Тема 5 науково-технічна та інноваційна ПОЛІТИКА

Програмна анотація

1. Сутність державної науково-технічної політики.

2. Методи державного регулювання розвитку науки і техніки.

3. Державне регулювання інноваційних процесів.

*Сутність державної науково-технічної політики

Науково-технічна політика визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Складові науково-технічної діяльності:

- фундаментальні наукові дослідження;

- прикладні наукові дослідження;

- доведення результатів наукових досліджень до стадії практичного використання.

Функції держави щодо наукової та науково-технічної діяльності:

- створення сучасної інфраструктури науки;

- підготовка науково-технічних кадрів;

- державне фінансування та матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довготермінових державних науково-технічних програм;

- підтримка пріоритетних напрямків в розвитку науки і техніки;

- ведення статистики у науково-технічній сфері;

- забезпечення створення ринку науково-технічної продукції;

- оцінка науково-технічного рівня досліджень, нових технологій і техніки, провадження експертизи науково-технічних проектів;

- налагоджування науково-технічного співробітництва з іншими державами.

Головні принципи державної науково-технічної політики:

- демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

- врахування вимог екологічної безпеки;

- першочергова підтримка науково-технічних робіт, що відповідають встановленим науково-технічним пріоритетам;

- збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

- підтримка конкуренції і підприємництва в науково-технічній сфері;

- участь науково-технічної громадськості у формуванні та реалізації науково-технічної політики.

Центральні органи державного управління розвитком науки і техніки:

Організаційні структури провадження державної науково-технічної політики:

Джерела фінансування науково-технічної політики.

*Методи державного регулювання розвитку науки і техніки

1. Пряме державне регулювання розвитку науки і техніки.

1.1. Визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки.

1.2. Формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм.

1.3. Формування і розміщення державного замовлення.

1.4. Бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності.

1.5. Проведення державної науково-технічної експертизи.

1.6. Створення системи науково-технічної інформації.

1.7. Ведення патентно-ліцензійної діяльності.

1.8. Проведення метрології, стандартизації та сертифікації продукції у науково-технічній сфері.

1.9. .Формування та заохочення науково-технічних кадрів.

2. Фінансово-кредитні та податкові важелі.

2.1. Створення інноваційних фондів.

2.2. Сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків.

2.3. Введення пільгового оподаткування і кредитування.

2.4. Застосування прискореної амортизації основних фондів підприємств.

*Державне регулювання інноваційних процесів

Інновація – це кінцевий результат впровадження досягнень науково-технічного прогресу з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.

Інноваційна діяльність своєю функцією має технічні, технологічні, економічні, організаційні, соціальні, екологічні та інші зміни. Інноваційний процес складається з таких взаємообумовлених стадій:

- виникнення ідеї;

- фундаментальні дослідження;

- прикладні дослідження;

- дослідно-конструкторські розробки;

- дослідне виробництво;

- споживання.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

1) простий внутрішньоорганізаційний, тобто створення й використання нововведення у рамках однієї організації;

2) простий міжорганізаційний, коли нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробником та споживачами;

3) розширений

Процес поширення інновацій проходить дві фази:

- створення нововведення і його розповсюдження;

- дифузія нововведення, тобто процес його передавання комунікаційними каналами, внаслідок чого нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

Інноваційна діяльність – це діяльність спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжних ринках.

Інноваційна діяльність, яка пов’язана з капіталовкладенням в інновації, називається інноваційною формою інвестування. Інноваційна діяльність як одна з форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень НТП у виробництво і соціальну сферу. Об’єктами інноваційної діяльності є розробка і впровадження нововведень. Суб’єктами інноваційної діяльності є юридичні особи, громадяни України, державні, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

- сприяння зростанню інноваційної активності, що забезпечує підвищення конкурентноспроможності вітчизняної продукції;

- орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які становлять основу сучасного технологічного прогресу;

- захист інтелектуальної власності;

- сприяння міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій.

До основних методів реалізації державної інноваційної політики належать:

· підтримка і прямий розвиток науково-технічної сфери, у тому числі, шляхом створення перспективних науково-дослідних інститутів і лабораторій, які розробляють інноваційні проекти;

· надання розробникам, виробникам і фірмам, які впроваджують інноваційний продукт, безпроцентних позик за рахунок коштів Державного інноваційного фонду та інших цільових фондів;

· розробка та впровадження системи податкових пільг для виробників інноваційного продукту;

· створення системи атестації інноваційної продукції;

· створення державної інноваційної інфраструктури з розвитком загальнонаціональної інформаційної мережі та приєднанням до світових мереж;

· фінансова допомога інноваторам через надання грантів, позик, субсидій; забезпечення їх відповідним обладнанням, приміщенням та сервісом;

· створення сприятливого правового середовища для інноваторів, у тому числі, дозвіл на тимчасову монополію інноватора щодо інноваційного продукту;

· захист прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці;

· амортизаційні пільги;

· державне замовлення та закупівля продукції інноваційних фірм.

Контрольні питання

1. Визначте основні складові науково-технічної діяльності.

2. Які основні принципи державної науково-технічної політики?

3. Назвіть методи прямого державного регулювання розвитку науки і техніки.

4. Які фінансово-кредитні та податкові важелі може використовувати держава у регулюванні розвитку науки і техніки?

5. Що таке інновація?

6. Назвіть стадії інноваційного процесу.

7. Охарактеризуйте методи реалізації державної інноваційної політики.

Література

1. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – К.: Атіка, Ельга – Н, 2000. – С. 328-341.

2. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 149-177.

3. Стігліц Дж.Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – С. 812-816.

4. Лебедєва В.К. Выйти из круга традиций: экономическое эссе грядущей эпохи. – Х.: Бизнес Информ, 2001. – С. 67-76. – http://zaf.by.ru/lvk/

5. Бєленький П.Ю, Соловйов В.П., Сеншилин М.О. Проблеми розвитку в Україні інноваційного підприємництва // Регіональна економика. – 1997. – №3. – С. 25.

6. Тарасевич В.Н. Очерки теории переходной экономики. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 107-111.

7. Лапко О.О. Розвиток системи управління науково-інноваційною сферою в Україні. // Економіка і прогнозування.– 2002. – №1. – С. 55

8. Олійник О.С. Проблеми становлення системи інтелектуальної власності України в контексті приєднання до СОТ. // Економіка і прогнозування. – 2002. – №4. –С. 81.

9. Завгородня О.О. Моделі інноваційного розвитку національної економіки. – У зб.: Переходная экономика: теория, методология, политика. Сборник научных трудов. – Днепропетровск: Наука и образование. 2003, – С. 384-390.

10. Пилипенко Т.М., Пилипенко Ю.І. Проблеми інноваційної мотивації в умовах економічної системи України. – У зб.: Переходная экономика: теория, методология, политика. Сборник научных трудов. – Днепропетровск: Наука и образование. 2003, – С. 380-384.

11. Гичева Н.Ю. Развитие венчурного бизнеса в Украине. – У зб.: Переходная экономика: теория, методология, политика. Сборник научных трудов. – Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 644-650.