1.2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики

Нормальний розвиток суспільства можливий тільки на основі тісної і гармонійної взаємодії основних сфер життєдіяльності – політичної, економічної, соціальної та духовної. Економіці належить виняткова роль у забезпеченні життя суспільства як сфери виробництва і відтворення матеріальних благ.

Економічна політика – це поведінка держави відносно національної економіки; певна система дій, спрямованих на заохочення або зміну економічних процесів.

Складність економічної політики полягає в тому, що на шляху досягнення певної цілі (виходу з кризової ситуації, стабілізації економіки, підвищення темпів економічного розвитку тощо) вона зачіпає численні господарські сфери: фінанси, кредит, грошовий обіг, податкову систему, промисловість, сільське господарство, зовнішню торгівлю тощо. У рамках кожної із цих сфер економічна політика конкретизується і реалізується як фінансово-кредитна, податкова, бюджетна, структурна, зовнішньоекономічна, промислова, аграрна і т.д. На відміну від економічної політики конкретних фірм і груп товаровиробників, що мають приватні чи корпоративні інтереси, економічна політика держави повинна визначатися суспільними (загальнонаціональними) інтересами, бути орієнтована на неуклінне підвищення добробуту суспільства. Економічна політика держави покликана вирішувати конкретні завдання:

· стимулювати макроекономічне зростання і стабільність;

· створювати і підтримувати на відповідному рівні необхідну для нормального розвитку ринку інфраструктуру;

· корегувати рівновагу ринку в тих ситуаціях, коли механізм його саморегуляції дає «збої».

Аграрна політика – складова частина економічної та загальної політики держави. Формується аграрна політика в тісному взаємозв’язку з іншими складовими політики – зовнішньоторговельною, промисловою, екологічною, соціальною тощо.

Існує два принципові підходи до розуміння аграрної політики:

1. У вузькому розумінні під аграрною політикою розуміють систему цілей і заходів, спрямованих на розвиток аграрного сектора економіки. У даному випадку «аграрну політику можна визначити як діяльність держави, спрямовану на створення господарсько-фінансових і політичних ринкових умов в аграрному секторі, яка реалізується шляхом впливу на економічні процеси, що протікають у ньому, через форми та методи, найбільш дієві в області аграрної економіки» [8].

2. У широкому розумінні до аграрної політики включають:

· політику розвитку аграрного сектора;

· продовольчу політику, що стосується споживання продуктів харчування основними групами і шарами населення;

· агропромислову політику, пов’язану з проблемами обслуговування сільського господарства, включаючи торгівлю, переробку, сферу виробництва засобів виробництва для сільського господарства;

· зовнішньоторгову політику.

Таким чином, аграрна політика може бути визначена як сукупність принципів і дій, які здійснює держава у вирішенні комплексу проблем, пов’язаних з функціонуванням агропромислового комплексу (власне сільськогосподарського виробництва, структур агробізнесу, ринку сільгосппродукції, споживання, розвитку сільських територій тощо).

Широкого трактування традиційно дотримуються в ЄС. Про це свідчать сформульовані в ст. 39 Римського договору цілі Спільної аграрної політики країн європейської співдружності:

а) збільшувати продуктивність сільського господарства шляхом сприяння технічному прогресу і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва, особливо праці;

б) таким чином забезпечувати достатньо високий рівень життя сільського населення, зокрема шляхом збільшення індивідуальних доходів осіб, зайнятих в сільському господарстві;

в) підтримувати стабільність ринків;

г) забезпечувати можливості для пропозиції сільськогосподарської продукції;

ґ) сприяти тому, щоб сільськогосподарська продукція продавалася споживачам за прийнятними цінами.

Із 80-х років минулого століття аграрна політика ЄС найтіснішим чином пов’язувалася з розвитком сільських територій. Сьогодні вона все більше орієнтується на природоохоронні і ландшафтні заходи, більш повноцінне соціальне забезпечення сільського населення.

Відповідно до офіційної методики Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), аграрна політика поділяється на сільськогосподарську (на користь виробників) і продовольчу (на користь споживачів)[*].