної власності та способом управління зміною форм і відносин власності.
Оренда державного майна – засноване на угоді тимчасове володіння і користування землею, іншими природними ресурсами, підприємствами і майновими комплексами, а також майном або правами, потрібними орендатору для самостійного провадження підприємницької діяльності.
Застава нерухомого майна – один із способів управління державною власністю.
Іпотека – застава, об’єктом якої є підприємства, будови, споруди та інші об'єкти (разом з землею).
Іпотека дає змогу органам державного управління вести реструктуризацію та фінансове оздоровлення неплатоспроможних підприємств.
Для державного регулювання діяльності акціонерних підприємств використовують механізм управління державними пакетами акцій.
Управління перетворенням державної власності забезпечується приватизацією державного майна.
Управління державною власністю передбачає банкрутство та ліквідацію підприємств.
Банкрутство полягає в ліквідації підприємства як суб’єкта господарської діяльності та розпродаж його майна для задоволення вимог кредиторів.
У системі механізмів управління державною власністю чільне місце посідає антикризове управління, спрямоване на попередження банкрутства.
Державне регулювання підприємництва поширюється також на приватний сектор економіки.
Його проводять через таку політику:
- цінову;
- кредитну;
- інвестиційну;
- інноваційну;
- структурну;
- зовнішньоекономічну;
- торговельну;
- регіональну;
- зайнятості;
- соціального захисту. *Державне управління процесами приватизації
Одним з елементів економічної політики і однією з найважливіших функцій держави у період переходу до ринку є зміна економічної структури – створення структури змішаної економіки.
Структура змішаної економіки формується через роздержавлення і приватизацію.
Роздержавлення – глибший процес, його метою є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах.
Роздержавлення передбачає:
· роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів);
· комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання);
· демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції;
· приватизацію державної власності, тобто її перехід у приватні форми (власне приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана та ін.)
Зміну форми державної власності проводять через комерціалізацію, корпоратизацію (акціонування) тощо.
Це супроводжується зняттям підприємств з державного фінансування і переведенням на приватне кредитування, що розвантажить бюджет.Приватизацію у країнах з ринковою економікою вели з метою розвитку підприємництва. Вона відбулася за умов сталих ринкових відносин, була орієнтована на вільні грошові кошти громадян, мала локальний характер.
| Країни | Особливості приватизації |
| 1.Великобританія
2.Японія
| Головною її формою тут став продаж державних підприємств, який вели двома методами: публічним (відкритим) з перетворенням підприємств у відкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичної форми. Важливими об’єктами приватизації було житло та муніципальні підприємства. Приватизацію проводили шляхом перетворення: державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням; державних компаній в акціонерні з наступним продажем частини акцій приватним власникам; державних або державно-приватних корпорацій у приватні. |
| 3. США 4. Франція
5. Південна Корея
6. Східна Європа
7. Угорщина
8. Польща
9. Чехо-Словаччина
10. НДР | Процес приватизації в США відбувався у вигляді передачі приватної власності (повністю або частково) трудовим колективам. У процесі приватизації головну роль відводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільних акціонерів - “тверде ядро”. Основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу. П’ять головних напрямів приватизації: 1) Уряд, створивши підприємство, надає змогу приватному сектору керувати ним; 2) підприємство або його частину продають одній або кільком особам (наприклад, через аукціон); 3) акції державного підприємства частково продають приватним особам; 4) державне підприємство ліквідують у результаті чого є доступ у галузь приватним фірмам; 5) проводять опосередковану приватизацію через пільги у кредитуванні й оподаткуванні приватним особам. Приватизація відбувалася у двох напрямах: через подачу державної власності у приватні руки і через розвиток і виникнення приватного сектора на власній базі. Така приватизація відбувається не у ринковому середовищі, а за умов державного монополізму, який поступово демонтують. Приватизація відбувалася за трьома напрямами: з ініціативи Агентства державного майна (“згори”); з ініціативи самих державних підприємств; з ініціативи потенціальних інвесторів та власників. Механізми приватизації різні – це відкритий конкурс або реалізація акцій через фондову біржу, збільшення основного капіталу. Програму приватизації у Польщі планували на п’ять років. Підприємства, які підлягали приватизації, були розділені на дві категорії: перша – великі, друга – малі і середні (у сфері послуг, торгівлі і промисловості. Підприємства першої спочатку комерціалізували, але їхнім власником – як єдиним акціонером – залишається скарбниця. Приватизація відбувалася також у двох формах – “малій” та “великій”. Об’єктом “малої” приватизації стала сфера обслуговування. У цьому випадку основні та обігові фонди продавали колективам через аукціон. “Велику” приватизацію проводили на засадах використання купонів. Приватизація відбувалася інтенсивно, що дало змогу ліквідувати низку підприємств-банкрутів, зберегти кілька сот тисяч робочих місць, а також створити нові на приватизованих підприємствах. Гарантом успішного ходу приватизації є формування правової бази і державних структур. |
Процеси приватизації в Україні контролює держава. Головним виконавчим органом, під керівництвом якого розробляють і виконують програми приватизації, є Фонд державного майна (ФДМ) України.
Викуп об’єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Приватизація об’єктів малої приватизації, до яких належать невеликі підприємства переробної і місцевої промисловості будівельних матеріалів, будівництва, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування населення, окремих видів транспорту, може відбуватися також шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом.
Продаж на аукціоні – спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.
Продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який запропонував найліпші умови подальшої експлуатації об’єкта або за однакових умов – найвищу ціну.
Продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який за фіксованих початкових умов запропонував найвищу ціну.
Продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об’єкт з відтермінуванням платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.
Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта (або його частки) стає товариство покупців, створене його працівниками, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.
Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає орендар відповідно до договору оренди.
Продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власником акцій перетворених у відкриті акціонерні товариства державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізіції акцій на пільгових умовах.
Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння часткою капітала, визначають взаємовідносини між організацією, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових або інших прав на ці документи іншій особі.
Облігації – це цінні папери, які засвідчують про внесення їхнім власником грошових коштів і підтверджують зобов’язання імітента (акціонерного товариства) покрити йому номінальну вартість у передбачений термін з оплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами.
Приватизаційні папери – цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Вони можуть бути лише іменними.
Для оплати придбаних об’єктів приватизації поряд з грошовими коштами на спеціальних приватизаційних рахунках громадян України застосовують приватизаційні майнові сертифікати.
*Державна підтримка малого підприємництва
Місце малого бізнесу у формуванні регіонального ринку відображене на рис. 6.3.
Наразі немає дієвої системи фінансування, кредитування та страхування малого бізнесу. Обмеженість фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів зумовлює потребу розвивати франчайзингову систему співробітництва малого і великого підприємництва з метою формування договірних відносин між ними, відродження виробництва, гуртово-роздрібної торгівлі та сфери обслуговування, залучення матеріально-фінансових ресурсів.
Формування оптимальної правової бази з метою підтримки та розвитку малого бізнесу повинно супроводжуватися створенням механізму постійного аналізу реалізації нормативних актів, які регулюють державну підтримку малого підприємництва, оцінку ефективності дії цих актів та підготовку пропозицій щодо їх удосконалення.
У сучасних умовах підприємства малого і середнього бізнесу функціонують при недосконалому нормативно-правовому забезпеченні. Деякі види діяльності малого підприємництва надмірно регламентовані чинними нормами законодавства, що негативно впливає на економічний та фінансовий стан таких підприємств.
Можлива реакція підприємств на втручання держави відображена у таблиці 6.1.
Таблиця 6.1.
Вплив державного регулювання на діяльність підприємства
| Пі-дой-ма | Сила діяння підойми | Результати діяння підойми | |
| позитивні | негативні | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Державна власність | Повна відсутність. Незначна частина. Велика частка акцій у державній власності. Винятково державна власність. | Визначення стратегії залежно від кон’юнктури. Повна ініціатива підприємця. Додаткове джерело коштів. Повна ініціатива приватного бізнесу. Доступ до досягнень науки і техніки. Використання передових форм менеджменту. Можливість розвивати прогресивні галузі. Доступ до дешевих ресурсів. | Обмежена сфера державного впливу на економічну діяльність. Часто – відсутність доступу до досягнень науки. Утрудне-ний контроль за діяльністю. Можливе неефективне використання основних фондів. Повна залежність від держбюджету, утриманські тенденції. |
| Державні інвестиції | Повна відсутність. Незначна частина. Значна частина. Переважно державні інвестиції. | Розвиток приватної ініціативи. Посилена увага провідним галузям. Швидкий розвиток страте-гічних галузей. Підтримка приватного бізнесу. Вирішення соціальних програм. | Не розвиваються нові виробництва. Диспропорції у розвитку економіки. Нестача коштів для нових виробництв. Нерозвиненість соціального сектора. Загроза непропорційного розвитку. Підтримка необґрунтованих планів. Відсутність приватної ініціативи. |
Продовження табл. 6.1.
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Субсидії і дотації | Повна відсутність у разі потреби. Використання у разі потреби. Активне використання. | Пошук нових шляхів виходу з кризи. Усунення бюджетних диспропорцій, вирішення окремих загальнонаціональних завдань. Оновлення основних фондів підприємств. Формування місцевих бюджетів. | Перебіг кризи у складній формі. Можливий дефіцит бюджету, відмова від пошуку власного виходу з кризи. Розвиток утриманства, зниження ініціативи керівників підприємства. |
| Податки
| Низькі ставки. Середні ставки. Високі ставки.
| Активізація підприємництва. Розвиток підприємницької ініціативи Поповнення бюджету.
| Не поповнюється бюджет, не вирішується загально-національні завдання. Немає диференційного підходу до виробника. Неконкурентна продукція, зупинення виробництва, розквіт тіньової економіки. |
*Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва
В умовах перехідної економіки найгострішою проблемою малого та середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів. У такій ситуації підприємництво може виникнути і вижити, раціонально використовуючи найсучасніші форми фінансування і кредитування.
Факторинг – це різновид торгово-комісійної операції, пов’язаної з кредитуванням обігових чи інших коштів. За суттю факторинг – це викуп платіжних вимог у постачальника товарів чи послуг. Факторинг можна визначити як діяльність спеціалізованої установи зі стягнення грошових коштів у боржників свого клієнта й управління його борговими вимогами.
Лізинг – довготермінова оренда (від шести місяців до декількох років) машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на підставі відповідного договору між орендодавцем і орендарем.
Фінансовий лізинг – це найчастіше застосовувана форма лізингу, у процесі якої орендар виплачує амортизаційні відрахування орендованого майна. Суттєвою ознакою фінансового лізингу є наявність трьох сторін, які беруть участь в орендній угоді, – орендаря, посередника (лізингової фірми) і власника обладнання. Посередник укладає дві угоди: з орендарем про здавання в оренду і з власником на закупівлю майна.
Зворотній лізинг полягає в тому, що власник машини або обладнання продає їх лізинговій фірмі, яка після цього здає їх в оренду. Зворотний лізинг передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним отриманням таких фондів в оперативний чи фінансовий лізинг.
Оперативний лізинг означає, що устаткування передають в оренду на термін значно менший, ніж термін повної амортизації. Устаткування після закінчення угоди можна здавати в оренду на новий термін.
Компенсаційний лізинг полягає в тому, що орендар як орендну плату поставляє лізинговій фірмі товар, вироблений з використанням орендованих машин і обладнання.
Для розвитку лізингу в Україні важливим є впровадження міжнародної конвенції по фінансовий лізинг, широке залучення іноземних інвестицій, надання митних пільг у разі тимчасового ввезення обладнання, податкових пільг під час купівлі вітчизняного обладнання. Лізинг сприятиме розвитку виробництва основних засобів та структурній перебудові економіки.
Загальну політику розвитку лізингу формує держава. Складові цієї політики державного лізингу показано на рис. 6.7.
На підставі аналізу лізингової діяльності у нашій країні та за кордоном О. Галущак запропонував класифікацію лізингових операцій за певними ознаками (табл. 6.2).
Таблиця 6.2.
Класифікація видів лізингу
| Ознаки класифікації | Види лізингу |
| Ступінь окупності майна протягом терміну угоди | З повною окупністю майна (фінансовий) З неповною окупністю майна (оперативний) |
| Ступінь новизни майна | Нове Використовуване |
| Рух майна між учасниками угоди | Прямий Зворотний |
| Тип майна, який здається в лізинг | Рухоме Нерухоме |
| Характер обслуговування техніки | “Чистий” (техніку обслуговує користувач) “Мокрий” (техніку обслуговує лізингодавець) З обмеженим комплексом послуг |
| Частка використання об’єкта лізингової угоди | Цілий об’єкт угоди Частина об’єкта угоди |
| Надання гарантій на величину залишко-вої вартості майна з боку користувача | Відкритого типу (гарантія є) Закритого типу (без гарантії) |
| Вид лізингових платежів | Грошові Компенсаційні Змішані |
| Територіальне розташування суб’єктів угоди | Внутрішній Зовнішній: експортний, імпортний, транзитний |
| Кількість суб’єктів лізингової угоди | Тристоронній Багатосторонній |
| Можливості лізингокористувача після закінчення терміну угоди | З правом продовження терміну угоди З правом купівлі орендованого майна Без права продовження терміну або купівлі майна |
Селенг – це специфічна форма зобов’язання, яку регламентує угода майнового найму. Суть селенгу полягає в передачі власником своїх прав на використання й управління його майном селенговій компанії за певну плату. Власник продовжує володіти переданим майном і може на першу вимогу повернути його. Майном можуть бути гроші, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання тощо.
Сьогодні в Україні є умови для розвитку селенгу, передусім, у малому бізнесі. Зокрема це:
O постійні труднощі на грошовому ринку;
O зменшення прибутку в господарських суб’єктів, що обмежує їхню можливість вкладати достатню суму коштів у розвиток нових технологій і розширення виробництва.
Селенг сприяє загостренню конкурентної боротьби на грошовому ринку і спрямовує її на зменшення ціни послуг (наприклад, відсотка за кредит).
Овердрафт також є однією з сучасних форм фінансування малого і середнього бізнесу. Це форма короткотермінового кредиту, який надають шляхом використання клієнтом банківських коштів з його рахунку понад наявний залишок.
У результаті такої операції створюється заборгованість клієнта банкові. Банк і клієнт укладають між собою угоду, в якій визначають максимальну суму овердрафту, умови його надання, порядок погашення та величину сплачуваного відсотка за кредит.
У разі овердрафту на погашення заборгованості переказують усі кошти, які надходять на поточний рахунок клієнта. Тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів. Цим овердрафт відрізняється від звичайної позики.
Цю форму широко застосовують у світовій практиці. Україна – одна з перших країн колишнього Союзу, яка впровадила таку прогресивну форму розрахунків.
Отже, у сучасних умовах господарювання, коли в державі немає прямої підтримки малого і середнього бізнесу через пільгове оподаткування, для функціонування та виживання підприємництва потрібно використовувати сучасні методи фінансування і кредитування.
*Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств
Новостворені підприємства спочатку фінансують їхні засновники або партнери. Якщо ж трапиться, що потрібні будуть додаткові кошти, звичайні банківські кредити можуть виявитися недоступними для таких підприємств. Саме в цій ситуації виручає венчурний (ризиковий) капітал і венчурні капіталісти.
Венчурні капіталісти надають грошові кошти для фінансування нових фірм або проектів в обмін на участь у власності цих фірм з метою отримання прибутків від своїх інвестицій. Цей капітал часто використовують і для викупу цілої компанії або окремих її частин керівником компанії, які стають власниками й одночасно керуючими компанії або її частини.
У венчурних фірм невеликий штат співробітників, проте вони можуть оперувати достатньо великим капіталом. Часто для роботи в них залучають вузьких спеціалістів з конкретних галузей, технологій.
Малі інвестиційні компанії поєднують приватні капітали та державні фонди і вкладають у нові або новостворені малі фірми. Цим компаніям надають податкові пільги і державні субсидії. Наприкінці 60-х років виникали дрібні приватні венчурні компанії партнерського типу. Звичайно це були ТзОВ (товариство з обмеженою відповідальністю). Водночас з’явився ще один тип компаній – відділення венчурного капіталу при великих корпораціях, або так звані внутрішні венчури. Іншим типом венчурних компаній є регіональні фонди венчурного капіталу. Венчурні компанії лише управляють фондами венчурного капіталу. Власниками цих фондів переважно є банки, пенсійні фонди, великі корпорації, місцеві органи влади, інвестиційні фонди тощо.
Масштаби венчурного фінансування в Україні залежать як від нагромаджень грошового капіталу, так і від прийнятої законодавчої бази.
Для успіху венчурного капіталу необхідно створити державні фонди, які б надавали позики або гаранти фірмам. *Прикладні аспекти програмного регулювання розвитку малого та середнього підприємництва
Зміст регіональної програми сприяння розвитку малого та середнього підприємництва
Вступ
1. Розвиток підприємництва в регіоні
1.1. Аналіз економічного і соціального становища області (адміністративного району)
1.2. Становлення малого підприємництва у регіоні
1.3. Принципи державної підтримки малого підприємництва
2 Головні заходи щодо підтримки та розвитку малого та середнього підприємництва
2.1. Підпрограма нормативно-правового забезпечення
2.2. Підпрограма інформаційного забезпечення
2.3. Підпрограма фінансового забезпечення
2.4. Підпрограма організаційного та матеріально-технічного забезпечення
2.5. Підпрограма кадрового забезпечення
3 Пріоритетні напрями розвитку малого та середнього підприємництва у сфері виробництва товарів і послуг (один із варіантів)
3.1. Деревообробна промисловість
3.2. Харчова промисловість
3.3. Промисловість будівельних матеріалів
3.4. Торгівля та громадське харчування
3.5. Туризм
3.6. Легка промисловість
3.7. Формування інфраструктури сприяння інноваційній діяльності в підприємництві
Позитивні результати програми:
¨ Збільшиться кількість зайнятого населення, зростуть його доходи й, відповідно, сукупний попит як визначальний чинник економічного зростання;
¨ Зменшиться навантаження на бюджети різних рівнів (зростуть їхні доходи та зменшаться видатки на субсидії населенню та ін.);
¨ Активізується конкуренція на внутрішньому ринку, що дасть поштовх до повнішого використання досягнень НТП.
Державну підтримку ведуть за такими принципами:
¨ Граничне обмеження адміністративного державного втручання в підприємницьке середовище;
¨ Надання допомоги тільки тим підприємствам, які здатні ефективно вести підприємницьку діяльність;
¨ Надання грошової чи матеріальної допомоги за умови, що підприємство вже має певний виробничий потенціал, вкладає у виробництво власні кошти;
¨ Надання підтримки, в основному, на конкурсних засадах.
Загальнодержавні та регіональні пріоритети розвитку підтримки малого підприємництва повинні визначати:
¨ Місце регіону в загальнодержавному розподілі праці;
¨ Особливості потенціалу господарського комплексу регіону;
¨ Реальна конкурентоспроможність продукції (послуг) галузі на зовнішніх ринках;
¨ Можливості економії ресурсів різного виду шляхом зменшення використання імпортної сировини, енергозбережних та екологічно чистих виробництв.
Головні завдання соціально-економічного розвитку малого підприємництва такі:
¨ Сприяння розвитку підприємництва в напрямах, що найбільше забезпечать потребу населення регіону в послугах, роботах і продукції, які користуються підвищеним попитом;
¨ Сприяння розвитку підприємництва в галузях, які передбачають раціональне використання ресурсного потенціалу регіону, зниження непродуктивних витрат за рахунок більш досконалих методів і форм господарювання.
Контрольні питання
1. Охарактеризуйте головні процедури антикризового управління.
2. Які основні складові роздержавлення економіки.
3. Досвід приватизації яких країн, на ваш погляд, доцільно використовувати в Україні?
4. Проаналізуйте способи приватизації.
5. Які загальноекономічні функції малого бізнесу?
6. Визначте основні складові державної політики з розвитку лізингу.
7. Які форми має державна підтримка венчурних підприємств.