Розвиток науки — важлива складова економічної політики

Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва та його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил та економічного зростання. Перехід України до системи ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останні роки науково-технічної сфери.

На початку економічних реформ в Україні спостерігалося катастрофічне руйнування науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства. За період 1990—1995 рр. майже в 2,5 раза скоротилася частка ВВП, яка витрачалася на розвиток науки (рис. 5.4). У 1990 р. вона становила 3,1 % від ВВП, а в 1995 р. було витрачено лише 1,2 %, що призвело до втрати престижу науки. Починаючи з 1996 р. витрати на науку та науково-технічні роботи стабілізувалися і становили 1,16—1,23 % (за винятком 1997 р., коли ці витрати збільшилися до 1,43 %).

Рис. 5.4. Фактична частка витрат на наукові і науково-технічні роботи у ВВП України (%)

Якщо питома вага асигнувань державного бюджету в загальному обсязі фінансування науки знижувалася, то частка вітчизняних та іноземних замовників збільшувалася і досягла у 2001 р. близько 60 %, у тому числі організацій підприємницького сектору — майже 26 % (рис. 5.5). Найбільші обсяги коштів із загальної суми витрат припадають на виконання науково-технічних розробок — близько 55 % (у 2000 р. — 52,2 %).

Рис. 5.5. Розподіл загального обсягу фінансування наукових і науково-технічних робіт за джерелами (%):

1 — державний бюджет 5 — кошти іноземних замовників

2 — позабюджетні фонди 6 — інші кошти

3 — власні кошти 7 — кошти бюджетів територій

4 — кошти замовників України

Наведені дані вказують на недостатній рівень фінансування науки, особливо на етапі переходу до структурно-інноваційної моделі розвитку економіки. Найважче становище склалося у фун­даментальній науці, що, як доводить історія, безслідно, тобто без величезних втрат для нації, не минає1. Так, за підрахунками академіка НАНУ І. І. Лукінова, за роки реформ реальна заробітна плата вчених скоротилася більш як у 5 разів. Учені в галузі природничих наук не мають коштів для придбання необхідних засобів для проведення наукових досліджень2. Для останніх років стало характерним збільшення в Україні рівня безробіття у сфері науки. Так, у фундаментальній науці чисельність працюючих скоротилася майже в 2 рази, а у прикладних науково-дослідниць­ких, дослідно-конструкторських установах та у вузівській науці ця цифра сягнула 4,5. За межі України виїхало 6000 науковців. Як результат — 90 % товарів, що виробляються в Україні, не мають наукового забезпечення, а це вже ознака слаборозвинених країн. Водночас в економіці промислово розвинених країн частка витрат на науку становить 1,5—2 %, а в Південній Кореї, де за останні роки відбулося швидке зростання виробництва, видатки на науку становлять 2,5 % від ВВП.

Руйнування науково-технічного потенціалу зумовлює і низький рівень конкурентоспроможності товарів, що виробляються в Україні. Дослідження сучасних проблем міжнародної конкуренції дало змогу М. Портеру зробити висновок, що умовою рівноправної інтеграції країни у світове господарство є п’ять факторів: наука і технологія; капітал; робоча сила; інфраструктура; інформація. Усі вони безпосередньо пов’язані зі ступенем розвитку освіти і науки.

Підтримання національної науки і освіти та їх подальший розвиток потребує негайного втручання з боку держави у вигляді створення активної науково-технічної політики, побудови оптимального для сучасних умов економічного механізму, який поєднував би в собі державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси і був би максимально зорієнтований на економічне зростання України та її інтеграцію у світову економіку як промислової держави. Однією з причин відсутності такої політики є нерозуміння з боку багатьох урядовців ролі НТП в економіч­ному зростанні.