Тема 4 СТРУКТУРнА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА

Програмна анотація

1. Структура економіки: зміст, типи, якісні характеристики та пріоритети.

2. Структурні зрушення в економіці та методи їх регулювання.

3. Інвестиції та інвестиційна діяльність.

4. Державне регулювання інвестиційних процесів: функції, цілі та інструменти.

5. Державне регулювання ринку цінних паперів.

*Структура економіки: зміст, типи, якісні характеристики та пріоритети

Структура (лат. structura – будова, порядок, розташування) – сукупність елементів, якій притаманні ознаки цілісності, та взаємозв’язків між ними.

Структура економіки – співвідношення (пропорції), які виражають взаємозв'язки та взаємовідносини між окремими частинами економіки, її секторами, галузями тощо.

Сектор економіки у широкому розумінні – частина народного господарства, що має певні економічні і соціальні риси, у вузькому – сукупність галузей, що характеризуються єдиною функціональною спрямованістю.

Галузь економіки – якісно однорідні групи господарських одиниць, що характеризуються специфічними умовами виробництва у системі суспільного розподілу праці й однорідною продукцією.

Відтворювальна структура – співвідношення елементів, складових, сторін (виробництва, розподілу, обміну, споживання) суспільного відтворення.

Галузева структура – співвідношення між підгалузями, галузями та групами галузей (міжгалузевими комплексами) у виробництві ВВП.

Територіальна (регіональна) структура – співвідношення районів, економічних регіонів та інших територіальних утворень у виробництві ВВП, яке відображає територіальне розміщення виробничих сил.

Соціально-економічна структура – співвідношення між соціально-економічними секторами (приватнопідприємницьким, колективним, державним) національної економіки.

Технологічна структура – співвідношення між технологічними укладами.

Зовнішньоекономічна структура – структура експортно-імпортних відносин різних галузей та територіальних утворень національної економіки з зарубіжними країнами.

Якісні характеристики макроекономічної структури:

· пропорційність – ступінь наближеності структури суспільного виробництва структурі суспільних потреб;

· прогресивність – питома вага продукції новітніх галузей та виробництв, що сприяють прискоренню НТП, у ВВП;

· соціальна спрямованість – питома вага предметів споживання та послуг, що надаються населенню, у ВВП;

· ефективність – віддача від одиниці витрат при виробництві ВВП;

· екологічність – частка ВВП, виробленого без порушень екологічних норм і вимог.

Чинники відбору галузей – національних пріоритетів:

· місце країни у міжнародному розподілі праці;

· експортний потенціал галузі;

· перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

· рівень залежності галузі від імпорту сировини і обладнання;

· екологічність;

· стадія життєвого циклу галузі;

· наявність позитивних зовнішніх ефектів:

? ефекту залучення – ініціювання зростання ділової активності у технологічно пов’язаних виробництвах;

? ефекту продуктивності – зниження цін на продукцію власного виробництва;

? ефекту інновацій – розповсюдження по суміжних галузях новітніх технологій;

? доходотворчого ефекту – ініціювання зростання рівня зайнятості, підвищення реальних доходів населення та загального рівня добробуту;

· додана вартість на одного зайнятого.

Динамічність структури економіки (її регрес, розвиток, вдосконалення), втілюється у структурних зрушеннях.

Структурні зрушення – сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в структурі економіки, в її макропропорціях, та обумовлюють її перехід в інший якісний стан.

Узагальнюючі показники макроекономічної структурної динаміки:

1) лінійний коефіцієнт структурних зрушень ():

,

де і – вектор структури економіки (у відсотках чи долях одиниці) років n та n-1;

N – кількість секторів (галузей) економіки у відповідному агрегуванні;

2) квадратичний коефіцієнт структурних зрушень ():

,

3) коефіцієнт наближення або відхилення від раціональної (оптимальної) структури, що прийнята за еталон при макроекономічному плануванні ().

,

де – вектор нормативних параметрів структури.

Характер структурних зрушень:

< 0 – прогресивний;

> 0 – негативний (регресивний);

= 0 – нейтральний.

Об’єктивна основа структурних зрушень – невідповідність між загальними суспільними потребами та економічними можливостями їх задово­лення в умовах наявної макроекономічної структури національної економіки.

Державне регулювання структурних зрушень(ДРСЗ) – сукупність державних заходів, спрямованих на встановлення структурних параметрів національної економіки, необхідних для підтримки макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання.

Основні задачі ДРСЗ:

· зміцнення порівняльних переваг вітчизняних товаровиробників відносно зарубіжних конкурентів;

· зменшення залежності від імпорту товарів і ресурсів;

· збільшення питомої ваги ресурсозаощадливих виробництв та галузей “високих технологій”;

· підвищення рівня внутрішньої збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництв засобів виробництва на найбільш повне задоволення потреб міжгалузевої кооперації;

· створення розвиненого споживчого сектору економіки та сфери-послуг.

Складові ДРСЗ:

· визначення й обґрунтування цілей та пріоритетів структурних трансформацій в економіці;

· розробка на державному рівні довгострокових індикативних планів та цільових програм структурної перебудови;

· здійснення заходів щодо стимулювання міжгалузевого переливу капіталів відповідно з національними пріоритетами;

· реалізація національної програми планомірного згортання економічної діяльності у безперспективних галузях та секторах економіки;

· розробка й виконання програм з підготовки та перепідготовки робочої сили.

Таблиця 4.1.

Методи та інструменти ДРСЗ

Стрижень ДРСЗ – селективний підхід (таргетування).

Таргетування (від англ. target – ціль, мішень) – концентрація матеріальних, трудових, фінансово-кредитних ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку та на об'єктах (галузях, підприємствах), підвищення ефективності функціонування яких сприяє підвищенню ефективності та конкурентоспроможності національної економіки в цілому.

Таблиця 4.2.

Варіанти вирішення основних задач ДРСЗ

Провідний елемент ДРСЗ – регулювання інвестиційних процесів.

Ключове питання – визначення стратегії щодо галузевого та територіального розподілу інвестицій з урахуванням обмеженості ресурсів і невизначеності зовнішніх чинників, яка дозволяє вирішувати весь комплекс поставлених задач у певній послідовності з максимальним соціально-економічним ефектом за мінімальний термін часу.

Інвестиції – витрати, пов’язані з утворенням нового, заміщенням (повним чи частковим) та/ або збільшенням наявного капіталу в усіх його конкретних формах.

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій вітчизняних та іноземних суб'єктів інвестиційної діяльності по реалізації інвестицій.

Суб’єкти інвестиційної діяльності:

1. Індивідуальні інвестори – фізичні та юридичні особи, які приймають самостійні рішення про реалізацію інвестиційних проектів, залучають для їх реалізації власні та/або фінансово-кредитні ресурси й мають право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами інвестицій.

2. Інституціональні інвестори (фінансово-кредитні посередники) - система фінансово-кредитних установ, які мобілізують вільні кошти суб’єктів господарювання та, встановлюючи безпосередні відносини з реальними інвесторами, трансформують їх у цінні папери та/або різноманітні форми кредиту:

а) банківські установи:

· центральний національний банк;

· комерційні банки;

· спеціалізовані банки (інвестиційні, інноваційні, біржові, іпотечні, ощадні);

б) спеціалізовані фінансово-кредитних інститути (парабанки):

· інвестиційні фонди;

· інвестиційні компанії;

· страхові компанії;

· кредитні спілки;

· пенсійні фонди(ПФ);

с) банківські і небанківські консорціуми та корпорації.

3. Функціональні інвестори – це фірми, які залучаються до реалізації інвестиційного проекту на певному конкретному етапі (стадії) або для виконання певних конкретних функцій, у тому числі:

· лізингові компанії;

· фірми-девелопери;

· фірми-ріелтери;

· інжиніринго-консалтингові фірми;

· будівничі компанії. *Державне регулювання інвестиційних процесів: функції, цілі та інструменти

Державне регулювання інвестиційних процесів (ДРІП) – діяльність держави щодо встановлення кількісно-структурних параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального протікання розширеного відтворення та підтримки динамічної макроекономічної рівноваги.

Функції держави – суб’єкта регулювання інвестиційних процесів:

· формування правових та інституціональних умов інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання;

· фінансування або безпосередня реалізація інвестиційних проектів, пов’язаних з виробництвом суспільних і квазісуспільних благ та послуг;

· координація та оптимізація взаємодії складових системи регулювання інвестиційних процесів (конкурентно-ринкової підсистеми, підсистем державного та громадянського регулювання);

· визначення, виходячи з поточного стану національної економіки та перспектив її розвитку, стратегічних цілей та пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку країни;

· свідомий вплив на інвестиційну діяльність суб’єктів господарювання недержавного сектору економіки, націлений на:

- пом’якшення циклічних коливань у динаміці інвестицій;

- коригування галузевої структури та регіонального розподілу інвестиційних ресурсів відповідно до системи національних пріоритетів та активізація процесів переливу капіталів;

- стимулювання реалізації інвестиційних проектів інноваційного та природоохоронного характеру тощо.

Прямі методи ДРІП:

· законодавчий захист від скорочення стратегічних державних інвестицій (освіта, НДДКР), що фінансуються з державного бюджету, встановлення квоти у відсотках до ВВП;

· адміністративні обмеження по окремих видах інвестицій;

· державна контрактна система, зокрема:

- система сертифікації та стандартизації продукції;

- моніторинг технологічних інновацій;

- патентна політика;

· керування інвестиційною діяльністю державних підприємств, у тому числі:

- вставлення інвестиційного нормативу – фіксованої частки прибутку, котра в обов’язковому порядку повинна трансформуватися в інвестиції;

- контроль інноваційної якості інвестицій;

· кількісно-структурні зміни у державних капіталовкладеннях.

Функції державних капіталовкладень:

· розвиток суспільно важливих сфер, у розвитку й функціонуванні яких через певні специфічні характеристики (значну капіталоємність, довгий строк окупності, ризиковість, суспільний характер споживання отриманих результатів тощо) не зацікавлений приватний сектор економіки;

· розвиток державного сектора у виробничій сфері;

· реалізація державної інвестиційної програми.

Таблиця 4.3.

Непрямі методи стимулювання інвестиційної діяльності

Ринок цінних паперів – ринок, на якому можна придбати або продати права на власність та отримання доходів з цієї власності, втілені у цінних паперах (акціях, облігаціях, казначейських зобов’язань, заставних кредитах).

Функції державного регулювання РЦП:

· визначення ключових напрямків розвитку РЦП та ролей його учасників (емітентів, інвесторів та фінансових посередників);

· створення для суб’єктів РЦП сприятливого законодавчого та регулюючого клімату;

· формування надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів на РЦП;

· встановлення відповідальності за дії, що можуть привести до дезорганізації РЦП, недобросовісної конкуренції, шахрайству з фінансовими ресурсами. Контроль та підтримка правопорядку на РЦП;

· забезпечення суб’єктів економіки достовірною інформацією щодо РПЦ (умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, характер та тенденції кон’юнктури РЦП тощо);

· ліцензування та регулювання діяльності фінансових посередників, встановлення економічних нормативів відносно адекватності власних ресурсів посередників обсягу та характеру операцій, що здійснюються ними.

Органи державного регулювання РЦП України:

· Міністерство фінансів України;

· Національний банк України;

· Фонд державного майна України;

· Антимонопольний комітет;

· Комісія по цінних паперах.

Прямі методи державного регулювання РЦП:

· весь комплекс законотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку цінних паперів;

· постанови та розпорядження органів виконавчої влади з цих проблем;

· заходи, що вживаються державними органами для введення нових та зміни старих положень і норм, діяльності РЦП, як то: ліцензування учасників РПЦ; обмеження та заборони на обіг деяких видів цінних паперів і вчинення деяких угод; реєстрація цінних паперів тощо.

Важелі непрямого втручання у функціонування РПЦ:

· контроль за грошовою масою, що знаходиться в обігу та за обсягом кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового проценту;

· податкової політики уряду, насамперед оподаткування відсоткового доходу та дивідендів;

· гарантії уряду по депозитах, кредитах, позиках приватного сектору;

· вихід держави на ринок позичкових капіталів (випуск казначейських векселів, середньострокових та довгострокових облігацій, емісія зобов’язань державних установ тощо), що створює пряму конкуренцію у боротьбі за фінансово-кредитні ресурси між державою та корпораціями;

· зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з іноземною валютою, золотом, заходи по стимулюванню експорту тощо).

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте основні структурні типи економіки України.

2. Поясніть роль інвестицій у структурній динаміці.

3. Наведіть приклади галузей – пріоритетів структурної перебудови в Україні.

4. Розкрийте зміст та функції державного регулювання інвестиційних процесів.

5. Які основні задачі повинна вирішувати держава – суб’єкт регулювання інвестиційних процесів в перехідній економіці України?

6. Яке співвідношення між адміністративними та економічними (непрямими) методами регулювання інвестицій є, на вашу думку, оптимальним для української економіки?

7. Спробуйте запропонувати власний варіант трансформації ринку цінних паперів України з приватизаційного механізму в інвестиційний.

Література

1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – Киев, МП “Итем” ЛТД, “Юнайтед Лондон Трейд Лимитед”, 1995.

2. Дорогунцов С., Горская Е. Трансформация структуры экономики: теория и практика// Экономика Украины – 1998. – №1. – C. 4-12

3. Кузин Д. Промышленная политика развитых стран: цели, инструменты, оценки // Вопросы экономики – №9. – 1993 – C. 133-145.

4. Лукинов И. Структурообразующие процессы в ходе реформ // Экономика Украины – №3 – 1996 – C. 11-30.

5. Макроекономіка: Підручник/ А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич та ін.; за ред. А.Г. Савченко. – К.: Либідь, 1995. – С. 142-157.

6. Стратегия изменения структуры экономики Украины/ Под общ.ред. В.М. Гееца. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 45-98.

7. Экономика переходного периода: Учебн.пос/ Под ред. В.В.Радаева, А.В.Бузгалина. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – С. 66-73, 270-317.

8. Тарасевич В.Н. Очерки теории переходной экономики. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 107-111, 141-165.

9. Савостенко Т.О. Загальні підходи до удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності. – У зб.: Переходная экономика: методология, теория, политика. Сборник научных трудов. – Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 400-405.

10. Кравченко Ю.В. Проблемы государственного регулирования реструктуризации предприятий переходной экономики в условиях ОАО “Днепропетровский металлургический завод имени Петровского”, –У зб.: Переходная экономика: методология, теория, политика. –Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 637-642.